Віртуальна реальність Думенка і реальне життя ПЦУ

Сергій Думенко говорить переважно про Кремль, Путіна, Москву і майдани. Фото: СПЖ

Керівник ПЦУ Сергій Думенко дав інтерв’ю, в якому поговорив про все – війну, РПЦ, Кремль і політику. Але не про Христа. Чому?

Кілька днів тому керівник ПЦУ Сергій Петрович (Єпіфаній) Думенко дав інтерв’ю журналісту Сакену Аймурзаеву. І якби Сергій не видавав свої фантазії за реальність, на його слова можна було б і не звертати уваги. Але коли Думенко намагається покинути межі віртуального світу, в якому живе, і спроектувати його на реальність, в якій живуть всі інші, ми змушені реагувати.

Ось і розмова Єпіфанія з Аймурзаевим свідчить, з одного боку, що глава ПЦУ існує у фантастичному світі ілюзій, де бажане видається за дійсне, а з іншого боку – що справжнє життя очолюваної ним структури нічого спільного з ілюзіями керівника не має.

Про війну, про Путіна, про Патріарха Кирила

На самому початку програми її ведучий Сакен Аймурзаєв сказав, що завершити цикл своїх релігійних програм він хоче «цікаво», і повідомив, що його гостем буде Думенко, з яким вони поговорять «про війну, про Путіна, про Патріарха Кирила і про те, як розвивається ПЦУ».

По ходу програми стало очевидно, що ні про що інше з Думенком Аймурзаеву говорити «нецікаво», та й сам Єпіфаній ні про що інше говорити не може. Протягом майже години практично за кожним словом Думенка рефреном лунала Москва, а Путін хоч майже і не згадувався, але весь час невидимою тінню стояв за спиною «предстоятеля» ПЦУ.
Кожен свій крок, як і кожен рух своєї релігійної структури, Думенко перевіряє за допомогою Кремля і Москви. Судіть самі.

За його словами, «першим кремлем була свята Софія Київська», і саме з цієї причини «Москва лютує». Протягом інтерв’ю Єпіфаній весь час апелює до Москви. Виявляється, що для нього критерієм оцінки тієї чи іншої події є не значимість цієї події для Церкви, не місіонерський ефект, а... реакція Москви.

Так, показуючи свою спільну з патріархом Варфоломієм і патріархом Феодором фотографію, Єпіфаній з гордістю відзначає, що це фото «дуже сильно схвилювало наших московських братів». Напевно, саме тому він і розмістив його в залі синодальних засідань ПЦУ, щоб, як то кажуть, завжди радіти «хвилюванню» братів з Москви.

Свою поїздку на острів Імврос Єпіфаній оцінив як вдалу, тому що «Москва бурхливо реагувала на Імврос». Більш того, навіть візит патріарха Варфоломія в Україну був «дуже успішний», тому що це викликало «реакцію Москви».

Взагалі складається враження, що Москва брала участь у житті Єпіфанія завжди, навіть у його студентські роки. Наприклад, коли він забажав продовжити «навчання» в Греції, то посольство цієї країни тричі відмовляло йому у візі. Через Москву, звичайно.

По суті, з того, що сказав Думенко, складається враження, що ПЦУ існує і живе тільки за рахунок реакції Москви і Руської Православної Церкви. Якщо взяти приклад з області медицини, то ПЦУ – це якийсь організм, який паразитує за рахунок іншого організму, і зі знищенням середовища свого проживання вмирає сам. Насправді, ПЦУ просто не має внутрішнього сенсу існування. Вона була створена як зброя, що повинна протистояти Москві і Руській Церкві, і саме цю функцію виконує. Це не релігійна структура, що з’єднує людину з Богом, а політична організація, вістря якої направлено на боротьбу проти Церкви. Скажемо більше: якщо для ПЦУ зникне об’єкт боротьби (Москва чи РПЦ), то зникне і ПЦУ. Тому що ні з Ким і ні з чим іншим своє існування ця структура не пов’язує. Крім політики.

Христос чи Варавва?

На питання журналіста, чи буде ПЦУ будувати кафедральний собор у Києві, Думенко відповідає, що «нам вистачить Михайлівського Золотоверхого монастиря», який хай і «невеликий» (за словами Сакена Аймурзаева), але, мабуть, може вмістити всіх бажаючих «помолитися» з «предстоятелем» ПЦУ.

І, дійсно, навіть такий порівняно невеликий храмовий простір Михайлівського собору представники ПЦУ не заповнюють вщерть, і частіше за все собор залишається напівпорожнім. У цьому легко переконатися, просто переглянувши фотографії з думенковських «богослужінь». А відповідь на питання, чому ж храм пустує, дає сам Єпіфаній.

Коли його запитали про значення Михайлівського собору, то Думенко розповів, що «всі зрозуміли, яку роль зіграв монастир під час Майдану і Революції гідності». Далі він повідомив, що президенти, делегації всіх країн відвідують меморіальну стіну Михайлівського із зображеннями загиблих в АТО українських солдатів. Це, за словами Єпіфанія, обов’язковий пункт усіх візитерів в Україну. Тобто, сенс відродження Михайлівського собору – в його ролі в революції, майдані і війні.

Але якщо навіть поверхнево прочитати Євангеліє, то стане зрозуміло, що функція Церкви не в тому, щоб брати участь у революціях, бунтах або війнах. Ні Христос, ні Його учні ніде, жодним словом не обмовилися про те, що потрібно виступати проти чинної на той час окупаційної римської влади. Більш того, коли Понтій Пілат спробував звільнити Христа, народ, навчений книжниками та старшими, вибрав замість Нього Варавву – не просто «розбійника», а бунтаря, який виступав за звільнення іудеїв від римського ярма. Ось і сьогодні Думенко і його сподвижники замість Христа вибирають символічного Варавву, замість проповіді про любов говорять про революцію і війну.
Іншими словами, Єпіфаній (підсвідомо?) навіть не намагається заперечувати той факт, що його релігійна структура – це чисто політичний проект, який має тільки опосередковане відношення до Христа і Євангелія. Тим більш дивними виглядають його слова, які він відносить до РПЦ у загальному, і до Української Православної Церкви зокрема: «Вони (Руська Церква, – Ред.) не працюють, а працюють, як політики. Церква стала департаментом у державі. Церква не повинна бути інструментом впливу, а УПЦ – інструмент впливу Російської Федерації на Україну». Але буквально за кілька хвилин до цього Думенко міркував про те, що «чим більше президент сидить у своєму кріслі, тим більше він розуміє, що потрібно підтримувати ПЦУ», тому що саме ця структура є «одною з рушійних сил відновлення української ідентичності». Не духовності, не моралі, не євангельських цінностей, а «ідентичності». Хіба це не вказує на політичний характер ПЦУ? Питання, як то кажуть, риторичне.

Про захоплення і «захоплення»

Всі ми бачили, як прихильники ПЦУ атакують православні храми. Бачили побої, лайку, ненависть і злобу, яку випромінюють ці «воїни світла». Неодноразово також зустрічали ми і подив самих різних людей з приводу того, чому ні Єпіфаній Думенко, ні патріарх Варфоломій ніяк не реагують на безчинства своїх «вірян». Адже не може ж християнин, а тим більше єпископ, мовчати, коли б’ють інших християн. Виявляється, може. І навіть без жодних докорів сумління. А все тому, що живе в якомусь спотвореному, нереальному світі, в якому чорне – це біле, а біле – це чорне.

Наприклад, Думенко бреше, що представники його структури не захоплюють храми Української Православної Церкви, а все рівно навпаки: «захоплень немає. Це вони (віруючі УПЦ, – Ред.) захоплюють, вони рейдери. Ми не захоплюємо», – стверджує людина, прихильники якої відібрали вже більше 140 храмів УПЦ.

Більш того, у Єпіфанія не виникає ніякого внутрішнього дискомфорту, коли він з посмішкою говорить, що всі так звані «переходи» з УПЦ в ПЦУ були здійснені «спокійно, мирно і з любов’ю». Цей дискомфорт був би, якби у Думенка була совість. Або якби у нього була можливість подумати про те, що він насправді говорить. Адже в разі «захоплень» храмів ПЦУ з боку віруючих УПЦ ми мали б величезну кількість кримінальних справ або судових розглядів, ініційованих постраждалою стороною, тобто прихильниками ПЦУ. У нас були б випадки, коли християни били бабусь зі структури Думенка або кидали каміння у вікна його «кліриків», погрожували «порізати, як свиней», обмежували б доступ до храмів і так далі.

При всьому цьому Думенко, «нічтоже сумняшеся», як «докази» своєї правоти наводить «збори громад», на яких і вирішується доля православних храмів. Мовляв, люди зібралися і вирішили, що сільський храм повинен належати ПЦУ. Однак, про те, що це були за люди, де саме вони збиралися і яке відношення вони мають до храму, Єпіфаній промовчав. І зрозуміло чому – тому що ані до храму, ані до храмової громаді, найчастіше, ці люди жодного відношення не мають.

Іншими словами, збираються в клубі жителі села (а саме в селах майже завжди подібне відбувається) і вирішують, до якої юрисдикції повинен належати храм, який вони не відвідують. Крім того, нерідкі випадки, коли дійсно віруючих навіть не пускали на такі збори. Ось і виходить, що нецерковні люди відбирають у християн храм, а якщо ті намагаються його захистити (без застосування фізичної сили) – їх на підставі документа, прийнятого рейдерами, оголошують... рейдерами. І це вже навіть не брехня, а пряме знущання і блюзнірство над правдою.

Ще про цифри і спотворену реальність Єпіфанія

У своїх фантазіях Думенко йде ще далі, коли говорить, що «Москва бажала, щоб Кіпрська Церква визнала ПЦУ "на папері", але з умовою, що не буде співслужіння. Навіть хотіли це прописати». Давайте вдумаймось у ці слова! Виходить, що Москва не мала нічого проти визнання ПЦУ Кіпрською Церквою, якщо буде дотримана одна умова – відсутність спільного служіння. Можна собі уявити щось подібне? Ні звичайно. Тоді про що мова?

А справа в тому, що Думенко просто приписав Москві той компромісний документ, який вже після визнання ПЦУ архієпископом Хризостомом пропонували прийняти деякі архієреї Кіпрської Церкви. Там дійсно було сказано, що «Священний Синод, беручи до уваги все перераховане вище, вирішив, охороняючи єдність нашої Православної Церкви, не противитися рішенням нашого Блаженнішого Архієпископства поминати Єпіфанія як "митрополита" Київського, але заборонити співслужити і вступати в повне євхаристійне спілкування з ним». І де ж тут Москва? Питання риторичне.

Ще більш безглуздими виглядають спроби Єпіфанія звинуватити саме Руську Церкву в тому розколі світового Православ’я, який виник через легітимізацію ПЦУ. За його словами, Москва ініціювала розкол, тому що розірвала євхаристійне спілкування з Фанаром. Варфоломій же в розколі ніяк не винен, а навпаки – намагався «допомогти» Москві, так як дав їй для вирішення «українського питання» цілих 30 років. Коли ж «білокам’яна» це питання не вирішила – «Варфоломій знайшов документи, в яких прописано, що Київська митрополія передавалася Москві тільки в тимчасове користування».

Тут вкрай цікаво виглядає, що патріарх Варфоломій сам не знав, що і кому передавали його попередники, поки не знайшов «документи». Виглядає все це, в кращому випадку, смішно, в гіршому – як знущання над довірливим глядачем.

Чому Думенко дякує за Томос не Богові, а Держдепу США?

«Ми протистоїмо шантажу, молимося Богу і сподіваємося на підтримку Бога» – заявляє Сергій Петрович. Але тут виникає питання: якщо ПЦУ виникла завдяки Богу, чому Думенко висловлює подяки за підтримку своєї структури колишньому голові Держдепу США Майку Помпео, представнику Держдепу у справах України Курту Волкеру, американській делегації, іноземним послам в Україні? Навіщо обговорювати з главою Держдепу США Ентоні Блінкеном, як допомогти «переходам» парафій з УПЦ в ПЦУ? Або, врешті-решт, як розуміти слова Макарія Малетича, який стверджує, що Фанар дав Томос ПЦУ, тому що був упевнений у підтримці США? Де в усьому цьому «допомога Божа»? Її немає. А є тиск на інші Церкви з боку США, є підтримка сильних світу цього і бандитські методи переконання. Перефразовуючи відому фразу, можна сказати, що Думенко впевнений, напевно, що «за допомогою молитви і Держдепу можна зробити більше, ніж за допомогою тільки молитви».

Але Думенку не звикати. Тому він йде ще далі, коли говорить, що більше половини ченців Києво-Печерської лаври згодні перейти в ПЦУ, і що цей перехід – лише «справа часу». За його ж словами, більше 50% населення України теж підтримують ПЦУ, а на Сході країни, «де парафій УПЦ вдвічі більше, ніж парафій ПЦУ», вдвічі ж більше і підтримка думенківської структури (!) з боку населення.

При цьому Єпіфаній навіть не помічає, що суперечить самому собі. Наприклад, він говорить, що 40 студентів, яких «Київська богословська академія» набрала в нинішньому році – «цілком достатньо». Навіть більше ніж, додамо ми. Тому що величезна кількість храмів ПЦУ пустує (навіть таких «модних», як храм, де служить екс-митрополит УПЦ Драбинко), а значна частина парафій існує тільки у вигаданому світі Думенка.

Епіфанію не звикати до брехні. Адже навіть його вчитель, «патріарх» Філарет, стверджує, що він – безчесна людина, у якої немає совісті. Але з кожним новим виступом Думенка, з кожним новим його інтерв’ю ми розуміємо, що та неправда, яку він говорить, це не просто брехня, а справжнісіньке сатанинське лукавство. Саме те, від якого ми в молитві «Отче наш» просимо Бога нас позбавити.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи підтримуєте ви вакцинацію як необхідну умову роботи храмів?
так, люди повинні відчувати себе у безпеці
14%
ні, у нас добровільна вакцинація, змушувати не можна
83%
мені все одно
3%
Усього опитано: 116

Архів

Система Orphus