Миро або ПЦУ: чин мироваріння як примус до «визнання» розкольників

Патріарх Варфоломій готує Церквам на мироваріння сюрприз? Фото: СПЖ

Глава Фанара запросив до себе представників Помісних Церков для мироваріння. Разом із ними там може опинитись і Думенко. Що це означає для Православ'я?

У своєму Різдвяному посланні патріарх Константинопольський Варфоломій оголосив, що у квітні 2022 року на Фанарі відбудеться чин мироваріння – четвертий за рахунком за весь час його каденції. За традицією в цій священнодії беруть участь представники більшості Помісних Православних Церков, а особливо тих, хто отримує миро безпосередньо від глави Фанара.

Цього року чин мироваріння набуває особливого значення, оскільки у ньому може взяти участь представник ПЦУ. У зв'язку з цим постає ціла низка запитань, головне з них – чи стане присутність Сергія Думенка (чи когось із його підлеглих) на мироварінні фактичним визнанням ПЦУ з боку Церков?

Що таке миро та навіщо воно потрібно?

Миро – це, згідно з 6-м правилом Карфагенського Собору, «певне змішання різноманітних запашних речовин», яке освячується під час особливого богослужбового чину. Готується миро на основі оливкової олії з додаванням до неї білого вина та близько 40 різних речовин (у Константинопольському патріархаті таких речовин використовується 57), серед яких: ладан, пелюстки троянди, фіалкове, пряне і калганне коріння, мускатна, рожева, лимонна і гвоздична олія та багато іншого.

У давнину миро готувалося лише єпископами, які роздавали його священникам для помазання новохрещених. За часів апостолів та їхніх учнів число бажаючих прийняти Святе Хрещення було ще не таким великим. Апостоли (а потім і єпископи) на кожного неофіта після Хрещення покладали руки – щоб передати їм Святого Духа як дар (відповідно до вислову прот. О. Шмемана). Проте через постійно зростаючу кількість новохрещених (і, як наслідок, неможливість покладати руки на кожного з них) Церквою було прийнято рішення готувати спеціальну олію (миро), через помазання якою віруючі приймали дари Святого Духа. До речі, вже в апостольських посланнях дар Святого Духа, яким володіють християни, іноді називається «помазанням» (1 Ів. 2, 20; 2 Кор. 1, 21), а в 343 році на Лаодикійському Соборі з'являється правило, згідно з яким «просвіченому личить бути помазаним Помазанням небесним, і бути причасниками Царства Божого» (Правило 48).

Таким чином, святе миро використовувалося в Церкві практично від самого початку для помазання новопросвічених християн. Крім того, у церковній богослужбовій практиці миро використовується:

  • для помазання людей, які стають православними християнами з інших деномінацій та чиє хрещення вважається дійсним;
  • для освячення Святого Престолу та стін у нових храмах;
  • для освячення ікон та перепоховання святих мощей;
  • раніше – для помазання на царство православних царів та імператорів.

Відношення до святого мира в Церкві відповідне – як до великої святині. Наприклад, святитель Кирило Єрусалимський порівнює святе миро з таїнством Євхаристії: «Але дивись, не вважай це миро простим. Бо як хліб у Євхаристії після закликання Святого Духа не є більше простим хлібом, але тілом Христовим: так і Святе це миро не є більше просте, ані, якби хтось сказав, звичайне після закликання: але дар Христа і Духа Святого, який присутністю Божества Його дійсний. Оним знаменно помазуються твоє чоло і інші знаряддя почуттів. І коли видимим чином тіло помазується, тоді Святим і Животворящим Духом душа освячується»..

Тому вважати чин мироваріння чимось незначним не можна. Це – надважливе богослужіння, звершувати яке можуть не всі православні ієрархи.

Хто має право варити миро та як це право співвідноситься з автокефальним статусом Церкви?

Як згадувалося вище, спочатку право варити святе миро мали єпископи тієї чи іншої Церкви. Проте досить рано це право було закріплено виключно за першими кафедрами Православної Церкви.

Сьогодні, згідно з усталеною традицією, самостійно освячують миро Константинопольська, Руська, Болгарська, Румунська, Сербська, Грузинська Церкви.

Сьогодні, згідно з усталеною традицією, самостійно освячують миро Константинопольська, Руська, Болгарська, Румунська, Сербська, Грузинська Церкви.

З погляду Руської Церкви право мироваріння – це виняткова прерогатива автокефальної Церкви. Саме тому, даруючи незалежність Польській, Чехословацькій та Американській Церквам, РПЦ наділила їх правом самостійного приготування мира.

Зовсім іншого погляду дотримуються в Константинопольському патріархаті. Там вважають, що право звершувати чин мироваріння належить главі Фанара, якому можуть (чи повинні) співслужити представники Помісних Церков. Саме з цієї причини в томосах про автокефалію Грецької, Албанської, Польської Церков, Церкви Чеських земель та Словаччини, а також у томосі ПЦУ, виданих Фанаром, прописано отримання мира від Константинопольського патріархату. Крім того, від Фанара отримує миро і древній Єрусалимський Патріархат.

Усі ті, хто отримує миро від Константинопольського патріархату, вважають це вираженням не канонічної залежності, а братньої любові. А от на Фанарі на це питання дивляться інакше.

Наприклад, у томосі про незалежність Румунської Церкви, який був виданий Фанаром у ХIХ столітті, також був зазначений пункт, згідно з яким ця Церква мала отримувати миро від Константинопольського патріархату. Але румуни з таким станом речей не погодились і, отримавши томос, самі зварили миро в кафедральному соборі Бухареста, склавши з цього приводу особливий акт, у якому наголошувалось, що мироваріння звершено «згідно зі святими канонами та постановами Православної Церкви». Цей вчинок румунів обурив Фанар, і патріарх Іоаким угледів, що Румунський Патріархат розірвав єдність із Церквою Константинополя. Іншими словами, Фанар бачив у наданні мира румунам не вияв «братської любові», а канонічну залежність.

На цьому справа не закінчилась, і Синод Румунського Патріархату, звинувативши Фанар у претензіях на вселенське верховенство в Церкві, заявив, що «церковні правила не привласнюють права освячення мира якомусь одному Патріарху… Миропомазання є таїнство, а Церква повинна володіти всіма засобами для звершення таїнства для підняття життя християнського. Шукання цього засобу освячення в інших Церквах означало б, що ця Церква не має повноти засобів для освячення та спасіння. Освячення Мира тому є невід'ємним атрибутом будь-якої Автокефальної Церкви».

Синод Румунського Патріархату, звинувативши Фанар у претензіях на вселенське верховенство в Церкві, заявив, що «церковні правила не привласнюють права освячення мира якомусь одному Патріарху».

Після кількох років протистояння, у 1885 році Константинополь визнав Румунську автокефалію на нових умовах, а Румунський Патріархат досі звершує мироваріння самостійно.

Таким чином, якщо для Руської Церкви мироваріння – це одна з ознак незалежності Церкви, то для Константинопольського патріархату – це ще один «привілей» Фанара, який можна використати у певних ситуаціях. Наприклад, щоб «усмирити» надто зухвалих чи «переконати» неслухняних.

Мироваріння-2022: можливий розвиток подій

Сьогодні в Константинопольській Церкві (якраз за часи патріаршества Варфоломія) встановилась традиція, згідно з якою миро варять один раз на 10 років. Отже нинішній глава Фанара звершив чин мироваріння у 1992, 2002 та 2012 роках, а наступний має відбутися у поточному 2022 році.

Тут слід наголосити, що всі три попередні рази на богослужінні Константинопольського патріархату, під час якого відбувається освячення мира, були присутні представники Помісних Православних Церков. Наприклад, у 2012 році на Фанарі були ієрархи Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Сербського Патріархатів, Церков Кіпру, Греції, Албанії, Польщі та Чехії, єпископи Криту, Фінляндії та Естонії. Усі вони могли би бути присутніми й у 2022 році, якби не одне «але» – на чині мироваріння з великою ймовірністю може з'явитися Сергій Думенко. Що це означає?

Для того щоб відповісти на це питання, слід нагадати, що чин мироваріння звершується безпосередньо під час Божественної літургії. Опустимо подробиці триденної підготовки цього чину і перейдемо відразу до головного. У Великий Четвер під час Божественної літургії, за вигуком «І нехай будуть милості Великого Бога…» та після вигуку «Вонмем», всі, хто моляться, стають на коліна, а патріарх читає спеціальні молитви на освячення мира. Наприкінці Божественної літургії новоосвячене миро переноситься з храму до патріаршої миродержательниці, і лише після цього слідує відпуст літургії.

Інакше кажучи, всі, хто бере участь у чині мироваріння, звершують спільну літургію. Отже, якщо у квітні 2022 року на Фанарі буде присутній Думенко, то всі ті, хто причаститься разом із ним, – «автоматично» визнають ПЦУ. Швидше за все, на це й сподівається патріарх Варфоломій.

Справа в тому, що у Константинопольському патріархаті розуміють, що питання легалізації українських розкольників перейшло у фазу «заморозки». Серед Помісних Церков уже утвердились певні позиції щодо ПЦУ. Є ті, хто визнав цю організацію (частини Елладської, Кіпрської Церков та Олександрійський патріархат), є ті, хто виступив відверто проти (Руська, Єрусалимська, Албанська, Польська та Сербська Церкви), є ті, хто висловлює лише мовчазну незгоду (Румунська, Грузинська, Антіохійська, Церква Чеських земель і Словаччини). Така ситуація не влаштовує фанаріотів, бо вони чітко бачать, що час грає не на їхню користь: чим довше триватиме сучасний стан холодної війни між Церквами, тим більше шансів, що вплив та авторитет Руської Церкви будуть зростати, а Фанара – применшуватись.

Саме тому, використавши допомогу своїх «друзів» із Держдепу для визнання ПЦУ та практично нічого не домігшись з боку «негрецьких Церков» (та й грецькі не всі визнали розкольників України), патріарх Варфоломій вирішив вдатися до останнього аргументу – шантажу. Мовляв, якщо ви відмовитеся співслужити Думенку під час чину мироваріння, то залишитеся без мира, а отже – не зможете хрестити дітей та освячувати храми.

Патріарх Варфоломій вирішив вдатися до останнього аргументу – шантажу. Мовляв, якщо ви відмовитеся співслужити Думенку під час чину мироваріння, то залишитеся без мира, а отже – не зможете хрестити дітей та освячувати храми.

З іншого боку, всі Предстоятели чудово розуміють, що присутність Думенка на Фанарі у Великий Четвер – більш ніж ймовірна. Тому ті Церкви, які направлять туди свого представника, фактично погодяться співслужити розкольнику, а отже – самі стануть розкольниками. От і виходить, що чин мироваріння 2022 року розставить усе на свої місця.

Звичайно, зараз важко уявити, хто з православних Предстоятелів наважиться відправити своїх представників для співслужіння з Думенком. Можна лише сподіватись, що не буде ієрархів Сербської, Антіохійської, Грузинської, Болгарської Церков. Також сподіваємось, що у Польської та Румунської Церков вистачить канонічної самосвідомості виступити проти спільного богослужіння з українськими розкольниками. Хто лишається?

По-перше, ті, хто вже визнав ПЦУ – Елладська, Кіпрська та Олександрійська Церкви. Представники цих Церков (а можливо, і предстоятели) будуть на Фанарі точно.

По-друге, залишаються ті, хто не визнав ПЦУ, але участь яких у мироварінні під питанням. Це Албанська Церква та Церква Чеських земель і Словаччини.

Албанська Церква, хоч і виступає проти легалізації українського розколу, за духом все ж більше грецька, ніж албанська. А отже, може піти на поводі не канонічного права, але етнофілетизму та еллінізму.

Церква Чеських земель і Словаччини, хоч і висловлюється негативно про ПЦУ, по-перше, наймолодша з усіх Помісних Церков, а по-друге, відчуває сильний тиск з боку Константинопольського патріархату. І через цей тиск може здригнутися (чого, сподіваємось, не станеться).

Також ми не згадали Єрусалимський Патріархат. Тут також усе дуже складно. Бо якщо позиція Патріарха Феофіла щодо «українського питання» скоріше негативна, то позиція постійного представника Єрусалимської Церкви на Фанарі – швидше позитивна.

Сценарії Фанара

Щоб Помісні Церкви не надто «противились» співслужінню з представником ПЦУ, Фанар може виставити на мироварінні не Думенка, а когось менш одіозного. Наприклад, архієрея з «бездоганною канонічною репутацією» – колишнього митрополита УПЦ Олександра (Драбинка) або іншого екс-митрополита УПЦ – Симеона (Шостацького). Вибір останнього навіть більш імовірний – він не помічений у секс-скандалах, до того ж ні на крок не відступав від Варфоломія під час його візиту до України. Але навіть співслужіння з Шостацьким – це ухилення в розкол, попри його канонічну хіротонію.

У будь-якому разі прийшов час Помісним Церквам визначатися, з ким вони – з Христом чи з Фанаром. Зрозуміло, що ті, хто не поїдуть до Стамбула, мають вирішити для себе проблему з отриманням мира. Але боятися цього не треба, бо історія Церкви вже знає подібні випадки.

Наприклад, коли Константинопольський патріархат оголосив Болгарську Церкву розкольниками, то болгари отримували миро до революції 1917 від Руської Церкви, а після революції – від Румунського Патріархату. З 1945 року Болгарська Церква звершує чин мироваріння самостійно. Цим же шляхом можуть піти й ті Церкви, які не погодяться на співслужіння з розкольниками на Фанарі – брати у Болгарської, Румунської, Грузинської, Сербської, Руської Церков або самим варити миро. Тим більше, що жодними канонами не приписано, хто саме має право звершувати цей чин. У цьому випадку приклад Румунської Церкви (див. вище) – більше ніж показовий.

Хоч би як там не було, будемо сподіватись, що квітень 2022 року стане переломним моментом та покаже реальний стан справ у Православній Церкві. Якщо патріарх Варфоломій опиниться в оточенні лише своїх сателітів із Греції, Кіпру та Африки, то, можливо, зрозуміє всю провальність своєї витівки з легалізацією українського розколу.

Ну а якщо ні, то всі православні християни зможуть на власні очі побачити, хто ж із Помісних Церков став до одного ряду з ПЦУ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи відреагує Президент на заклик Синоду розслідувати злочини проти УПЦ?
так
12%
ні
54%
не знаю, але сподіваюся на це
33%
Усього опитано: 57

Архів

Система Orphus