Про долю єпархій УПЦ на анексованих територіях

05 Жовтня 17:30
0
Про долю єпархій УПЦ на анексованих територіях

У РПЦ заявили, що життям парафій УПЦ на анексованих територіях керуватиме спеціальне Управління. Що означає це рішення і які небезпеки таїть у собі?

30 вересня 2022 року в Кремлі було підписано документи з анексації Росією територій Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей України.

Того ж дня з'явилися дві заяви представників РПЦ, у яких натякалося на аналогічні дії у церковній сфері. В «РІА» заявили, що, за словами заступника голови ВЗЦЗ МП о. Ігоря Якимчука, єпрахіями УПЦ на анексованих територіях займатиметься Управління Московської Патріархії у справах єпархій у країнах ближнього зарубіжжя. А радник Патріарха Кирила протоієрей Миколай Балашов на запитання «Інтерфаксу», чи залишаться в УПЦ «анексовані» єпархії, відповів, що це лише одному Богові відомо, і перевів розмову на іншу тему.

Балашов – досвідчений церковний дипломат, який пропрацював на посаді заступника голови ВЗЦЗ МП багато років. Здається, якби планів щодо церковної «анексії» не було, о. Миколай першим поспішив би про це заявити, оскільки мир та згода між православними – одне з найперших завдань церковної влади. Втім, повернемося до Управління РПЦ у справах близького зарубіжжя.

Воно було утворене ще на самому початку війни рішенням Священного Синоду від 24 березня 2022 р. і відразу викликало безліч здивованих питань, головне з яких – навіщо це Управління взагалі потрібне. Адже в ближньому до РФ зарубіжжі є свої церковні структури, які цілком справляються з обов'язками щодо окормлення вірян. Навіщо там потрібне якесь додаткове управління, залишилося незрозумілим.

На анексованих РФ українських територіях розташовані (повністю або частково) наступні єпархії УПЦ: Херсонська та Таврійська, Запорізька, Бердянська та Приморська, Новокаховська, Сєверодонецька, Донецька та Маріупольська, Луганська, Горлівська та Слов'янська, Ровеньківська.

Карта війни в Україні на 03.10.2022 р. Джерело: deepstatemap.live

Чи має війна змінювати межі Церков?

На початок жовтня лінія фронту в українсько-російській війні дуже нестабільна – йде активний наступ українських військ, у ході якого звільняються нові й нові населені пункти. За даними телеграм-каналу «Україна: зараз» за вересень 2022 р. ЗСУ звільнили близько 10 608 км² території України. Величезна кількість храмів зруйнована, більшість парафіян живе в евакуації, життя парафій завмерло. Наскільки доцільним у таких умовах є адміністративне перепідпорядкування громад на окупованих територіях Московської Патріархії (питання про правомірність трохи нижче)? Адже починаючи з 2014 р., коли було анексовано Крим та проголошено невизнані Луганську та Донецьку народні республіки, статус-кво дотримувався: кримські єпархії, Донецька та Луганська входили до складу УПЦ. Незважаючи на наявність лінії розмежування, архієреї та духовенство могли відвідувати парафії з обох боків.

Ситуація з Кримом взагалі показова: референдум там стався у відносно мирній обстановці, і хоча він не був визнаний майже ніким, крім самої Росії, його результати за фактом визначили контроль РФ над півостровом. Складалося враження, що РФ у Криму всерйоз і надовго, з чим мовчазно погоджувалися багато політиків як на Заході, так і в самій Україні. Начебто було б логічним вивести кримські єпархії зі складу УПЦ та включити їх до адміністративних структур РПЦ. Але протягом 8 років цього зроблено не було.

Найменшою мірою це стосується невизнаних ЛДНР. Там також існувала можливість перевести парафії Луганської та Донецької єпархії на непідконтрольних територіях у підпорядкування Московської Патріархії. Але цього також не сталося.

І ось за умов активних військових дій відбувається перепідпорядкування Кримських єпархій Патріарху Кирилу. У рішенні Синоду РПЦ від 7 червня 2022 р. йдеться: «Виходячи з необхідності збереження дієвого канонічного та адміністративного зв'язку з центральною церковною владою для благополучного перебігу церковного життя в окормлюваних згаданими Преосвященними єпархіях, прийняти Джанкойську, Сімферопольську та Феодосійську єпархії у безпосереднє канонічне та адміністративне підпорядкування Патріарху Кирилу».

Це рішення було ухвалено лише через 10 днів після Собору УПЦ у Феофанії, на якому єпархіальним архієреям було надано право самостійно приймати рішення з тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду чи Предстоятеля Української Православної Церкви. Дослівно цей пункт звучить так: «На період воєнного стану, коли зв'язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає за доцільне надати єпархіальним архієреям право самостійно приймати рішення з тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду Православної Церкви, з наступним, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля».

Нагадаємо ще раз, протягом 8 років після анексії Криму, єпархії півострова перебували в юрисдикції УПЦ, у Києві хіротонізували для Криму єпископів. Ніхто ніколи не починав говорити про якусь пастирську необхідність перепідпорядкування кримських єпархій Москві. І раптом під час війни така потреба виникла. Наскільки вона виправдана? І що з канонами?

Можливе «переведення» до РПЦ єпархій на анексованих землях: що кажуть канони?

Після рішень Собору УПЦ у Феофанії про «повну самостійність та незалежність Української Православної Церкви» українські архієреї не є більше членами керівних органів РПЦ і, зокрема, Священного Синоду. Це означає, що думка УПЦ під час рішення про прийняття Кримських єпархій у підпорядкування Московському Патріарху не вимагалася і не враховувалася. Наскільки канонічним у такому разі є це рішення?

Тут можливі різні підходи.

З одного боку, можна трактувати ухвалу Собору УПЦ у Феофанії «надати єпархіальним архієреям право самостійно приймати рішення з тих чи інших питань єпархіального життя», як дозвіл самостійно вирішувати питання про своє адміністративне підпорядкування. З іншого, питання зміни юрисдикції до єпархіального життя навряд чи входить.

З третього, Статут УПЦ каже, що створення єпархій або зміна їхніх кордонів відбувається рішенням Священного Синоду УПЦ з подальшим затвердженням Собором єпископів (Архієрейським Собором). До речі, абсолютно те саме з цього питання написано й у Статуті РПЦ (гл. Х п. 8). Тому якщо навіть «забути» про рішення Собору УПЦ у Феофанії про незалежність, то на підставі чого були «вилучені» Руською Церквою кримські єпархії, залишилося не зовсім зрозумілим, адже зміну юрисдикції навряд чи можна віднести до «питань єпархіального життя».

Якщо ж УПЦ є повністю незалежною від Руської Церкви, тоді варто згадати 17 Правило Шостого Вселенського Собору: «Оскільки клірики різних церков, залишивши свої церкви, в яких вони поставлені, перейшли до інших єпископів, і, без волі свого єпископа, визначені в чужих церквах, і через це вони виявляються непокірними: заради того визначаємо, щоб ніхто з кліриків, якою б мірою хто не був, не мав права, без звільнювальної від свого єпископа грамоти, визначений бути до іншої церкви. Той, хто не дотримується цього відтепер, але осоромлює собою того, хто звершив над ним висвячення, нехай буде вивержений і сам, і той, хто неправильно прийняв його».

Тобто це Правило в категоричній формі вимагає, щоб згоду на перехід кліриків у підпорядкування Московській Патріархії давали українські архієреї. І в випадку з кримськими єпархіями, і передбачуваним «вилученням» єпархій Донбасу, Херсона та Запоріжжя.

Втім, у РПЦ багато хто поділяє думку, що Московська Патріархія взагалі може ігнорувати думку УПЦ, і це буде цілком «канонічно». Ось, наприклад, цитата з телеграм-каналу священника-блогера Альвіана Тхелідзе: «Я підозрюю, що після приєднання нових регіонів до Росії, РПЦ виведе єпархії цих регіонів із ведення УПЦ і безпосередньо підпорядкує Москві. Єпархії Криму вже пройшли цей шлях. Думаю, що після собору в Феофанії, на якому УПЦ вступила в стан напіврозпаду напіврозколу, Москва має всі канонічні підстави не зважати на думку церковного Києва».

Те, що світська влада РФ, відбираючи українські території, не зважає на думку влади України, цілком зрозуміло – такі правила загарбницької війни. Але ж усередині Церкви воєн, начебто, не ведуть. Наскільки виправдані такі публічні заяви?

Церква відокремлена від держави чи ні?

Окрім питання про відповідність (або невідповідність) дій Московської Патріархії букві канонічних правил існує політичне підґрунтя можливого (офіційно воно ще не оголошено) перепідпорядкування єпархій на анексованих територіях адміністративним структурам РПЦ.

Неважко помітити, що поспіх зі спробою приєднання Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до РФ, що вилився у проведення «референдумів», багатьма сприймається як привід до аналогічних дій Московської Патріархії. Самі ці «референдуми» проходили, м'яко кажучи, у вкрай суперечливих обставинах:

  • на анексованих територіях йдуть активні бойові дії, причому лінія фронту постійно переміщається;
  • під фактичним контролем військ РФ перебуває лише частина територій областей;
  • більше половини населення виїхало за межі цих територій;
  • голосування проводилося під контролем військових.

Зрозуміло, владі РФ потрібні «перемоги», які виправдовують розв'язану в Україні війну, тому там будь-яким чином намагаються закріпити за собою ці території. Але чи має діяти так само й Церква? Адже вона не від світу цього? Та й за законами цього світу Церква в Росії (як і в Україні) відокремлена від держави.

Крім того, є суто практичні питання. Якщо єпархії на анексованих територіях переведуть до РПЦ, а українська армія ці землі звільнить, що тоді? Переводити назад в УПЦ? Виходить, що питання церковного життя громади будуть визначатися тим, де проходитиме лінія фронту, успіхами чи невдачами військ? Хіба така плутанина сприятиме нормалізації церковного життя? Хіба за досить швидкоплинної зміни військово-політичної ситуації (що ми зараз спостерігаємо) має синхронно змінюватися адміністративне підпорядкування церковних структур? Та й взагалі, чи має воно змінюватись?

Скільки разів ми чули з вуст російських архієреїв, що зміна політичної належності певних територій не повинна безпосередньо спричиняти зміну церковних кордонів та адміністративних підпорядкувань? Це говорили й щодо України, й Молдови, й Чорногорії, й інших випадків. Шкода, але зараз ми не чуємо такої ж принципової позиції з приводу дев'яти «російських» єпархій УПЦ. Адже той же радник Патріарха о. Миколай Балашов міг цілком чітко відповісти журналістам, що межі Церкви відмінні від кордонів державних і жодних змін після «референдумів» у ній не може бути.

Українська Православна Церква останнім часом зазнає серйозних випробувань. В Україні прихильники ПЦУ нас усіляко переслідують, відбирають храми та взагалі намагаються знищити. Розв'язана РФ війна руйнує наші церкви та монастирі. І тепер може з'явитися ще одна точка тиску. Схоже на те, УПЦ упорається з цим, як і всім попереднім.

«Стежку ніг своїх вирівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, усунь свою ногу від зла!» (Прип. 4:26-27).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також