Підсумки Синоду РПЦ: переломний момент в історії Православ’я?

Синод РПЦ може мати доленосні наслідки для Православ’я. Фото: СПЖ

Синод РПЦ прийняв два найважливішіших рішення: оцінка візиту в Україну глави Фанара і підготовка до створення структури МП на африканському континенті.

23-24 вересня 2021 року відбулося засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви. Його підсумки можуть без перебільшення стати переломним моментом в історії Православ’я.

Журнали засідання Священного Синоду крім інформації про візити Святішого Патріарха в різні єпархії, затвердження богослужбових текстів і кадрові призначення, містять два рішення, які можуть мати далекосяжні наслідки не тільки для РПЦ, але і для всього Православ’я. Це оцінка візиту Константинопольського патріарха Варфоломія до Києва в серпні 2021 року і рішення про підготовку створення нової церковної ієрархії на африканському континенті.

Оцінка візиту глави Фанара до Києва

Оцінці візиту передує коротка довідка про історію виникнення і розвитку нинішнього церковного конфлікту. Незайвим буде її нагадати і тут в кількох тезах:

  • за останні десятиліття Константинопольський патріархат неодноразово зазіхав на канонічну територію РПЦ, що викликало осуд з її боку. Починаючи з 2018 року ці посягання набули систематичного характеру;
  • 8 вересня 2018 року Священний Синод РПЦ засудив призначення двох ієрархів Константинопольського патріархату в якості «екзархів» в Україні і заявив, що «вся повнота відповідальності за дані антиканонічні діяння лягає особисто на Патріарха Варфоломія і тих осіб в Константинопольській Церкві, які їх підтримують»;
  • 14 вересня 2018 року Священний Синод РПЦ виклав у розгорнутій формі канонічну позицію РПЦ у зв’язку з незаконним вторгненням Константинопольського патріархату на її канонічну територію і прийняв рішення про припинення молитовного поминання за богослужінням патріарха Варфоломія, співслужіння з ієрархами Фанара і участі у всіх комісіях і структурах, очолюваних константинопольськими представниками;
  • 11 жовтня 2018 р. Константинопольський патріархат заявив про «скасування дії» Грамоти 1686 року про передачу Київської Митрополії Московському Патріархату та про «відновлення в священних ступенях» ватажків розкольницьких груп разом з їх послідовниками;
  • 15 жовтня 2018 року Священний Синод РПЦ засудив ці беззаконні дії Фанара і розірвав євхаристійне спілкування з ним;
  • 13 листопада 2018 р. Собор єпископів Української Православної Церкви одностайно засудив втручання Константинополя і підтвердив розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом;
  • 15 грудня 2018 року за участю ієрархів Фанара і під контролем української влади відбувся так званий «об’єднавчий Собор», на якому була створена так звана Православна церква України (ПЦУ);
  • 17 грудня 2018 року Священний Синод УПЦ визнав «об’єднавчий Собор» нелегітимними розкольницькими зборами і заборонив у священнослужінні двох ієрархів УПЦ (Шостацького і Драбинка), які взяли в ньому участь.

Оцінка візиту патріарха Варфоломія міститься в першому пункті Постанови Синоду: «Визнати прибуття до Києва Патріарха Константинопольського Варфоломія <...> грубим порушенням канонів, зокрема, 3-го правила Сардикійського Собору і 13-го правила Антиохійського Собору».

Але на цьому Постанова не закінчується. Священний Синод констатує, що антиканонічні діяння патріарха Варфоломія тривають, і спрямовані на руйнування єдності Православ’я. Також було заявлено про суто політичний характер візиту, а також, що патріарх Варфоломій залежить від зовнішніх по відношенню до Церкви сил (читай, від Держдепартаменту США).

Синод РПЦ висловив підтримку УПЦ та її Предстоятелю Митрополиту Онуфрію і заявив, що сама РПЦ зберігає вірність святим канонам Церкви, що вона закликає всіх до «всеправославного обговорення ситуації, що склалася в світовому Православ’ї», і що «відповідальність за підрив єдності Православної Церкви лежить цілком на Патріарху Варфоломії».

Все це логічно і правильно, але в Постанові Синоду РПЦ є кілька моментів, що насторожують.

Зокрема, це п. 4: «Зберігаючи вдячну пам’ять про заслуги Святої Константинопольської Церкви в справі просвіти Русі світлом Христової віри, підкреслити, що благородні подвиги вікопомних Святіших Патріархів Константинопольських у минулому не виправдовують нинішніх канонічних злочинів Патріарха Варфоломія, який підтримав розкол і вступив у церковне спілкування з особами, які називають себе православними архієреями, але не мають канонічної хіротонії». Насторожує тут те, що Синод, перераховуючи злочини глави Фанара, назвав підтримку розкольників і спілкування з особами, які не мають хіротоній, але нічого не сказав про головну причину, по якій це все стало можливим, а саме – прагнення до верховенства в Церкві, єресь « константинопольського папізму». Адже в цьому і криється корінь всіх антиканонічних дій Фанара. Не вказавши на цю основу всіх злочинів патріарха Варфоломія, не сказавши про те, що в першу чергу необхідно боротися з цією єрессю, як загрозливою для всього вчення про Церкву, неможливо побороти і наслідки.

Насторожує, що Синод, перераховуючи злочини глави Фанара, не назвав головного – прагнення до верховенства в Церкві, єресь «константинопольського папізму».

Наступний п. 5 викликає ще більше питань.

Звучить він так: «Відзначити, що, підтримавши розкол на Україні, Патріарх Варфоломій втратив довіру мільйонів віруючих. Підкреслити, що в умовах, коли більшість православних віруючих світу не перебуває з ним у церковному спілкуванні, він більш не має права виступати від імені всього світового Православ’я і представляти себе його лідером». Як розуміти фразу: «Він більше не має права виступати від імені всього світового Православ’я»? Чи означає це, що раніше, до розриву євхаристійного спілкування, він мав таке право? Що він мав «довіру мільйонів віруючих»? І як це в’яжеться зі словами того ж Журналу № 60 Синоду, де говориться, що і до 2018 року, тобто до розриву євхаристійного спілкування, Фанар зазіхав на канонічну територію РПЦ? Виходить, що, здійснюючи ці зазіхання, патріарх Варфоломій мав право виступати від імені Православ’я і вважати себе його лідером?

Можна, звичайно, сказати, що це просто невдале формулювання Постанови Синоду, яке не спричинить значних наслідків, але справа складається не так просто. При підготовці до Критського собору 2016 р., який замислювався як всеправославний, тобто мав би практично такий самий авторитет, як і Вселенські Собори, представники Помісних Церков майже готові були визнати за Константинопольським патріархатом якесь лідерство і закріпити за ним координаційні функції. Все це знайшло своє відображення в підсумкових документах Критського собору, який Промислом Божим не став Всеправославним.

Зараз патріарх Варфоломій чинить значний тиск на Помісні Церкви з метою змусити їх визнати рішення Критського собору як загальнообов’язкові. Однак закріплення за главою Фанара цих координаційних функцій автоматично позбавляє будь-якого іншого Предстоятеля можливості їх здійснювати на всеправославному рівні. Тобто ми отримуємо той же самий «папізм» в «лайт» версії. Слова з дійсно невдалого формулювання Постанови Синоду РПЦ є наслідками ось цієї колишньої готовності Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ визнати за главою Фанара лідерство і координаційну функцію. Зараз, коли вже стало ясно, у що це «лідерство» виливається, не можна допустити, щоб «координація» стала певним компромісом при можливому врегулюванні сьогоднішньої церковної кризи.

Паралельна ієрархія в Африці

Звичайно, ніяких слів про паралельну юрисдикцію в Журналі № 61 Постанов Синоду, який стосується Олександрійської Церкви, немає. Але суть прийнятого рішення дійсно така: якщо Олександрійська Церква вступила в спілкування з розкольниками і сама, таким чином, ухилилася в розкол, РПЦ має канонічне право приймати в свою юрисдикцію православні громади в Африці.

Передує дане рішення також довідкою з описом зради Олександрійського патріарха Феодора, яке він навіть не потрудився прикрити ніяким фіговим листком.

Ще у вересні 2018 року він приїжджав до Одеси, співслужив Митрополиту Онуфрію і заявляв: «Залишайтеся в православній вірі! Залишайтеся в канонічній Церкві! В історії нашої Церкви були важкі часи, однак в Україні, в цій благословенній православній країні, є канонічна Церква, є Блаженніший наш брат Онуфрій – благословенна людина від Бога і справжній монах. <...> Я постараюся своїми силами довести до відома всіх про обстановку в Україні... Українська Церква повинна залишатися в своїй канонічності. Ми не потребуємо давати їй чогось більшого, оскільки вона вже має це як Православна Церква Христова. Великий гріх, за який ми дамо відповідь під час Другого Пришестя, буде, якщо проллється хоча б одна крапля крові».

Але вже в листопаді 2019 року він згадував Сергія (Єпіфанія) Думенка як «блаженнішого митрополита Київського» і надалі тільки збільшував свою зраду, висловлюючи ПЦУ всіляку підтримку і «забувши» про існування Митрополита Онуфрія взагалі.

І якщо спочатку ще була надія на те, що патріарх Феодор прислухається до голосу совісті і змінить своє рішення, то зараз від цієї надії не залишилося і сліду. 28 липня 2021 р. Предстоятель Олександрійської Церкви направив до Києва свого офіційного представника єпископа Вавилонського Феодора, який оголосив привітання від імені Олександрійського Патріарха. А 13 серпня 2021 р. патріарх Феодор на о. Імврос (Туреччина) співслужив Божественну літургію з патріархом Варфоломієм та Сергієм Петровичем Думенком, якому заявив про свою рішучу підтримку. Після цього стало цілком очевидно, що патріарх Феодор спалив за собою всі мости і повертатися до дотримання православних канонів не збирається, як, втім, і патріарх Варфоломій.

Але найгірше, що жоден архієрей Олександрійської Церкви так досі і не висловив своєї незгоди з антиканонічними вчинками патріарха Феодора і не заявив про неможливість визнання розкольників. Це контрастує з ситуацією в двох інших Помісних Церквах, «які визнали» ПЦУ: Кіпрської і Елладської. Там найбільш авторитетні архієреї висловили категоричну незгоду з діями своїх предстоятелів і заявили, що вони як не визнавали, так і надалі не визнаватимуть українських розкольників.

26 грудня 2019 року Священний Синод РПЦ розірвав євхаристійне спілкування з патріархом Феодором, а також з тими архієреями Олександрійської Церкви, які підтримають його визнання ПЦУ. Тепер стає очевидним, що до таких себе мовчазно віднесли всі олександрійські єпископи.

Однак зі зрадою свого предстоятеля і єпископату виявилися незгодні багато церковних громад в Африці і духовенство. Вони почали посилати в Московську Патріархію прохання про прийом їх в юрисдикцію РПЦ, на що Патріархія ніяк офіційно не реагувала, сподіваючись, що патріарх Феодор покається в своєму зрадництві. Але тепер настав час діяти. І ось Священний Синод вирішив зробити перший крок до прийняття їх в свою юрисдикцію або, іншими словами, до створення в Африці церковної структури, паралельної Олександрійському патріархату. Для цього Синод доручив заступнику голови ВЗЦЗ РПЦ «Преосвященному архієпископу Владикавказькому і Аланському Леоніду по ретельному вивченні звернень, що надійшли, подати пропозиції Священному Синоду».

Принципове рішення щодо африканських парафій прийнято, а згадані пропозиції стосуватимуться того, в якій формі буде відбуватися таке прийняття в юрисдикцію, і як ці парафії будуть в подальшому керуватися.

Тобто принципове рішення щодо таких парафій прийнято, а згадані пропозиції стосуватимуться того, в якій формі буде відбуватися таке прийняття в юрисдикцію, і як ці парафії будуть в подальшому керуватися. Самого ж архієпископа Леоніда Синод звільнив з посади архієрея у Владикавказькій і Аланській єпархії і призначив вікарієм Московського Патріарха. Це означає, що РПЦ розгортає серйозну роботу щодо Африки, і у владики Леоніда просто не буде можливості управляти єпархією. Сам же архієпископ Леонід з 2004 по 2013 рр. займав посаду представника Патріарха Московського і всієї Русі при Патріархові Олександрійському і всієї Африки, неодноразово виїжджав у службові відрядження в Ефіопію, Кенію, Танзанію, ПАР, Ботсвану, Грецію та інші країни. Він особисто знайомий з громадами та духовенством африканських країн і знає ситуацію, що називається, зсередини.

Це означає, що розкол в Православ’ї, який створив патріарх Варфоломій своїми антиканонічними діями, і за який він несе особисту відповідальність, відбувся і починає приймати свої організаційні форми. Повернення до ситуації, яка була в Православ’ї до 2018 року, стає все менш можливою. Складно собі уявити, що має відбутися, щоб все повернулося на круги своя. Патріарх Варфоломій виступить зі зверненням до всього Православному Світу і скаже: вибачте мене, браття, згрішив я, заперечую всі свої єресі і помилки? А за ним і предстоятелі Александрійської, Кіпрської та Елладської Церков відкличуть своє визнання ПЦУ і повернуться в канонічне поле? Все можливо, але більш ймовірним є інший сценарій: рішення Синоду РПЦ про можливе прийняття африканських громад в свою юрисдикцію викличе різко негативну реакцію Олександрійської Церкви. Кліриків, які перейшли в РПЦ, заборонять в священнослужінні і спробують відстояти парафії і храми. Константинопольська, Кіпрська та Елладська Церкви будуть змушені виступити на підтримку свого Олександрійського побратима. Розкол ще більше утвердиться і стане незворотним. Чиновники Держдепартаменту США, які задумали руками патріарха Варфоломія розколоти Православ’я, можуть святкувати перемогу: їх план спрацював.

Патріарх Варфоломій виступить зі зверненням до всього Православному Світу і скаже: вибачте мене, браття, згрішив я, заперечить всі свої єресі і помилки?

Чи правильним є таке рішення Синоду РПЦ? Відповідь на це питання лежить в площині розстановки пріоритетів: що для нас є більш важливим, – чистота віри або видима єдність Церкви. Іншими словами, чи згодні ми заради збереження цієї видимої єдності мовчазно терпіти єресь «константинопольського папізму», погоджуватися з нехтуванням священними канонами представниками Константинопольського патріархату? Історичний досвід Церкви свідчить, що отці Вселенських Соборів не йшли ні на які компроміси в питанні істинного віровчення, вони називали єресь єрессю, і лжевчення псевдовченням. Вони зі скорботою дивилися, як деякі частини Церкви не погоджувалися прийняти цю істину і відколювались від Православ’я, але вони не жертвували Істиною заради видимої єдності. Тому і рішення Священного Синоду РПЦ треба визнати правильним, а про тих, хто ухилився в розкол, шкодувати і молитися, щоб Господь напоумив їх і направив на шлях істинний.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до слів патріарха Феодора, що англікани – це Церква-сестра
підтримую, ми всі християни
8%
є тільки Православна Церква, всі інші – ті, що відпали від неї
46%
після зради Феодора всерйоз не сприймаю його слова
46%
Усього опитано: 13

Архів

Система Orphus