Стогони патріарха Феодора: в чому Олександрійська Церква звинуватила РПЦ?

У патріарха Феодора незадоволені створенням Екзархату РПЦ. Фото: СПЖ

Синод Олександрійської Церкви опублікував заяву щодо створення Екзархату РПЦ в Африці, а патріарх Феодор звернувся до свого духовенства. Аналізуємо ці документи.

12 січня 2022 року синод Олександрійської Православної Церкви опублікував заяву про дії Руської Церкви в Африці. А наступного дня патріарх Феодор видав послання до духовенства Олександрійської Церкви. Ці документи – реакція на рішення РПЦ від 29 грудня 2021 року про створення Екзархату в Африці і прийняття в свою юрисдикцію 102 кліриків Олександрійського патріархату.

Нинішній синод Олександрійського патріархату почав свою роботу 10 січня 2022 року. Питання створення Екзархату РПЦ, природно, було на ньому головним і обговорювалося практично всі три дні засідання. Цікаво, що платформа для звинувачень на адресу Руської Церкви була підготовлена митрополитом Перистерійським Елладської Православної Церкви Георгієм, а першим (11 січня 2022 року), хто заявив про «неканонічне вторгнення» Руської Церкви на територію Олександрійського патріархату, став Фанар, який пообіцяв також навести канонічний порядок на Африканському континенті. Іншими словами, грецькі Церкви виступили єдиним фронтом проти створення Екзархату РПЦ в Африці, що у світлі подій останніх двох років не виглядає дивним. Які ж рішення прийняли в Олександрійській Церкві?

«Канонічні параметри неканонічного вторгнення»

У перших рядках синодальної заяви Олександрійської Церкви стверджується, що «з почуттям відповідальності перед своєю паствою і своїм тривалим історичним апостольським курсом ієрархія Олександрійського патріархату багаторазово і різнобічно розглянула канонічні параметри неканонічного і антицерковного вторгнення Патріархату Росії з метою створення нових "церковних форм в Африці"».

Що ми тут бачимо?

По-перше, РПЦ звинувачується в порушенні канонів, а по-друге, в «антицерковному вторгненні» (у тексті сказано про «антиеклезіологічне вторгнення»). Тобто африканські греки звинувачують Руську Церкву в нехтуванні канонів і порушенні православної еклезіології. Але якщо так, то які саме церковні канони порушила Руська Церква? Вторглася на територію Олександрійського патріархату? Так ні один канон нічого не говорить, якими межами обмежена Олександрійська Церква. Її спроби приписати собі весь Африканський континент з'явилися тільки у ХХ столітті, коли на Олександрійському престолі сидів патріарх Мелетій (Метаксакіс) – той самий, який вирішив, що Фанару належать усі православні діаспори, і що патріарх Константинопольський володіє невід'ємними привілеями. Ніяких інших рішень щодо територіальних меж Олександрійської Церкви немає і не було. Помісні Церкви просто мовчазно погоджувалися з тим, що Африка – це місіонерська (про що, до речі, говорить і сам патріарх Феодор) територія Олександрійського патріархату, який, визнавши розкольників із ПЦУ, сам відійшов у розкол. А раз так, то Руська Церква, створюючи свій Екзархат, не порушувала жодних канонів.

Створення Екзархату – наслідок визнання ПЦУ

У зверненні синоду Олександрійського патріархату зазначили, що Руська Церква створила свій Екзархат в Африці після визнання патріархом Феодором «автокефалії» ПЦУ. За словами синодалів, – це «пряма відплата» (за визнання патріархом Феодором ПЦУ, – Ред.) і «шантаж або помста проти нас». Більш того, якщо вірити африканським грекам, рішення РПЦ стало для них «несподіванкою».

Щодо несподіванки, це, звичайно, неправда. Патріарха Феодора неодноразово попереджали, що на його дії з підтримки розкольників послідує реакція. Більш того, ще рік тому в профанаріотських ЗМІ говорилося, що Руська Церква готується до створення на території Африканського континенту свого Екзархату. Тоді ж озвучувалася і приблизна кількість кліриків Олександрійського патріархату, які хотіли змінити юрисдикцію. Так що все, що сталося, було цілком очікувано.

А ось чого ми не очікували, так це зізнань із вуст синодалів Олександрійської Церкви, що створення Екзархату – прямий наслідок визнання ПЦУ патріархом Феодором.

Це ключовий момент, тому що саме від нього залежить подальша апеляція до канонів Церкви. Думенко – розкольник. А якщо говорити більш точно – це мирянин без всякої священицької хіротонії. Ще Філарет говорив про нього – «якщо я був під анафемою, то Епіфаній – не тільки не митрополит, він навіть не священник». Визнання за Думенком якогось канонічного статусу без відповідної загальноцерковної процедури – це пряме порушення канонів. А значить (якщо канони перестали діяти для патріарха Олександрійського), створення Екзархату на колишній території його патріархату – не порушення канонів, а заповнення еклезіологічної порожнечі.

Якщо канони перестали діяти для патріарха Олександрійського, то створення Екзархату на колишній території його патріархату – не порушення канонів, а заповнення еклезіологічної порожнечі.

З іншого боку, в документі синоду чітко говориться, що рішення про включення імені Епіфанія Думенка в диптихи Олександрійської Церкви було прийнято патріархом Феодором в односторонньому, а не в синодальному порядку. Тобто синод Олександрійської Церкви навіть формально не висловлювався з цього питання.

Тому, скільки б зараз не говорили про «несподіванки», факт залишається фактом – в Олександрійській Церкві розуміли, на що йдуть, і чим все це закінчиться. Справжньою несподіванкою для православних всього світу стало ухилення патріарха Феодора в розкол з ПЦУ, а все інше – тільки наслідок цього ухилення.

Які методи хто використовує?

У заяві синоду Олександрійської Церкви говориться, що Руська Церква, створюючи свій Екзархат в Африці, «використовує для цього методи, що суперечать церковній практиці й традиції, яку виконували всі попередники Патріарха Руського Кирила».

Чути про «суперечливі церковній практиці» методи від людей, які підтримують дії Фанару в Україні, щонайменше несподівано і дивно.

Адже саме фанаріоти не соромляться «переконувати у своїй правоті незгодних, використовуючи при цьому різні методи – від погроз до шантажу та підкупу. Як домагалися легалізації ПЦУ? З допомогою Держдепу США. Майкл Помпео (глава Держдепу США) особисто їздив до Предстоятелів Помісних Православних Церков, щоб розповісти їм про «необхідність релігійної свободи» українців і їхнє «право» створювати собі «незалежну» релігійну організацію. Джеффрі Пайєтт (посол США в Греції) здійснив кілька поїздок на Афон, активно опрацьовував предстоятеля Елладської Церкви і зробив все, щоб Думенко став «своїм» для греків. Чи не суперечать такі методи «церковній практиці»?

Етнофілетизм, неоколоніалізм і першість

Далі африканські греки просто вирішили використати старий і улюблений прийом всіх маніпуляторів – перекласти провину з хворої голови на здорову. Так, на їхню думку, з боку РПЦ «робиться спроба змінити православну еклезіологію в багатьох її окремих параметрах, але насамперед у питанні про межі адміністративного устрою структур Церкви Христової, виходячи з мотивів, далеких від православного Передання. Ми з жалем розуміємо, що все це вмотивовано "вірусом етнофілетизму", засудженого Собором 1872 року». РПЦ, на їхню думку, має «секулярний дух», прагнення до «неоколоніалізму» і «претензії на глобальну першість на бідному Африканському континенті».

Іншими словами, ієрархи структури, яка на 98% складається з греків, і яка офіційно називається «Грецький (!) Православний Патріархат Олександрії» заявляють про якийсь там етнофілетизм у росіян! Щоб переконатися у всій маячні і цинічності цієї заяви, досить просто подивитися на фотографію засідання того самого синоду, від імені якого прозвучали звинувачення в етнофілетизмі. Скільки там чорношкірих єпископів? Один! Ще один чорношкірий (але не зрозуміло, чи він єпископ, чи священник) сидить зліва за столом. Все. Де архієреї африканського походження на Африканському ж континенті? За стільки років місії, про яку говорить патріарх Феодор, єпископат Олександрійської Церкви мав би вже хоча б наполовину складатися з жителів континенту. Але цього немає. Чому? Відповідь очевидна.

Ієрархи структури, яка на 98% складається з греків, і яка офіційно називається «Грецький(!) Православний Патріархат Олександрії» заявляють про якийсь там етнофілетизм у росіян!

Крім того, згадаймо, як патріарх Феодор, відправляючи семінаристів із місією в Африку, закликав їх нести в маси «світло еллінізму», а не Євангелія. Той же патріарх Феодор постійно підкреслює своє грецьке походження, відзначає всі державні свята Греції, говорить про культурну перевагу еллінізму і так далі. Хіба це не етнофілетизм? Якщо ні, то що це? Щонайменше, лукавство.

Про знання історії і розкольників

В цьому сенсі не менш дивним виглядають звинувачення на адресу РПЦ, що прозвучали з вуст патріарха Феодора на наступний день після синоду. У зверненні до кліриків Олександрійської Церкви патріарх несподівано заявив, що Російська Церква після отримання автокефалії в 1589 році «поневолила православних України». Чому несподівано? Тому що в кінці 2016 року, коментуючи ситуацію в Україні він називав УПЦ частиною Руської Церкви: «Олександрійський Патріархат і я, як його представник, зайняли таку позицію, що Українська Церква є невід'ємною частиною Руської Православної Церкви».

У тому ж посланні до своїх (поки ще) кліриків, патріарх Феодор стверджує, що з 1991 року православні українці прагнули до незалежності від РПЦ. Але ця заява вражає ще більше. Адже, якщо мова про УПЦ, так там отримали статус широкої автономії і фактичну самостійність ще в 1990 році. А якщо мова про розкольників, так вони і не були ніколи залежні від РПЦ. До того ж і ці слова патріарха Феодора повністю суперечать всьому тому, що він говорив раніше. Наприклад, у 2018 році він чітко заявив, що «якщо схизматик Денисенко хоче повернутися в лоно Церкви, то йому необхідно звертатися туди, звідки він пішов. Те, що відпало, повинно повернутися туди, звідки відпало. Тобто його позиція щодо охочих бути незалежними від РПЦ гранично зрозуміла – повернутися назад.

Крім того, в 2015 році, будучи прекрасно знайомим з тим, хто і навіщо просував «незалежність» від РПЦ, патріарх Феодор заявляв наступне: «На жаль, приходять ззовні якісь люди (йдеться про УПЦ КП – Ред.) і нав'язують українському народові ці протиріччя. Як православний ієрарх я прошу вірян в Україні залишатися під омофором канонічного глави Української Церкви – Митрополита Онуфрія».

Хто претендує на глобальну першість?

Точно так само можна назвати лукавством і звинувачення на адресу Руської Церкви в «претензіях на глобальну першість», що прозвучали у синодальному документі Церкви Олександрії. Адже, за великим рахунком, ті ж люди, які звинувачують РПЦ, не соромлячись ретранслюють позицію Фанару про «першого без рівних» або про «особливі привілеї» Константинопольського патріарха.

Наприклад, у вже зазначеному посланні патріарха Феодора своїм клірикам від 13 січня 2022 року сказано, що Фанар «користується першістю серед інших давніх патріархатів» і має «особливі привілеї та обов'язки в тілі Церкви». Патріарх Феодор впевнений, що «це особливе та унікальне положення» Фанару «закріплене у священних канонах, Переказі і Актах Церкви», що саме Фанар «має перше слово в Церкві» і «завжди дбав про управління Православною Церквою та вирішення виникаючих проблем». Яким чином це здійснювалося? «Православний світ був розділений на чотири патріархати (Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський) і Кіпрську Церкву, і якщо виникали проблеми, вони вирішувалися на Синодах, що скликаються вселенським патріархом за участю трьох інших Патріархів».

Далі він пише, що «Руська Церква, бажаючи збільшити свою владу і престиж у православному світі, використовуючи світську владу й – іноді – насильство (коли? – Ред.), почала зазіхати на сусідні православні церкви і "поневолювати" їх».

Іншими словами, патріарх Феодор, прямо кажучи про привілеї Фанару і його першість у владі (див. фразу про управління Церквою) не соромлячись звинувачує в претензіях на першість Руську Церкву, яка постійно підкреслює, що єдине її бажання – це відродити соборний характер Церкви. Саме той характер, при якому не буде «перших за владою», а тільки «перший за честю». Які ще у неї є «претензії», крім бажання скликати Собор і в дусі канонів Церкви розібрати на ньому дії Фанару?

Про кордони й «огидний удар»

Греки пишуть, що для них «межі кожної Помісної Церкви є чіткими, географічними, нанесеними на карту Вселенськими Соборами і шанованими. І ми заявляємо, що ми ніколи не вторгалися в межі будь-якої Помісної сестринської Церкви, тим більше Руської Церкви».

Тут одразу виникає питання – якщо Олександрійська Церква так поважає кордони Помісної Руської Церкви, то чому ж не виступила проти порушення цих меж, коли глава Фанару легалізував ПЦУ? Тим більше, патріарх Феодор до 2019 року зробив масу заяв, що вважає Україну канонічною територією УПЦ.

Номінально так, визнаючи українських розкольників, патріарх Феодор не втручався в межі Руської Церкви, а просто підтримав того, хто вторгся. Чи африканські греки згадують про чужі межі тільки тоді, коли розуміють, що можуть втратити своїх? Схоже на те.

Розмірковуючи далі про створення Екзархату, єпископи Церкви Олександрії пишуть: «Ми дивуємося цьому не тільки тому, що таким чином спотворюється послання євангельської любові, але і тому, що, віками виборюючи і співпрацюючи з різними деномінаціями та релігіями в дусі взаємної поваги і розуміння, ми отримуємо огидний удар від російських одновірців».

Про «жахливі удари» синодали могли б запитати у фахівця цієї справи – свого патріарха. Адже це саме патріарх Феодор неодноразово закликав український народ згуртуватися навколо Митрополита Онуфрія, бути вірним канонічній Українській Православній Церкві, а потім зрадив і самого себе, і Православ'я, у вірності якому запевняв всіх і вся.

Крім того, розповідаючи про співпрацю з різними деномінаціями «в дусі взаємної поваги і розуміння», патріарх міг би задуматися, чому він відмовляється від такого співробітництва з Руською Церквою? Його неодноразово запрошували до діалогу, закликали до перегляду свого рішення про визнання українських розкольників, запрошували на саміт Предстоятелів в Амман. Чому він не захотів у всіх цих випадках проявити «повагу» до своїх побратимів-християн і спробувати хоча б приблизно «зрозуміти» той біль і розчарування, які він приніс на українську землю?

Інформувати Фанар і покарати порушників

На закінчення Олександрійський патріархат вирішив інформувати Фанар і Предстоятелів Помісних Церков про «хворобливе зніяковіння, що відбувається серед "дітей, народжених від нас у Христі", вірних африканців, у результаті видимих і невидимих дій уповноважених осіб Руської Церкви» і пообіцяв «належним чином» і «негайно» застосувати до порушників ті церковні покарання, які «є Божественними і Святими Канонами».

Зрозуміло, що без того, щоб «проінформувати» Фанар і отримати від нього «добро», африканські греки нічого робити не будуть. Рівень не той. Як зрозуміло і те, що тих, хто наважиться перейти в РПЦ, в Олександрійській церкві «карати» будуть жорстоко і нещадно – і не тільки за допомогою канонів, але і за допомогою вже випробуваних засобів: залякування, погроз і шантажу. Питання в іншому – що далі?

Поки з того документа, який опублікував Грецький патріархат Олександрії, зрозуміло одне – це тільки початок. Греки спробують максимально об'єднатися проти Руської Церкви і зроблять все для того, щоб усунути саму можливість соборного рішення, що виникло через ПЦУ конфлікт. Собор стане можливим лише в урізаному складі (без присутності тих, хто незадоволений діями Фанару), або тільки у випадку, якщо греки будуть упевнені в його сприятливому результаті для себе.

Урізаний склад «собору» вже щосили опрацьовується. Спочатку заштатний клірик РПЦ Кирил Говорун заговорив про можливе відновлення Пентархії, а сьогодні цю ідею озвучив патріарх Феодор. Пентархія – це чотири Патріархати, які мають грецькі корені (Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський) і Церква Кіпру. Якщо фанаріотам вдасться цю ідею реалізувати, то вони не лише отримають більшість голосів проти Руської Церкви (три проти двох), але й отримають таке жадане панування у світовому Православ'ї. А вже від цього панування до мрії про єднання з католиками – рукою подати. До чого тут воно? А при тому, що заради нього вся ця історія з ПЦУ і затівалася. Ось тільки у фанаріотів щось пішло не так...

Як би там не було, а події, швидше за все, будуть розвиватися швидше, ніж ми можемо собі це уявити. І їхній підсумок передбачити неможливо. Тому що не тільки у фанаріотів є план, але й у Христа.

А як свідчить історія, ці плани дуже рідко збігаються.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи відреагує Президент на заклик Синоду розслідувати злочини проти УПЦ?
так
12%
ні
54%
не знаю, але сподіваюся на це
33%
Усього опитано: 57

Архів

Система Orphus