Немає порятунку без Христа, але ієрарх Фанара стверджує зворотне

Архієпископ Елпідофор. Колаж: СПЖ

Фанар стверджує, що Православ’я – лише «одна з міріадів стежок» до Бога, а якщо ви думаєте інакше – ви «під владою забобонів». Аналізуємо, чи це так.

Архієпископ Елпідофор, керівник найбільшої структури Константинопольської Церкви – Архієпископії в США, фактично відкинув Христа і весь сонм мучеників. При цьому Фанар закликає йти за собою всіх православних, і не просто закликає, а вимагає підпорядкування собі від усіх Помісних Церков, аргументуючи це «канонічним порядком» Церкви. Зараз опір папистським домаганням Фанара стає нічим іншим, як сповіданням Христа і Православ’я. Чому? Розбираємо в статті.

Виступаючи в Нью-Йорку на Міжнародному саміті з питань свободи віросповідання 15 липня 2021 р., глава архієпископії Константинопольського патріархату в США архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс) заявив, що всі релігії – це «міріади стежок, що ведуть до одного й того ж місця». Щоб ця цитата не здавалася вирваною з контексту, ось текст усієї сказаної фрази: «Коли ви підносите одну релігію над усіма іншими, ви немов би вирішуєте, що є тільки один шлях, що веде до вершини гори. Але насправді ви просто не бачите міріади стежок, що ведуть до одного й того ж місця, тому що вас оточують брили забобонів, які заступають вам огляд».

Для Константинопольського патріархату все релігії рівні?

Це не обмовка і не просто невдала форма мовлення, це – давня і послідовна точка зору Константинопольського патріархату. 19 жовтня 2020 р. патріарх Варфоломій під час участі в екуменічному молебні, організованому католицькою громадою святого Егідія в Римі, заявив, що інші релігії – це «багатство синів Божих».

Ту ж саму думку висловив один із найзатятіших екуменістів на патріаршому Константинопольському престолі Афінагор (Спіру). Він сказав з приводу єресей буквально наступне: «А я не бачу їх (єресі) ніде! Я бачу лише істини, часткові, урізані, що опинилися інший раз не на місці і домагаються того, щоб вловити і укласти в собі невичерпну таємницю…».

Відомий американський місіонер і письменник ієромонах Серафим (Роуз) у книзі «Православ’я і релігія майбутнього» писав: «Грецький єпископат Північної і Південної Америки офіційно заявив на 19-му Конгресі духовенства і мирян (Афіни, липень 1968 р.): "Ми впевнені, що екуменічний рух, хоча і християнський за походженням, має стати рухом усіх релігій у прагненні до єднання"».

Цю теорію, яка стверджує, що всі релігії ведуть своїх послідовників до одного і того ж, називають «синкретичною теорією релігії». Вона досить широко поширена як серед філософів, так і серед релігійних діячів. Наприклад, відомий американський богослов і дослідник Нового Заповіту Маркус Джоел Борг стверджував: «Я вважаю просто неймовірним, щоб Бог всього Всесвіту вирішив відкрити себе тільки в одній єдиній релігії». Лауреат Нобелівської премії миру 1984 р. англіканський архієпископ Кейптаунський Десмонд Мпіло Туту заявляв: «Жодна релігія не може претендувати на те, що у ній вся істина про таїнства [віри]». Одне з тверджень індуїзму говорить: «Джотто мос, тотто пос», що означає: всі релігії – просто різні шляхи, що ведуть до однієї і тієї ж мети. Аналогічне твердження існує і в буддизмі.

Однак християнство стверджує прямо протилежне, причому дуже ясно і недвозначно.

«Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене»

Весь Новий Заповіт стверджує ідею про те, що без Христа немає порятунку. Наведемо лише найосновніші цитати.

«Бо немає іншого імені під небом, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Діян. 4:12). Блаженний Августин, коментуючи це місце книги Діянь, пише: «Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус (1 Тим. 2: 5), бо немає іншого імені під небом, даного людям, що ним би спастися ми мали, і Бог встановив для всіх віру в Нього, воскресивши Його з мертвих (Діян. 17:31). Отже, без цієї віри, тобто віри в одного посередника між Богом і людьми – людину Ісуса Христа, без віри в Його воскресіння, яке Бог визначив для всіх, в яке в будь-якому випадку неможливо дійсно повірити без Його втілення і смерті – значить, християнська істина не сумнівається, що без віри у втілення, смерть і воскресіння Христа давні святі, хоча вони і були святі, не могли очиститися від гріха і виправдатися милістю Божою».

«Я дорога, і правда, і життя, ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене»(Ін. 14: 6). Практично наш сучасник святитель Лука Кримський пише: «Надзвичайно важливі ці слова Господа Ісуса Христа: вони викривають всіх тих, хто думає, що вірує в Бога, а в Христа не вірує. Є багато людей, які Євангеліє відкидають, вважають його зібранням недостовірних оповідань, чудесам не вірять, в Божественність Господа Ісуса Христа не вірують, але кажуть, що в Бога вірують. Їх, не віруючих у Христа, або не віруючих у Божественність Його, Господь Ісус Христос викриває цими словами: Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене. До Отця прийти, увійти в спілкування з Отцем, молитися так, щоб Господь почув, можна тільки через Сина Його, через Господа Ісуса Христа».

Ніяких інших «стежок, що ведуть до одного й того ж місця», як стверджує архієпископ Елпідофор, не існує. Існує тільки шлях до спасіння і шлях до погибелі.

Як не може бути двох істин, не може бути двох життів, так не може бути і двох шляхів. Про це Господь говорить гранично ясно. Ніяких інших «стежок, що ведуть до одного й того ж місця», як стверджує архієпископ Елпідофор, не існує. Існує тільки шлях до спасіння і шлях до погибелі. Про це говорить Спаситель в наступному уривку, що наводиться тут:

«Хто вірує в Нього, не судиться, а хто не вірує, той вже засуджений, що не повірив у Ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ін. 3:18). Святитель Кирил Олександрійський говорить: «Провину ж невіри являє тяжкою і великою, оскільки Він є Син і Єдинородний; бо чим більшої віри заслуговує Той, Кому наноситься образа, тим за найтяжчий гріх буде засуджений той, хто ганьбить. Невіруючий, каже, вже засуджений, як сам собі присудив належне покарання тим, що знав, що відкидає Визволителя від суду». У тій же главі свого Євангелія апостол Іоанн Богослов стверджує: «Не віруючий у Сина не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3:36).

А такі слова Святого Письма прямо відлучають від Церкви всіх, не тільки не віруючих у Христа, але і не люблячих Його (втім одне без іншого і не можливе): «Хто не любить Господа Ісуса Христа, – анафема, маранафа» (1 Кор. 16: 22). Святитель Феофан Затворник пише: «Якщо хто не любить Господа, то прямий знак, що він не перебуває в союзі з Ним; а якщо не перебуває з Ним у союзі, то чужий християнства, чужий тіла Церкви, самовідлучений від неї, хоча і носить ім’я християнина, – анафема, і значить, відлучений від тіла Церкви».

Чи можна любити Господа Ісуса Христа і стверджувати, що крім віри в Нього існують ще «міріади стежок», ведучих до того ж результату? Питання риторичне. Сам Господь сказав: «Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає» (Мф. 12:30). Святий праведний Іоанн Кронштадтський стверджував, що не тільки представники інших релігій йдуть проти Христа, а й конфесії, які називають себе християнськими, але відпали від Єдиної Церкви, також марнують надбання Христове: «Вірні слова Спасителя нашого Ісуса Христа: "хто не зі Мною, той проти мене". Католики, лютерани і реформати відпали від Церкви Христової, – вони з нами не один розум, ворогують проти нас, сильно женуть нас на смерть, утискають всіляко за віру нашу, висміюють її і нас і роблять нам всякі неприємності, особливо в головних місцях їх населення, вони явно йдуть проти Христа і Його Церкви, коли не шанують животворящого Хреста, святих ікон, святих мощей, не поважають постів, перетворюють догмати віри рятівні. Вони не з нами, проти нас і проти Христа. Зверни їх, Господи, до істинної Церкви Твоєї і спаси їх!»

Твердження про те, що можливо прийти до Бога іншим шляхом, крім Христа, рівнозначно твердженню про марноту Його Хресних страждань і смерті.

Страждання мучеників були безглузді?

Твердження про те, що можливо прийти до Бога іншим шляхом, крім Христа, рівнозначно твердженню про марноту Його Хресних страждань і смерті. А це є вже ганьба на Бога. Це справжнісіньке зречення від Христа. Це також зречення від усього сонму мучеників Христових усіх часів, які йшли на неймовірні страждання, але не приносили жертви ідолам. Адже якщо, на думку архієпископа Елпідофора, всі релігії ведуть до одного і того ж, то, значить, і страждання мучеників марні і безглузді.

Щоб уявити собі це більш наочно, згадаємо мученицький подвиг святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Неможливо без здригання читати, яким мукам кати піддали цих дівчаток. А їх свята мати не тільки дивилася на муки своїх дітей, але ще й зміцнювала їх, щоб вони все витерпіли і не відреклися від Господа. Виходить, що всього цього можна було уникнути, і нічого поганого не було б, якби вони принесли жертву ідолам, адже ідолопоклонство, за архієпископом Елпідофором, – це теж одна з «стежок», ведучих до того ж самого місця. А їх тверде переконання в тому, що тільки Христос є «...дорога, і істина, і життя...» (Ін. 14: 6) – це, на думку глави Американської архієпископії, «брили забобонів, які заступають вам огляд».

Куди веде паству «перший без рівних»?

У 2014 р. архієпископ Елпідофор сформулював концепцію Фанара, згідно з якою Константинопольський патріарх є не просто першим по честі серед усіх православних єпископів, але «першим без рівних», ієрархом з особливими, тільки йому одному властивими повноваженнями. Квінтесенцією цієї теорії є такі слова: «Першість архієпископа Константинополя, як ми вже сказали, не має нічого спільного з диптихами, які всього лише виражають ієрархічний порядок (який, у суперечливих визначеннях, документ Московської Патріархії до деякої міри визнає, але по суті заперечує). Якщо ми будемо говорити про джерело першості, то таким джерелом є сама особистість архієпископа Константинополя, який як єпископ є першим "серед рівних", але як архієпископ Константинополя і, відповідно, Вселенський Патріарх, є перший без рівних (primus sine paribus)».

У 2018 р. патріарх Варфоломій, виступаючи на Синаксисі єпископату Константинопольської Церкви заявив: «Вселенський Патріархат несе відповідальність за встановлення церковного і канонічного порядку, оскільки тільки він має канонічний привілей, а також молитву і благословення Церкви і Вселенських Соборів, для виконання цього вищого та виключного обов’язку. Якщо Вселенський Патріархат відмовиться від своєї відповідальності і піде з міжправославної сцени, то Помісні Церкви будуть діяти "як вівці без пастиря" (Мф. 9:36), витрачаючи енергію на церковні ініціативи, які змішують смиренність віри і зарозумілість влади». Глава Фанара також заявив, що Константинопольський патріархат втілює в собі «етос Православ’я», тобто його сутність. Але чи сумісний «етос Православ’я» з визнанням того, що до Бога можна прийти також і шляхами інших релігій? Очевидно, що ні.

11 червня 2021 р. глава Фанара заявив, що Константинопольський патріархат має «особливі обов’язки і привілеї» серед Помісних Православних Церков, і що він не має наміру йти ні на які поступки, щодо цих «привілеїв і обов’язків». Він також заявив, що не допустить «відчуження благословенної еклезіології в тому вигляді, в якому вона описана в текстах нашої історії», а також не допустить «поблажливості, ікономії, ввічливості, деяких доброзичливих поступок.., до яких, на жаль, вдавалися деякі з моїх попередників, мріючи про єдність, але перебуваючи далеко від справжньої і древньої еклезіології». Ця «справжня еклезіологія», на думку патріарха Варфоломія, полягає в тому, що Константинопольський патріархат займає чільне місце у всьому Православ’ї і може диктувати свою волю всім іншим.

Однак це поняття верховенства, по-перше, чуже Євангелію, бо як сказав Христос: «...хто хоче між вами бути великим, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, хай буде вам рабом...» (Мф. 20: 26,27). А по-друге, воно чуже церковним переданням та історії, що наочно показала історія відпадання латинян від Церкви. Спроба затвердити верховенство Римської кафедри в усій Церкві була однією з основних причин того, що в 1054 р. Константинопольський патріарх Михаїл Керуларій відлучив латинян від Церкви, і це рішення було потім затверджено всіма Помісними Церквами. Сьогодні вже Константинопольський патріархат став на цей слизький шлях.

Незгода Української Православної Церкви підкорятися беззаконним розпорядженням зі Стамбула є сповіданням православної віри і затвердженням істинного Євангельського вчення.

Але крім невідповідності Євангелію і переказам Церкви, прагнення Фанара до верховенства небезпечно ще й тим, що ті, хто визнає це верховенство, неминуче повинні будуть йти слідом за Фанаром шляхом об’єднання з католиками, про що вже неодноразово заявлялося керівництвом Константинопольського патріархату, а також шляхом визнання всіх релігій взагалі такими, що ведуть до одного і того ж Бога, що, повторимо, є справжнісіньким зреченням від Христа.

Таким чином, незгода Української Православної Церкви підкорятися беззаконним розпорядженням зі Стамбула є сповіданням православної віри і затвердженням істинного Євангельського вчення. Особливе значення це сповідання набуває сьогодні, напередодні анонсованого візиту патріарха Варфоломія в Україну, на День Незалежності. УПЦ протестує проти цього візиту не тільки через легалізацію Фанаром українських розкольників, але також через те, що Фанар відступив від Істини і захоплює своїх послідовників у вчення, несумісні з Православ’ям.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи можна називати главу Фанара розкольником, якщо він співслужить з ПЦУ?
так, згідно з канонами, хто співслужить з розкольниками, сам впадає в розкол
67%
ні, Вселенський патріарх не може бути розкольником за визначенням
29%
я не розбираюся в цих питаннях
4%
Усього опитано: 21

Архів

Система Orphus