Несподіване богослов'я від Патріарха Кирила

29 Вересня 23:43
0
Несподіване богослов'я від Патріарха Кирила

В одній із проповідей Патріарх Кирил заявив тезу про відпущення гріхів, яка раніше в богослов'ї Церкви не звучала.

25 вересня 2022 р., у день віддання свята Різдва Пресвятої Богородиці, Патріарх Кирил виголосив на літургії проповідь, де висловив деякі незвичайні для православного богослов'я тези. І оскільки вони, прямо чи опосередковано, впливають на церковне життя кожної віруючої людини, ми пропонуємо їх детально проаналізувати.

Жертва Спасителя та жертва солдата РФ в Україні

Починається проповідь Патріарха дуже глибокими роздумами про Хресну Жертву Спасителя:

«Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого єдинородного (Ін. 3:16). На що віддав? На смерть! Єдинородного Сина, Божественного Сина! І чому ж була потрібна ця страшна Божественна Жертва, масштаби якої і значення якої неможливо охопити людським розумом? Всемогутній Бог віддає Самого Себе на страту, якою страчали злочинців, ізгоїв людського суспільства, які справді вчинили страшні, небезпечні злочини.

Коли замислюєшся про цю невимовну Божественну Жертву, важко людським розумом охопити весь Божественний задум. Але цілком очевидно, що Господь віддає Себе, по-людськи страждає і вмирає не для чогось, що було б для нас зовсім не зрозуміло і притаманне лише Йому, що має неосяжне знання про Себе Самого. Він дає нам можливість зрозуміти, що якщо Бог у Сині Своїм віддає Своє людське життя заради інших людей, заради роду людського, значить, жертовність є найвищим проявом любові людини до своїх ближніх».

Слова Патріарха про Жертву Христа – взірець піднесеної і проникливої ​​проповіді.

Ці слова можна вставляти у посібник з гомілетики як зразок піднесеної та проникливої ​​проповіді. Справді, Жертву Христа неможливо зрозуміти розумом, відчути до кінця серцем, усвідомити нашою немічною людською свідомістю. Справді, ми повинні йти за Христом і робити те, чого Він навчав нас і словом, і своїм життям. Про це говорить апостол Іоанн Богослов: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас: і ми мусимо класти душі за братів» (1 Ін. 3: 16). Справді, жертовність – це найвищий вияв любові до ближніх, як сказав сам Господь: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ін. 15: 13).

Всі ці слова Патріарха Кирила безперечні, але є в них невеличкий недолік. Предстоятель чомусь не продовжив цитату з Євангелія від Іоанна «Бо так полюбив Бог світ…», а перервав її на півслові. Цілком же цей вірш звучить так: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:16). У цих словах розкривається зміст Хресної Жертви Христа, те, для чого вона була принесена. Не будемо гадати, навмисно опустив Патріарх Кирил ці слова чи випадково, але вони точно не дали б Предстоятелю РПЦ сказати те, що він далі сказав у своїй проповіді.

А далі він почав порівнювати Жертву Христа з... діями солдатів РФ в Україні. Дослівно Патріарх сказав таке: «Церква усвідомлює, що якщо хтось, керований почуттям обов'язку, необхідністю виконати присягу, залишається вірним своєму покликанню і гине при виконанні військового обов'язку, то він, безсумнівно, чинить діяння, рівносильне жертві. Він приносить себе в жертву за інших».

Але наскільки правомірними є подібні порівняння?

Адже Христос був розіп'ятий, щоб люди успадкували вічне життя, щоб вони могли увійти в Царство Боже, зачинене гріхопадінням. А заради чого воюють російські солдати в Україні? Що й кого вони захищають?

Адже 24 лютого не українські війська вторглись на територію РФ. Не українські ракети руйнують мирні російські міста. Якби це було так, тоді дійсно російські солдати були б захисниками своєї батьківщини, віри, своїх родин. Проте правда полягає в тому, що Росії та її мешканцям нічого не загрожує. Це передмістя Києва, а не Москви стоять у руїнах, це в Україні руйнуються будинки, ховаючи під своїми уламками ні в чому не винних людей, це в Україні батьки плачуть над тілами своїх убитих дітей.

Спаситель добровільно дав Себе розіп'яти на Хресті, Він є Агнець, заколений від закладин світу (Об'явл. 13: 8). Він нікого не вбив, ні в кого нічого не вкрав, Він нікому не зробив зла, нікого не позбавив притулку та не примусив тікати від Себе, рятуючись від смерті. А що роблять російські солдати в Україні? Те саме, що будь-які інші у загарбницьких війнах – вбивають і руйнують.

Але в чому ж «жертовний подвиг» російських військових? Заради чого вони віддають свої життя? Адже в кожного з них є дружини, діти, батьки, родичі. Кожен загиблий – це трагедія для дуже багатьох людей. Чи згодні вони з такою жертвою? Та й у чому ця жертовність?

Патріарх Кирил намагався відповісти на це питання ще на початку війни. «Ми вступили в боротьбу, яка має не фізичне, а метафізичне значення», – так сказав він на проповіді у Прощену неділю, 6 березня 2022 р. Тобто, на думку Патріарха, Росія метафізично стоїть на боці добра і бореться з метафізичним злом у особі України. Через деякий час, на зустрічі в госпіталі з пораненими військовими, він розвинув цю думку: «У світі існує таке явище, як боротьба добра зі злом, і вона проходить і по державних кордонах, і по багатьох інших кордонах, що розділяють людське суспільство».

Інакше кажучи, виходить, що солдати РФ у війні проти «метафізичного зла» захищають «метафізичне добро». І, гинучи, приносять себе цьому добру в жертву. Виглядає гарно, але богослов'я Церкви такого вчення не знає. Добро для християнина – це Спаситель, це Царство Небесне, це Світло Христове, що просвітлює всесвіт. Зло ж – це диявол, біси та їхня робота, що руйнує людські душі. Чи можемо ми сказати, що за спиною солдатів РФ стоїть Христос, в Україні вони воюють проти диявола та жертвують собою у цій боротьбі? Ні, нічого схожого ми не бачимо. А бачимо ми звичайну загарбницьку війну однієї держави проти іншої, війну, яких в історії було безліч.

Чи можемо ми сказати, що за спиною солдатів РФ стоїть Христос, в Україні вони воюють проти диявола та жертвують собою у цій боротьбі? Ні, нічого схожого ми не бачимо.

Втім, Патріарх Кирил не перший, хто ставив на один рівень Жертву Христа та смерть людей, які загинули за політичні або державні інтереси.

«СВО» та «Небесна сотня»

У 2015 році, у річницю Євромайдану, глава УГКЦ Святослав Шевчук ґрунтовно та грамотно розповів про Хресну Жертву Христа: «Син Божий приніс себе в жертву за спасіння світу. У цій жертві все людство отримало вічне життя. Смерть Спасителя на Хресті стала початком воскресіння, перемоги життя над смертю, мандрівкою людства від темряви до світла та від землі до небес».

Однак відразу ж він заявив, що смерть загиблих на Майдані («Небесна сотня») цілком порівнянна з Жертвою Христа: «Ми говоримо про пасхальну жертву Небесної сотні». Більше того, Шевчук зрівняв смерть майданівців та Спокутну Кров Спасителя: «Ця свята кров Героїв Небесної сотні окропила волю України... Тому ця жертва є початком життя. Смерть, яка є животворящою».

На жаль, складно не провести деяких паралелей між словами Шевчука про «Небесну сотню» у 2015 році та проповіддю Патріарха Кирила про солдатів СВО у 2022. Обидва вони говорять про велич Жертви Христа і обидва вважають, що смерть людей, які загинули у війні чи держперевороті, цілком з нею порівнянна.

Втім, Патріарх пішов ще далі, сказавши, що із загиблого солдата РФ в Україні знімаються гріхи: «Він себе приносить в жертву за інших. І тому віримо, що ця жертва змиває всі гріхи, які людина вчинила».

Чи змиває смерть на війні гріхи?

Церква навчає, що гріхи змиває виключно покаяння, а не смерть «за праве діло». Більше того, якщо солдат на війні чинить вбивство, то він цього покаяння особливо потребує, оскільки чинить смертний гріх.

Святитель Василій Великий (IV ст.): «Вбивства, скоєні на війні, наші батьки не вважали вбивствами: на мою думку, вони хотіли наділити прощенням тих, хто воював в ім'я розсудливості та любові. Але можливо їм (воїнам) треба порадити утримуватись від причастя лише на три роки, тому що у них не чисті руки».

Це правило Василія Великого не містить наказу, а тільки пораду, проте воно використовувалось як керівництво із вирішення питання про допущення солдатів, що повернулися з війни, до Причастя. Каноніст XIII століття Матфій Властар у коментарі на це Правило пише: «Необхідно, щоб і ті, хто проводить життя в битвах і обагряють свої руки в крові іноплемінників, спершу очистилися лікарством покаяння і вогнем його попалили поєднані з таким заняттям скверни і таким чином приступили до таїнств нового Адама» .

Святитель Василій Великий в іншому своєму Правилі пише, що як воїни (причому йдеться про захист), так і розбійники мають один і той самий намір – вбивати: «Цілком також вільне, і в цьому жодному сумніву не підлягає, є те, що робиться розбійниками й у ворожих навалах: бо розбійники вбивають, заради грошей, уникаючи викриття у злочині, а ті, хто перебуває на війні, йдуть на поразку супротивних, з явним наміром, не страшити, і не вразумити, але винищити оних».

Більше того, святитель Василій каже, що навіть та людина, яка вбила розбійника, захищаючись від нападу, є винною і має понести епітимію: «Ті, що розбійників взаємно вражають, якщо не є у церковному служінні, нехай будуть відлучені від причастя Святих Тайн: якщо ж клірики, нехай скидаються зі свого ступеня. Бо сказано: кожен, хто візьме меч, загине мечем (Мт. 26: 52)».

Як бачимо, вбивство ворогів Церква розглядає як гріх, який треба лікувати покаянням, навіть у випадках, коли людина захищає свою країну, своїх близьких на війні або від нападу розбійників. А вже вбивство у загарбницькій війні, здається, потребує лікування й поготів, його можна розглядати лише як обтяжуючу обставину. І ніде у Священному Переданні ми не зустрічаємо твердження, що смерть на війні змиває з людини гріхи.

Ніде у Священному Переданні ми не зустрічаємо твердження, що смерть на війні змиває з людини гріхи.

Втім, спроби затвердити в Православ'ї подібні богословські норми зустрічались, щоправда, з ініціативи правителів. У X столітті візантійський імператор Никифор Фока, який вів численні війни, вимагав від Церкви в якості мотивуючого засобу для своїх солдатів затвердити новий догмат про автоматичне зарахування до лику святих воїнів, що загинули на війні. Проте Константинопольський патріарх і Синод рішуче відмовили йому, пославшись на Правило Василія Великого. Така поведінка священноначалія виглядала вкрай непатріотичною з точки зору імперії та самого імператора Никифора Фоки. Крім того, візантійські архієреї ризикували накликати на себе гнів жорстокого правителя, який звик до виконання своєї волі. Однак тоді правда Божа виявилася для них важливішою за зовнішні обставини та погрози.

Про богослов'я шахідів

Проповідь Патріарха Кирила вже отримала відгук у Православ'ї. Єпископ Фінляндської архієпископії Фанара Арсеній (Хейкінен) заявив, що слова Предстоятеля РПЦ більше личать мусульманському лідеру, оскільки саме в ісламі поширене вчення, згідно з яким загиблим на війні обіцяно прощення гріхів і місце в раю. Подібна критика пролунала на адресу Предстоятеля РПЦ і від митрополита Мессійського Хризостома (Елладська Церква), який заявив про схожість слів Патріарха з ідеологією джихадистів.

Неприємно говорити, але подібні шпильки «грецьких» ієрархів мають усі підстави.

Цитата з книги «Релігія: Енциклопедія»: «Згідно з мусульманством, шахід стверджує свою віру власною смертю у війні проти невірних. Йому гарантований рай, куди він потрапляє, минаючи випробування в могилі та в мусульманському чистилищі, тому він не потребує омивання перед похованням. Йому прощаються всі земні гріхи, в раю він отримає високе становище, поблизу трону Аллаха».

Нагадаємо цитату Патріарха: «Якщо хтось, керований почуттям обов'язку, необхідністю виконати присягу, залишається вірним своєму покликанню і гине при виконанні військового обов'язку, то він, безсумнівно, чинить діяння, рівносильне жертві <...> ця жертва змиває всі гріхи, які людина вчинила».

Патріарх раю солдатам не обіцяє, але це логічно випливає з його слів, адже людина безгрішна в пекло піти не може. До того ж єпископ Питирим (Творогов) у проповіді на Хрестовоздвиження прямим текстом заявив, що на війні в Україні «наші воїни йдуть до раю, це найкоротший шлях до раю. І не треба боятися, виявляти малодушність, що ми загинемо».

«Наші воїни йдуть до раю, це найкоротший шлях до раю. І не треба боятися, виявляти малодушність, що ми загинемо».

єпископ Питирим (Творогов)

Зауважимо, що богослов'я шахідів стверджує, що смертю на війні омиваються гріхи лише тих воїнів, які борються в ім'я ісламу. Якщо хтось загинув, борючись з ворогами не в ім'я Аллаха, а через мирські інтереси (заради матеріальних благ, слави тощо), то в тому житті він не буде винагороджений Аллахом, а навпаки – покараний.

Як бачимо, Патріарх Кирил іде далі за іслам. У своїй проповіді він перераховує цінності, смерть за які нібито «змиває всі гріхи, які людина вчинила»: почуття обов'язку, виконання присяги, вірність своєму покликанню. Неважко помітити, що в цьому списку немає православної віри. І тут постає питання: слова Патріарха Кирила звернені лише до православних чи до всіх військових РФ взагалі – мусульман, буддистів, протестантів, атеїстів?

Наприклад, глава парламенту Чечні Магомед Даудов заявив, що для російських солдатів-чеченців війна в Україні – це джихад, що «наші брати передусім захищають іслам, вони захищають цінності, вони захищають велич Всевишнього».

Предстоятель РПЦ ніде у своїй проповіді не вказав, що він звертається лише до православних. Виходить, православна віра, належність до Церкви Христової не вказується як необхідна умова для очищення гріхів. Чи треба розуміти, що смерть на війні сама по собі має здатність очищати гріхи?

Але якщо це так, то як же Хресна жертва Спасителя? Адже всі дві тисячі років Церква декларувала, що саме ця жертва і тільки вона омиває всі гріхи людини? Апостол Павел пише в посланні до римлян: «Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його» (Рим 5:9,10).

Те саме – в іншому місці: «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів» (Рим 3:23-25). Те саме і в посланні до ефесян: «Маємо в Ньому відкуплення кров'ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його…» (Еф 1:7).

Апостол Іоанн Богослов: «Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха» (1 Ін 1:7).

Подібних цитат із Писання і творінь святих отців можна навести безліч. Власне кажучи, догмат про спокутування людини від гріха та смерті Хресною Жертвою Спасителя – це один із головних догматів християнства. Людина очищається від гріхів тільки Благодаттю Божою, сама вона не може очистити свої гріхи, вона лише може стати причетною до цієї очищаючої Благодати Божої через віру і таїнства Церкви. Твердження, що загибель солдата на війні (а війні агресивній і загарбницькій і поготів) «змиває всі гріхи, які людина вчинила», є неприпустимим у жодному ракурсі.

Фінляндський єпископ Фанара Арсеній назвав слова Патріарха Кирила єрессю. І це звинувачення дуже складно спростувати.

Згаданий вище фінляндський єпископ Фанара Арсеній назвав слова Патріарха Кирила єрессю. І це звинувачення дуже складно спростувати. Воно набагато серйозніше за нападки на главу РПЦ з приводу «єресі руського миру». «Руський мир» – це суспільно-політична теорія, яку у кращому разі можна назвати колоцерковною. Але вона не зачіпає догматичне вчення Церкви і тому не може розглядатись у категоріях єресь/не єресь. Докладніше про це у статті «Про трибунал над Патріархом Кирилом».

А от «богослов'я шахідів» – це зміна основоположного вчення Церкви про спасіння та очищення гріхів. І особливо небезпечно, що такі слова Патріарха можуть стати закликом до дії для сотень тисяч людей.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також