Відступництво, відступництво-лайт та Євангеліє від Іоанна

Євангеліє дає нам відповідь, як сприймати нинішню ситуацію навколо УПЦ. Фото: СПЖ

Святе Письмо – це одкровення Боже людям, завдяки якому в різні часи і в різних життєвих ситуаціях можна знайти правильні відповіді на найрізноманітніші питання.

Війна в Україні спровокувала дуже сильний тиск на Українську Православну Церкву з чітко заявленою метою – знищити її повністю. Виходів для духовенства та мирян пропонується два: безпосередньо перейти до Православної церкви України (ПЦУ), а для тих, хто до цього поки що не готовий, визнати над собою верховенство Константинопольського патріархату. І в тому, і в іншому випадку це означає відступництво від УПЦ і її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія. У другому варіанті – це «лайт-версія» відступництва, оскільки воно прикривається зручним аргументом, що Константинопольський патріархат, на відміну від ПЦУ, є визнаною Помісною Церквою з канонічним наступництвом хіротоній. Однак не слід забувати кілька важливих моментів:

  1. Фанар співслужив з людьми без сану (ПЦУ), а отже – заслуговує на відповідну канонічну оцінку таких дій, яка рано чи пізно буде дана.
  2. Сучасний Константинопольський патріархат сповідує вчення про власне верховенство в світовому Православ'ї, що несумісно з вченням про «Єдину, Святу, Соборну та Апостольську Церкву».
  3. Фанар заявляє про свій намір вступити в «єдність» з католицтвом, що вже однозначно є відступництвом від Православ'я. Хоча допоки заявлена ​​унія не стала фактом, про відступництво можна говорити лише як про ймовірну перспективу.

У будь-якій своїй версії відступництво від УПЦ є цілком обґрунтованим з погляду життєвої логіки. Адже Патріарх Кирил фактично схвалює війну проти України, а отже, перебувати в юрисдикції Московського Патріархату – це асоціювати себе з ворогами України. Виникає когнітивний дисонанс: УПЦ – це українська Церква, вона підтримує суверенітет та територіальну цілісність України, вона благословляє своїх вірних чад ставати на захист країни, вона допомагає і воїнам, і біженцям усім, чим може і т. д. Але з іншого боку, УПЦ – це хоч і автономна Церква, але все ж таки у складі РПЦ (п.5 Статуту УПЦ), а РПЦ в особі свого Предстоятеля, а також багатьох ієрархів та духовенства поставили себе на бік ворогів України.

Відступництво від УПЦ є цілком обґрунтованим з погляду життєвої логіки.

Тож як можна бути частиною своїх власних ворогів? Звичайно, ніхто в УПЦ не бажає асоціації з ворогами, а звідси виникає й спокуса для деяких кліриків УПЦ скористатися тими двома варіантами, які зазначені вище. Ця логіка дуже передбачувана, але вона – людська. А ось Євангельська логіка зовсім інша. Давайте розкриємо Євангеліє від Іоанна і подивимося, як найближчі учні Христові опинилися в ситуації когнітивного дисонансу, як вони вчинили і що їм говорив у цій ситуації Господь Ісус Христос.

Довідка: когнітивний дисонанс – це стан психічного дискомфорту індивіда, викликаний зіткненням у його свідомості конфліктуючих уявлень: ідей, вірувань, цінностей чи емоційних реакцій.

Проповідь Христа, Його слова і заяви часом були настільки незвичайними і настільки ламали уявлення тодішніх іудеїв про звичні речі та поняття, що часом їм здавалося, що це слова божевільного або ж людини, яка перебуває в неадекватному стані. Цю думку поділяли навіть близькі родичі Христа. У Євангелії від Марка описано таку ситуацію: «І приходять до дому вони. І знову зібралось народу, що вони не могли навіть хліба з'їсти. І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий» (Мк 3:20,21). Блаженний Ієронім Стридонський пояснює це місце Євангелія так: «У Євангелії навіть близькі хотіли зв'язати Його, ніби Він смутився розумом. Вороги ж, знущаючись, говорили: «…біс у Ньому» та «Він – Самарянин» (пор. Ін. 8:48), а також: «…силою вельзевула, князя демонів, Він виганяє бісів» (пор. Мф. 9 :34, 12:24, Лк. 11:15).

Деякі дослідники Євангельських текстів припускають, що ця ситуація могла виникнути після Нагірної проповіді або у зв'язку з нею. І справді, те, що говорив Христос, було багато в чому настільки незвичайним для жителів Палестини того часу, що висновок про помутніння розуму напрошувався сам собою. Але, звичайно, безліч людей, і в першу чергу учні Христа, вірили Його словам і приймали їх як одкровення згори, не ставлячи під сумнів. Але настав день, коли прийняти слова Господа стало неможливим навіть для найближчих Його учнів. Єдиним логічним виходом було визнати, що Христос справді «несамовитий» і відступити від Нього. Багато хто так і вчинив, але не всі. Звернемося до Євангелія від Іоанна.

Настав день, коли прийняти слова Господа стало неможливим навіть для найближчих Його учнів. Єдиним логічним виходом було визнати, що Христос справді «несамовитий» і відступити від Нього.

Починається вся ця історія з того, що Господь чудесним чином насичує безліч народу п'ятьма ячмінними хлібами та двома невеликими рибками. «Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло» (Ін 6:11,12).

Після цього чуда народ визнав Його посланцем Божим, а оскільки іудеї з таким посланцем пов'язували своє звільнення від ненависного ярма римської імперії, то в них з'явилася ідея залучити Христа до політичної боротьби, зробити своїм царем і під Його керівництвом учинити антиримське повстання.

«А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ! Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один» (Ів 6:14,15).

Ісус Христос пішов на гору один, а учнів відправив човном на інший берег озера в Капернаум. Це був прийом, який дозволив Христу уникнути проголошення Його царем, оскільки ніхто не припускав, що Він піде за учнями пішки по воді. А коли виявилося, що Господь разом із учнями вже в Капернаумі, момент був упущений. Він був знову оточений людьми, і «ненароком взяти Його» вже не було можливим. Іудеям залишалося лише спантеличено запитувати: «Коли Ти прибув сюди, Учителю?» (Ів 6:25). На що Господь їм відповів: «Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились» (Ів 6:26). З цього починається бесіда Христа про справжній Хліб Життя, який є Тіло Його.

Іудеї просять у Христа знамення і натякають, що цей знак має бути не менш відчутним, ніж манна, якою харчувався народ ізраїльський після визволення з єгипетського рабства. «Наші отці їли манну в пустині, як написано: хліб із неба їм дав на поживу. А Ісус їм сказав: Поправді, поправді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові» (Ів 6:31-33). Тут ми бачимо першу, ще не явну вказівку на те, що Хліб Життя – це і є сам Ісус Христос. Іудеї цього не розуміють, вони ще перебувають під враженням чуда множення хлібів та насичення ними безлічі людей і просять: «Давай, Господи, хліба такого нам завжди!» (Ів 6:34). На це Господь відповідає вже ясніше: «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме» (Ів 6:35).

З цього моменту іудеї вже починають дивуватися та ображатися: «Тоді стали юдеї ремствувати на Нього, що сказав: Я той хліб, що з неба зійшов. І казали вони: хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?» (Ів 6:41,42). Далі ситуація починає розпалюватися ще більше, оскільки Господь не лише свідчить про себе як про Хліб Життя, але й каже, що це не просто гарний вислів, що Його фізична Плоть і Кров і є цей Хліб.

«Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є Тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Ин 6:50-51).

Тут уже слухачі Христа зрозуміли, що Він говорить про своє Тіло й Кров, але в них все ж таки залишалася надія отримати якісь розумні пояснення, як це все може виглядати насправді. Вони розпочинають дискусію про те, як це може бути: «Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: Як же Він може дати нам тіла спожити?» (Ів 6:52).

Сьогодні, коли ми вже дві тисячі років причащаємося Тіла й Крові Господньої під виглядом євхаристичного хліба та вина, у нас слова Христа не викликають жодних подивів. Але для тогочасних іудеїв це було ментальним шоком, адже Ісус Христос говорив, по суті, про канібалізм.

Якби на місці Христа була людина, яка дбала, щоб переконати своїх слухачів, набути їх, а не відштовхнути від себе, вона, мабуть, пояснила б їм те, що сьогодні знаємо про Причастя ми. Але Христос цього не робить. Навпаки, Він ще більше посилює шок іудеїв і повторює, що мова справді йде про те, що потрібно буквально їсти Його Плоть і пити Його Кров. Ба більше, Він попереджає, що той, хто відмовиться робити це, не побачить Царства Небесного.

«Ісус же сказав їм: Істинно, істинно кажу вам: Якщо не будете їсти Плоти Сина Людського та пити Крові Його, то не будете мати в собі життя. Той, Хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя істинно є їжею, і Кров Моя істинно є пиття. Той, Хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров, перебуває в Мені, і Я в ньому. Як послав Мене живий Батько, і Я живу Отцем, так і той, хто їсть Мене, житиме Мною. Це хліб, що зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли: їдять хліб цей буде навіки» (Ів 6:53-58).

Після цих слів юдеям не залишалося нічого іншого, як зробити логічний висновок про те, що з Христом справді щось не так і що Він говорить щось зовсім безглузде і неприйнятне. «Багато хто з учнів Його, чуючи те, говорили: які дивні слова! хто може це слухати? (Ів 6:60). А зробивши такий висновок, відступити від Христа і піти іншою, більш розумною та зручною дорогою. «З того часу багато учнів Його відійшли від Нього і вже не ходили з Ним» (Ів 6:66). Зауважимо, що євангеліст Іван говорить про «учнів Його», а не просто про слухачів. Ці люди були з Христом, слухали Його проповіді, мабуть, вірили їм, але слів про буквальне поїдання Його Тіла та Крові вмістити не змогли. Євангеліє дає нам підставу припустити, що таким же відступником виявився і Юда Іскаріот, який, хоч і не відійшов від Христа фізично, але серце його вже відступило від Господа. «Але є з вас деякі невіруючі. (Бо Ісус від початку знав, хто є невіруючими і хто зрадить Його.)» (Ів 6:64).

«І сказав їм Ісус: поправді, поправді кажу вам: якщо ви споживати не будете Тіла Сина Людського й пити не будете Крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо Тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж Кров то правдиво пиття. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік» (Ів 6:53-58).

Після цих слів іудеям не залишалося нічого іншого, як зробити логічний висновок про те, що з Христом справді щось не так і що Він говорить щось зовсім вже безглузде і неприйнятне. «Багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: жорстока це мова! хто слухати може її?» (Ів 6:60). А зробивши такий висновок, відступити від Христа та піти іншою, більш розумною та зручною дорогою. «З того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Ів 6:66). Зауважимо, що євангеліст Іоанн говорить про «учнів Його», а не просто про слухачів. Ці люди були з Христом, слухали Його проповіді, мабуть, вірили їм, але слів про буквальне поїдання Його Тіла та Крові вмістити не змогли. Євангеліє дає нам підставу припустити, що таким самим відступником виявився і Іуда Іскаріот, який, хоч і не відійшов від Христа фізично, але серце його вже відступило від Господа. «Але є дехто з вас, хто не вірує. Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його» (Ів 6:64).

Після цього відступництва «багатьох учнів Його» Господь залишається наодинці з дванадцятьма апостолами. Цього не сказано в Євангелії прямо, але випливає з контексту. І ось тут, за нашою людською логікою, Христос точно вже мав би їх обнадіяти та сказати щось на кшталт «Не переймайтеся та не хвилюйтеся, це все інакомовно, не буквально, все буде під виглядом хліба і вина» тощо. Але Господь нічого такого не говорить, Він навіть не натякає на те, що причастя відбуватиметься у прийнятній для нашого розуміння формі. Ні, Господь анітрохи не заспокоює апостолів і не виводить їх зі стану когнітивного дисонансу, в якому вони тоді були. Навпаки, Він ще більше посилює цей стан питанням: «І сказав Ісус Дванадцятьом: чи не хочете й ви відійти?». (Ів 6:67). Це було дуже жорстке випробування апостолів, подібне до випробування віри жінки Хананеянки, коли Господь ясно і недвозначно відмовився зцілити її дочку (див. Мт. 15:21–28).

Апостоли, не отримавши жодної надії на вирішення своїх подивів, продовжуючи перебувати у стані жахливого когнітивного дисонансу, роблять свій вибір. Вони залишаються вірними Христу.

І ось тут апостоли, не отримавши жодної надії на вирішення своїх подивів, продовжуючи перебувати у стані жахливого когнітивного дисонансу, роблять свій вибір. Вони залишаються вірними Христу, сповідують віру в те, що все Ним сказане – істина, і приймають цю істину, якою б шокуючою та за рамками здорового глузду вона не була.

«Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого» (Ів 6:67-69).

***

Якщо подивитися на сьогоднішню ситуацію в УПЦ через призму цієї євангельської розповіді, то ми побачимо, що ті, хто відступив від Української Православної Церкви та Блаженнішого Онуфрія, або думає піти цим шляхом, вчиняють правильно з точки зору нашої земної життєвої логіки. Навпаки, вірність своїй Церкві здається чимось дивним, нерозумним та таким, що створює безліч життєвих проблем. Однак приклад апостолів каже, що ми маємо залишитися вірними незважаючи ні на що. Залишитися вірними при тому, що ми не знаємо, як далі розвиватиметься ситуація, не знаємо, стане УПЦ автокефальною чи ні, не знаємо, чи буде УПЦ заборонена владою. Ми маємо просто довіритися Христу і Його Церкві.

«Чи не хочете й ви відійти?». Вибір за кожним із нас.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як змінилося ваше життя після початку війни?
ніяк не змінилося
72%
мій храм захопили ПЦУшники
13%
мій храм постраждав/зруйнований від обстрілів
4%
відвідую інший храм через переїзд
11%
Усього опитано: 183

Архів

Система Orphus