УПЦ і «тренд для нової цивілізації»

29 Березня 23:22
0
Чи зможе Україна стати новим центром у Європі? Фото: СПЖ Чи зможе Україна стати новим центром у Європі? Фото: СПЖ

Радник голови Офісу Президента Олексій Арестович висловив думку про відродження Києва як цивілізаційного центру Європи. Яку роль у цьому могла відіграти УПЦ?

Нині в Україні війна. Проте вона рано чи пізно закінчиться. 29 березня в Стамбулі відбулися переговори, які вселяють обережний оптимізм із приводу закінчення бойових дій. Яким буде новий світ, якою стане Україна? Чи наша країна буде в занепаді, чи навпаки – нинішня трагедія стане поштовхом для її відродження? І якою в цьому може бути роль Церкви?

15 березня в програмі «В гостях у Дмитра Гордона» радник Офісу Президента О. Арестович сказав, що нинішня війна в Україні призведе до створення в Європі та світі нової системи безпеки та взаємодії держав, а Київ отримає шанс стати цивілізаційним центром нової Європи.

Україна стане новим цивілізаційним центром?

О. Арестович: «Почнуться глобальні цивілізаційні зрушення, вся рамка безпеки та система міжнародних відносин змінюватимуться в Європі, а отже, і в усьому світі. Те, що ми отримаємо наприкінці короткого історичного часу, переверне повністю ситуацію в Європі на більш позитивний бік для України.

Все найцінніше, світле, тямуще, у тому числі з Росії, збиратиметься тепер у Києві, а запитів – гігантська кількість, починаючи від культурних діячів і закінчуючи серйозними бізнесменами, виходить, що ми змінили антропотоки у бік древньої столиці Русі. Ось що сталося. І це реально відбувається, це фізично відчувається. Це не міркування Олексія Арестовича про Русь-Україну, а це на рівні заявок, поданих на українське громадянство. Реально змінені антропотоки, повністю на нашу користь. І тут ми маємо шанс не просто збудувати нову Україну, а задати тренд для нової цивілізації. Це вихід і для Європи, і пострадянського простору. І саме зараз він організується на рівні практичних кроків».

З одного боку, ці слова нагадують знамениту промову героя Ільфа й Петрова про майбутню велич одного з провінційних населених пунктів. З іншого, історія неодноразово доводила, що мотивація дозволяла багатьом країнам дуже швидко відновлюватися після військових руйнувань і ставати новими центрами тяжіння. І Європа, і світ загалом уже ніколи не будуть такими, як до війни. Колись історики вигадають для війни в Україні назву, але вже зараз зрозуміло, що вона пробуджує в більшості українців найкращі якості. Хтось бореться в ЗСУ чи загонах тероборони, хтось приймає біженців, допомагає переселенцям, відправляє гуманітарні вантажі, хтось під обстрілами ремонтує пошкоджені теплотраси та лінії електропередач. І зараз найменше простежуються розбіжності, які спостерігалися до війни.

Так, націоналісти так само намагаються нав'язувати іншим свою ідеологію, але їхні старання вже не мають колишнього розмаху. Можна лише гадати, як буде після настання миру, але зараз українці підтримують одне одного, незважаючи на політичні переконання чи мову спілкування.

Як збудувати нову Україну?

У нинішній війні справді може народитись нова Україна, яка явно, а не хитромудро, явить усім свою єдність, свою систему цінностей. А ще – свою самодостатність. Адже держава, яка претендує на те, щоб «задати тренд для нової цивілізації», не може бути чиїмось придатком чи частиною якоїсь іншої цивілізації. І не важливо якої – східний чи західний.

А для того, щоб цей шанс реалізувати, потрібна внутрішня єдність України. Усі регіони країни повинні мати можливість зробити свій внесок у цей цивілізаційний тренд. Колишня політика з диктатом свого світогляду одних регіонів іншим має відійти у минуле. Іншими словами, нам потрібна єдина Україна, в якій кожна людина почуватиметься вільною та рівноправною з усіма іншими.

Колишня політика з диктатом свого світогляду одних регіонів іншим має відійти в минуле.

Навколо кого будувати?

Говорячи про єдність України, не можна не помітити, що організаційно у всій країні суттєво представлено лише Українську Православну Церкву. Саме УПЦ поєднує абсолютно всі частини України. Вона здійснює свою місію і в Криму, і на заході України, і на Донбасі тощо. Звичайно, загалом наше суспільство не дуже релігійне і не можна стверджувати, що УПЦ є гарантом єдності України. Проте, можна говорити, що без УПЦ наше суспільство стало б набагато роз'єднанішим.

Але для того, щоб зіграти об'єднуючу роль у відродженні України та становленні її як цивілізаційного центру, УПЦ сама має залишитись єдиною. Сьогодні наша Церква проходить дуже серйозне випробування на міцність. Багато ворогів пророкують їй розпад. Причини для цього є.

Це і тиск місцевої влади (включно з правоохоронними органами) на громади УПЦ з вимогами припинити свою діяльність або приєднатися до ПЦУ. Це і подані до Верховної Ради законопроекти про заборону УПЦ, і захоплення храмів, викрадення священнослужителів, що почастішали, і так далі. Проте найбільша загроза єдності УПЦ може виходити зсередини. Це вимоги окремих священнослужителів до негайного обговорення питання про автокефалію УПЦ та інші дії щодо визначення свого канонічного статусу.

Найбільша загроза єдності УПЦ може виходити зсередини.

Ще 2 березня 2022 р. керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський та Броварський Антоній звернувся до духовенства із закликом не піддаватися емоціям, а вирішувати важливі церковні питання соборно та канонічним способом. Займатися питанням свого канонічного статусу УПЦ має лише після завершення військових дій. Можна припустити, що після війни буде проведено Помісний Собор УПЦ, на якому буде ухвалено рішення щодо визначення майбутнього Церкви. І дуже важливо, щоб до цього ймовірного Собору УПЦ підійшла з усвідомленням, що хоч би яке рішення прийняв цей Собор, його має прийняти вся повнота Церкви. Щоб не було якихось груп, які готові були б скоріше відокремитися від Церкви, ніж прийняти рішення, з яким вони були б незгодні. Тільки в такому усвідомленні важливості нашої єдності можна прийняти історично правильне рішення.

Займатися питанням свого канонічного статусу УПЦ має лише після завершення військових дій.

Після закінчення війни у ​​можновладців може виникнути спокуса спробувати ще раз натиснути на українські конфесії з метою їхнього об'єднання. На це можна сказати таке: ось та «нова цивілізація», про яку говорить О. Арестович, і має виявлятися у невтручанні держави в церковну сферу. Релігійні конфесії повинні вирішувати питання та можливі розбіжності між собою, виходячи не з політичних чи інших життєвих міркувань, а керуючись своїми переконаннями. Також і розвиток конфесій має спиратися на їхні внутрішні духовні ресурси, а не на вподобання влади або фінансування з боку зацікавлених осіб. Але й у випадку, якщо українська влада не зуміє уникнути таких спокус, саме єдність УПЦ буде запорукою її вірності Христу та Православ'ю.

Чи стане Україна «новою Європою»?

І кілька слів щодо «нової цивілізації». Якою вона має бути?

О. Арестович: «Європейці вражені <…> сказали: "Ось ця давня Європа, яку ми вже десь забули, десь втратили, ось воно – втілення наших цінностей. Обмовився О. Арестович чи ні, але він сказав про «давню Європу», яку самі європейці вже втратили. А чим відрізняється «давня Європа» від тієї, що ми бачимо зараз? Давня Європа як-не-як визнавала себе християнською цивілізацією з традиційними поглядами на питання статі, сім'ї, моралі тощо. Сучасна Європа все це втратила. Сьогодні в Європі панує свобода всього того, що в Біблії називається гріхом, а за цитування самої Біблії можуть притягнути до кримінальної відповідальності, якщо ці цитати деякі люди вважають для себе образливими. Панує пропаганда ідеології гендеру та ЛГБТ, свобода абортів та евтаназії. Лише окремі європейські країни, як Польща та Угорщина, намагаються чинити опір цьому тренду.

Що ж може явити світові Україна як «нова цивілізація»? Здається, це може бути, з одного боку, відданість традиційним цінностям, християнській моралі, біблійному розумінню статі, сім'ї тощо. З іншого боку – це розвиток справжньої свободи людини (знову ж у біблійному розумінні поняття свободи), справжньої демократії та поваги до прав людини. Все це за умови проведення грамотної фінансової та економічної політики може призвести Україну до успіху в економічній, культурній та інших сферах.

При цьому Україна, щоб стати справді новим цивілізаційним центром (а не просто частиною Європи на правах молодшого партнера), має залишитись православною країною. Будь-які спроби нової унії, об'єднання з Ватиканом або нав'язування Церкві якоїсь іншої неприйнятної для неї моделі існування призведуть лише до руйнування єдності українського суспільства, внутрішньої напруги і, зрештою, до неможливості явити світові нову цивілізаційну ідею.

Щоб стати справді новим цивілізаційним центром, Україна має залишитися православною країною.

Тут влада має усвідомити, що незалежність Церкви від держави грає лише на користь Україні. Адже тільки так Вона може вільно жити за Божими заповідями і бути моральним авторитетом для суспільства. Церква не повинна залежати від підтримки держави, і вона не повинна підлягати тиску тих чи інших політичних сил. Церква повинна мати можливість давати моральну оцінку діям держави, стану суспільства, тим чи іншим подіям.

В останні роки тиск на УПЦ з боку влади та окремих частин суспільства загартували її, зробили справді незалежною, здатною говорити правду, незважаючи на осіб. У цьому УПЦ відрізняється від інших українських конфесій, які шукають у можновладців покровительства. Та й чи лише українських? Чи немає подібних проблем у наших найближчих сусідів?

Ми маємо дуже яскравий приклад того, як Предстоятель Церкви може висловити свою громадянську позицію та дати моральну оцінку діям держави, знаючи, що це викличе гнів як у можновладців, так і в частини суспільства.

8 травня 2015 р. у Верховній Раді Митрополит Онуфрій не встав разом із усіма, коли П. Порошенко зачитував імена воїнів, які загинули в АТО. Свій вчинок він пояснив так: «Ми не підвелися, бо це був наш знак протесту проти війни як явища. Ми не хочемо, щоб війна тривала на нашій землі. Ми не хочемо, щоб люди вбивали одне одного. Ми хочемо миру, і щоб на нашій землі було Боже благословення». А пресслужба УПЦ до цього додала: «Серед тих, хто був присутній у парламентській ложі для гостей і стоячи вітав імена героїв України, не було нікого, хто б, подібно до Блаженнішого Митрополита Онуфрія, неодноразово особисто відвідав обпалений війною Схід України. Він на власні очі, а не з екранів телевізорів, бачив людський біль і тому неодноразово закликав усіх, від кого це залежить, негайно зробити все можливе, щоб припинити кровопролиття».

Ось приклад справжньої свободи та незалежності! Ось приклад безстрашного винесення моральної оцінки того, що відбувається у країні! Ось прояв тієї ролі, яку має відігравати Церква в державі, яка претендує на те, щоб стати цивілізаційним центром!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також