Об'єднання з уніатами й відстріл ворогів: новий зразок «богослов'я» від ПЦУ

20 Серпня 16:12
0
Об'єднання з уніатами й відстріл ворогів: новий зразок «богослов'я» від ПЦУ

«Митрополит» Михайло Зінкевич зробив низку заяв, які демонструють, наскільки християнською є свідомість у ПЦУ.

В Україні місцеві адміністрації продовжують штампувати заклики до вірян УПЦ до об'єднання із ПЦУ. У їхньому уявленні це має зміцнити українську державність. Закликають до об'єднання і в самій ПЦУ, причому абсолютно з такою ж аргументацією. Але віряни приходять до храму не за державністю. Що ж у Думенка можуть запропонувати парафіянам Української Православної Церкви? У середині серпня 2022 року про це розповів Михайло Зінкевич, дуже авторитетна та впливова постать у ПЦУ.

Волинський «митрополит» дав інтерв'ю місцевому телеканалу «Конкурент TV», де докладно розповів про переходи, необхідність об'єднання з УГКЦ, а також про нове прочитання слів Христа про любов і ворогів.

Про переходи та «переходи»

Зінкевич заявив про «масовість» переходів громад із УПЦ до ПЦУ у своїй єпархії. Він запевняє, що вони були добровільними. Подібні спічі ми чуємо від багатьох представників ПЦУ на чолі з Думенком. Однак у заявах Зінкевича є одна цікава деталь. Він заявив, що з початку війни до його єпархії з УПЦ перейшли 40 громад, але лише десята частина з цього числа перейшла зі священниками: «У нас із 40 парафій лише чотири перейшли зі священнослужителями». Показова різниця, яка впадає у вічі. Що це означає насправді?

По-перше, це дуже добре характеризує церковну самосвідомість священнослужителів УПЦ. Уявімо, що означає для священника ситуація, коли його громада (якщо вірити словам Зінкевича) переходить до ПЦУ і таким чином пастир залишається без пастви. Це означає, що він залишається без засобів для існування, бо священника та його сім'ю (зазвичай багатодітну) утримує громада. Ще одним джерелом доходу є треби. А якщо громада йде, то й це джерело також вичерпується. Таким чином батюшці стає просто нічим годувати сім'ю.

Піти на таке можна тільки в одному випадку: якщо священник усвідомлює, що, перейшовши до ПЦУ, він втрачає щось більше, а саме – перебування в спасительному ковчезі Церкви. І в ситуації з «переходами» на Волині лише один із десяти батюшок знаходить для себе можливим перейти до ПЦУ.

У ситуації з «переходами» на Волині лише один із десяти батюшок знаходить для себе можливим перейти до ПЦУ.

По-друге, перехід громади без священника змушує запитати себе: а яка саме громада голосувала за перехід до ПЦУ: релігійна чи територіальна? Найпоширеніша схема незаконного переведення громад УПЦ до ПЦУ – це коли рішення приймають жителі населеного пункту взагалі, тобто і католики, і уніати, і протестанти, і атеїсти. Найчастіше місцева влада ініціює збори мешканців села, які голосують за перехід храму до ПЦУ і це видається за рішення церковної громади. Думка священника та реальної релігійної громади просто ігнорується. І те, що з 40 громад, що «перейшли» на Волині, лише 4 зробили це разом зі священником, дозволяє припустити, що переходи ці були здійснені саме за такою схемою.

Це тягне за собою ще один висновок: те, що священники не перейшли разом із громадою, означає, що релігійна громада чи її кістяк якраз залишилася вірною УПЦ. Найчастіше після «переходу» проходить зовсім небагато часу, і з'ясовується, що до храму, який уже належить ПЦУ, ходить дуже мало народу. А справжня релігійна громада переходить служити у приватний будинок чи інше приміщення, де в неділю та свята, що називається, яблуку ніде впасти.

Кому служить Церква?

За словами «митрополита» Михайла Зінкевича, Церква служить державі та її інтересам. Цитата: «На сьогоднішній день має бути одна церква, щоб була одна велика могутня держава. Життя церкви не може бути відокремлене від життя держави, тому що людина одна і та сама, вона хоче задовольняти свої та духовні питання, вона хоче задовольняти і свої світські питання. Не можна його розділити» .

Однак ці питання поділив сам Господь Іісус Христос. Коли іудеї спокушали Його і запитували, чи дозволено давати данину кесареві (а в тому випадку це був глава Римської імперії, що поневолила Юдею) Господь сказав: «Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже» (Мф. 22:21).

Святі апостоли розкрили це вчення у своїх посланнях. Наприклад, апостол Петро писав: «Бога бійтеся, царя поважайте​​​​​» (1 Петра 2:17). Історія ранньої Церкви свідчить про те, що християни підкорялися всім велінням державної влади, крім тих, які прямо суперечили Божим заповідям. У цьому випадку віряни віддавали перевагу мученицькій смерті. Церква шануватиме цілий сонм святих воїнів і не тільки воїнів, які вірою і правдою служили імперії рівно доти, доки їх не змушували приносити жертви ідолам.

Будучи законослухняними громадянами, християни в той же час жили ніби поза суєтним світом, пам'ятаючи слова Христа: «Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить» (Ів. 15:19). Церква живе у світі, але вона не від світу. Церква не служить світові та не виконує його бажання.

Але не так каже Михайло Зінкевич. У нього «має бути одна церква, щоб була одна велика могутня держава». Тут йдеться про об’єднання православних українських конфесій. УПЦ також бажає цього об'єднання, але не для того, щоб догодити державі, а щоб справдилися слова Христа: «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ів. 17:21). І в цих словах Господь дав нам образ тієї єдності, яка завгодна Богові, а не Зінкевичу чи владі.

«Єдність» за Зінкевичем

Єдність, про яку сказав Господь, є єдністю людей із Богом і в Бозі між собою. Це євхаристійна єдність в істинній вірі та богозаповіданій любові. Саме про таку єдність українських православних конфесій йдеться у Постанові Собору УПЦ Феофанії: «Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль через відсутність єдності в українському Православ'ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку хворобливу рану в церковному тілі. <…> Собор висловлює глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не лише бажання відновити церковну єдність, а й щире прагнення вибудовувати своє життя на основі християнської совісті та моральної чистоти».

На відміну від цього, «єдність» конфесій щодо Зінкевича має такі риси:

  • повинно включати і православних, і католиків;
  • має статися з волі влади;
  • його мета – побудова могутньої держави.

З останнім твердженням ми вже розібралися, тепер проаналізуємо перші два.

М. Зінкевич: «Найперше і головне, щоб прискорити це об'єднання, це за принципом виборів папи римського. Зібрати всіх ієрархів у одній кімнаті. Не треба боротися за кожну парафію. <…> З питання об'єднання всієї церкви, закрили їх, доки білий дим не пустився… Ідіть домовляйтесь. Церква одна. Нічого нас не поділяє. Решта – це маленькі маніпуляції. Їх треба посадити у одній кімнаті, закрити. І греко-католиків, і ПЦУ, і УПЦ. Вибрати одного предстоятеля. Зрозуміти, що історичні моменти, які були, нехай йдуть у небуття. Це було колись, а сьогодні є майбутнє України».

Їх треба посадити в одній кімнаті, закрити. І греко-католиків, і ПЦУ, й УПЦ. Вибрати одного предстоятеля.

Михайло Зінкевич

Коли «православний ієрарх» наводить вибори папи римського як зразок наслідування – це говорить саме за себе. Але ми хотіли б акцентувати увагу на іншому. Зінкевич каже, що греко-католиків, ПЦУ та УПЦ нічого не поділяє, а точніше – поділяють якісь «маленькі маніпуляції». Давайте подивимося, що це за такі «маніпуляції», які поділяють, наприклад, католиків та православних уже тисячу років.

Греко-католицька Церква є католицькою за своєю суттю та віровченням. Вона розділяє всі католицькі догмати, слідує католицькій традиції в молитві та духовному діянні. З Православ'ям її пов'язують лише зовнішні обряди, богослужбові облачення та чинопослідування. Виходячи з цього, греко-католиків або як їх ще називають уніатів, коректніше було б назвати католиками православного обряду. А православних і католиків поділяють спотворення та відступ останніх від істинного вчення Церкви. Того вчення, яке сповідують православні та яке сповідувала Церква на Заході у першому тисячолітті. Коротко ці спотворення такі:

  • походження Святого Духа від Отця і Сина, що означає применшення Божественності Святого Духа;
  • твердження, що папа є видимим главою Церкви, що означає усунення верховенства в Церкві Іісуса Христа;
  • збочення розуміння суті спасіння: замість зцілення Христом пошкодженої людської природи, людина просто позбавляється покарання;
  • догмат про непорочне зачаття Богородиці, що означає, що Пресвята Діва не потребувала Спасителя;
  • догмат про чистилище, що перекручує початкове вчення про посмертну долю померлих;
  • практикований спосіб чуттєвої молитви, який православними подвижниками суворо забороняється і називається оманою;
  • твердження про догматичний розвиток, що дозволяє вводити нові догмати та перетлумачувати на свій розсуд «старі».

Більш докладно з усім цим можна ознайомитись у статті «Що не так з католиками».

На все це Михайло Зінкевич та інші прихильники об'єднання з католиками пропонують, по суті, просто не звертати уваги. Однак таке об'єднання без залишення католиками всіх своїх оман – це зрада Православ'я. Про це говорили дуже багато святих. Наприклад, преподобний Феодосій Печерський: «Віри латинської не долучайтеся, звичаїв їх не дотримуйтесь, причастя їх бігайте і всякого вчення їх уникайте і звичаями їхніми гребуйте». Однак чи преподобний Феодосій є авторитетом для М. Зінкевича – велике запитання. Швидше – ні, оскільки про необхідність об'єднання з католиками він говорив і раніше.

З представниками ПЦУ нас поділяє набагато менше, але це також дуже важливі моменти. Суть цього поділу в тому, що один із родоначальників ПЦУ Філарет Денисенко був анафематствуваний. Відповідно, всі його послідовники перебувають поза Церквою. Подолання цього поділу можливе лише через покаяння, якого немає як у Філарета, так і його прихильників, колишніх і нинішніх. Внаслідок цього практично у всіх «архієреїв» та «духовенства» ПЦУ (за рідкісним винятком) немає канонічного висвячення. Іншими словами, вони є мирянами, про що, до речі, нещодавно нагадали представники Польської, Елладської та Єрусалимської Помісних Церков. Докладніше про це у статті: «Думенко – мирянин? Негативні знаки для ПЦУ з Польщі, Греції та Єрусалиму».

УПЦ готова розмовляти з ПЦУ про об'єднання, але наполягає, що це має бути діалог єпископів, а не єпископів (УПЦ) із мирянами (ПЦУ). У Постанові Собору УПЦ у Феофанії ця умова звучить так: «Вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, цілком очевидно, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадковості».

Чи має влада об'єднувати Церкву?

І кілька слів про те, що об'єднання українських конфесій має відбуватися з волі влади.

М. Зінкевич: «Без волі влади такого об'єднання не буде. Тому велику надію покладаю на президента. Він уже виріс із театрального діяча в державника у плані захисту інтересів та території. Я думаю, що наступний його етап – зрости і зрозуміти: без духовної підтримки церкви процес швидкості перемоги буде складним» .

У даному випадку марно нагадувати про конституційний принцип відокремлення Церкви від держави. Як даремно говорити, що дрімуче середньовіччя, коли світська влада розпоряджалася церквами на власний розсуд і свавілля, давно вже зникла. Слід лише зауважити, що слова Зінкевича – це продовження тієї лінії, яку озвучив його колега з ПЦУ, «митрополит» Чернівецький та Буковинський Данило Ковальчук. У січні 2022 року він заявив, що саме через колишнього Президента України Петра Порошенка «зійшов Святий Дух» на так званий «об'єднавчий собор» 15.12.2018 р., на якому було створено ПЦУ.

«Не прийшов Святий Дух на собор через нас єпископів, які були пасивні. Дух Святий прийшов на собор через Порошенка Петра Олексійовича. Я йому це сказав. І почався собор, який вирішив і дарував нам те, що ми на сьогоднішній день маємо», – заявив «ієрарх» ПЦУ в січні 2022 р. Якщо у ПЦУ все це справді так, то… слів немає.

«Удосконалення» Зінкевичем слів Христа про любов

Коментуючи агресію РФ, Зінкевич заявив наступне: «Так от хто любить нас – тих любимо ми. Інших ми спробуємо полюбити, якщо вони встигнуть покаятися, а ми їх не застрілим, тоді, можливо, ми встигнемо їх пробачити».

Іншими словами, «ієрарх» ПЦУ формулює такий закон, який наказує віруючим ПЦУ любити лише тих, хто любить їх. Решту (маються на увазі вороги) можна вбити. І тільки якщо до смерті вони встигнуть покаятися, їх можна спробувати полюбити.

У Євангелії Христос ніби відповідає особисто Зінкевичу: «А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.. <...> Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк. 6:32, 35).

Тобто ті, хто любить лише «за взаємністю», нічого спільного із християнством не мають. Спаситель вказує своїм учням інший шлях. Так, він набагато складніший, але іншого немає. Якщо хтось хоче називатися сином Всевишнього, якщо хоче стати подібним до Бога, він повинен навчитися любити своїх ворогів, або хоча б прагнути цього. Преподобний Максим Сповідник писав: «Не будемо віддавати злом за зло, і Він не віддасть нам за наші гріхи. Залишення гріхів наших знайдемо в прощенні братам; бо милість Божа до нас прихована в милосерді нашій до ближніх».

Всім, хто вже перебуває в ПЦУ, чи може там опинитися, варто замислитися – якщо в ній говорять і роблять протилежне тому, що говорив і робив Христос, який сенс для християнина бути в такій церкві?

Звичайно, можна сказати, що слова Зінкевича – лише його особиста хибна позиція. Але це буде неправильно.

По-перше, Сергій Думенко і сам висловлював «удосконалені» богословські судження, на кшталт того, що вбивство окупанта – не гріх.

По-друге, якби не підступи Філарета на «об'єднавчому Соборі», зараз саме Зінкевич був би на чолі ПЦУ.

А по-третє, у кожному з випадків захоплення прихильниками ПЦУ ми бачимо ту саму картину – думенківці вважають вірян УПЦ ворогами, а тому прагнуть завдати їм максимальної шкоди: їх ображають, принижують, б'ють, відбирають їхнє майно, намагаються заборонити їм проводити богослужіння навіть поза храмом. Щира ненависть до всіх, кого зарахували до ворогів – це офіційна ідеологія у ПЦУ. І Михайло Зінкевич її просто вдало сформулював в одній короткій фразі.

І всім, хто вже перебуває в ПЦУ, чи може там опинитися, варто замислитись – якщо в ній говорять і роблять протилежне тому, що говорив і робив Христос, який сенс для християнина бути в такій «церкві»?

Шлях до Неба лише один – дотримуватися вчення Христа, як це робили до нас тисячі людей, які досягли святості. Чи має цей шлях щось спільне з тим, чого навчають у ПЦУ?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також