Чи вдасться католикам зберегти свою церкву? Уроки для православних

Католики зараз намагаються відповідати запитам суспільства. Фото: СПЖ

Німецький кардинал назвав блюзнірством рішення «Синодального шляху» про ЛГБТ і жіноче священство. Чи може РКЦ уникнути розколу, і які висновки мають зробити православні?

11 лютого 2022 р. католицьке видання National Catholic Register опублікувало інтерв’ю колишнього префекта Конгрегації доктрини віри кардинала Герхарда Мюллера, яке він дав невдовзі після скандальних рішень «Синодального шляху» щодо легалізації в Католицькій церкві ЛГБТ та жіночого священства. Г. Мюллер заявив, що правовірні католики сьогодні переживають період переслідувань, випробувань та «психологічного терору» від своїх ліберально налаштованих співбратів, які просувають ідеї, несумісні з традиційним церковним вченням. Навіть поверховий погляд на ситуацію говорить, що Мюллер має рацію. Але чи не є його слова голосом волаючого в пустелі? Адже папа Франциск зробив уже не одну «співчуваючу» заяву щодо ЛГБТ. Чи вдасться католикам зупинити сповзання РКЦ у вир ліберальних ідей, чи розкол – єдина перспектива Ватикану? І які висновки із цієї ситуації варто зробити нам, православним?

Рішення «Синодального шляху» в Німеччині

«Синодальний шлях» – це рух, який об’єднує єпископів та мирян Німеччини, створений для обговорення питань влади, сексуальної моралі, священства та ролі жінок. Синодальні збори складаються з єпископів, 69 мирян, членів Центрального комітету німецьких католиків та представників інших частин Німецької католицької церкви. Наступне засідання «Синодального шляху» має відбутися у Франкфурті 8-10 вересня, остаточно «Синодальний шлях» завершиться навесні 2023 року, а у жовтні 2023 р. Ватикан повинен буде прийняти чи відкинути пропозиції «Синодального шляху».

Треті Синодальні збори «Синодального шляху» у Франкфурті, Німеччина, 4 лютого 2022 р. Фото: Макс фон Лахнер/Synodal Way

5 лютого 2022 р. на останньому засіданні учасники «Синодального шляху» затвердили текст документа «Святкування благословення для пар, які люблять один одного». Причому за проголосував 161 учасник, 34 – проти, 11 тих, хто утримався. У відсотковому відношенні це 78% – за і 16% – проти. Перевага дуже серйозна. Також із ще більшою перевагою учасники засідання підтримали подальше обговорення тексту документа «Арбітражна переоцінка гомосексуалізму». Ці документи вимагають, щоб Католицька церква переглянула своє ставлення до содомії та визнала одностатеві шлюби.

За легалізацію ЛГБТ у Католицькій церкві проголосувало 78% учасників «Синодального шляху».

Напередодні голосування єпископ Люксембурга кардинал Жан-Клод Оллеріх, який є головою Комісії єпископських конференцій Євросоюзу, а також Генеральним представником «Синодального шляху», на підсумковому соборі у Ватикані дав інтерв’ю німецькому католицькому агентству KNA.

Кардинал Жан-Клод Оллеріх, архієпископ Люксембургу. Фото: Courtesy photo/Едвард Пентін

Оллеріх заявив, що у його архієпископії є гомосексуальні священники та миряни, і що вигнати їх було б не по-християнськи. На запитання: «Як ви обходите вчення Церкви у тому, що гомосексуальність – це гріх?», він відповів: «Я вважаю, що це не так. Але я також вважаю, що ми думаємо далі про вчення (про гріховність гомосексуалізму – Ред.). Отже, як папа сказав недавно, це може призвести до зміни вчення. Тому я вважаю, що соціолого-наукова основа цього вчення вже є невірною... У Новому Завіті взагалі немає гомосексуалізму. Обговорюються лише гомосексуальні акти, які певною мірою були язичницькими культовими актами. Це було, звісно, заборонено. Я вважаю, що нам час переглянути основу вчення».

На цій відповіді слід зупинитися докладніше. У ній можна побачити, яким чином содомія, яку Святе Письмо називає гидотою, може бути оголошена допустимою з погляду католицької релігійної моралі. Шляхом хитромудрих схоластичних формулювань буде сказано, що гомосексуалізм гріховний не сам по собі, а лише в контексті відправлення язичницьких культів. Відповідно, якщо він практикується поза цим контекстом, значить, він допустимий.

Втім, повернемося до «Синодального шляху». Окрім вимоги щодо перегляду ставлення Католицької церкви до гомосексуалізму на засіданні було схвалено такі реформи:

  • запровадження жіночого священства (поки що у дияконському чині);
  • скасування обов’язкової безшлюбності для священників;
  • підвищення ролі мирян у обранні нових єпископів.

Другий Ватиканський собор як провісник «Синодального шляху»

В інтерв’ю National Catholic Register кардинал Герхард Мюллер заявив, що учасники «Синодального шляху», які прийняли скандальні документи, є частиною великого руху проти Другого Ватиканського собору (1962-1965). Але насправді все з точністю до навпаки: саме Другий Ватиканський собор широко відчинив двері для всякого роду ліберальних ідей, проголосивши принцип aggiornamento, тобто оновлення християнського життя та пристосування церковної дисципліни до потреб та звичаїв часу.

Головна ідея цього Собору – зробити Католицьку церкву більш відкритою для суспільства, сприйнятливішою до віянь часу, більш зрозумілою та привабливою для сучасних людей. Прихильники такого підходу вважали, що в «осучасненій» церкві християнська проповідь стане більш ефективною. Однак час показав, що це не так. Скільки богослужіння не спрощуй, скільки моральних вимог не пом’якшуй, а люди Католицьку церкву все одно залишають, причому чим далі, тим швидше. І ось зараз «осучаснену» у 60-х роках ХХ ст. Католицьку церкву вимагають «підганяти» вже під суспільство ХХI ст. А воно за минулий із Собору час пішло далеко вперед.

Той самий ліберальний кардинал Оллеріх каже: «Зміна в цивілізації, яку ми спостерігаємо сьогодні, – це величезна зміна з часів винаходу колеса. Церква завжди йшла в ногу з часом і завжди пристосовувалася. Але на це завжди було набагато більше часу. Сьогодні ми маємо бути швидше. Інакше ми втратимо контакт і нас більше не зрозуміють».

Що ж, слова Оллеріха – це програмна декларація сучасних католиків, які прагнуть «пристосовуватися» до суспільства, яке «інакше не зрозуміє». І таку позицію було затверджено саме після Другого Ватиканського собору.
 

Церква завжди йшла в ногу з часом і завжди пристосовувалася. Сьогодні ми маємо це робити швидше. А якщо ні, то ми втратимо контакт, і нас більше не зрозуміють.

кардинал Жан-Клод Оллеріх

Наприклад, прийнята там декларація Dignitatis humanae («Гідність людської особистості») проголошує, що найважливіше місце у пошуку людиною істини займає її совість, якою вона сприймає та визнає веління божественного закону. Людина зобов’язана «вірно слідувати своїй совісті у всіх своїх вчинках, щоб досягти Бога». Але що таке совість нашої вітхої людини? Чи не затуманена вона гріхом настільки, що вже не може вважатися вірним орієнтиром на шляху людини до Бога? Адже можна сміливо стверджувати, що переважна більшість представників ЛГБТ, педофілів тощо діють у повній згоді зі своєю совістю. І декларація Dignitatis humanae це виправдовує. Але чи не повинна людина керуватися на шляху спасіння Євангелієм та божественними заповідями? Ми бачимо, що між «пристосуванням до часу» та Євангелієм сучасні католики все частіше обирають перший шлях.

Занепад християнства в Європі

Якщо Католицька церква дійсно хоче йти «в ногу з часом», їй незабаром доведеться відмовитися не тільки від традиційної моралі, а й від богослужіння, храмів і так далі. Простіше сказати, просто самоліквідуватися. Сучасна Європа стрімко дехристиянізується, нинішня епоха оголошується постхристиянською. Люди перестають ходити до храмів і керуватися релігійними приписами у своєму повсякденному житті. Масштаби закриття та руйнування храмів вражають. На думку французького видання Les Observateurs, приблизно десять тисяч храмів і дзвіниць у Франції незабаром може бути знищено просто через непотрібність.

https://spzh.news/mediafiles/images/image-20201020122248-2.jpeg
Знесення собору святого Якова на площі Сен-Жака в Абвілі (Франція)

У Німеччині за останнє десятиліття було закрито 515 католицьких храмів та заплановано закрити ще 700. У Нідерландах до 2025 року буде закрито дві третини католицьких церков. Приблизно те саме відбувається і в інших європейських країнах.

Між «пристосуванням до часу» та Євангелієм сучасні католики все частіше обирають перший шлях.

Водночас католики просто зі шкіри лізуть, щоб йти в ногу з часом і відповідати запитам суспільства. І це веде до того, що ідеологія ЛГБТ і гендеру досить глибоко пустили в них своє коріння. Що їх чекає далі, можна побачити у протестантських деномінаціях – там уже давно «єпископами» стають відкриті лесбіянки.

Єва Брунне, «єпископ» Стокгольмського діоцезу Церкви Швеції, відкрита лесбіянка

Міжнародні документи, такі як Стамбульська декларація або Партнерство Біарріц, які фактично зобов’язують держави боротися з традиційною мораллю і моральністю, не викликають значної протидії католиків і протестантів.

Чи буде розкол у Католицькій церкві?

Кардинал Герхард Мюллер не єдиний католицький ієрарх, який виступає проти визнання одностатевих шлюбів та інших змін у католицькому моральному вченні. Відомі своєю консервативною позицією кардинал Райнер Марія Велькі з Кельна, єпископ Рудольф Фодерхольцер із Регенсбурга, але й крім них значна кількість віруючих та католицького духовенства не схвалюють реформи католицизму, запропоновані «Синодальним шляхом». Вони зазнають критики з боку лібералів і навіть остракізму. За словами кардинала Мюллера, для правовірних католиків настав «час скорботи і психологічного терору».

Що ж до позиції папи Франциска, то він явно симпатизує прихильникам ЛГБТ-ідеології. У 2013 р., одразу після вступу на престол, він заявив: «Якщо це (гомосексуалізм – Ред.) – стан людини, але вона має добру волю та шукає Бога – хто ми такі, щоб судити?». У 2018 р. він прийняв у Ватикані відкритого гомосексуаліста Хуана Карлоса Круза і сказав: «Ти знаєш, Хуане Карлосе, це не має значення. Бог утворив тебе таким, Бог любить тебе таким. Папа любить тебе таким, і ти маєш любити себе і не звертати уваги на те, що кажуть люди». Це далеко не єдині схвальні висловлювання папи Франциска на адресу представників ЛГБТ. Але, з іншого боку, папа не заявляв, що вчення Католицької церкви з цього питання може бути переглянуте. А коли в 2021 р. Конгрегація доктрини віри прийняла ухвалу, яка забороняє благословення одностатевих пар, папа підписав цей документ.

Можна з великою ймовірністю припустити, що коли за підсумками діяльності «Синодального шляху» у Ватикані має відбутися Собор, тоді вже остаточно сформуються партії прихильників та противників внесення змін до морального вчення Католицької церкви. Причому їхні позиції будуть непримиренними, а компроміс неможливий. Яке майбутнє чекає на католиків?

Варіант перший – повноцінний розкол з появою на сцені такого персонажа як «антипапа» та переданням сторонами анафемі своїх супротивників. Імовірність такого варіанту невелика. Варіант другий – напіврозкол. Дуже вірогідний, і може проходити з досвіду створення після Другого Ватиканського собору братства святого Пія Х, в яке об’єдналися традиціоналісти, не згодні з рішеннями Собору. Братство було засноване у 1970 р. французьким архієпископом Марселем Лефевром і є частиною Католицької церкви, хоча його канонічний статус не визначений, а його стосунки з Ватиканом дуже складні. Цілком можливо, що якщо католицькі консерватори зазнають поразки від лібералів у 2023 році, вони просто поповнять це братство.

Людина повинна приходити в Церкву для того, щоб самій змінюватися, прибирати з себе ветху людину, а не для того, щоб міняти Церкву під себе.

Варіант третій – співіснування. Офіційна доктрина не змінюватиметься, але «благословення» одностатевих пар, жіноче священство та інші нововведення просто відбуватимуться за фактом, а Ватикан зберігатиме з цього приводу мовчання. Буде вдавати, що це просто місцеві звичаї. Десь це вже відбувається.

«Благословення» німецьким католицьким священником лесбійської пари. Фото: скріншот ресурсу «euronews.com»

Проте цілком очевидно: за яким би варіантом не стали розвиватися події, значна частина духовенства та віруючих Католицької церкви вже приймає ЛГБТ-ідеологію та не вважає гомосексуалізм гріхом. Чи можуть вони називатися християнами? Питання риторичне.

Уроки для православних

Історія каже нам, що будь-які західні ідеї докочуються і до нас, тільки із запізненням. А тому немає сумніву, що якщо нічого не зміниться, то завтра ми просуватимемо ті самі ідеї, що й на Заході. Вже зараз із вуст представників як ПЦУ, так і УГКЦ звучать заяви в тому дусі, що Церква має відповідати запитам суспільства, пристосовувати своє вчення та практику під потреби людей.

Поки що в українців популярний націоналізм. Уніати та верхівка ПЦУ говорять про «рівноангельство» Небесної сотні, «Великодню жертву Євромайдану» і що «герої не вмирають». Але якщо завтра нам скажуть, що традиційне вчення застаріло, і його треба міняти на користь ЛГБТ, згадані конфесії будуть змушені реагувати. Так, зараз вони будуть рвати на грудях єпітрахіль і кричати, що такого ніколи не станеться, але змінити систему не можна. Якщо якась конфесія бачить сенс свого існування в тому, щоб відповідати запитам суспільства, вона не зможе сказати цьому суспільству «ні» тільки тому, що його запити стали іншими.

Нині нам кажуть, що Церква має бути відкритою для суспільства та людей. І це правильно. Але ніколи Церква не повинна йти на повідку в суспільства. Тому нам, православним, треба дивитися на те, що відбувається у католиків, протестантів та власних розкольників і робити висновки. Необхідно дбайливо зберігати Церкву і Євангельське вчення від будь-яких спроб їх «удосконалити» або «осучаснити». Людина повинна приходити в Церкву для того, щоб самій змінюватися, прибирати з себе ветху людину, а не для того, щоб міняти Церкву під себе. Це має бути внутрішнім переконанням кожного православного християнина.

Але й у зовнішніх відносинах необхідно боротися з насадженням ЛГБТ, гендерної ідеології та всього іншого, противного біблійному розумінню світу. Зараз ми в Україні чинимо опір спробам нав’язати нам Стамбульську конвенцію та інші міжнародні угоди, які заперечують традиційні цінності. Віруючі мають активно підтримувати цю боротьбу, бо якщо ми допустимо проникнення ЛГБТ-ідеології в наше суспільство, то незабаром вона полізе і до Церкви. Доведено протестантами й католиками.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи об'єднаються ПЦУ та уніати?
так, і найближчим часом
38%
так, але не скоро
33%
ні
29%
Усього опитано: 188

Архів

Система Orphus