У Білорусі архієпископа Артемія «почислили» на спокій: справедливо чи ні?

Який шлях обере колишній Гродненський архієрей? Фото: СПЖ

Прихильника білоруського «майдану» в БПЦ відправили на спокій. Що це розправа з неугодним, поступка Лукашенку чи спроба внести спокій у Церкву?

Думки віруючих і невіруючих в Білорусі і за її межами продовжує хвилювати відставка архієпископа Артемія, єдиного з церковних ієрархів, що відкрито підтримав торішній білоруський «майдан». Що це – розправа з інакомислячими чи турбота про церковну єдність? Хто правий в даній ситуації – Синод чи опальний архієпископ? Як може розвиватися ситуація далі і чи є тут паралелі з Україною? Спробуємо у всьому цьому розібратися.

Журнал № 27 засідання Священного Синоду РПЦ від 9 червня 2021 р. скупою бюрократичною мовою повідомляє:

«МАЛИ СУДЖЕННЯ про рапорт Преосвященного митрополита Мінського і Заславського Веніаміна, Патріаршого екзарха всієї Білорусі, щодо прийнятого на засіданні Синоду Білоруського Екзархату від 8 червня 2021 року рішення клопотати перед Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом і Священним Синодом про почислення на спокій Преосвященного архієпископа Гродненського і Волковиського Артемія за станом здоров'я та про призначення на Гродненську кафедру Преосвященного єпископа Слуцького і Солігорського Антонія із звільненням від управління Слуцькою єпархією.

ПОСТАНОВИЛИ: 1. Почислити Преосвященного архієпископа Гродненського і Волковиського Артемія на спокій за станом здоров'я згідно з клопотанням Синоду Білоруського Екзархату, визначивши місцем перебування Преосвященному архієпископу Артемію місто Мінськ...»

Однак за цими скупими словами криється неабияке протистояння... Ні, не між білоруським екзархом митрополитом Веніаміном і архієпископом Артемієм, а між двома поглядами на те, чи може Церква брати участь в розвалі держави, чи ні.

Білоруський «майдан»

9 серпня 2020 р. в Білорусі відбулися вибори президента, на яких, за офіційною статистикою, чинний президент Олександр Лукашенко набрав 80,10 % голосів, а його головний опонент Світлана Тихановська – 10,12 %. Прихильники останньої оголосили результати виборів сфальсифікованими і відразу ж після закриття виборчих дільниць розпочали акції протестів. Ці протести були оголошені опозицією «масовими», хоча кількість їх учасників була порівняно невелика. Акції протестів були природно несанкціонованими, і представники правоохоронних органів намагалися їх припинити. Водомети, гумові кийки, затримання, арешти, кримінальні справи...

Звучить ніби як вражаюче, але на ділі нічого такого, що би не відбувалося б у США, Франції, Німеччині та інших країнах, які вважаються зразками демократії. Однак опозиція вміло розкручувала силове придушення протестів і вкинула в медіа-простір слоган «три ночі терору», маючи на увазі під цим особливу жорстокість силових структур по відношенню до протестувальників 9-12 серпня 2020 р. Далі опозиція намагалася організувати страйки на білоруських підприємствах, які в цілому не були підтримані трудовими колективами, але вже приблизно через місяць стало очевидним, що спроба повалити владу в Білорусії за українським сценарієм провалилася. Найпершими це зрозуміли головні активісти невдалого перевороту, які оперативно виїхали за кордон.

Як і в Україні, в білоруському «майдані» значну роль відіграли релігійні організації.

Як і в Україні, в білоруському «майдані» велику роль відіграли релігійні організації. В нашій країні одним із головних організаторів «Революції гідності» 2013-2014 рр. і силою, яка рекрутувала своїх прихильників на силове захоплення влади, були греко-католики. Лідер УГКЦ Святослав Шевчук прямо закликав виходити на Майдан і боротися з владою, а один з уніатських ієрархів Борис Ґудзяк заявляв, що половина учасників протестного руху в Україні є греко-католиками.

Причому і українські уніати, і білоруські католики готувалися до протестів, які декларувалися як мирні, але спочатку задумувалися як силові, заздалегідь. Ще 4 серпня 2020 р. голова білоруських католиків Тадеуш Кондрусевич натякнув, що у зв'язку з президентськими виборами Білорусь чекає «буря» і закликав не боятися її. «Тому не будемо боятися труднощів, бо Ісус з нами. Якщо довіримося Йому, а різні громадські і політичні сили будуть діяти згідно з духом Євангелія і піклуватися про спільне благо нашої країни, то Ісус допоможе нам різним (різним – це природно) бути одним народом, що взаємно люблять і поважають одне одного братами і сестрами, а бурю – замінить в штиль», – сказав Кондрусевич. Начебто правильні слова, але по-перше, звідки він знав про «бурю», яка дійсно вибухнула, а по-друге, дійсний сенс цих слів став зрозумілим вже після протестів і страйків.

Також задовго до президентських виборів католицька Церква в Білорусі почала просувати в медіа-просторі рух «католик не фальсифікує», маючи на увазі під цим, що майбутні вибори будуть обов'язково сфальсифіковані. Активісти цього руху заявляли, що «участь у фальсифікаціях або замовчування фактів фальсифікацій є тяжким гріхом, за який потрібно сповідатися», а також, що «вибори в Білорусі ніколи не були чесними. Це ясно вже й тому, що за весь час президентства Лукашенка митрополит Кондрусевич жодного разу не вітав його з перемогою, так як добре розумів ціну цих виборів».

Тобто білоруські католики спочатку стали на бік супротивників чинної влади в Білорусі і опосередковано закликали своїх прихильників до перевороту, в надії що він буде вдалим.

Але і розкольники від Православ'я також не залишилися осторонь.

«Православна церква Білорусі»?

Як відомо, підтримка розкольницьких структур владою, а потім і створення Православної церкви України стало можливим тільки з приходом до влади «правильних» правителів і насамперед – колишнього президента П. Порошенка. Саме тому українські розкольники з УПЦ КП і УАПЦ активно вітали Євромайдан і всіма силами сприяли його успіху, а потім спробували експортувати «томосну» ідеологію в Білорусь. 17-18 серпня 2019 р. в Чернігові була організована конференція, присвячена питанню автокефалії так званої Білоруської автокефальної православної церкви, в якій взяли активну участь спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря і глава білоруських розкольників «архієпископ» Святослав Лонгін. Цей останній в ефірі «Радіо Свобода» заявив: «Приклад України показує, що і Білорусь повинна прагнути до духовної незалежності від Москви. Те, що Білорусь як православна держава не має свого незалежного першоієрарха, – це порушення канонів і порушення історичності нашої білоруської церкви». А ще один активний діяч ПЦУ, Георгій Коваленко, вже на наступний день після білоруських виборів, 10 серпня, написав на своїй сторінці у Facebook: «Православна Церква Білорусі – вже реальність, хоч ще й неусвідомлена і неорганізована».

Тихановська опублікувала так званий «Реанімаційний пакет реформ для Білорусі», де був пункт про розформування Білоруського екзархату і створення «Білоруської автокефальної православної церкви».

У розпал протестів білоруська опозиція на чолі з С. Тихановською опублікувала, так званий «Реанімаційний пакет реформ для Білорусі», де серед інших пропозицій типу фактичної заборони російської мови, розпродажі білоруських земель західним суб'єктам і вступу в НАТО, був також і пункт про розформування Білоруського екзархату і створення «Білоруської автокефальної православної церкви». Все за лекалами...

Білоруський «майдан» і архієпископ Артемій

16 серпня 2020 р. в розпал протестів у Білорусі, коли багатьом здавалося, що «майдан» переможе і до влади прийдуть опозиціонери начебто С. Тихановської, архієпископ Артемій з церковного амвона виступив із підтримкою протестувальників і різко засудив дію влади.

«Наші люди перетворилися на звірів і мучать своїх же братів. Тому в цьому посланні ми говоримо: "Зупиніться! Ви чините не за Євангеліем! Ви підняли руку на Христа і вам не буде прощення! І справа ваша ніколи не встоїть!», – так говорив архієпископ з приводу дій правоохоронців по відношенню до протестувальників.

А ось завуальований заклик іти вмирати за кураторів «Біломайдана»: «Перші християни мріяли померти за Христа. А наша епоха – "як би чого не вийшло". Тому і говорили святі отці, що перші християни будуть ревно горіти, а останні будуть пристосовуватися». Чому сповідання віри в Христа прирівнюється до політичних переконань, архієпископ Артемій не пояснив.

І начебто можна сказати, мовляв, який сміливий архієрей! Не побоявся ні влади, ні церковного начальства, а висловив всю правду. Але це так здається лише на перший погляд. Якби архієпископ Артемій стояв би за правду, а не за рвучких до влади опозиціонерів, він, як справжній пастир, був би об'єктивним. Наприклад, сказав би і про те, що вже в першу ніч протестів із 9 на 10 серпня 2020 р. демонстранти закидали міліціонерів «коктейлями Молотова» і забивали їх палицями. Що за кілька днів більше ста правоохоронців отримали ушкодження і каліцтва, що учасники білоруського «автомайдану» чинили навмисні наїзди на правоохоронців, в результаті чого вони опинялися в госпіталях з важкими травмами. Нічого цього не сказав архієпископ Артемій. В результаті «правда» у архієрея вийшла дещо однобокою.

Тобто, використовуючи православну риторику, архієпископ Артемій чітко «працював» на перемогу однієї зі сторін у політичному протистоянні в Білорусі, на опозицію. А ось вся Білоруська Православна Церква, навпаки, як і личить Церкві, закликала до миру і припинення насильства обидві сторони конфлікту. Тодішній глава Білоруського екзархату митрополит Павло заявляв: «Давайте всі разом зупинимося, зупинимо цю ворожнечу і ненависть. Тому що як тільки починають вирувати пристрасті в нас, жодного правильного рішення ми прийняти не зможемо. Тільки спокійно, помолившись, охолонувши, заспокоївшись, ми можемо вирішити, що нас хвилює. Так, є питання, але їх можна вирішувати і потрібно вирішувати не шляхом протистояння, і не дай Бог, щоб знову пролилася кров».

15 серпня 2020 р., за день до того, як архієпископ Артемій у своїй проповіді фактично закликав підтримати повалення законної влади, Синод Білоруської Православної Церкви прийняв Звернення до народу Республіки Білорусь про припинення народного протистояння, в якому зокрема говорилося: «Смута і розподіл прийшли в наш спільний дім, брат піднявся на брата. Вісті про вуличні зіткнення, арешти та побиття свідчать про страждання величезної кількості невинних людей, втягнутих у протистояння, і змушують здригатися дітей, жінок і старих батьків. Вже відомо про дві смерті та багатьох поранених в зіткненнях, у тому числі співробітників правоохоронних органів при виконанні службового обов'язку; побитих і покалічених в ізоляторах тимчасового утримання. <...> Категорично засуджуючи насильство, тортури, приниження, безпідставні затримання, екстремізм в усіх його формах і проявах, брехню і віроломство, закликаємо всіх, для кого дорогі наша Вітчизна, діти, рідні і близькі люди — зупинитися і припинити протистояння. <...> Ми віримо і сподіваємося, що керівництво країни, яке по праву покликане поважати і охороняти свій народ, зупинить насильство, почує голоси скривджених і невинно постраждалих в період протистояння, а тих, хто виявили звірство і жорстокість, — віддасть законному Суду і засудженню».

Синод БПЦ не робив жодних закликів підтримати чинну владу. Він згадував як про «поранених у зіткненнях, у тому числі співробітників правоохоронних органів», так і про «побитих і покалічених в ізоляторах тимчасового утримання».

Як бачимо, у цьому зверненні немає жодних закликів підтримати чинну владу. Синод згадує як про «поранених у зіткненнях, у тому числі співробітників правоохоронних органів», так і про «побитих і покалічених в ізоляторах тимчасового утримання». Синод викриває як жорстокість влади при придушенні протестів, так і про насильство і беззаконня з боку протестувальників. Синод закликає до миру: «Білорусь — миролюбна країна. Всі ми, хто живе на цій благословенній землі, повинні проявити розсудливість, єдність, благородство, милосердя, розумність, справжню християнську любов один до одного і відповідальність за свої вчинки».

25 серпня 2020 р. екзархом всієї Білорусі замість митрополита Павла був призначений практично нікому доти не відомий митрополит Веніамін, який відразу ж після прибуття на Мінську кафедру не став робити гучних заяв, а закликав свою паству до сугубого посту та молитви за мир у країні.

«Почислення» на спокій

Незважаючи на провал спроби білоруської опозиції повалити законну владу, архієпископ Артемій не тільки не припинив свою опозиційну діяльність, але продовжує насаджувати у своїй єпархії ідеї націоналізму та автокефалізму. Наприклад, він всіляко вітав виконання кліриками своєї єпархії білоруського націоналістичного гімну «Могутни Божа», кличу «Живе Білорусь» та іншого.

Проте не всі у його єпархії були згодні з такою політикою правлячого архієрея. У вересні 2020 р. Православне братство св. Володимира звернулося до Патріарха Кирила з листом, в якому були наведені факти деструктивної політичної діяльності архієпископа Артемія і містилося прохання: «Замініть нам архієпископа Артемія». Настоятелька Різдво-Богородичного ставропігійного жіночого монастиря в Гродно, ігуменя Гавриїла (Глухова) не уникнула спокуси вступити в політичну боротьбу, але робила це на стороні білоруської влади. 17 вересня 2020 р. вона виступила на жіночому форумі «За Білорусь», де порівнювала протестувальників з «сектантами» і називала їх «натовпом божевільних», які «як розлючене стадо, волають на все місто бісівські вигуки». Дійсно, досить неналежна риторика для духовної особи. Однак ігуменя Гавриїла знайшла в собі сили усвідомити свою помилку і вже 22 вересня 2020 р. вибачилася перед усіма, кого такі слова могли образити. Відповідну заяву було опубліковано на офіційному сайті Білоруської Православної Церкви. А ось архієпископ Артемій повів себе інакше.

14 жовтня 2020 р. на свято Покрови Пресвятої Богородиці митрополит Веніамін прибув з архіпастирським візитом у Гродненську єпархію і після літургії в кафедральному соборі виголосив проповідь, що закликає до миру і єдності, в якій, зокрема, сказав: «Раніше в бесіді зі священнослужителями я звертав увагу, що не потрібно виконувати піснеспів світського характеру, який розділяє наше суспільство, — «Магутни Божа». Хоча він має духовне забарвлення, але, тим не менш, хтось радіє виконанню цієї пісні, а хтось – сумує. У нас достатньо інших пісень, які не розділяють, а об'єднують наше суспільство, наші парафії. І турбота кожного настоятеля повинна бути про це. І кожного християнина – піклуватися про те, щоб ми були єдині у Христі і були дітьми Божими».

Гімн «Магутни Божа» був написаний в 1943 р., під час фашистської окупації Наталією Арсеньєвою, дружиною головного білоруського колабораціоніста, католика за віросповіданням, Франца Кушеля. Вперше цей гімн був надрукований у нацистській пропагандистській «Беларускай Газеце» в тому ж 1943 р., а в кінці травня 1944 р., незадовго до звільнення Білорусі від фашистів, «Магутны Божа» була включена в збірник віршів «Сягоньня» і видана величезним для того часу і тих умов тиражем в 5000 екземплярів.

Незважаючи на те, що слова митрополита Веніаміна були досить миролюбні, архієпископ Артемій тут же на амвоні Покровського кафедрального собору зухвало відповів, що нехай Сама Матір Божа «покаже нам, який наш християнський обов'язок і як ми повинні його виконувати», і що не варто сподіватися «на людську суємудрість», явно натякаючи на митрополита Веніаміна. А після цього проти екзарха БПЦ почалася справжня травля.

Глава Синодального інформаційного відділу БПЦ протоієрей Сергій Лєпін, його заступник Євген Громико, архієрейський диякон Дмитро Павлюкевич та інші священнослужителі Гродненської єпархії стали показово викладати у своїх соцмережах текст «Магутна Божа». А ще раніше, 14 серпня 2020 р., священики Гродненської єпархії виконали цей гімн на сходах Свято-Покровського кафедрального собору. Заборонений у служінні священик Олександр Шрамко взагалі став повчати свого екзарха: «Треба сказати, що своєю вказівкою митрополит Веніамін грубо перевищив свої повноваження, оскільки на території єпархії повнотою церковної влади володіє правлячий архієрей, тобто в даному випадку архієпископ Артемій. Митрополит міг щось порадити або узгодити у приватній розмові з єпископом, а також задати запитання на засіданні Синоду». Вставив свої «п'ять копійок» і католицький ксьондз В'ячеслав Борок, який вимагав від митрополита Веніаміна вибачень!

І оскільки спроби митрополита Веніаміна умиротворити архієпископа Артемія не увінчалися успіхом, він був «почислений» на спокій із дипломатичним формулюванням «за станом здоров'я».

Що далі?

За великим рахунком у архієпископа Артемія два шляхи: або підкоритися рішенням Синоду і перебувати в Мінську на спокої, чи голосно грюкнути дверима і піти у розкол. 13 червня 2021 р. він дав інтерв'ю «Радіо Свобода», в якому містяться натяки як на перший, так і другий варіант подальшого розвитку подій.

З одного боку, владика Артемій, відповідаючи на запитання про свої плани заявив: «Будемо жити. Державна пенсія у мене є... подивимося, треба буде, влаштуюся на роботу в парафії сторожем».

Також він відкинув звинувачення в автокефалістських настроях: «У нас навіть мови не було про автокефальну церкву, як на Україні. Це взагалі нереальна річ, у нас всі культові будівлі належать Білоруському екзархату, і ніяка парафія не зможе мати храм іншої юрисдикції. Це питання ще не дозріло навіть для обговорення». Тут, правда, треба звернути увагу на аргументацію: автокефалія неможлива не за приписами канонічних або релігійних причин, а тому, що храми юридично належать Білоруському Екзархату, і питання не дозріло для обговорення.

Але з іншого боку, коли кореспондент «Радіо Свобода» процитував співзасновника фонду BYSOL Андрія Стрижака, який назвав архієпископа Артемія «відмінною кандидатурою на пост глави православної церкви в новій Білорусі», а також диякона Андрія Кураєва про те, що владика – «совість білоруської церкви», архієпископ відповів досить дивно: «Що ви таке говорите, я спати не буду...»

Також архієпископ Артемій дуже несхвально відгукнувся про свого наступника на Гродненській кафедрі, сказавши, що той за «поведінкою відчуває себе обер-прокурором» і є людиною «від світу цього», розкритикував БПЦ, сказавши, що ми «перетворилися в церкву періоду застою, <...> Ми вже перевершуємо хрущовські часи, коли уповноважений передавав свою волю, як жити парафіям і що говорити», і заявив, що його зміщення «відбулося за вказівкою держави».

Який шлях обере владика Артемій, покаже час. Філарет Денисенко в 1992 р. в досить схожих обставин вибрав розкол, але тоді це рішення підтримував (а можливо і ініціював) президент України Леонід Кравчук. Зараз у Білорусі ситуація інша.

Дуже хотілося б вірити, що не політичні розклади, а церковна самосвідомість не дасть архієпископу Артемію відступити від Церкви і стати на шлях розколу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи можна називати главу Фанара розкольником, якщо він співслужить з ПЦУ?
так, згідно з канонами, хто співслужить з розкольниками, сам впадає в розкол
66%
ні, Вселенський патріарх не може бути розкольником за визначенням
26%
я не розбираюся в цих питаннях
8%
Усього опитано: 38

Архів

Система Orphus