Про трибунал над Патріархом Кирилом

Священники УПЦ хочуть позбавити Патріарха Кирила престолу? Фото: СПЖ

Понад 400 священників УПЦ підтримали Звернення, де закликали віддати Патріарха РПЦ під трибунал «Собору Східних Церков». Про що воно та що означає?

10 квітня 2022 року священник УПЦ протоієрей Андрій Пінчук опублікував на своїй сторінці Фейсбук звернення до «Древніх Східних Церков» із закликом провести трибунал над Патріархом Кирилом. У ньому містяться два звинувачення – в єресі «русского мира» та підтримці війни РФ проти України.

За кілька днів відкритий лист о. Андрія Пінчука підтримало вже понад 400 священнослужителів УПЦ, тобто майже 3% усіх кліриків Української Православної Церкви.

Хто автор і про що лист?

Автор Звернення – клірик Дніпропетровської єпархії УПЦ протоієрей Андрій Пінчук. Він є настоятелем храму Архістратига Михаїла у селі Волоське, а також старостою територіальної громади сіл Волоське, Ракшівка, Майорка та Червоний Садок. Має 14 дітей, серед яких і прийомні. О. Андрій має заслужений авторитет у людей і вміє твердо відстоювати свою точку зору. Для бажаючих дізнатися про нього більше рекомендуємо подивитися передачу «Люди Церкви» на YouТube-каналі «Одеська єпархія» або «Правда священника Андрія Пінчука» на каналі «Дніпро TV». А з початком війни він вивіз з-під обстрілів тисячі людей, зокрема дітей.

Скріншот YouТube-каналу «Одесская епархия»

Сам лист дуже довгий і рясніє звинуваченнями у бік Предстоятеля РПЦ.

У тексті Звернення о. Андрій говорить про великі страждання, які переживає наш народ внаслідок російської агресії проти України, наводить позицію Блаженнішого Онуфрія та Синоду УПЦ проти агресії РФ, потім – факти, які свідчать про те, що Патріарх Кирил, принаймні побічно, підтримує цю агресію.

Центральна частина Звернення – критика ідеології «русского мира», яку просуває Патріарх Кирил. Цитата: «Замислюючись над витоками позиції Руської Православної Церкви щодо війни в Україні, ми маємо визнати, що одним з ідейних підґрунть цієї війни стала доктрина "русского мира", яку вже багато років пропагує особисто патріарх Кирил».

Але суть Звернення виражена у двох абзацах, які загублені у масиві тексту: «Ми чітко заявляємо про неможливість для себе подальшого перебування у будь-якій формі канонічного підпорядкування Московському патріарху», а також «Ми декларуємо свою вірність Вселенському Православʼю, бажання повноти нашого спілкування з ним, та засуджуємо будь-які спроби обмежити нашу причасність до нього».

І ось тут час з'ясувати – кому спрямоване Звернення, хто, на думку автора, представляє «Вселенське Православ'я» та хто має проводити трибунал.

А судді хто?

У самому Зверненні докладно про суддів трибуналу не сказано, зате о. Андрій розкрив це питання в одному зі своїх інтерв'ю. «Це Собор древніх східних патріархів, куди входять п'ятеро людей: Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський, Кіпрський предстоятель», – сказав священник ресурсу «informator». За його словами, технічно суд східних предстоятелів може засудити концепцію «русского мира» як єресь, тобто те, що змінює віровчення Церкви та руйнує її зсередини.

Троє з п'яти «древніх» предстоятелів – Константинопольський, Олександрійський та Кіпрський – брали найактивнішу участь у легалізації українського розколу та намагалися знищити Українську Православну Церкву.

І тут виникають кілька подивів:

  1. Троє з п'яти «древніх» предстоятелів – Константинопольський, Олександрійський та Кіпрський – брали найактивнішу участь у легалізації українського розколу та намагалися знищити Українську Православну Церкву.
  2. Чим ці предстоятелі кращі за якихось інших – Сербського, Польського, Грузинського та інших?
  3. Навіщо декларувати «древнім» неможливість підпорядкування кліриків УПЦ Московському Патріарху, якщо вони й так це підпорядкування не визнають. Згадана «трійця» вважає Україну територією ПЦУ.
  4. Предстоятели Константинополя, Олександрії та Кіпру співслужать з людьми без сану (ПЦУ) та є прихильниками теорії першості Фанара «перший без рівних», яку багато Церков (зокрема УПЦ) трактують як єретичну. Чи мають такі люди розбирати «єресі» когось іншого?
  5. Собор УПЦ від 13 листопада 2018 року через антиканонічні дії Фанара розірвав із ним євхаристичне спілкування, а пізніше (після визнання ПЦУ) – з Олександрійським та Кіпрським предстоятелями. А тому фраза Пінчука про «бажання повноти нашого спілкування з Вселенським Православ'ям та засудження будь-яких спроб обмежити нашу причасність до нього» сприймається як протест проти зазначених дій священноначалія УПЦ. А тому – викликає подив, бо ані до Патріарха Кирила, ані до Московського Патріархату ці рішення не мають жодного стосунку.

«Русский мир» – це єресь чи ні?

До війни можна було вести дискусії з приводу того, що таке «русский мир», що він у собі несе, які в ньому можуть бути позитивні та негативні сторони. Війна нам наочно продемонструвала результати застосування цієї ідеології та дискредитувала її надовго, якщо не назавжди.

Однак не можна заперечувати, що сама ідеологія «русского мира» є похідною від ідеології «еллінізму» (як би ми зараз сказали, «еллінського миру»). О. Андрій Пінчук пише: «Ідеологи "русского мира", зокрема всередині Московського Патріархату, ніколи не приховували, що ця доктрина має сприяти російському іредентизму, тобто поступовому встановленню політичного контролю Росії над територіями, які раніше входили до складу Радянського Союзу або навіть ще Російської імперії».

Але ж це не щось інше, як повторення візантійського наративу про те, що всі народи, які прийняли християнство разом зі своїми правителями, є підданими візантійського імператора. І візантійські еліти щиро так вважали.

До того ж, концепція «русского мира» виникла не в Патріарха Кирила, а ще в XI ст., і спочатку застосовувалася до Київської держави: «Не лише в Римі, а й усюди: і в Херсоні і ще в руському мирі» (Слово на оновлення Десятинної церкви великого князя Київського Ізяслава Ярославовича).

Концепція «русского мира» не може бути єрессю, оскільки єресями можуть бути лише релігійні вчення.

Як суспільно-політична доктрина, концепція «русского мира» не може бути єрессю, оскільки єресями можуть бути лише релігійні вчення. Розуміючи це, о. Андрій каже про проекцію цієї доктрини на православну еклезіологію. Цитата: «Однак ми, православні священники, хочемо звернути особливу увагу на ті аспекти доктрини "русского мира", які безпосередньо стосуються вчення про Церкву. Зокрема, патріарх Кирил наполегливо ототожнює "русский мир" з так званою "канонічною територією" Руської Православної Церкви». Але достатньо звернутися до Статуту РПЦ, щоби побачити, що канонічна територія РПЦ не пов'язується з поняттям «русского мира». Наприклад, такою територією в Статуті оголошується Японія та Азербайджан, які точно вже до «русского мира» не належать.

Таким чином, зі звинуваченням Патріарха РПЦ у поширенні єресі «русского мира» погодитися не можна, з описаних вище причин.

Яка мета Звернення?

Наприкінці Звернення о. Андрій формулює вимоги:

  1. Засудити агресію РФ.
  2. Закликати Путіна припинити війну.
  3. Дати оцінку заявам Патріарха Кирила.
  4. Дати оцінку доктрині «русского мира» та позбавити Патріарха Кирила права займати патріарший престол.

Чесно кажучи, вимоги не дуже переконливі. Перші два вже втілили Блаженніший Онуфрій та Синод УПЦ – вони і засудили агресію, і закликали Путіна припинити війну. Ну а вимога позбавити Патріарха Кирила престолу викликає лише подив. Якщо о. Андрій не бажає мати з Московською Патріархією нічого спільного, то яка різниця, хто сидітиме на патріаршому престолі – Патріарх Кирил чи хтось інший?

Є й ще низка здивувань. Чому священники, які так ревно дбають про істинно православне вчення про Церкву, звертаються з такою заявою не до своїх правлячих архієреїв, не до Священного Синоду УПЦ і навіть не до Собору єпископів УПЦ, а до предстоятелів інших Церков? Та ще й до тих, з ким твоя Церква розірвала євхаристичне спілкування, причому виключно з віровчальних причин? Хіба це не є грубим порушенням не лише догматичного вчення про Церкву, а й цілого ряду канонічних правил, що регламентують вирішення суперечок між кліриками та ієрархами?

Ну й найголовніша фраза Звернення – про «неможливість для себе подальшого перебування в будь-якій формі канонічного підпорядкування Московському патріарху».

Зауважимо, йдеться не про те, що УПЦ має вийти з юрисдикції РПЦ та стати автокефальною, а що священники, які підтримали Звернення, особисто не можуть залишатися у «канонічному підпорядкуванні Московському патріарху». Тут немає слів, що треба зберегти єдність УПЦ, що треба чинити послух Блаженнішому Онуфрію та священноначалію УПЦ, що питання «канонічного підпорядкування» необхідно вирішувати соборно тощо. Немає жодного декларування вірності своїй Церкві.

Піти від Кирила, щоб прийти до – кого?

Один з найефективніших способів примусити людину робити те, що хоче маніпулятор, – це використовувати психологічну травму людини. Будь-який психолог це чудово знає. Ми всі зараз в Україні маємо величезну психологічну травму від того, що відбувалося у Бучі, Бородянці та інших містах, від того, що зараз відбувається у Маріуполі, Ізюмі тощо. У духовенства на все це накладається травма від фактичного схвалення дій РФ з боку священноначалія РПЦ.

І от, попередньо роз'ятривши цю сердечну рану, священникам УПЦ пропонується зробити зовсім нелогічний вчинок – звернутися через голови своїх архієреїв, Синоду УПЦ, Блаженнішого Онуфрія та Собору єпископів до неіснуючого трибуналу «древніх», який здебільшого складається з людей, що порушили канони Церкви.

Половину вимог трибуналу вже виконано священноначалієм УПЦ, друга половина – це визнання єрессю того, що єрессю бути не може, та «звільнення» Патріарха Кирила. Ось і все у сухому залишку. Заради чого все це дійство? Заради того, щоб дошкулити поганому патріарху?

Якщо до соборних рішень про статус УПЦ хтось «виходить» із «канонічного підпорядкування Московському патріарху», отже, він входить у канонічне підпорядкування комусь іншому.

Церква так улаштована, що її клірики не можуть бути в канонічній ізоляції. Якщо до соборних рішень про статус УПЦ хтось «виходить» із «канонічного підпорядкування Московському патріарху», отже, він входить у канонічне підпорядкування комусь іншому. Кому? Варіантів небагато: або Варфоломій, або Сергій Думенко.

У спокійному стані духу навряд чи хтось погодився би піти на такий крок, але зараз особливі обставини, зараз ми всі переживаємо серйозні психологічні потрясіння, а отже, треба «ловити момент».

Тому, при всій повазі до протоієрея Андрія Пінчука, при всьому визнанні його заслуг, необхідно сказати, що це Звернення спрямовано не так проти Патріарха Кирила, як проти єдності УПЦ, її священноначалія та Блаженнішого Онуфрія. Адже священники, які його підписали, вже зробили крок проти офіційної позиції УПЦ, що подальша канонічна доля Церкви має вирішуватись лише соборно і лише після завершення війни. Позиції дуже розумної, виваженої та такої, що повністю відповідає вченню про Церкву, про яке у Зверненні так багато йдеться. УПЦ переживає дуже тяжкі часи. Вона бореться за те, щоби просто існувати. З одного боку її фізично знищують російські війська, з іншого – націонал-радикали та місцева влада, і ось тепер пішли зусилля розколоти її зсередини. Все повторюється. Як писав апостол Павло: «...небезпеки на річках, небезпеки від розбійників, небезпеки від земляків, небезпеки від язичників, небезпеки в місті, небезпеки на пустині, небезпеки на морі, небезпеки між братами фальшивими» (2Кор 11:26).

Залишається сподіватися, що обурення проти дій та слів Патріарха Кирила не призведе українських священників до зради УПЦ та її Предстоятеля Блаженнішого Онуфрія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи вірите ви, що ПЦУ заради діалогу з УПЦ припинить захоплення та перерукоположить «єпископат»?
так
2%
ні
89%
вірю, що виконають один із пунктів
8%
Усього опитано: 168

Архів

Система Orphus