Три напрямки боротьби з УПЦ

Проти УПЦ зараз воюють одразу за декількома напрямками. Фото: СПЖ

Останнім часом вимальовуються три напрями боротьби з УПЦ: осквернення храмів, заборона діяльності та незаконні переведення до ПЦУ. Що робити у цих випадках?

З розвитком війни в Україні наша Українська Православна Церква зазнає дедалі більшого тиску. І окрім фізичного знищення храмів через обстріли, «бойові дії» проти УПЦ ведуться відразу за декількома внутрішніми «фронтами».

Осквернення храмів

«Найнешкідливіші» випади проти УПЦ – це осквернення храмів, образливі графіті та погрози на адресу священнослужителів чи віруючих. Наприклад, у ніч на 8 травня 2022 р. у Львові було осквернено храм святого князя Володимира. Вхідні двері залили монтажною піною, а стіни розмалювали написами: «русня не люди», «чорти ФСБ», «дім Путіна».

Володимирський храм м. Львова. Фото: СПЖ

За кілька днів до цього, 25 квітня 2022 р., у Світлий понеділок до храму на джипі під’їхав чоловік із автоматом, який погрожував знести будівлю та вигукував: «Смерть москалям!». До цього ж на відео, яке зняли парафіяни храму, видно, що чоловік все знімав на телефон, з чого можна зробити припущення, що метою візиту (принаймні однієї з них) був відповідний пост у соцмережах.

Мета подібних дій зрозуміла – залякати, чинити психологічний тиск. Тут доречно пам’ятати заклик Господа, який часто звучить у Святому Письмі, причому в різних ситуаціях: «Не бійся!». У синодальному перекладі Біблії цей заклик зустрічається понад 400 разів. Народна мудрість також говорить про те, що лякають лише тих, хто лякається. Тому перше, що треба робити – намагатися знаходити у собі сили не піддаватися цьому психологічному тиску. А якщо сили не знаходяться, то слідувати пораді апостола Якова: «Якщо ж у кого з вас бракує мудрості, нехай просить у Бога, що дає всім просто і без докорів, – і дасться йому. Але нехай просить з вірою, анітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, що вітром підіймається і розвівається» (Як. 1:5,6).

Друге, що треба робити – це документувати всі ці події та звертатися до правоохоронних органів за законним захистом своїх прав. Може, це не спрацює зараз, але в майбутньому може скласти необхідну юридичну базу для відстоювання прав кожної конкретної громади, а також УПЦ загалом. Крім того, не потрібно скидати з рахунків можливість апелювання до європейської громадськості, яка звикла реагувати на випадки обмеження чиїхось прав, а також можливість звернення до міжнародних судових органів. Образно кажучи, кожен задокументований випадок порушення прав УПЦ – це допомога представнику УПЦ при європейських міжнародних організаціях єпископу Віктору (Коцабі) у його роботі.

Рішення місцевої влади про заборону діяльності

Тенденція забороняти діяльність УПЦ рішеннями місцевої влади, яка розпочалася із західних областей України, дісталася нині аж до Конотопу. Мер цього міста Артем Семеніхін не лише підписав указ про заборону у місті УПЦ, а й розпорядився описати майно храмів, а самі храми – опечатати та взяти під охорону. До речі, це той самий мер, який у квітні 2020 р. дав розпорядження перекопати дороги навколо храмів УПЦ, відключити їм електрику та воду, а також розірвати з ними договори оренди.

Рішення про заборону УПЦ також були прийняті у Дрогобичі, Городку, Нетішині, Броварах, Овручі, Козятині та інших місцях.

Скріншот сайту Овруцької міськради

Причому доходить до смішного. Мер Козятина Тетяна Єрмолаєва закликала віруючих УПЦ переходити не тільки до ПЦУ, а хоч кудись – до уніатів, католиків чи навіть протестантів.

Ні місцеві ради, ні мери, ні виконавчі комітети не мають права не лише забороняти, а й навіть обмежувати діяльність релігійних організацій.

Але рішення органів місцевого самоврядування щодо заборони діяльності УПЦ є незаконними. Відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування» ні місцеві ради, ні мери, ні виконавчі комітети не мають права не лише забороняти, а й обмежувати діяльність релігійних організацій. А згідно зі ст.16 закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної громади може бути припинена лише за рішенням суду, та й то у суворо обумовлених випадках, а також за рішенням самої громади.

Закон «Про правовий режим військового стану» нічого в цьому порядку не змінює. Тому потрібно оперативно складати скарги до судів та правоохоронних органів. Те, що представники цих самих органів беруть участь у нарадах і беруть під козирок, коли їм мери дають незаконні розпорядження опечатати храми, справи не змінює. Україна – правова держава, як записано у Конституції. А якщо ми прагнемо приєднатися найближчим часом до Євросоюзу, то нам доведеться це доводити на ділі. Існує порядок ліквідації громад, існує закон «Про свободу совісті», де регламентовано процедуру переходу громад з однієї конфесії до іншої. Будьте ласкаві всього цього дотримуватися! А прийняття явно незаконних рішень – це злочин проти європейського вибору України, не кажучи вже про розкол суспільства, що є неприпустимим в умовах війни.

Про незаконність дій Броварської ради вже заявили у юридичному відділі Бориспільської єпархії. Там справедливо назвали заборону УПЦ такою, що не має юридичної сили, а у разі блокування входу до храмів порадили звертатися до поліції із заявою про скоєння кримінального злочину, оскільки це діяння підпадає під визначення ст. 180 Кримінального кодексу України «Перешкоджання здійсненню релігійних обрядів». До речі, максимальне покарання за злочин – до двох років позбавлення волі.

Знову ж таки, навіть якщо спроби захистити свої права в юридичному полі і не принесуть негайного результату, вони можуть зіграти свою роль у майбутньому.

Незаконні переведення

Збори з «переходу» до ПЦУ у спортивному залі школи у селі Суховоля

Сьогодні активізувалась і ця форма тиску на Церкву. Вона була дуже популярна одразу після створення ПЦУ, коли ще при владі П. Порошенка завзяті чиновники кинулися переводити громади з УПЦ. Рейдерська схема виглядала нехитро: місцева влада організовувала збори територіальної громади під виглядом зборів віруючих. Іншими словами, жителі села чи міста, які до храму не ходили, приймали рішення про перехід церковної громади до ПЦУ. Це є незаконним, оскільки долю приходу може визначати лише релігійна громада, а не територіальна. Ст. 8 закону «Про свободу совісті» каже, що рішення про зміну підпорядкованості релігійної громади приймається не менш як двома третинами її членів. Причому кожен член громади повинен засвідчити це письмово.

Проте зараз майже кожен день з’являються фото з «переходів», де якісь люди під керівництвом чиновників збираються в клубах чи спортзалах шкіл і вирішують долю церковної громади.

Збори з «переходу» до ПЦУ у клубі села Хорев

Тепер багато хто вважає, що звертати увагу на вимоги закону не обов’язково. Один із останніх прикладів – Шепетівка. Там 7 травня 2022 р. мер міста Віталій Бузиль, представник «Євросолідарності» (колишній «Блок Петра Порошенка») організував перед кафедральним собором УПЦ збори навіть не територіальної громади, а всіх бажаючих.

Збори перед кафедральним собором у Шепетівці. Фото: Скріншот відео ФБ-сторінки Михайлівського собору

Серед тих, що зібралися, як водиться в таких випадках, були працівники бюджетної сфери: вчителі місцевих шкіл та інші. Практично всі присутні, як заявили кореспонденту СПЖ парафіяни кафедрального собору, до Михайлівської громади не мають жодного стосунку. Відповідно, вони не мали жодного права вирішувати її долю. Цинізм влади дійшов до того, що голосування про «переведення» церковної громади проводили прямо перед носом цієї самої громади, віруючі якої під час сходки стояли перед дверима собору і молилися.

У подібних випадках слід також відстоювати свої права юридичними методами. Подавати позови, писати скарги та заяви до правоохоронних органів тощо. Ніхто не може сказати, як справи будуть іти у майбутньому, але раніше цей метод виявлявся досить ефективним. Наприклад, у лютому-березні 2019 р. суди у Волинській, Чернівецькій, Рівненській, Хмельницькій та Київській областях ухвалили рішення щодо звернень релігійних громад УПЦ про захоплення храмів та інші незаконні дії чиновників і зобов’язали прокурорів та інших уповноважених осіб розпочати слідчі дії у зв’язку з незаконними переведенням храмів УПЦ до ПЦУ.

У жовтні 2020 р. Деснянський районний суд Чернігова визнав незаконним та скасував рішення Чернігівської ОДА про перереєстрацію у ПЦУ православної громади у смт Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області. У рішенні суду було прямо зазначено, що перереєстрація громади УПЦ «відбулася без волі справжньої релігійної громади, без членів Парафіяльних зборів і не з парафіян, без участі настоятеля та всупереч Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", способом, який не передбачений Статутом та всупереч судовому рішенню про заборону проводити будь-які реєстраційні дії».

Головний фактор

Однак найважливішим фактором у відстоюванні своїх прав віруючими УПЦ є не вміння складати юридичні документи чи ходіння по судах, а вірність парафіян своєї Церкви, їхнє свідоме розуміння того, чому вони належать саме УПЦ, а не якійсь іншій конфесії.

Вельми показові щодо цього слова Ігоря Сапожка, мера м. Бровари, де 6 травня 2022 р. рішенням Броварської міської ради було припинено діяльність УПЦ.

Мер Броварів І. Сапожко. Скриншот ФБ-сторінки Brovarymedia

І. Сапожко: «Я не бачу сенсу розмовляти із представниками конфесії Московського патріархату про перехід. Я думаю, що дуже правильно при ухваленні такого рішення спілкуватися з парафіянами цих храмів, які можуть попросити людей ухвалити ці рішення».

Тут показовими є два моменти.

По-перше, міський голова вважає розмови про перехід зі священниками марними. Це означає, що духовенство УПЦ цілком усвідомлює, що перехід з УПЦ куди б там не було – це зрада Церкви Христової та залишення Ковчега спасіння, яким Церква є. Духовенство здебільшого залишається вірним.

По-друге, представник місцевої влади вважає, що парафіяни – це і є та слабка ланка, яку можна спробувати вмовити перейти до ПЦУ. І ось тут ключову роль відіграє те, чи зумів настоятель громади прищепити своїй пастві справжню віру і справжню церковність. Чи вчив він їх вірити «в Єдину, Святу, Соборну та Апостольську Церкву» або був для них простим требовиконавцем. Зовні схожі обряди може звершити і «священник» ПЦУ, а от з’єднати людину з Христом, подати справжні благодатні таїнства, привести до Бога можуть лише справжні священники Божі. Розуміння цього парафіянами є головною умовою, що всі спроби знищити православну громаду виявляться марними. Навіть якщо заберуть храм, громада нікуди не подінеться.

А всім недругам УПЦ хотілося б нагадати слова святителя Іоанна Златоуста: «Немає нічого сильнішого за Церкву Христову. Хто з нею захоче боротися, той неминуче загубить свої сили: це все одно, що ополчитися війною проти неба».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи об'єднаються ПЦУ та уніати?
так, і найближчим часом
39%
так, але не скоро
33%
ні
28%
Усього опитано: 187

Архів

Система Orphus