Сумна доля зрадників: приклад священників Сміли, що перейшли

Священики Покровського собору Сміли пішли до ПЦУ. Фото: СПЖ

У березні в ПЦУ добровільно пішли 3 з 5 храмів УПЦ у Смілі. Як живуть зараз священники, що перейшли, і де їхня паства?

Те, що в Україні щодня захоплюються храми УПЦ, ні для кого не є секретом. Але в переважній кількості випадків їх «переводять» до Думенка без громади і священника. Влада з пцушниками збирає жителів села або міста (що ніколи до храму не ходили), аби вигнати «московитів». Що відбувається далі – передбачити не складно. Храми або опиняються закритими відразу, або закриваються через дві-три «патріотичні» служби, проведені на хвилі екзальтації. На більше запалу нових «віруючих» не вистачає.

Проте є випадки, коли з якихось причин священники УПЦ добровільно переходять до ПЦУ та вмовляють на перехід якусь частину парафіян. Що відбувається там?

У березні багато ЗМІ показали скандальне відео з Покровського храму Сміли, де озброєні люди витягували священника УПЦ просто під час богослужіння. Тоді багато хто звинувачував у цьому націоналістів, але насправді все виявилося сумнішим. Цих людей координували клірики Покровського собору УПЦ, які цього дня намітили влаштувати збори з переведення храму до ПЦУ, а «неправильний» побратим їм заважав. 27 березня 2022 року, у день скандалу, вони ці збори провели та оголосили про перехід. Незабаром їх приклад наслідували ще у двох храмах Сміли: Миколаївському і Пантелеімонівському. Ще в одному (Амфілохіївському, при міській лікарні) влада запропонувала громаді добровільно перейти в ПЦУ, а отримавши відмову просто вказали на двері. Храм УПЦ Олексія людини Божої стоїть закритий з 30 березня, оскільки його блокують прихильники ПЦУ. Таким чином, у всій Смілі не залишилося діючих храмів Української Православної Церкви взагалі. Але чи означає це, що віруючі продовжують відвідувати храми міста, що стали «пцушними»?

Священники пішли в ПЦУ, а парафіяни пішли з храмів

Парафіяни Миколаївського храму розповідають, що їхня остання літургія була драматичною. Диякон Костянтин Варич на Великій ектенії відмовився поминати Епіфанія, і бунтівні священники зажадали, щоб він на Великому вході залишився у вівтарі. Диякон зняв облачення й покинув храм. Назавжди.

Ну а у священників, які вирішили приєднатися до ПЦУ, ситуація через три місяці після тих подій сумна. У Покровському соборі, де зараз «служать» Петро Дмитрук і Микола Середич, із понад 1000 парафіян залишилося менше 30. У Миколаївському храмі (перейшли Василій Ворушило та Олександр Каптенко) із 300 осіб на пцушні «богослужіння» ходять 8-10. А у Пантелеімонівському храмі громади тепер немає взагалі. Залишився лише священник Сергій Чукін із сім'єю. І ця сім'я перебуває у складному фінансовому становищі. Оскільки парафії немає, немає й доходу, новоспечений клірик ПЦУ змушений працювати в таксі. З тієї ж причини безгрошів'я Олександр Каптенко з Миколаївського храму має намір залишити Смілу та шукати щастя у рідному Закарпатті.

Практично всі парафіяни цих трьох храмів тепер їздять на богослужіння до приміських сіл під Смілу. Так, вони змушені витрачати на дорогу набагато більше часу, грошей та сил, але іншого виходу вони не мають. Іти в розкол за своїми колишніми пастирями вони не захотіли. Ну а самим цим пастирям зараз і не до пастви. У них в новій релігійній «сім'ї» виявилося багато несподіваних проблем. Адже до ПЦУ вони досі офіційно так і не перейшли. Причому з причин, що від них не залежать.

Внутрішньовидова боротьба в ПЦУ

Як відомо, ПЦУ утворилася зі злиття двох квазірелігійних структур: УПЦ КП та УАПЦ, що діяли на одній і тій самій території. У кожному місті одночасно був «правлячий єпископ» і від Київського патріархату, і від УАПЦ. Все це викликало неминучі конфлікти, тому не дивно, що філаретівці та автокефали насилу переносили один одного, а часто – відкрито ворогували.

З об'єднанням у ПЦУ їхні стосунки ніяк не змінилися, а лише загострилися. «Святі отці» виводять один в одного парафії, і через це то тут, то там виникають скандали. У переважній більшості випадків «слабкою ланкою» виявляються «автокефали». Багато хто пов'язує це з тим, що глава ПЦУ Сергій Думенко – виходець із клану УПЦ КП, а тому підтримує представників свого угруповання. Так це чи ні, але в Харківській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях «кпшні» «єпископи» ПЦУ досить часто ображають «уапцшних». Докладніше про це ми писали в статті «Повинен залишитися тільки один: чому в ПЦУ захоплюють храми один у одного?».

Навіщо ми так докладно про це розповідаємо і яке відношення все це має до ситуації у Смілі? Найпряміше. Справа в тому, що за захоплені і «переведені» з УПЦ храми між «кпшниками» та «уапцшниками» йде справжнісінька війна. І Сміла не виняток. Це місто – поле «битви» між Іоанном Яременком (екс-УПЦ КП) і Афанасієм Шкурупієм (екс-УАПЦ). І вже традиційно «уапцшник» програє. Торкнулося це й ситуації з кліриками Сміли, що перейшли з УПЦ.

Чому екс-священники не можуть офіційно перейти до ПЦУ

Упродовж багатьох років, ще будучи в УПЦ, смілянські священники конфліктували з Яременком, а тому вирішили приєднатися до Шкурупія. До того ж є в них ще одна мотивація – Яременко не довіряє священникам, які перейшли з УПЦ, і воліє ставити на їхнє місце свої кадри.

І офіційно завершити свою епопею з переходом перебіжчикам із УПЦ так і не вдалося. Справа в тому, що в фаворитах у влади перебуває саме Яременко, який вважає себе церковним господарем регіону. І саме з цієї причини храми Сміли, що перейшли, офіційно так і не перереєстрували. Клірикам, які приносять статути до Черкаського відділу культури на перереєстрацію до єпархії Шкурупія, держреєстратори радять «подумати». Вони натякають, що «правильним» рішенням буде переписати свої статути до єпархії Яременка.

ПЦУшні ресурси повідомляють, що блокує переходи до Шкурупія й сам Сергій Думенко. Чи робить він це через особисту антипатію до колишнього «уапцшника», чи з солідарності з Яременком – невідомо, але для екс-кліриків УПЦ це не має принципового значення. Адже якщо їх змусять йти до Яременка, є велика ймовірність, що вони зрештою опиняться на вулиці, а в їхніх храмах керуватимуть зовсім інші люди.

Висновки

Якщо у березні священники УПЦ, які вирішили піти в розкол, відчували себе мало не героями, то зараз ситуація повністю змінилася. Патріотичні ЗМІ про них забули, знайшовши нових «каліфів на годину». Відвернулась паства, яка поповнила інші громади УПЦ. Щоб прогодувати сім'ю, екс-священники змушені працювати на «мирських» роботах або їхати з міста. Нова «родина» виявилася подобою зміїного гнізда, де кожен норовить вжалити сусіда, а сильний – зжерти слабкого. Попереду – дуже реальна перспектива втратити храм, у якому провів багато років.

Кожен священник свого часу давав на рукоположенні молитовну присягу вірності Богу, давав обіцянку служити Христу і людям. Чи є в тій ситуації, у якій опинилися священники Сміли, Христос? Чи є любов до своєї пастви, відповідальність за їхню долю? Здається, відповіді очевидні, ставка на політику виявилася програшною.

Що ж, помилитись може кожен. Але не кожен може знайти в собі сили визнати свою помилку, адже покаяння – доля сильних духом. Чи зможуть повернутися до Церкви священники, що пішли?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus