Легалізація «македонців»: Фанар продовжує розколювати Православ’я

12 Травня 16:52
0
Легалізація «македонців»: Фанар продовжує розколювати Православ’я

Розбираємо нещодавні рішення Константинопольського патріархату, спрямовані на розкол Православ’я та утвердження доктрини «перший без рівних».

9 травня 2022 р. Синод Константинопольського патріархату визнав Македонську церкву і вступив з її «духовенством» у євхаристійне спілкування. При цьому фанаріоти заявили, що своїм рішенням «зцілюють рану розколу» і закликали Сербську Церкву вирішити «адміністративні питання» з розкольниками у Північній Македонії. Називати легалізовану структуру вони мають намір «Церквою Охрида» за аналогією з Православною церквою України. У цій назві закладено ідею, що юрисдикція «Церкви Охрида» поширюватиметься виключно на територію Північної Македонії, а її парафії в діаспорі будуть у підпорядкуванні Фанара.

Історична довідка: хто такі македонські розкольники.

Самі вони стверджують, що ведуть свою історію від Охридської архієпископії, що існувала у ХІ-ХVІІІ століттях. У 1019 році внаслідок завоювання Болгарії Візантією незалежна Болгарська Церква, яка мала статус автокефалії та патріархату, була скасована і на її місці виникла Охридська архієпископія зі статусом автономії у складі Константинопольського патріархату. У її канонічну територію входили Болгарія, Македонія, Сербія та Румунія. Згодом, при зміні політичних обставин, Церкви у цих країнах відокремлювалися від Охридської архієпископії та відновлювали (або набували) свій автономний або автокефальний статус. У 1767 р. турецький султан скасував Охридську архієпископію, підкоривши її Константинопольському патріархату як Преспанську митрополію. У 1913 р. єпископська кафедра в Охриді перейшла до складу Сербської Православної Церкви, у 1915 р. – Болгарської, у 1919 р. – знову Сербської, у 1941 р. – знову Болгарської, і з 1945 р. і до сьогодні вона перебуває в складі Сербської Православної Церкви. Ця чехарда юрисдикцій дає певні підстави для претензій на Охридську архієпископію з боку Сербії та Болгарії, а також Фанара.

Після Другої світової війни влада Македонії лобіювала ідею створення автономної Македонської православної церкви з центром в Охриді, проти чого був Сербський Патріархат. Дійти згоди не вдалося, і в 1967 р. було проголошено автокефалію Православної церкви Республіки Македонія. Її не визнала жодна Помісна Церква, включаючи Константинопольську, донедавна.

У 1998 р. представники Сербської Церкви та македонські розкольники вступили в переговори, які тривали 4 роки і закінчилися підписанням Нішської угоди, згідно з якою Македонська церква (МПЦ) отримувала права найширшої автономії у складі Сербської Церкви. Але політична влада Македонії не дозволила ієрархам МПЦ затвердити Нішську угоду на Соборі. Після цього значна кількість македонських віруючих на чолі з митрополитом Велешським Іоанном (Вранишковським) та більшістю чернецтва вийшли з розколу та відновили спілкування з патріархом Сербським. Організаційно вони утворили Охридську архієпископію, яку не визнає влада Північної Македонії (сучасна назва Македонії), тоді як розкольницька МПЦ користується їхньою повною підтримкою.

У 2005 р. світська влада Республіки Македонія звернулася до патріарха Варфоломія з проханням визнати Македонську церкву, але отримала відмову. У 2009 р. МПЦ заявила про прийняття історичної назви «Охридська архієпископія» та стала іменуватися «Македонська православна церква – Охридська архієпископія». У 2017 році вона зробила невдалу спробу отримати автокефалію з рук Болгарської Церкви.

У 2019 році вибухнув міжнародний скандал. Російські пранкери опублікували запис із македонським прем’єром Зораном Заєвим, де той заявив про готовність дати хабар патріарху Варфоломію за Томос про автокефалію МПЦ. Також Заєв тоді заявив, що уряд Македонії вже працює з патріархом Варфоломієм з питання отримання автокефалії. Також, за його словами, до цього процесу залучено і колишнього прем’єр-міністра Греції Ципраса.

І ось тепер визнання МПЦ Фанаром стало фактом, що відбувся. Адже буквально за кілька днів до цього з’явилися повідомлення про переговори з македонцями Сербського Патріархату, в яких брав участь Патріарх Порфирій. 6 травня 2022 року єпископ Зворницький і Тузланський Фотій (СПЦ) під час проповіді розповів, що Сербська Церква та Македонська церква після багаторічної перерви відновили діалог.

Напевно, про це стало відомо на Фанарі, і ось тепер ми «маємо те, що маємо».

Що ж отримує Константинополь від цього рішення?

Навряд чи варто згадувати скандал із хабарем Заєва. Здається, основних вигод – три.

  1. Удар по Сербській Церкві, яка не лише не визнала ПЦУ, а й активно критикувала Фанар за легалізацію українського розколу.
  2. Ще одне затвердження «Вселенського престолу» у Православ’ї як «першого без рівних».
  3. Отримання македонських єпархій і парафій за кордоном.

Реакція Сербського Патріархату на визнання македонських розкольників поки що невідома, зате вже є реакція сербських ЗМІ. «Варфоломій розділяє Православ’я», «Розкол у Православ’ї», «Вселенський патріарх визнає і розкольників Чорногорії» – такі заголовки публікацій деяких газет у Сербії. Вони говорять, що Фанар раніше не реагував на бажання македонських розкольників вступити з ним в євхаристійне спілкування. Але після інформації про переговори Сербської Церкви з Македонською терміново визнав розкольників.

Можна припустити, що і позиція Сербської Патріархії буде негативною, оскільки ще в листопаді 2021 р. єпископ Моравичський Антоній (Пантелич) заявив – якщо Константинопольський патріарх одноосібно ухвалить рішення про «автокефалію» розкольників у Чорногорії чи Македонії, це може спровокувати розрив із Сербською Церквою.

Якщо розрив Сербського Патріархату з Фанаром справді відбудеться, то розкол у Православ’ї посилиться і стане практично необоротним. Нинішнє рішення Фанар прийняв без жодних консультацій, не кажучи вже про згоду не лише Сербської Церкви, а й інших Помісних Церков. Тим самим Фанар продовжує просувати свою теорію «перший без рівних», згідно з якою Константинопольський патріарх займає чільне місце в Церкві й може приймати рішення, не радячись ні з ким.

Останнє відповідає позиції Фанара, що всі православні діаспори, де б вони не знаходилися, і від кого б не походили, повинні підкорятися Константинополю. У такому разі македонський «улов» дуже великий – поза Північною Македонією перебувають три митрополії МПЦ: Європейська, Австралійсько-Новозеландська і Австралійсько-Сіднейська. Вони включають близько 800 парафій з 2000 всієї Македонської церкви.

Втім, Фанар збагатився не лише македонськими парафіями, а й громадами Київського патріархату.

Українські парафії в Австралії

9 травня 2022 р. Синод Константинопольського патріархату підтвердив «переведення» парафій та громад УПЦ КП до юрисдикції своєї Австралійської архієпископії. Саме ж це «переведення» здійснила 31 березня 2022 р. Австралійська архієпископія, оголосивши таке: «У канонічних межах Священної Архієпископії Австралії знаходяться українські громади, які донедавна відносилися до так званого і ніколи канонічно не визнаного "Київського Патріархату"».

Йдеться про громади, які приєдналися до УПЦ КП згідно з указом Філарета Денисенка від 22 березня 2022 р. Офіційний сайт УПЦ КП повідомляє про це так: «Указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета від 22 березня 2022 року до складу УПЦ КП прийнятий архімандрит Нектарій (Олександратос), канцлер Архієпархії Австралії і Нової Зеландії разом з приходами.

До складу Архієпархії Австралії і Нової Зеландії входять кілька громад із храмами та культурними осередками в Австралії, дві громади з храмами у Новій Зеландії, один монастир у В’єтнамі та один в Індії».

Фанар вважає Австралію та Нову Зеландію своєю канонічною територією. Проте сам Нектарій Александратос не належить до кліру Константинопольської архієпископії Австралії, хоча раніше був у клірі Елладської Церкви.

Тут слід звернути увагу на такі моменти.

По-перше, ще невідомо, який бік займе влада Австралії у питанні передачі майнових прав. Цілком можливо, що матимуть місце судові розгляди, під час яких Фанар змушений буде заявити щось схоже на те, що він заявляв щодо України, а саме: всі українські парафії належать ПЦУ, навіть якщо вони про це не знають.

По-друге, рішення Фанара вкотре нагадує, що ПЦУ не має права окормлювати українців за кордоном. Цю прерогативу Фанар залишив собі. Нагадування дуже неприємне для ПЦУ, але в чому Фанар має рацію, так це в тому, що цей стан речей записаний у Томосі про «автокефалію» ПЦУ.

«Автокефальна церква України (ПЦУ – Ред.) не має канонічної юрисдикції у діаспорі, відповідно до Томоса Автокефальної церкви», – йдеться у заяві Фанара. Це, до речі, ще раз говорить про те, що ця «автокефалія» не є справжньою, і що насправді ПЦУ підпорядкована Фанару в багатьох важливих питаннях.

А по-третє, Філарет в Україні займається зараз тим самим, що й патріарх Варфоломій на Фанарі: збирає під свій «омофор» розкольників усіх мастей та відтінків. Усе ідентично просто до смішного: Фанар легалізував розкольників Північної Македонії, а Філарет – Австралії та Нової Зеландії. А трохи раніше Філарет «хіротонісав» у «єпископи» деякого Хризостома Калліса, розкольника з Греції.

До речі, в УПЦ КП вже відповіли Фанару. «Єпископ Філадельфійський» Богдан Згоба заявив, що громади Київського патріархату за кордоном не визнають над собою владу Константинопольського патріархату.

Непорозуміння з «канонічністю» Філарета

У рамках боротьби між Фанаром та УПЦ КП за парафії в Австралії отримала продовження тема «канонічності» чи «благодатності» Філарета Денисенка.

Нагадаємо, до 2018 р. Константинопольський патріархат вважав Філарета та УПЦ КП безблагодатними розкольниками, відлученими від Церкви. Але 11 жовтня 2018 р. Фанар ухвалив «приймати та розглядати клопотання про звернення Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їхніх послідовників» та ухвалив рішення їх «канонічно відновити у своєму ієрархічному чи священничому чині, а їхніх віруючих – відновити у спілкуванні з Церквою».

При цьому фанаріоти навіть не пояснили, звідки у «духовенства» УПЦ КП з’явилася благодать єпископства, причому заднім числом. На цю обставину вказували представники багатьох Помісних Церков, зокрема, архієпископ Албанський Анастасій, який у березні 2019 р. заявив: «Весь час, поки пан Філарет був скинутий і анафематований, він чинив неканонічні чинопослідування, які не були дійсними Таїнствами. Тому і звершені ним хіротонії є недійсними, порожніми, позбавленими Божественної Благодати та дії Святого Духа. Серед інших – і хіротонії послідовно у диякона, священника і, нарешті, єпископа його секретаря Сергія Думенка, нині митрополита Епіфанія. <...> Ми не можемо зрозуміти, яким чином недійсне і порожнє «за ікономією» стає духоносним, яким чином дії, які являли собою явну хулу на Святого Духа <…> визнаються заднім числом "за ікономією"». Але Фанар на все це відповів у стилі: «Ми найголовніші, нам видніше».

У тому ж таки рішенні про «переведення» громад УПЦ КП до Австралійської архієпископії від 9 травня 2022 р. Синод Константинопольського патріархату заявив, що ніколи не визнавав Філарета Денисенка як «Патріарха Київського», як і існування Київського патріархату. Тим не менш, у документі Філарет називається митрополитом.

А ось у самій Австралійській архієпископії опосередковано відмовили Філарету в єпископському сані, заявивши, що обряди, що звершуються ним, – недійсні: «Філарета, як самопроголошеного "Патріарха", не визнає жодна канонічна Православна Церква, ні, звичайно, Вселенський Патріарх. Тому його адміністративні акти і таїнства, які він чинить, недійсні і не існують для Православної Церкви повсюдно. Те саме стосується і Нектарія Александратоса, який є священнослужителем» (Заява Австралійської архієпископії від 31 березня 2022 р.).

На це Нектарій Олександратос цілком резонно відповів: «Ми категорично заперечуємо проти того, що Патріарх Філарет є "неканонічним". Прокламація Вселенського Патріарха Варфоломія 2018 року дуже ясна і ґрунтовна: Українська Церква та ієрарх Філарет, якого ми представляємо в Австралії, є канонічними за указом Вселенського Патріарха та Синоду». І він абсолютно правий. Схоже, на Фанарі вже не розуміють – «благодатний» Філарет, чи ні. За короткий час його статус в очах Константинопольської Церкви змінювався кілька разів.

  • З 1992 по 2018 рр. Філарет – не єпископ.
  • З 2018 по 2022 рр. Філарет – єпископ.
  • З 31 березня по травень 2022 р. Філарет – не єпископ (згідно з заявою Австралійської архієпископії, його таїнства недійсні).
  • З 9 травня 2022 р. Філарет – єпископ (у рішенні Синоду Фанара він названий митрополитом).

Вже більше схоже на якийсь анекдот. Але, нагадаємо, все це – заяви «Вселенського престолу».

Господь наш Ісус Христос колись сказав: «Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево худим і плід його худим, бо дерево пізнається за плодом» (Мф. 12:33).

Висновки

По-перше, легалізація македонців – це удар як по Сербській Церкві, так і по всьому Православ’ю. Розкол поглиблюється, і шанси на його виліковування стають все більш примарними. Дії Фанара – це не що інше як прояв єресі Константинопольського папізму або теорії «перший без рівних». Без викриття цієї єресі вже неможливо змусити Константинопольський патріархат визнати свою неправоту та скасувати відповідні рішення. Коли Фанар легалізував у 2018 році українських розкольників, його попереджали, що він відкриває скриньку Пандори. Так і вийшло: тепер усі розкольники у всіх Помісних Церквах отримали можливість їздити на Фанар за визнанням. На черзі, мабуть, визнання розкольників у Чорногорії, що цілком можливо у світлі того, що там змінився уряд.

По-друге, затвердження «переходів» громад УПЦ КП в Австралії до Константинопольської Австралійської архієпископії (які Думенко вважає своїми) нагадує, що розрекламована в Україні «автокефалія» ПЦУ ущербна, оскільки ПЦУ не має змоги окормлювати українців за кордоном і вимушена віддавати їх грекам.

По-третє, через чехарду з визнанням одних ставлеників Філарета Денисенка і невизнанням інших стає все більш очевидним, що Фанар зробив грандіозну і злочинну помилку, коли визнав заднім числом «благодатність» філаретівських «хіротоній». Тепер Константинопольський патріархат і ті, хто його підтримують, не мають жодних аргументів у протидії своїм розкольникам, які приїжджають до Філарета за «хіротоніями».

Загалом, якщо порівняти нинішню ситуацію в Православ’ї з часом, скажімо, десятирічної давності, не можна не помітити, що все змінилося. Відсутність братерства, взаємна критика і навіть ворожнеча між Церквами стали звичайною практикою. Як і хаос із «канонічністю» висвячень, який з України перекинувся і на решту світу.

Вихід із цієї ситуації один – скасувати рішення про визнання Філарета та його послідовників «возз’єднаними з Церквою», покаятися у співслужінні з особами, які не мають священного сану, та заявити, що повернення їх до Церкви має відбуватися шляхом покаяння, а отримання священного сану – шляхом канонічної хіротонії. Звучить сьогодні дуже малоймовірно, навіть фантастично, але іншого шляху немає. Решта – це поза страуса, а не дійсне вирішення проблеми.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також