Дехристиянізація цивілізації очима католицького єпископа

Архієпископ РКЦ вважає, що християнство стає в сучасному світі пригнобленим. Фото: СПЖ

У західній цивілізації християнство з домінуючої групи поступово перетворюється на гнану. А Україна йде стопами Заходу. Що на нас чекає, і як цьому протистояти?

На початку листопада 2021 р. католицький архієпископ Лос-Анджелеса Хосе Орасіо Гомес виступив по відеозв’язку перед Конгресом католиків та громадських діячів Мадрида (Іспанія). Свій виступ він назвав так: «Роздуми про церкву та нові релігії Америки». Незважаючи на те, що йдеться про США, багато думок, висловлених архієпископом, цілком застосовні до України і мають свої аналоги в нашій країні. США є лідером західної цивілізації у тому сенсі, що ті процеси та явища, які в інших країнах (у тому числі й в Україні) перебувають на початковій стадії, у США вже набули яскраво вираженого характеру. Тому, дивлячись на них, вже можна зробити висновки про те, що на нас чекає в майбутньому, якщо ми продовжимо слідувати цим шляхом.

Відразу обмовимося, що згода з думками католицького єпископа, висловленими ним у цьому зверненні, аж ніяк не означає згоди із самою доктриною католицтва, а також з тими ліберальними тенденціями, які домінують сьогодні в католицькому порядку денному.

Виступ Гомеса поділяється на три частини, в першій з яких він говорить про секуляризацію та дехристиянізацію, а також вплив пандемії коронавірусу на суспільство. У другій частині архієпископ РКЦ дає оцінку громадським рухам за нову соціальну справедливість. У третій – висловлює свої міркування про те, що можуть зробити християни в умовах, що склалися сьогодні.

Секуляризація, дехристиянізація, пандемія

Секуляризація в сучасному розумінні цього терміна означає відхід від віри, коли релігійні переконання стають для людини непотрібними. Людина їх не заперечує і не суперечить їм, вона просто перестає ними керуватися у своєму житті. Вони стають для неї неактуальними. Набагато важливішими з практичної точки зору є закони геополітики, соціології, економіки тощо.

Якщо ми порівняємо вирази «наука довела, що…» та «Священне Писання говорить, що…», то немає сумнівів, який з них буде більш актуальним для сучасної людини. Сьогодні у світському суспільстві звикли користуватися досягненнями науково-технічного прогресу, довіряти сучасним дослідженням тощо. На прикладі боротьби з пандемією це можна продемонструвати наочно. Людство хоче перемогти коронавірус вакцинацією, лікарськими препаратами та карантинними обмеженнями. Коли Церква закликає людей каятися у своїх гріхах і молитися Богу про звільнення від пандемії, у більшості людей це може викликати лише поблажливу усмішку. Хоча Господь сказав у Євангелії: «Просіть, і буде вам дано…» (Мф. 7:7). Секулярна свідомість сьогодні переважає не лише в масі народу, а й у національних елітах, серед яких домінують ідеї глобалізації та космополітизму. Адже саме еліти відіграють основну роль у побудові суспільства майбутнього, це вони в основному визначають, які перетворення впроваджуватимуться в різних країнах, щоб побудувати кращий і справедливіший з їхньої точки зору світ. І релігії, а особливо християнство, є перешкодою на цьому шляху.

Архієпископ Хосе Орасіо Гомес говорить про це так: «У наших країнах виріс клас лідерів еліти, які мало цікавляться релігією і не мають реальної прихильності до націй, у яких вони живуть, або до місцевих традицій чи культур. Ця група, яка відповідає за корпорації, уряди, університети, засоби масової інформації, а також за культурні та професійні установи, хоче створити те, що ми можемо назвати глобальною цивілізацією, побудованою на споживчій економіці та керованою наукою, технологіями та гуманітарними цінностями, а також технократичними ідеями про організацію суспільства».

Відповідно, релігія витісняється на узбіччя життя і на узбіччя свідомості кожної людини. У багатьох країнах релігія вже зведена до рівня етнічної чи культурної екзотики, гарних обрядів. На них дивляться як на якусь незвичайну театралізовану виставу, або беруть участь так само, як у якійсь карнавальній ході. Якщо ж релігія претендує на щось більше, щоб визначати поведінку людей, їхні дії та вчинки, то сучасний світ сприймає це як зазіхання на свої секулярні підвалини.

Архієпископ Хосе Орасіо Гомес: «У вашому та моєму суспільстві скорочується "простір", який дозволено займати Церкви та віруючим християнам. Церковні установи і підприємства, що належать християнам, все частіше піддаються загрозам і переслідуванням. Те саме і з християнами, які працюють у сфері освіти, охорони здоров’я, державного управління та інших галузях. Вважається, що відданість певним християнським переконанням є загрозою свободам і навіть безпеці інших груп у нашому суспільстві».

Архієпископ стверджує, що подібні тенденції вже давно існують у західному суспільстві. Вони поступово розвивалися і зміцнювалися останні роки, проте пандемія коронавірусу їх значно прискорила, дала їм потужний поштовх боротьби з християнством.

Нові політичні релігії Америки

Сучасні західні рухи за соціальну та расову справедливість, які у США вистрілили у формі руху BLM («Black Lives Matter»), ідентифікуються архієпископом Хосе Орасіо Гомесом, не як соціальні чи політичні концепції, а як псевдорелігії. Зокрема, він каже: «Я вважаю, що для церкви найкращий спосіб зрозуміти нові рухи за соціальну справедливість – це зрозуміти їх як псевдорелігію і навіть як замінники традиційних християнських вірувань та їхніх суперників. З розпадом іудео-християнського світогляду та підйомом секуляризму системи політичних переконань, засновані на соціальній справедливості чи особистій ідентичності, посіли те місце, яке колись займали християнські вірування та практика. Хоч би як ми не називали ці рухи – "соціальна справедливість", "пробудження", "політика ідентичності", "інтерсекційність", "ідеологія наступника" – вони заявляють, що пропонують те, що дає релігія. Вони дають людям пояснення подій та умов у світі. Вони пропонують сенс, мету життя та почуття приналежності до спільноти. Більше того, як і християнство, ці нові рухи розповідають про свою власну "історію спасіння"».

«Хрещення» на місці смерті Джорджа Флойда. Фото: christianpost.com

Хосе Орасіо Гомес коротко описує християнську концепцію порятунку, яка полягає в тому, що Бог створив людину для блаженного райського життя, однак людина згрішила і опинилася в цьому світі, повному скорбот, зла і несправедливості. Господь Ісус Христос через хресну смерть і воскресіння дарував людині можливість знову долучитися до райського життя шляхом виконання заповідей, любові до Бога та ближнього.

У BLM християнство записується до списку гнобителів і, отже, підлягає знищенню.

Сучасні ж псевдорелігії пропонують іншу концепцію, яку архієпископ Хосе Орасіо Гомес описав так: «Ми не можемо знати, звідки ми прийшли, але ми знаємо, що ми маємо спільні інтереси з тими, хто поділяє наш колір шкіри або наше становище у суспільстві. Ми також болісно усвідомлюємо, що наша група страждає та відчужується не з нашої вини. Причиною нашого нещастя є те, що ми – жертви пригнічення з боку інших громадських груп. Ми звільняємось і знаходимо спокуту через нашу постійну боротьбу проти наших гнобителів, ведучи битву за політичну та культурну владу в ім’я створення суспільства рівності».

Іншими словами, якщо християнство бачить сенс життя у слідуванні за Христом, то рух BLM та інші псевдорелігії цей сенс бачать у постійній боротьбі проти гнобителів. У цій концепції постійної боротьби християнство записується до списку гнобителів і, отже, підлягає знищенню. Це ми спостерігали у США, де представники BLM громили християнські храми та спалювали Біблію.

В Україні немає руху BLM, однак ми маємо рух націоналістів, які пропонують суспільству концепцію, по суті аналогічну американським псевдорелігіям. Відповідно до цієї концепції, у всіх бідах України винні Росія, Путін та взагалі російські (а якщо брати ще ширше – російськомовні) люди. І щоб «відновити справедливість», треба з ними боротися до переможного кінця. При цьому Українська Православна Церква оголошується російською структурою в Україні, агентом ФСБ, «п’ятою колоною» та підлягає знищенню. Всі перелічені вище твердження неможливо довести, в них пропонується просто повірити, а отже, і український націоналізм, аналогічно руху BLM у США, можна визначити як псевдорелігію. Концепція «спасіння» цієї псевдорелігії дуже проста і зрозуміла, її досить зручно здійснити на практиці.

Прихильники націоналізму, увірувавши в те, що знищення УПЦ, захоплення храмів та побиття віруючих послужать на благо Україні, займаються цим, анітрохи не замислюючись над тим, що сама ця концепція є абсурдною за своєю суттю. Для того щоб у тебе був будинок, потрібно зводити цей будинок, а не руйнувати будинок сусіда. Це не кажучи вже про те, що УПЦ не є агентом ФСБ або «п’ятою колоною». Жодне подібне звинувачення, яких чимало прозвучало за минулі роки, не було доведено в суді, і навіть не стало підставою для розгляду в правоохоронних органах. Якщо ми подивимося на сферу соціального служіння, то побачимо, що УПЦ робить для народу України набагато більше, ніж усі релігійні організації, які називають себе патріотичними, разом узяті.

Український націоналізм, аналогічно до руху BLM у США, можна визначити як псевдорелігію.

Що робити?

Відповідаючи на це питання, архієпископ Хосе Орасіо Гомес говорить банальні речі, які тим не менш є єдино правильними, а саме – християни повинні свідчити про Христа і сподіватися на Його волю.

«Нам треба проголошувати Ісуса Христа. Сміливо, творчо. Нам потрібно по-новому розповісти історію спасіння. З милосердям та впевненістю, без страху. Це місія Церкви у будь-який час та у будь-який культурний момент. <…> Остання думка, друзі мої. І це реальність Божого провидіння. Нам треба триматися за це надприродне розуміння, бо це правда: любляча рука Бога, як і раніше, спрямовує наше життя і курс народів», – каже архієпископ.

Деякі роздуми

Розвиваючи думку католицького архієпископа та приміряючи запропоновані заходи до українських реалій, можна сказати таке. Секуляризацію та дехристиянізацію українського суспільства, як і людства загалом, неможливо зупинити, її можна лише сповільнити. І для цього, звісно, треба робити все можливе. Наприклад, протестувати проти антихристиянських змін у законодавстві щодо гендерної політики, прав ЛГБТ, абортів тощо. Але водночас необхідно зрозуміти, що часи, коли християнство у багатьох країнах було державною релігією, коли воно визначало принципи політичного та суспільного життя, коли люди у своїй повсякденній життєдіяльності намагалися дотримуватися норм християнської моралі, вже минули. І пройшли, зважаючи на все, безповоротно.

Часи, коли християнство визначало принципи політичного та суспільного життя, коли люди у своїй повсякденній життєдіяльності намагалися дотримуватися норм християнської моралі, вже минули. І пройшли, зважаючи на все, безповоротно.

Це означає, що християни з домінуючої соціальної групи перетворюються на одну з терпимих груп, з перспективою в майбутньому стати групою гнаною. Іншими словами, християнство повертається у перші століття свого існування, коли воно ще не було проголошено державною релігією Римської імперії, а згодом європейських держав. Тому сьогодні дуже важливо вивчати досвід життя християн перших століть, вивчати способи їх існування у ворожому язичницькому оточенні та брати цей досвід на озброєння. Звичайно, ця справа потребує тривалого часу та значних зусиль вчених, богословів, ієрархів та простих мирян.

Хотілося б звернути увагу на одну рису християнської Церкви перших століть. Ця риса – згуртованість християнських громад, взаємна любов та підтримка її членів. Життя перших християнських громад було одним із головних факторів успіху апостольської проповіді. Господь сказав: «По тому пізнають усі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою» (Ін. 13:35). Зараз в Україні спостерігається дивовижне явище – громади, яким доводиться відстоювати свої храми від насильницького переведення до ПЦУ або будувати нові замість захоплених, стають набагато згуртованішими, дружнішими. У таких громадах найяскравіше виявляється заповідана Христом любов один до одного, допомога та взаємовиручка.

Ця любов між членами громади, життя за заповідями і є найдієвішою проповіддю про Христа в цьому світі, який все більше й більше скочується в неоязичництво. Якщо ми будемо прагнути жити так, як заповідав Христос, то Він сам виразніше буде виявляти свій промисел про нас: про кожну людину, про кожну громаду і про наш народ в цілому. І, зрештою, Він управить усе так, як завгодно Його святій волі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи відреагує Президент на заклик Синоду розслідувати злочини проти УПЦ?
так
7%
ні
59%
не знаю, але сподіваюся на це
34%
Усього опитано: 29

Архів

Система Orphus