Діалог священників РПЦ і УПЦ: про розкол, автокефалію та «СВО»

В ефірі спілкувалися о. Павло Островський і о. Максиміан Погореловський. Фото: СПЖ

У відеоефірі зустрілися два священники – з РПЦ і УПЦ. Тем було багато: Собор, «СВО», автокефалія тощо. Але головне – діалог, якого зараз нам так не вистачає.

20 червня 2022 року на Ютубі відбувся знаковий ефір – діалог найпопулярнішого в РПЦ священника-блогера Павла Островського і спікера Одеської єпархії УПЦ Максиміана Погореловського.

Чим він був знаковий? Передусім вже самим фактом проведення. Не є секретом, що після Собору УПЦ з боку РПЦ пронісся шквал критики. Українську Православну Церкву називають і бунтівниками, і розкольниками, і іншими недобрими словами. У свою чергу, в УПЦ не розуміють підтримки Руською Церквою «спеціальної військової операції». Словом, було що обговорити, тим більше що співрозмовники говорили щиро, доброзичливо та з повагою один до одного. Ефір був дуже довгим, тому виділимо те, що особливо запам'яталося.

Про Собор та незалежність УПЦ

Початок ефіру пройшов у формі запитань-відповідей. О. Павло висловив здивування нинішнім статусом УПЦ після Собору, адже, з одного боку, у рішеннях Собору УПЦ прописано повну незалежність від РПЦ, з іншого – багато українських ієрархів (наприклад, митрополит Климент) стверджують, що нічого принципово не змінилося.

О. Максиміан нагадав, що протягом 30 років УПЦ фактично мала права автокефальної Церкви і зараз (на Соборі) просто підтвердила цей статус. У тих умовах, в яких Церква опинилася сьогодні, Собор був просто необхідний: «У нас зараз йдуть суди, заблоковані всі реєстри, і ми не можемо ані оформити нового настоятеля на парафію, ані зареєструвати нову громаду через те, що нас намагаються перейменувати в РПЦвУ».

Водночас він наголосив, що після Собору розриву євхаристичного спілкування не було ні з боку УПЦ, ні РПЦ, як це сталося у РПЦ і УПЦ із Константинопольським патріархатом або предстоятелями Елладської і Кіпрської Церков.

Про непоминання Патріарха

Одне з найбільш дискусійних питань після Собору – це рішення щодо припинення поминання Патріарха Кирила в храмах УПЦ. О. Максиміан нагадав, що така практика існує в УПЦ від початку її виникнення:

«Відкрию секрет для тих, хто живе в РФ і Білорусі. Непоминання Патріарха було нормою з 1990 року. З благословення Патріарха Алексія в західних регіонах країни (де гостро стояло це питання) він благословив не поминати. Коли Предстоятелем став Патріарх Кирил, він благословив поминати лише Блаженнішого і правлячого архієрея в тих регіонах України, де на цьому ґрунті був якийсь конфлікт. Це було нормою, і ніхто не звертав на це уваги. Звертати стали зараз».

Водночас о. Максиміан нагадав про рішення Собору, де окремі єпархії можуть жити за старим Статутом і поминати Патріарха.

Про автокефалію і євхаристичну єдність

Війна в Україні наклала свій відбиток і на відносини православних. О. Максиміан каже, що після 24 лютого УПЦ живе зовсім в іншій реальності, зараз змінилися настрої і всередині УПЦ. За його словами, більшість єпископів, священників і мирян хочуть автокефалії.

Але водночас вони хочуть зберегти братерські стосунки і євхаристичну єдність із Руською Церквою: «Ми всі хочемо зберегти єдність. Я хочу приїхати до вас у гості, коли все закінчиться і люди зрозуміють, що війна – це відкриті врата пекла у світ. Ми всі помиримось і забудемо всі образи, хоча це дуже важко».

Священник нагадав, що автокефалію дає Церква-Мати (РПЦ, – Ред.), яку мають затвердити інші Помісні Церкви. І, на його думку, РПЦ варто було б самій ініціювати цей процес: «Думаю, це було б по любові і по-християнськи, бачачи, у яких ми перебуваємо обставинах».

О. Павло каже, що сама суть слова «Церква» – у зібранні та єдності. І, на його думку, православні мають не розділятися, а навпаки – прагнути об'єднання. Але якщо брати питання Помісної Церкви в Україні, «то з урахуванням кількості єпархій, парафій, віруючих, з урахуванням тих духовних традицій, які є в Україні, з урахуванням історії, навіть не пов'язаної з Російською імперією, з урахуванням останніх подій (йде війна), то якби мене послали на Помісний Собор РПЦ, то я без сумніву проголосував би за автокефалію Української Православної Церкви. Це явно сприяло б тиші та миру».

Священник вважає, що автокефалія сприяла б об'єднанню самих православних усередині України: «Я думаю, якби УПЦ була автокефальною, отримала б повноцінну автокефалію канонічним шляхом, то дуже багато хто з ПЦУ стали б туди приходити».

Про риторику деяких священників РПЦ

О. Максиміан упевнений, що критика УПЦ з боку деяких священників РПЦ не є виправданою і лише розхитує і так складну ситуацію в Україні, провокує конфлікти і смуту у православних: «Розколу немає, але риторика таких священників може його спровокувати. На жаль, Ви (о. Павло Островський, – Ред.) теж сказали, що у нас стався розкол, хоча як такого його немає, його ніхто не оголошував. Навіщо про це казати? Щоб він стався?».

Священник каже, що риторика деяких священників РПЦ практично не відрізняється від лжесвященників ПЦУ і спрямована на руйнування: «ПЦУшники зі свого боку нас розгойдують, вимагаючи анафеми для Патріарха, з іншого боку священники РПЦ закликають причащатися лише у тих, хто поминає Патріарха. Хоча на Соборі УПЦ дали повну свободу вибору всім єпархіям… Адже у вас, священників, немає такої мети – знищення УПЦ? Тому, на мою думку, треба навпаки – говорити про єдність і мир, про те, що ми єдині в одній Чаші, в Євхаристії.

А єдність не може бути тільки в адміністративному підпорядкуванні… Інакше ми вже давно наблизилися би до католицизму, де є один глава і йому всі підпорядковані по всьому світу. Був би один якийсь Патріарх, один Синод, один Архієрейський Собор, і от ми були би всі у цій єдності. Єдність у Христі можна зберегти, якщо ми матимемо в серці любов. Будемо зберігати цю любов – будемо спілкуватися».

Про образи українців і ставлення до «СВО»

О. Павло Островський вважає, що публічна образа українського народу, яку собі дозволяють деякі російські священники, неприпустима: «Я вважаю це категорично неправильним. Так не просто священнику не можна робити. Це в принципі не по-людськи, навіть для атеїста. Не можна брати й ображати цілий народ. Коли пишуть назву країни "404", пишуть назву з маленької літери, пишуть не "українці", а "хохли". Це тяжкий гріх, це погано. Це розпалювання міжнаціональної ненависті».

Говорячи про «СВО», священник каже, що не згоден з його причинами: «З більшою частиною причин я не згоден, і, як православний християнин, вважаю війну, безумовно, злом». Він стверджує, що у Москві та європейській частині РФ підтримка війни в Україні становить близько 50%. Чим далі на схід – тим вона сильніша. Наприклад, у Хабаровську – 80/20.

Водночас переважна кількість воцерковлених православних християн РПЦ щиро хочуть миру в Україні і моляться про закінчення кровопролиття.

Про ставлення до УПЦ як до розколу та заборони причащатися

О. Павло визнав, що помилився, коли підтримав Георгія Максимова у його заявах, ніби УПЦ тепер перебуває у розколі і причащатися там не можна: «Це була моя помилка, і я це публічно визнаю. З о. Георгієм Максимовим я, звичайно, не згоден – якщо не було оголошено про розрив євхаристичного спілкування, то людей бентежити зайвий раз не потрібно. Тим більше в Україні і так у людей спокус вистачає. Поки жодних рішень щодо УПЦ немає (я б і не хотів, щоб вони були прийняті) і єдність збережена, то це ніяк не стосується причастя. Причащайтеся».

Де ж Бог? Я молилася, а Він не зберіг

О. Павло вважає, що об'єктивно може говорити про війну лише той, хто безпосередньо зіштовхнувся зі смертю, у кого загинули близькі люди. Він розповів, як на своїй парафії служив панахиду для двох жінок: в однієї син воював в армії РФ, племінник іншої – у ЗСУ.

«Вони стояли поряд і навіть не знали, що загиблі з різних армій. І кожна з них дуже жорстко питала мене: "А де ж Бог? Я молилася, а Він не зберіг". І мені не було чого їм сказати, тільки молитися. І мене такі випадки дуже смиряють у висловленні своїх думок».

Священник каже, що отримує багато листів з України. І він намагається зрозуміти однаково і тих, хто 8 років страждав на Донбасі, і тих, хто страждає в Україні зараз: «У цій ситуації я, як священник, можу тільки молитися і використовувати свій ресурс, щоб закликати людей до любові та миру . Хоча б воцерковлених християн».

Якщо українці – паства, треба цій пастві співпереживати

О. Максиміан розповів, що священники УПЦ перебувають у важкому становищі і чекають від Руської Церкви не начальницьких окриків, а співпереживання: «Зараз, коли навколо смерть, ми її не боїмося. Але страшно, коли вмирають інші: діти, жінки. Коли помирають жорстоко, коли діти плачуть від жахів війни. Оце страшно. І цього не повинно бути, Господь не для цього створював світ... Якщо ми для вас паства, якщо ви вважаєте нас братами, то маєте й співпереживати нашим почуттям.

Як мені поминати Патріарха Кирила на відспівуванні чи літургії, коли там стоять військові перед відправкою на фронт (це реальна ситуація) і вони знають його висловлювання (про війну, – Ред.)? Або коли мати плаче над тілом сина, якого вбили російські солдати. Або священник, у якого загинув син на війні (теж реальна історія). Або священник, у якого загинула маленька дитина під Києвом. Ми знаходимося у великому безвиході. Тут важко залишатися в адміністративному підпорядкуванні, якого в реальності немає».

Є сенс не чекати останньої краплі крові російського та українського солдата?

Вже після ефіру о. Павло Островський написав у своєму телеграмі: «Після того як я виклав відео моєї бесіди зі священником з Одеської єпархії УПЦ, розгорілися суперечки про те, хто і що сказав у цій бесіді. Комусь не сподобалося те, що український батюшка звинувачував Росію в агресії; хтось звинуватив мене в тому, що не відповів жорстко йому, нагадавши про 8 років русофобської політики України.

Друзі, взаємних звинувачень та ненависті сьогодні повна каструлька, навіть уже за край переливається, тому, мені здається, що хоч хтось повинен починати просто вислуховувати іншу сторону, акцентуючи увагу на діалозі, а не на ворожнечі. Робити це непросто, бо розпал пристрастей і справді високий, але ж хоч якось треба це починати.

Чи варто нам пити чашу взаємної ненависті до дна, чи все-таки є сенс не чекати останньої краплі крові російського та українського солдата і почати розмовляти, поки не всі загинули на фронті? Тим більше, що все одно рано чи пізно доведеться розмовляти – про це нам говорить вся світова історія; тож чи не краще вже розпочати цей процес?

Нехай це буде не на рівні великих чиновників, але хоч щось...

Вірю в те, що милістю Божою є ще простір для взаємоповажливого та спокійного діалогу, попри біль втрат і страх за майбутнє».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи об'єднаються ПЦУ та уніати?
так, і найближчим часом
39%
так, але не скоро
33%
ні
28%
Усього опитано: 174

Архів

Система Orphus