Руська Церква в Африці: причини та наслідки

Олександрійський патріарх Феодор. Фото: СПЖ

Синод Руської Церкви оголосив про створення в Африці свого Екзархату. Що послужило причиною цього рішення, і які його наслідки для світового Православ'я?

29 грудня 2021 року Синод Руської Православної Церкви оголосив про створення Африканського екзархату у складі двох єпархій: Північно-Африканської та Південно-Африканської.

До цих єпархій увійшли 54 країни Африки, тобто всі держави континенту. Крім того, Синод прийняв у спілкування з Руською Православною Церквою 102 африканських священників, які раніше подали відповідні прохання.

Митрополитом Клинським, Патріаршим Екзархом Африки, Синод призначив архієпископа Єреванського і Вірменського Леоніда (Горбачова) з дорученням управління Північно-Африканською єпархією і тимчасового управління Південно-Африканською єпархією.

Що говорять канони?

З погляду Олександрійського патріархату (читай – Фанара) – це рішення неканонічне, оскільки РПЦ створила на чужій юрисдикційній території паралельну структуру. Також неканонічним, з погляду патріарха Феодора, слід вважати й прийняття олександрійських кліриків до складу Руської Церкви.

Звичайно, докладний розбір усіх канонічних підстав створення Екзархату РПЦ в Африці вимагає окремої статті. Але вже зараз можна сказати, що і перший, і другий аргументи Олександрійського патріархату в сучасній ситуації жодної сили не мають. Чому?

  • Фанар порушив канонічні межі РПЦ, прийнявши у спілкування розкольників з УПЦ КП та УАПЦ, перейменувавши їх на СЦУ (хоча до цього упродовж 330 років не заперечував перебування Київської митрополії у складі РПЦ);
  • Патріарх Олександрійський Феодор спочатку закликав український народ до єдності з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм (восени 2018 року), тривалий час (майже рік) займав відносно нейтральну позицію, а у 2019 році пом'янув за літургією Епифанія як канонічного предстоятеля Церкви в Україні.
  • У 2021 році патріарх Феодор співслужив Думенку, а отже – порушив цілу низку канонічних правил (зокрема, 11 апостольське правило), згідно з якими він сам ухилився в розкол.
  • Таким чином, патріарх Феодор відпав від Церкви, а отже його не можна більше розглядати як канонічного архієрея, правлячого єпископа на африканських землях.
  • Так само відпали від Церкви всі ті клірики та ієрархи, які погодились із визнанням розколу та не виступили проти рішення свого патріарха співслужити  з розкольниками.
  • Ті священики та миряни Африки, які не погодилися з визнанням розкольників, залишились без патріарха та без архієрея.
  • Отже, рішення прийняти їх в юрисдикцію Руської Православної Церкви – логічне та, через ухилення патріарха Феодора в розкол, відповідає духу канонів.

Рішення прийняти Африку в юрисдикцію РПЦ – логічне та, через ухилення патріарха Феодора в розкол, відповідає духу канонів.

Тим паче, що історично канонічною територією Олександрійського патріархату, згідно з правилами Церкви, є Єгипет, Лівія, Пентаполь. На весь Африканський континент юрисдикція Олександрійської Церкви була поширена лише патріархом Мелетієм (Метаксакісом) у ХХ столітті. Руська Церква (як і інші Помісні Церкви) просто дотримувалися мовчазного «статусу-кво» щодо цих територій.

Та й священники, які перейшли до складу РПЦ, нічого не порушували. Як цілком справедливо зазначив протодіакон Костянтин Марченко, «правило 15 Двократного собору вибачає відділення від патріарха та митрополита, якщо він проповідує єресь, яка вже була засуджена. ПЦУ – етнофілетична структура (такі структури зазвичай будуються з гаслами: «незалежній державі – незалежну церкву», – Ред.) а етнофілетизм засуджений собором 1872 р., крім того, рішення Московських соборів 1992 і 1997 років (про анафему Філарету, – Ред.), не скасовані канонічним чином».

Співслужіння з ПЦУ, вважає отець Костянтин, це – «визнання єретиків», а отже, патріарх Феодор «вже впав у єресь». Ну а той факт, що не було соборного засудження глави Олександрійської Церкви, лише означає, що «зараз не Візантія і багато речей просто технічно нездійсненні. Ну не зібрати поки що Собор проти Варфоломія, Федора, Ієроніма та всіх симпатиків ПЦУ». Отже, вважає отець протодіакон, священники Африки, які перейшли до Руської Церкви, з погляду канонів – праві.

Якою буде реакція фанаріотів на утворення Екзархату?

30 грудня 2021 року Олександрійський патріархат висловив «скорботу» з приводу появи Екзархату РПЦ в Африці, згадав про отців Церкви і священника Георгія Флоровського та пообіцяв, що «рішення Російського Патріархату буде обговорено на майбутньому засіданні Синоду Олександрійського Патріархату, і тоді будуть ухвалені відповідні рішення».

Зрозуміло, що разом із Олександрійською Церквою хвилюються й фанаріоти та їхні «заокеанські друзі», бо розуміють – Руська Церква може на цьому не зупинитись. Африканські єпархії РПЦ – це «товстий натяк», що далі можливе створення подібних структур і в Греції, і в Туреччині. Точніше – на території тих єпископів, які визнають ПЦУ.

Звідси можна не сумніватись, що реакція Олександрійського патріархату та Фанара буде досить рішучою та передбачуваною: розрив євхаристичного спілкування та вимога від інших Помісних Церков втрутитись і вплинути на РПЦ.

Крім того, фанаріоти обов'язково спробують використати ті уявні «козирі», які вони мають. Наприклад, пригрозять Сербській Церкві легалізацією македонського та чорногорського розколів.

По відношенню до інших Церков фанаріоти спробують максимально прискорити процес визнання ПЦУ. Так, у квітні 2022 року глава Фанара запланував мироварення, на яке запросять Предстоятелів Помісних Церков та Епіфанія Думенка. Відповідно, згода звершити чин мироварення разом із розкольником означатиме визнання його законним предстоятелем Церкви в Україні.

Такий крок (який, по суті, нагадує шантаж), на думку фанаріотів, має зупинити Руську Церкву. Але це не так. Бо вже давно настав час розставити всі крапки над «і» і нарешті визначитися хто в розколі, а хто – в Церкві. Донині деякі Помісні Церкви не висловились щодо Томоса й ПЦУ та намагаються зобразити нейтралітет. І ось тепер – час настав.

Тим більше, що у питанні створення Екзархату в Африці РПЦ показала, що може цілком чітко та адекватно відповісти. На даний момент РПЦ виглядає лідером консерватизму в Православ'ї, а тому є велика ймовірність, що у разі ухилення інших Церков у розкол до Руської Церкви приєднаються традиційно-налаштовані віруючі з інших країн.

У свою чергу і патріарх Феодор, і його со-елліни в особі патріарха Варфоломія, архієпископа Ієроніма і архієпископа Хризостома зроблять все можливе, щоб зганьбити Руську Церкву та подати її крок як «страшний злочин».

Що ж, ймовірно, в РПЦ можлива реакція фанаріотів була передбачена і новиною не стане.

Погрози, шантаж та залякування: як в Африці вчиняють із незгодними

Але крім того, що в РПЦ полетять громи та блискавки з боку «вселенського» патріархату, дістанеться й тим священникам, які вирішать піти з Олександрійської Церкви.

Справа в тому, що ця Церква налічує 41 єпископа, близько 500 священнослужителів (станом на 2005 рік), приблизно 1 мільйон віруючих, 43 єпархії, близько 1000 парафій та 6 монастирів. Якщо припустити, що за 15 років кількість священників зросла не дуже суттєво (а з урахуванням млявої місіонерської роботи греків в Африці так, швидше за все, і є), то перехід сотні кліриків під омофор Московського Патріарха для Олександрійської Церкви – катастрофа.

Ще на початку жовтня профанаріотські ресурси поширювали інформацію, що в РПЦ готові піти 6 африканських архієреїв: митрополити Карфагенський Мелетій, Зімбабвійський та Ангольський Серафим, Макарій Найробінський Кенійський, Інокентій Руандійський, Афанасій Кіренський та єпископ Неофіт з Ньєрі та Кенії. Якщо це правда, то вплив Олександрійського патріархату, і так незначний на Африканському континенті, зійде нанівець.

Патріарха Феодора попереджали, що ухилення в розкол призведе до великих проблем усередині Олександрійського патріархату. Але він обирав робити вигляд, що нічого не відбувається, і в Африці – все під контролем. Однак це далеко не так.

Патріарха Феодора попереджали, що ухилення в розкол призведе до великих проблем усередині Олександрійського патріархату. Але він обирав робити вигляд, що нічого не відбувається, і в Африці – все під контролем. Однак це далеко не так.

Наприклад, ще в грудні 2019 року 27 священників підписали відкритий лист патріарху Феодору, в якому висловилися проти визнання ПЦУ, оскільки «таке відповідальне рішення було прийняте без того, щоб запитати думку африканських священнослужителів, хоча саме африканці складають більшість кліриків і парафіян Патріархату Олександрії».

Також проти українських розкольників виступали й деякі архієреї Олександрійської Церкви. Зокрема, митрополит Угандійський Іона, який стверджував, що рішення про визнання ПЦУ було ухвалено патріархом Феодором одноосібно.

Мабуть, саме з цих причин глава Олександрійської Церкви останнім часом розгорнув небувалу раніше активність у ввірених його опікуванню єпархіях, і з усього було видно, що він намагається хоч якось надолужити втрачене. Не надолужив. Натомість його підлеглі вдалися до дикого тиску на священників і до методів переконання, які сильно відрізняються від тих, що прописані в Євангелії.

Наприклад, ми знаємо про випадки, коли архієреї-греки (зокрема, єпископ Танзанійський Агафонік) залякували священиків, не згодних із визнанням ПЦУ, погрожували їм убивством, шантажували, виганяли з парафій, звинувачували у хабарництві та всіляко перешкоджали тому, аби вони висловлювали свою думку щодо українського розколу.

А ось ще одна історія, яку розповів отець Георгій Максимов: «Грецький єпископ Агафонік викликав до себе о. Амвросія і почав вимагати, щоб він підписав папір із підтримкою рішення патріарха Феодора. Той відмовився. Тоді єп. Агафонік урізав удвічі йому зарплатню. О. Амвросій не змінив своєї думки... 10 грудня 2021 вл. Агафонік зняв о. Амвросія з посади настоятеля храму та наказав у найкоротші терміни виселитися йому із сім'єю з храмової кімнати. А наступного дня за вказівкою грецького єпископа якісь люди зірвали усі "руські" ікони в храмі і кинули їх під двері кімнати о. Амвросія. Ця подія шокувала багатьох православних священників у Танзанії, які казали, що навіть язичники такого собі не дозволяють».

Ці історії свідчать не лише про загальне ставлення до священників-африканців з боку ієрархів-греків, а й про те, який дух панує серед тих, хто визнав ПЦУ.

Тому чи варто дивуватися з того, що африканці набагато більше симпатизують руським, аніж грекам? Навряд. З іншого боку, кількість тих, хто приєднався до екзархату, зростатиме, що, зрештою, призведе до того, що Олександрійський патріархат виродиться в маргінальну і суто грецьку структуру на континенті. Тим більше що своєї приналежності до еллінізму вони ніколи не приховували. Більш од того – ставили її на чільне місце і як місіонерську мету. Недарма ж патріарх Феодор закликав семінаристів проповідувати в Африці еллінізм, а не Христа, та заявляв, що ЕПЦ цілком задовольняє потреби Олександрійського патріархату. Ну що ж, тепер це буде ще простіше...

Що далі?

Отець Георгій Максимов пише, що «олександрійські греки досі не вірять і не можуть усвідомити масштаб своєї катастрофи. Втім, не дивно при їхній жахливій відірваності від власної африканської пастви, коли більшість грецьких архієреїв навіть не живуть в Африці… Моє знайомство з місцевими реаліями переконало мене в тому, що сучасна грецька місія в Африці це значною мірою "потьомкінське село", що експлуатується купкою архієреїв для того, щоб збирати гроші з греків з інших країн. Не всі грецькі архієреї такі, але багато хто. Африканці не дурні і також це бачать. Втома від греків там накопичувалась давно. Африка заслуговує на краще».

Олександрійські греки досі не вірять і не можуть усвідомити масштаб своєї катастрофи.

Протоієрей Георгій Максимов

З іншого боку, у руських немає гордовитості по відношенню до африканців, немає почуття переваги і національної або релігійної винятковості, а також бажання просувати під виглядом християнства еллінізм.

Крім того, руські готові реально допомагати населенню країн Африки, що в умовах тотальної бідності, в якій живуть ці люди, дуже важливо. І в цьому сенсі говорити, що Росія «купить» лояльність африканців до РПЦ – це цинічно й не вірно. Просто тому, що люди в Африці елементарно виживають, а завдання Церкви – допомогти їм. Хто заважає Олександрійському патріархату виконувати це завдання? Ніхто. Отже, і Руській Церкві не повинні заважати.

Призначення на кафедру єпископа Леоніда говорить про те, що РПЦ серйозно має намір розвивати місію в Африці, а не задовольнятися «крихтами зі столу панів своїх». Це означає, що відкриватимуться нові духовні семінарії, недільні школи, просто школи і так далі.

І якщо владика Леонід поведе справу правильно, то незабаром у світовому Православ'ї може відродитися колишня слава Африки як одного з форпостів Церкви.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus