Християнин та пісня про Бандеру: батько наш Варрава, Іудея мати?

Бандера закликав українців до того ж, що й Варрава – іудеїв. Фото: СПЖ

Так, для патріота-атеїста захоплюватися людиною, яка терором та вбивствами боролася за свою націю – нормально. Ну а для християнина?

Останнім часом в Україні тріумфально просувається пісня «Батько наш Бандера, Україна мати». Її співають депутати у Верховній Раді, учні у школах та просто небайдужі люди. Журналісти патріотичних каналів випускають пафосні сюжети про флешмоби з піснею і роблять висновок про всенародну любов до вождя ОУН. Доходить до того, що пісні про батька Бандеру навчають малюків у дитячих садках.

Але найцікавіше, що ініціювали цей сплеск любові до Бандери «пастирі» ПЦУ та уніатів. Саме вони розпочали популяризацію пісні. Люди в рясах виконують її скрізь: на міських площах, за святковим столом, на церковних святах, разом із колядками на Різдво. І прославлення Бандери як «батька» – зовсім не їхня маргінальна ініціатива, це позиція керівництва. Глава ПЦУ Сергій Думенко каже, що пишається, коли їх називають бандерівцями: «Важливо відзначити та згадати генія українського національного та націєтворчого духу Степана Бандеру. І коли нас називають бандерівцями, ми цим пишаємось».

Думенко пояснює, що пишається бути бандерівцем, бо Бандера – носій духу, який творить націю, простіше кажучи – батько нації. А крім того, він увів до обігу гасло «Слава Україні – героям слава»: «Один скаже: "Слава Україні!", а мільйони дадуть відповідь: "Героям слава!" І ми цього з вами дочекалися, дожили і є учасниками». Саме тому у ПЦУ вважають себе спадкоємцями та продовжувачами справи націоналістів-бандерівців: «Ми є їхніми спадкоємцями і продовжуємо те, що вони накреслили».

Так, для патріота-атеїста захоплюватися людиною, яка терором та вбивствами боролася за свою націю – нормально. Ну а для християнина? Адже в ПЦУ надсилають простим віруючим очевидний сигнал – називати Бандеру батьком правильно та навіть похвально. Але ж у християнстві отцем називають не Бандеру, а Бога, а матір’ю – не Україну, а Церкву. Чи може бути у нас два батька та дві матері? І, головне, – чи можуть ці батьки та матері вчити протилежному?

Підміна Бога Батьківщиною

Пісня про Бандеру закінчується словами «Слава Україні – героям слава».

Це гасло давно вже стало в Україні офіційним, навіть в українській армії. Але як воно виникло? Думенко правий, у нинішньому вигляді його запровадили саме в ОУН Бандери.

Але не завжди бандерівці використовували його по відношенню до українців. У жовтні 1941 року в ОУНівській газеті «Дніпрова хвиля» до взяття нацистами Криму вийшла стаття «Слава Україні – героям слава!». Там, зокрема, говорилося: «На заклик душі нашого народу вступили на українську землю правнуки тих, хто допоміг українцям наприкінці першого тисячоліття будувати свою державність Київську Русь, сини нинішньої Німеччини. Нехай живе наш друг та союзник Нова Німеччина, звеличена її мудрим фюрером Адольфом Гітлером. Слава Україні – героям слава».

Але головна проблема цього гасла не у зв’язках із нацистами. Уніатський митрополит Андрій Шептицький, якого важко запідозрити в нелюбові до Бандери, писав у 1941 році: «Проявом безбожництва буває заступлювання словом "Слава Україні" відвічну похвалу віддавану Христу: "Слава Иисусу Христу! Очевидно, що ніхто з українців не може нічого мати проти поклику "Слава Україні!", але тим словом заступити акт релігійного прославлення Христа є виразною тенденцією усунути Христа і поставити на Його місце Батьківщину».

Іншими словами, те, в чому Думенко називає себе спадкоємцем Бандери – це не що інше, як підміна Бога країною, в якій ти проживаеш своє земне життя.

Чому нас вчить Бандера-отець?

Так, батьком ми, християни, називаємо не лише Бога. Це ще священнослужителі, пророки, святі. І останніми роками ми бачимо ставлення до Степана Бандери саме як до об’єкта релігійного поклоніння. У день його народження в Києві відбуваються факельні ходи, де націоналісти несуть гасла «Наша релігія – націоналізм, наш пророк – Бандера», а також «Бандера прийде, порядок наведе». Але пророки і святі – це люди, які, як ми знаємо, перебувають біля Божого престолу. Вони різні, але головна якість, яка є абсолютно у всіх – це любов.

Чи бачимо ми цю якість у Степана Бандери?

Усе своє життя він вів терор проти ворогів: поляків, більшовиків, навіть неправильних націоналістів-конкурентів з ОУН Мельника. Він співпрацював з нацистами, організував безліч вбивств та замахів. Чи можна розраховувати, що після цього вождь ОУН перебуває біля престолу Божого? Навряд!

Чи асоціюється Бандера з любов’ю, можна побачити через 60 років після його смерті. На смолоскипних ходах на честь дня його народження послідовники Бандери кричать йому славлення, і тут же – «москалів на ножі», «смерть ворогам». Для них Бандера – це не любов, а смерть і ненависть.

Втім, на це є відповідь – Бандера вбивав заради свободи України. Інакше кажучи, щоб українці на українській території жили, не підкоряючись іншим людям. Чи мають вони на це право? Безперечно! Але до чого тут християнство? Адже в історії було безліч прикладів, коли люди зі зброєю захищали від інших людей зі зброєю своє право та право своїх родичів вільно жити на своїй землі.

У ХІІІ столітті Вільям Уоллес боровся за свободу Шотландії, у XV ст. Жанна Д’Арк боролася за Францію, у ХХ столітті Ернесто Че Гевара боровся за вільну Кубу, і таких прикладів безліч. Але найпоказовіший – той, який знайомий кожному з нас.

Всі ми пам’ятаємо з Євангелія, кого євреї зажадали у Пілата звільнити замість Христа, чиє життя вони поставили вище за життя Спасителя. За даними більшості джерел, Варрава мав величезну популярність серед євреїв з тієї ж причини, що й Бандера серед частини українців – він боровся за звільнення своєї землі від окупації Риму. Причому вів боротьбу тими самими методами – методами терору та вбивств. І Христос, і Варрава закликали іудеїв до свободи. Але Спаситель – до свободи від гріха заради життя небесного, Варрава – до свободи у житті земному.

Тому ми цілком можемо спроектувати повстанську пісню на реалії 2000-річної давнини: «Батьку наш Варрава, Іудея мати, ми за Іудею підемо воювати».

Так, і Варрава, і Бандера, та інші герої виборювали свободу землі, де вони жили. Але християнину нічого корисного вони не можуть дати. Зброя та ненависть до ворогів на Небі не цінуються, навіть навпаки – там це баласт, який тягне людину до пекла. А цінується там прямо протилежне – любов.

Апостол Іоанн Богослов каже нам: «Улюблені, не кожному духу вірте, але перевіряйте, чи від Бога ці духи, тому що багато лжепророків вийшло у світ, – і додає. – Хто не любить, той не знає Бога, бо Бог є любов»!

Чому ми, християни, не можемо називати Бандеру батьком? Тому що батько – це той, на кого ми хочемо стати схожими. Звертаючись до Бога, ми отримуємо любов, звертаючись до Бандери – ненависть. Християнин же хоче бути схожим на Того, Хто є втіленою любов’ю. Так, є такі люди і на землі серед нас. Але це точно не Бандера.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus