УГКЦ плюс ПЦУ дорівнює «єдина церква»?

Контури об'єднання УГКЦ та ПЦУ все чіткіші. Фото: СПЖ

У Києві пройшла конференція УГКЦ та ПЦУ, яка може стати стартом практичного об’єднання цих релігійних організацій. Аналізуємо виступи та робимо висновки.

26 жовтня 2021 року представники УГКЦ, Фанара та ПЦУ провели у Києві міжнародну екуменічну конференцію «Католицько-православні документи та їх рецепція в Україні». На ній презентували український переклад документів православно-католицького діалогу за останні 40 років, а також озвучили дуже гучні заяви. Причому настільки гучні, що складається враження, що вся конференція й починалася задля того, щоб їх озвучити, а не заради презентації тоненької брошури про православно-католицький діалог. Чи означає це, що обкатка в Україні проекту об’єднання Ватикану та Фанара вступила у свою практичну стадію? Пробуємо розібратися.

https://spzh.news/mediafiles/BTnhy1/thumbs/r9lISg_6177e6183a9751_76834216-tmb-720x411xfill.jpg
Конференція УГКЦ, Фанара та ПЦУ щодо пошуку єдності. Фото: скріншот трансляції Zhyve.tv

Конференція: хто був, а хто не був

Перш ніж подивитися на персональний склад учасників, слід зауважити, що ініціаторами конференції за фактом є Ватикан (як керівний орган усієї католицької Церкви) та Фанар (як керівний орган Константинопольського патріархату), які також мають у багатьох країнах релігійні структури, які їм підпорядковані. В Україні існує Українська греко-католицька церква, яка є структурою, підпорядкованою Ватикану, та Православна церква України, яка піпорядковується (нехай не настільки очевидно) Фанару. Отже, для того, щоб ця конференція була проведена на серйозному рівні, на ній мають бути представлені як ПЦУ та УГКЦ, так і їхні головні структури: Ватикан та Фанар.

Фанар був представлений Константинопольським екзархом в Україні єпископом Михайлом (Аніщенком). Він є титулярним єпископом Команським (тобто архієреєм неіснуючої єпархії), главою ставропігії Константинопольського патріархату та настоятелем Андріївської церкви у Києві. Заочно у конференції взяв участь архієпископ Іов (Геча), на зустрічі зачитали його послання.

Ватикан був представлений Апостольським нунцієм в Україні, яким з червня 2021 року є високопреосвященний Вісвальдас Кульбокас, титулярний архієпископ Мартани. Щоправда, представництво монсеньйора Кульбокаса було заочним, від його імені вітальне звернення зачитав голова Комісії УГКЦ із сприяння єдності християн Ігор Шабан.

УГКЦ була представлена широко та на найвищому рівні. Був сам глава українських католиків православного обряду Святослав Шевчук. Його супроводжували президент Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету Іван Дацько, згаданий Ігор Шабан, ректор Київської семінарії Петро Жук та інші особи.

А ось ПЦУ була представлена лише Георгієм Коваленком, колишнім протоієреєм УПЦ, забороненим у служінні, який також є главою «Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості». Університет цей має приблизно такий самий титулярний характер, як і Команська єпархія, а прикметник «православний» у його назві навряд чи виправданий, оскільки він має яскраво виражений екуменічний характер. Власне це і не університет зовсім, а «…недержавне та неполітичне об’єднання віруючих різних релігій та конфесій…», як сказано на його сайті.

Можна також відзначити присутність на конференції заштатного клірика Московської єпархії РПЦ Кирила Говоруна, який брав участь у роботі Змішаної комісії з православно-католицького діалогу.

А ось кого на конференції не було, то це глави ПЦУ Сергія (Єпіфанія) Думенка. Це дуже дивно, адже об’єднуватися за ідеєю мають УГКЦ та ПЦУ. А оскільки глава першої організації був присутній, то згідно з усіма дипломатичними правилами мав бути присутнім і глава другої. Але С. Думенко захід проігнорував і навіть не надіслав нікого зі своїх «архієреїв». Причому жодних важливіших справ у нього цього дня не було. Згідно із сайтом ПЦУ, С. Думенко зустрівся зі старшим науковим співробітником філософського факультету КНУ ім. Т. Шевченка Світланою Кагамлик, а також з в.о. президента Києво-Могилянської академії Олександрою Гуменною. Навряд чи ці зустрічі були важливішими за тему об’єднання з УГКЦ. Чому так сталося?

Справа в тому, що С. Думенко не може не розуміти, що об’єднання його структури з УГКЦ не буде рівноправним. Фактично це означатиме поглинання ПЦУ українськими католиками православного обряду, та місце С. Думенка у цій об’єднаній структурі буде аж ніяк не перше.

Проте слід сказати, що буквально напередодні конференції підтримав об’єднання з уніатами один із найшанованіших «архієреїв» ПЦУ Михайло Зінкевич, який і мав би очолити цю структуру (якби не демарш Філарета на «об’єднавчому Соборі»).

«Ми хочемо бачити об’єднану церкву, де не буде ні Московського патріархату, ні греко-католиків, і ПЦУ не буде, буде одна велика українська церква. Без усіх цих назв. Вона має називатися... церква українського народу, і все», – заявив 23 жовтня Зінкевич.

Що представили на конференції

Представили ось цю невелику брошуру.

http://tv.ugcc.org.ua/media/gallery/full/2/1/21-10-21-1.jpg
Фото: Прес-служба УГКЦ

Про те, що ця зустріч – лише привід озвучити гучні заяви щодо об’єднання, говорить той факт, що цей «католицько-православний діалог» насправді є спадщиною ще радянських часів та досить неуспішним проектом.

Підготовка до початку православно-католицького діалогу розпочалася у 1961 р. Внаслідок кількох Всеправославних нарад було прийнято рішення запропонувати Римо-католицькій церкві розпочати «діалог між двома церквами на рівних умовах». А в 1967 р. Константинопольський патріарх Афінагор (Спіру) і папа Римський Павел VI оголосили, що дві Церкви мають намір вести «діалог любові», і «діалог істини», що доповнює його . Незадовго до того вони «зняли» взаємні анафеми, накладені у 1054 р. Треба сказати, що Руська Православна Церква брала досить активну участь у цьому православно-католицькому діалозі, але не з хорошого життя. Справа в тому, що початок цього діалогу збігся з масштабними переслідуваннями Церкви при М. Хрущові, який обіцяв через 20 років показати останнього попа по телевізору. Гоніння були досить жорсткими, як пише історик Володимир Степанов: «Тотальність гонінь мала створити для віруючих атмосферу заперечення, культурної ізоляції, в якій вони відчували б себе громадянами другого сорту, ізгоями суспільства, негідними разом із усім народом увійти у світле майбутнє». Виправдано було чи ні йти за тих умов на компроміси у питаннях віри – це тема для окремої розмови, але своєю активністю на міжнародній арені РПЦ у ті роки намагалася просто вижити.

У 1979 р. було створено Змішану міжнародну комісію з богословського діалогу між Православною Церквою та Римсько-католицькою. Цьому передувало кілька нарад Міжправославної богословської комісії, яка ухвалила цілу низку неоднозначних документів. Наприклад, у 1978 р. у Шамбезі було прийнято документ, в якому мету православно-католицького діалогу було сформульовано як «встановлення повного спілкування між двома Церквами <...>, яке з урахуванням єдності віри, спільного життя і загального передання давньої Церкви знайде своє вираження у спільному звершенні Євхаристії». Формально це означало повернення до спільної віри та передання першого тисячоліття, а насправді означало політику компромісів та угоди.

Змішана міжнародна комісія з 1980 р. провела 14 засідань, на яких було ухвалено документи, присвячені різним аспектам православно-католицького діалогу. Ці документи не були прийняті як обов’язкові ні католицькою церквою, ні Помісними Православними Церквами, вони так і залишилися документами Змішаної комісії. Деякі з них, наприклад Баламандська декларація 1997 р. або Равенський документ 2007 р., викликали негативну реакцію в більшості Помісних Церков. Усі ці документи, перекладені українською мовою, здебільшого стали змістом вищезгаданої брошури.

На даному етапі православно-католицький діалог піддається серйозній критиці. Католики висловлюють думку, що в ньому недостатньо обстоюється принцип верховенства римського понтифіка, православні відкидають зайвий екуменізм, але найневдоволенішими є якраз уніати, причому не лише українські. Але про це трохи нижче.

Гучні заяви

Отже, що сказали основні учасники конференції.

Глава УГКЦ Святослав Шевчук повторив положення документа Змішаної комісії від 1979 р. щодо мети православно-католицького діалогу: «Думаю, тут сказано все. Мета екуменічного діалогу – не просто співпрацювати, а відновити спільне причастя. Нам треба сьогодні голосно говорити, що православні та католики, греко-католики взаємно себе не проклинають більше, ми вважаємо себе братами та сестрами у Христі, ми шукаємо шляхи для відновлення втраченої єдності між християнами». Слід зазначити, що часто поняття анафеми (принаймні православне) використовується для маніпуляцій. Анафема – це не прокляття в тому сенсі, що тому, хто потрапив під неї, бажають горіти в пеклі або сьорбнути горя ще в цьому житті. Це констатація того факту, що людина чи церковна спільнота своїм неправомисленням, єрессю чи чимось подібним самі себе поставили поза Церквою Христовою, єдиним кораблем спасіння. Тому Православна Церква ніколи не проклинала католиків, а свідчила, що їхні помилки несумісні з перебуванням у Церкві.

Також Святослав Шевчук заявив про те, що УГКЦ втілюватиме усі досягнення екуменічного діалогу між Римо-католицькою церквою та Православ’ям. «Все те, що було досягнуто у православно-католицькому діалозі на світовому рівні, ми хочемо застосовувати на нашому помісному, локальному, місцевому рівні в Україні», – сказав голова українських уніатів.

Цей вислів досить неоднозначний, оскільки у відповідних документах Змішаної комісії унія визнається історичною помилкою. У тій самій Баламандській декларації говориться, що сторони відмовляються від унії як методу пошуку єдності, оскільки він «суперечить загальній традиції церков» і що «унія не може служити моделлю для єдності Церков ні в сьогоденні, ні в майбутньому».

Апостольський нунцій в Україні Вісвальдас Кульбокас закликав перейти від теоретичних міркувань до практичної площини: «Помічаючи успіх цього діалогу, стає очевидним, що шлях, яким ми пройшли, був правильним. Але треба докласти зусиль, щоб втілювалося його практичне та конкретне відображення на місцевому рівні, щоб він не залишався лише теоретичними розвагами». Що це, красиве формулювання чи натяк на те, що в найближчому майбутньому будуть ці самі практичні кроки? Загальна ситуація в релігійній сфері як в Україні, так і на світовому рівні дозволяє припустити, що якщо Ватикан і Фанар справді ухвалили рішення об’єднатися, то пробна куля такого об’єднання буде кинута саме в нашій країні.

Про те, що тут це зробити найзручніше, свідчать і слова Константинопольського екзарха єпископа Михайла (Аніщенка), який сказав, що «в Україні створилася унікальна ситуація, оскільки потужно представлено одразу кілька християнських традицій та юрисдикцій». Щоправда, православним доведеться при цьому переосмислити своє богослов’я. «Православно-католицький діалог пожвавлює внутрішньоправославну богословську думку, оскільки змушує шукати відповіді на гострі богословські питання та наново ретельно дослідити власну історію та богословську спадщину», – сказав екзарх Константинопольського патріархату. Справді, для продовження православно-католицького діалогу православним потрібно «наново ретельно дослідити» своє богослов’я, оскільки воно не дозволяє об’єднуватися з єретиками, якщо вони продовжують дотримуватися своїх помилок. Можливо, внаслідок цих «ретельних досліджень» прихильникам такого підходу і вдасться знайти окремі цитати, які говорять на їхню користь, але в цілому православне віровчення однозначно свідчить: «Єретика, після першого і другого напоумлення, відвертайся...» (Тит. 3:10 ). А про той підхід, за який ратує єпископ Михайло (Аніщенко), найкраще сказав святитель Григорій Ниський: «Як виробник отрут робить отруту зручною для прийому того, хто має бути отруєним, підсолодивши шкоду медом, і тільки дає отруту, а вже отрута сама, примішана до нутрощів, виробляє руйнування без будь-якої участі виробника отрути; так щось подібне роблять і єретики. Витонченими розумуваннями, як отрутою, вони підсолоджують смертоносне вчення...».

Для продовження православно-католицького діалогу православним потрібно «наново ретельно досліджувати» своє богослов’я, оскільки воно не дозволяє об’єднуватися з єретиками, якщо вони продовжують дотримуватися своїх помилок.

Також глава ставропігії заявив, що «православно-католицький діалог та пошук шляхів до відновлення єдності є актуальним і для збереження єдності у самій Православній Церкві». Ці слова стають зрозумілими, якщо згадати, що єдність Церкви розуміється архієреями фанаріотів як єдність під керівництвом Константинопольського патріарха. Про це заявив і сам патріарх Варфоломій, перебуваючи з візитом у США: «Ми зобов’язані керувати Помісними Автокефальними Церквами як старший брат однієї сім’ї».

Але найпоказове визнання зробив єпископ Михайло (Аніщенко) в наступних словах: «Найгострішим питанням як для православних, так і для католиків сьогодні є питання служіння першості у Вселенській Церкві». Тобто, не брехня філіокве, ні придумані католиками догмати про чистилище, непорочне зачаття Пресвятої Богородиці, ні юридична теорія спасіння, ні практика молитви, яка з точки зору православних святих отців є оманою, ніщо з цього не перешкоджає зближенню. Дискусії ведуться лише довкола того, хто буде «першим» і як ця «першість» здійснюватиметься. І це незважаючи на те, що це питання було закрите ще Ісусом Христом. «Прийшов у Капернаум; І коли був у домі, то спитав їх: Чого дорогою ви міркували між собою? Вони мовчали; бо дорогою міркували між собою, хто більше. І, сівши, покликав Дванадцять і сказав їм: Хто хоче бути першим, будь із усіх останнім і всім слугою» (Мк. 9:33-35).

Єдність Фанара та РКЦ буде реалізована у Києві?

Про кінцеву мету діалогу РКЦ та Фанара відверто сказав той же Михайло (Аніщенко): «Це (брошура про діалог – Ред.) не просто чудове видання, але це лише інструмент, який використовується для кінцевої мети. А кінцева мета – пошук єдності. Відновлення єдності, пардон, не пошук».

Терміни досягнення цієї мети уточнив президент Інституту екуменічних студій Українського католицького університету Іван Дацько: «Хотів би до 2025 року відновлення повного причастя між Католицькою та Православною Церквою. Це наша головна ціль». Він же сказав, що така мета має бути реалізована саме тут, в Україні: «За два роки в Православній церкві України, а я говорю – в Українській православній церкві, в українському Православ’ї стільки накопичилося позитивних змін, що якщо ми, українці, християни, проґавимо цю можливість, то ми зробимо великий гріх проти нашої церкви та народу». Він пояснив, що за папи Франциска та Константинопольського патріарха Варфоломія «ми так наблизилися, що якщо не тепер – то, не хочу говорити, ніколи. Ми пропустимо величезну можливість».

Також Дацько поставив на порядок денний питання щодо обрання єдиного патріарха для об’єднаної УГКЦ-ПЦУ. «Я переконаний, потрібно, щоб майбутній український патріарх обирався і православними, і католиками. Один, нам не потрібно 5-10 патріархатів у Києві, один і все. Але ми повинні зробити спільні зусилля, щоб споживати євхаристію любові спільно, і тоді обирайте», – сказав він.

Президент Інституту екуменічних студій УКУ коротко виклав програмні тези щодо об’єднання.

1. Спільна молитва.

2. Спільне хрещення.

3. Уніфікований переклад літургії та Євангелія.

4. Бажання взаємного примирення та прощення.

5. Уникнення історичних претензій один до одного.

Ви запитаєте: а як же догмати, які поділяють православних із католиками?

Той самий Дацько, викладаючи свої тези, сказав у одному з пунктів: «Вивчаємо позиції православної та католицької церкви з питання примату єпископа Риму, тому що це найбільше поділяє». Як вивчення позицій (які вже вивчаються майже 1000 років) допоможе вирішити цю проблему – на конференції не йшлося. Схоже, цю проблему ніхто проблемою не вважає. Учасники зустрічі називають догмати, що розділяють, «стереотипами». Той же Дацько, згадуючи філіокве (єресь католиків про догмат Трійці), сказав: «З філіокве або без філіокве, заспокойтеся вже».

Але це ще не все. Учасники конференції, починаючи зі Святослава Шевчука, вживали слово «екуменізм» у винятково позитивному значенні як фактор, що об’єднує християн. Однак був на зустрічі епізод, який вказує на те, що «об’єднання християн» не кінцева зупинка на цьому маршруті.

Як вишеньку на торті можна навести висловлювання Людмили Филипович, завідувачки відділом філософії та історії релігії Інституту філософії ім. Г. Сковороди. Розповідаючи про Трьохсвятительську духовну семінарію УГКЦ, вона розповіла, що майбутні уніатські священики виховуються там «у дусі міжрелігійного порозуміння». «Це єдиний духовний навчальний заклад в Україні, де читається курс практичного релігієзнавства, в рамках якого ми щорічно з семінаристами ходимо не лише в інші християнські церкви, а й взагалі – до юдеїв, мусульман, сахаджі-йоги, Бахаї тощо», – сказала Л. Филипович. Що ж, це цілком відповідає сучасним поглядам папи Франциска, який припускає поклоніння язичницькому ідолу Пачамами та прочитання на його адресу язичницьких молитов.

Висновки

По-перше, до результатів цієї конференції слід ставитися так само, як і до результатів Змішаної комісії з богословського діалогу, документи якої були представлені на конференції. І ті, й інші результати не є обов’язковими ні для кого і не обумовлюють подальших подій. Проте, вони можуть стати сприятливим тлом для якихось практичних дій щодо об’єднання УГКЦ та ПЦУ, якщо таке рішення буде офіційно прийнято у Ватикані та Фанарі.

По-друге, об’єднання УГКЦ та ПЦУ відповідає насамперед інтересам уніатів, оскільки будь-яка унія – це унія на користь католицизму, про що свідчить історія всіх уній, які були раніше.

По-третє, події у світі зараз розвиваються дуже швидко у всіх сферах, у тому числі й у релігійній. Тому чи здійснюватиметься на практиці спроба об’єднати УГКЦ та ПЦУ ми дізнаємось досить скоро.

По-четверте, якщо події розвиватимуться саме за таким сценарієм, можна сміливо стверджувати, що українська влада осторонь не залишиться і зробить усе можливе, щоб таке об’єднання стало не тільки можливим, а й увібрало якнайбільше громад Української Православної Церкви. Зараз це здається надто фантастичним, але події, що передували створенню ПЦУ, показують, що це цілком можливо. Тоді П. Порошенко, використовуючи державний апарат і насамперед силові органи, усіма правдами та неправдами намагався загнати до ПЦУ якнайбільше архієреїв УПЦ. Після створення ПЦУ до неї намагалися загнати якнайбільше громад УПЦ. Імовірність того, що це повториться і вийде на більш жорстокий рівень, дуже велика. Якщо об’єднану УГКЦ-ПЦУ буде створено, її підтримка з боку держави вийде на якісно новий рівень, як вийде на новий рівень та тиск на УПЦ. Наприклад, утримати за собою Києво-Печерську та Почаївську лаври буде дуже складно.

По-п’яте, всі, хто зважиться вступити до цієї об’єднаної УГКЦ-ПЦУ, повинні усвідомлювати, що на них чекає в перспективі екуменізм не лише з католиками, а й, образно кажучи, з Пачамамою.

Але, як би там не було, зрештою нинішня унія виявиться такою ж провальною, як і всі попередні. Про це свідчить як історія Церкви, так і слова Господа Ісуса Христа: «Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мф. 16:18).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи підтримуєте ви вакцинацію як необхідну умову роботи храмів?
так, люди повинні відчувати себе у безпеці
14%
ні, у нас добровільна вакцинація, змушувати не можна
83%
мені все одно
3%
Усього опитано: 116

Архів

Система Orphus