Ситуація з Латвійською і Литовською Церквами: відрив від РПЦ?

Церкви в Латвії та Литві готові відокремитися від РПЦ? Фото: СПЖ

Латвія просить у РПЦ автокефалію, політики Литви ведуть на Фанарі перемовини. Чи відокремляться Церкви в цих країнах і які зміни можуть відбутись у Православ'ї?

В Латвії Сейм оголосив автокефалію Латвійської Церкви від РПЦ, литовські політики приїжджають на Фанар із цілком очевидними цілями. Те, що відбувається в цих країнах, можна вважати одним кейсом, оскільки Прибалтика, як правило, веде спільну або дуже схожу політику. Здається, що підключення Естонії до процесу також не за горами. Якщо коротко, цю політику можна охарактеризувати як максимальне дистанціювання від Росії, і релігійна сфера тут не виняток. Втім, відмінності все ж таки є. Якщо світська влада діє синхронно, то церковні ієрархи реагують трохи по-різному.

Литва

Організаційно РПЦ у Литві представлена ​​у вигляді однієї Віленської і Литовської єпархії РПЦ, в якій налічується близько 50 храмів та 40 священнослужителів. Є два монастирі (чоловічий та жіночий) і два архієреї: правлячий, митрополит Інокентій (Васильєв), і вікарний, єпископ Амвросій (Федукович). У період між Першою та Другою світовими війнами ця єпархія входила до складу Польської Православної Церкви.

Тут слід зазначити, що сама Польська Церква до кінця Першої світової війни існувала у вигляді Варшавської єпархії РПЦ. На тлі революції 1917 р. та наступних трагічних подій вона фактично вийшла зі складу РПЦ і в 1924 р. отримала від Константинополя Томос про автокефалію, що було визнано всіма Помісними Церквами, крім Руської. Першим предстоятелем автокефальної Польської Церкви був митрополит Діонісій (Валединський), який після перемоги СРСР у Другій світовій війні був змушений написати покаяний лист до РПЦ і попроситись назад у канонічну єдність із нею. Але в 1948 р. вже Московський Патріархат дарував Польській Церкві автокефалію, і з того часу йде суперечка про те, який же Томос вважати основним – Константинопольський чи Московський. Ми зупинилися настільки докладно на Польській Церкві тому, що подібний історичний досвід може стати орієнтиром для прибалтійських частин РПЦ, які можуть виявити бажання від неї відокремитись. Схематично це виглядає так: самостійний вихід із РПЦ – Томос від Константинополя – визнання автокефалії від РПЦ (або новий Московський Томос, як кому більше подобається).

Тут одразу необхідно відповісти тим, хто вважає, що в Україні з ПЦУ Константинополь зробив щось подібне. Це зовсім не так. Духовенство Варшавської єпархії на чолі з архієреєм не знаходилося поза Церквою, воно все було канонічне і благодатне, апостольське спадкоємство хіротоній ніяк не було порушено. Інша справа – ПЦУ, її «архієреї» і «священники» перебували в стані відторгнення від Церкви Христової, не мали й не мають канонічних хіротоній, а по суті миряни (у кращому разі). Це визнавалося всіма без винятку Помісними Церквами аж до 2018 р., коли фанаріотам спало на думку визнати їхні «хіротонії» заднім числом, що неможливо не лише з точки зору канонів Церкви, а й просто виходячи зі здорового глузду.

Історичне перебування Віленської і Литовської єпархії у складі Польської Церкви, мабуть, і зумовило те, що у своїх прагненнях до самостійності ця єпархія звернулася за підтримкою до ППЦ. 17-20 серпня 2022 р. глава Віленсько-Литовської єпархії митрополит Інокентій (Васильєв) відвідав Польщу, де обговорив із Предстоятелем ППЦ Митрополитом Саввою перспективи набуття Литовською Церквою статусу самокерованої.

https://spzh.news/mediafiles/854rbA/thumbs/9wTDuq_63038dca5c65b7_56872474-tmb-720x411xfill.jpg
Візит митрополита Інокентія (Васильєва) до Польської Православної Церкви. Фото: orthodoxy.lt

Ще однією темою переговорів була розкольницька діяльність Фанара, який намагається створити в Литві паралельну церковну структуру в юрисдикції Константинопольського патріархату. Польська Церква підтримала Литовську і з того, і з іншого питання. Щодо набуття самостійності Митрополит Савва сказав: «Необхідно енергійно рухатися цим шляхом».

За місяць, а саме 19 вересня 2022 р. на Фанар вирушила делегація литовських політиків на чолі із заступником міністра закордонних справ Мантасом Адоменасом. Згідно з офіційними повідомленнями, під час зустрічі глава Фанара та литовські політики обговорили «служіння Матері-Церкві» та інші питання, які становлять взаємний інтерес. Що це за «служіння» та що за «взаємний інтерес» – здогадатися неважко. Це, у «найкращих» традиціях Фанара, створення паралельної церковної структури із заборонених у священнослужінні кліриків Віленської і Литовської єпархії. Тобто Фанар може наступити на ті ж самі граблі, що й в Україні, і визнати литовських розкольників. Хоча й тут є нюанс, все ж таки заборонені у служінні – це не те саме, що ПЦУшні хлопці без сану.

У Литовській Церкві вже відреагували на цей візит і відреагували негативно. Згідно з пресрелізом Православної Церкви в Литві від 22 вересня 2022 р., «такі дії влади викликають крайній жаль і вселяють тривогу, оскільки знову питання, що стосуються православної громади країни, вирішуються за її спиною та без її участі. При цьому громадськість не інформується про кроки, що вживаються владою, та їхні цілі». Також йдеться про те, що переважна більшість віруючих і духовенства зберігає вірність Литовській Церкві і виступає проти розколу, про що зібрано тисячі підписів на адресу литовської влади. Але, за словами митрополита Інокентія, влада ухиляється від діалогу з Православною Церквою в Литві. Разом з цим йдеться: «Ми вважаємо, що саме відкритий діалог між державою та канонічно законною православною ієрархією допоміг би зняти зростаюче напруження».

Яким може бути зміст цього «відкритого діалогу», що може запропонувати Литовська Церква світській владі? Варіант, що лежить на поверхні, – це відмова влади від підтримки розкольників з одного боку, а з іншого – самостійність Литовської Церкви від РПЦ. Такий варіант може влаштувати і Фанар, якщо тільки тамтешні ієрархи зробили роботу над помилками в Україні. Вони цілком можуть натиснути на литовських розкольників, щоб ті приєдналися до Православної Церкви в Литві, а потім дарувати всім Томос про автокефалію за польським варіантом. Чи готові до такого варіанту у Литовській Церкві? Здається – так. І головною причиною тут є агресія РФ проти України та підтримка цієї агресії з боку РПЦ.

І нехай мотив цей нецерковний, але ігнорувати його не можна. Своїми діями священноначаліє РПЦ значною мірою втратило моральний авторитет в очах дуже багатьох людей за межами РФ, та й у самій Росії також. А якщо уявити, що російська агресія пошириться на Прибалтійські країни (як про це неодноразово говорили російські політики та пропагандисти), у якому тоді становищі опиниться Литовська Церква? Нагадаємо, зараз це проста єпархія РПЦ. Тому можна припустити, що Литовська Церква буде прагнути самостійності і, не виключено, готова в цьому процесі піти навіть на конфронтацію з Московським Патріархатом.

Латвія

У Латвії ситуація із самостійністю зайшла значно далі, ніж у Литві. Це багато в чому зумовлено тим, що й сама Латвійська Церква існує не у формі єпархії РПЦ, а має статус самокерованої, тобто автономної у складі РПЦ. Хоча, напевно, вже правильніше говорити «не у складі» РПЦ. В цій Церкві служать троє єпископів і понад 90 священнослужителів. Є дві єпархії, духовна семінарія, три монастиря та близько 120 храмів.

8 вересня 2022 р. Сейм Латвійської Республіки вніс зміни до закону про Латвійську Православну Церкву (ЛПЦ), згідно з якими вона стає повністю самостійною та незалежною від РПЦ. Від ЛПЦ потрібно до 31 жовтня 2022 р. внести зміни до свого Статуту та прибрати звідти всі згадки про зв'язок із РПЦ. Власне, це те, що зробила Українська Православна Церква (тільки не на вимогу влади, а за власною ініціативою). При цьому УПЦ взагалі не порушує питання про свій статус і не просить ні в кого жодних томосів. І це видається цілком правильним, адже конституюючим фактором для Помісної Церкви є не томоси, а її вірність православним догматам і моральному вченню, канонам Церкви, а також апостольське спадкоємство єпископату. Тому УПЦ не зациклюється на статусах, а виконує місію Христової Церкви, поєднуючи віруючих із Христом.

А от влада Латвії вирішила поклопотатися щодо томосу та офіційного оформлення автокефалії. 20 вересня 2022 р. Кабінет міністрів Латвії уповноважив міністра юстиції Яніса Борданса звернутися до Патріарха Московського Кирила з проханням надати ЛПЦ Томос про автокефалію. Це більш ніж дивно, адже з подібним проханням мало б звернутися священноначаліє, а не світська влада.

Держава не має жодного права втручатися в церковні справи, причому настільки грубо. Але от проблема. Судячи з усього, саме священноначаліє Латвійської Церкви аж ніяк не проти автокефалії.

В РПЦ, а також Міністерстві закордонних справ РФ на все це відреагували дуже негативно. Радник Патріарха Кирила протоієрей Миколай Балашов назвав це «грубим зневаженням принципу невтручання світської політичної влади у справи церковного устрою». І Балашов тут абсолютно правий – держава не має жодного права втручатися в церковні справи, причому настільки грубо.

Але от проблема. Судячи з усього, саме священноначаліє Латвійської Церкви аж ніяк не проти автокефалії. І причина цьому вже була названа вище: агресія РФ проти України та втрата РПЦ морального авторитету. В офіційній заяві ЛПЦ щодо «грубого зневаження принципу невтручання» немає жодного натяку на те, що ЛПЦ не згодна з таким рішенням влади: «Держава встановила статус нашої Церкви як автокефальний. Держава визначила, що Латвійська Православна Церква юридично незалежна від жодного церковного центру, що розташований за межами Латвії, зберігаючи духовне, молитовне та літургічне спілкування з усіма канонічними Православними Церквами світу. Зміна статусу не змінює Православну Віру, догмати, Літургічне життя Церкви, календарний стиль, сакральну богослужбову мову, обряди, традиції та внутрішнє церковне життя.

Синод Латвійської Православної Церкви з любов'ю закликає духовенство і мирян зберігати мирний устрій духу, підтримувати єдність нашої Церкви, неухильно дотримуючись законів нашої Латвійської Держави. Перебуваючи духовно і молитовно у непорушній єдності з усім Православним світом, збережемо чистоту нашої Віри та зміцнюватимемо Святе Православ'я на Латвійській землі. Просимо всіх віруючих старанно і палко молитися за нашу Святу Церкву, нехай збереже Її у мирі та благополуччі Милосердний Господь».

У заяві немає жодного слова про збереження адміністративної єдності з РПЦ, є лише згадка про молитовне та літургічне спілкування з усім Православ'ям. Також немає жодного слова протесту проти втручання влади у церковні справи, натомість є фактична згода з наданням автокефалії: «Держава встановила статус нашої Церкви як автокефальний».

На підставі цієї заяви можна припустити, що дії влади Латвії або були погоджені з ЛПЦ, або священноначаліє було проінформовано про них. Поясненне й те, що до Московського Патріархату за автокефалією має намір звернутися міністр юстиції, а не Собор ЛПЦ. Просто священноначаліє не бажає накликати на себе звинувачення в розколі (які, наприклад, доносяться у бік УПЦ) і надає держчиновникам взяти на себе відповідні ризики.

16 вересня 2022 р. міністр юстиції Латвії Яніс Борданс зустрівся з Предстоятелем ЛПЦ Митрополитом Ризьким і всієї Латвії Олександром (Кудряшовим) і заявив, що державі «завжди було важливо, щоб у незалежній Латвії діяла повністю самостійна та незалежна ЛПЦ».

Чи це втручання держави у справи Церкви? Звісно так. Але в даному випадку можна припустити, що інтереси світської влади Латвії та ЛПЦ збігаються, ніхто не хоче асоціювати себе з РПЦ, яка вустами своїх ієрархів підтримала криваву війну в Україні. Як повідомляють ЗМІ, під час зустрічі чиновник і глава ЛПЦ обговорили «служіння тих священнослужителів ЛПЦ, які не є громадянами Латвії, акредитацію семінарії та проблему неповерненого майна ЛПЦ». На цьому останньому пункті слід загострити увагу, оскільки це не що інше, як додаткове стимулювання ЛПЦ до співпраці з владою: погоджуйтеся на автокефалію, і ми повернемо вам майно.

Чи надасть РПЦ автокефалію латишам? Видається, перша реакція – різко негативна. Але в Московському Патріархаті не можуть не усвідомлювати безвихідь свого становища. Якщо вони не дадуть ЛПЦ Томос самі, за них це із задоволенням зробить Фанар, реалізуючи вже згаданий «польський варіант». Повторимо, всі архієреї та духовенство ЛПЦ мають канонічне висвячення та не заборонені у священнослужінні. І навіть відправити їх у таку заборону в РПЦ не можуть, оскільки у самій ЛПЦ не заявляли про автокефалію, все зробила за них держава.

У Московському Патріархаті не можуть не усвідомлювати безвихідь свого становища. Якщо вони не дадуть ЛПЦ Томос самі, за них це із задоволенням зробить Фанар.

Висновки

По-перше, все йде до того, що Церкви в Латвії та Литві, швидше за все, так чи інакше стануть автокефальними. Це може бути оформлено офіційно, з видаванням томосів, а може відбутися просто за фактом. Зі статутів цих Церков приберуть усі згадки про РПЦ, а архієреї перестануть брати участь у роботі керівних органів РПЦ: Синоду, Архієрейського та Помісного Соборів.

По-друге, Фанар цілком здатний отримати від усього цього свою вигоду, але для цього він не має повторювати помилку, здійснену в Україні, а саме – визнавати розкольників (йдеться про Литву). У цьому випадку він може спробувати провернути схему з видаванням томосів, але вже не безблагодатним «архієреям», як у випадку з ПЦУ, а цілком канонічним ієрархам у Латвії та Литві. Таким чином Фанар усім покаже, що тільки він є джерелом «справжніх» томосів. При цьому у Помісних Церков не буде підстав не визнати новостворені Помісні Церкви, адже томоси видаватимуться канонічним архієреям.

По-третє. Не можна заперечувати, що винуватцем «параду відокремлень» у Прибалтиці та Україні є сама Руська Церква. Підтримавши дії влади РФ в Україні, РПЦ мимоволі сама почала асоціюватися з російською владою. Якби після 24 лютого Руська Церква зайняла антивоєнну чи хоча б нейтральну позицію, зараз усе могло б виглядати інакше.

Загалом ми останнім часом бачимо тенденцію до зростання кількості Помісних Церков. Нещодавно була визнана автокефальною Македонська Церква. Очевидно, незабаром цей статус отримає Латвійська, можливо – Литовська. На цьому ж шляху стоїть Українська Церква. Поки дробиться Руська Церква, але ця доля цілком може очікувати й на Константинопольську. Можна припустити, що питання «статусів» і «юрисдикцій» взагалі буде відходити на другий план. Головним буде те, чи зберігає дана церковна структура вірність православному віровченню та чи є в ній апостольське спадкоємство архієрейських хіротоній.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus