Чи зрадить Здравко Кривокапич Сербську Православну Церкву?

Прем’єр-міністр Чорногорії не поспішає підписувати угоду з СПЦ. Фото СПЖ

Прем’єр Чорногорії, який прийшов до влади багато в чому завдяки Церкві, зараз відмовляється підписувати з СПЦ угоду. Чому так відбувається?

2 червня 2021 року прем’єр-міністр Чорногорії Здравко Кривокапич урочисто зустрічав новообраного митрополита Чорногорського і Приморського митрополії Сербської Православної Церкви Іоанникія (Мічовича), а буквально за кілька днів до цього він влаштував скандал, відмовившись на зустрічі з патріархом Порфирієм підписувати угоду з Сербською Православною Церквою . Що це: зрада чи майстерна дипломатія? І чи є тут паралелі з Україною?

Як Сербська Церква допомогла Кривокапичу стати прем’єр-міністром Чорногорії

Історію про прем’єрство З. Кривокапича слід почати з історії президентства Міло Джукановича, який і досі займає цю посаду. М. Джуканович, займаючи різні посади, керує Чорногорією з 1991 р. Він потомствений функціонер Союзу комуністів Югославії (аналог КПРС). Як керівник Чорногорії він зарекомендував себе, як пишуть багато ЗМІ, «найвірнішим солдатом НАТО» в регіоні. Його політичне кредо – безвідмовне виконання будь-яких побажань своїх західних кураторів. А побажання ці були нехитрими: максимальна протидія Сербії і Росії в усіх сферах: політиці, економіці, культурі, релігії і так далі. Причому М. Джуканович, виконуючи ці побажання, показав себе «ефективним менеджером» і вдалим (хоча і цинічним) політиком.

Наведемо один приклад: коли в 2015–2016 рр. Чорногорією прокотилася потужна хвиля протестів проти вступу країни в НАТО, М. Джуканович заявив про підготовку замаху на себе і організацію державного перевороту. Організаторами оголосили деяких росіян і їх місцевих соратників і винесли їм обвинувальний вирок. Правда, в 2021 р. Апеляційний суд Чорногорії цей вирок скасував і назвав звинувачення недоведеними, але це вже нікого не цікавило. Головне, що тема з невдалим держпереворотом дозволила М. Джукановичу вщент розбити своїх політичних опонентів усередині країни. І спочивати б Джукановичу на лаврах своєї політичної удачі, але в запалі своєї антисербської політики він намірився, ні багато ні мало, знищити Сербську Православну Церкву на території Чорногорії.

Джуканович взяв під своє крило так звану Чорногорську православну церкву (ЧПЦ), типову розкольницьку організацію, створену в 1993 р. (що перебувала в «євхаристійному» спілкуванні з УПЦ КП), і вирішив, по-перше, випросити для неї «томос» у патріарха Варфоломія, а по-друге, передати їй усе майно Сербської Православної Церкви (СПЦ). Щодо «томосу» Фанар посилав М. Джукановичу суперечливі сигнали, очевидно вичікуючи, як Православні Церкви відреагують на Томос для українських розкольників. Рішення другого питання було цілком в руках влади Чорногорії, і М. Джуканович ініціював закон, згідно з яким землі під храмами і монастирями, побудованими до 1 грудня 1918 року, коли Чорногорія приєдналася до Королівства сербів, хорватів і словенців, повинні бути передані державі. Держава в свою чергу повинна була передати їх розкольницькій ЧПЦ. Ця доля спіткала більше 600 храмів і монастирів.

І ось тут народ, що називається – повстав, країну охопили масові протести. На вулиці вийшли сотні тисяч людей, а при кожному храмі СПЦ були створені спеціальні комітети із захисту святинь.

https://pulserbia.ru/wp-content/uploads/2020/03/protesty-v-chernogorii2-1132x509.jpg
Протести проти антицерковного закону в Чорногорії

Протести проти гонінь на СПЦ тривали практично постійно до введення карантину у зв’язку з коронавірусом. Двічі на тиждень чорногорці збиралися на масові хресні ходи на захист своєї Церкви. В деякі дні по всіх містах Чорногорії на вулиці виходило до 300 тисяч людей, що становить практично половину всього населення країни. Але М. Джуканович і не думав відступати і скасовувати антицерковний закон. Замість цього він піддав репресіям активних учасників протестів, накладаючи на них адміністративні стягнення і порушуючи кримінальні справи (в тому числі і на митрополита Чорногорсько-Приморського Амфілохія (Радовича)). У цій ситуації єпископат Чорногорсько-Приморської митрополії заявив, що нинішня влада Чорногорії своєю антицерковною політикою дискредитувала себе і не може більше користуватися довірою народу. Напередодні парламентських виборів, які відбулися 30 серпня 2020 р. митрополит Чорногорсько-Приморський Амфілохій (Радович) записав відеозвернення і закликав всіх громадян йти на вибори, щоб проголосувати «на захист Божих святинь».

На хресні ходи по містах Чорногорії виходило до 300 тисяч людей, що становить практично половину всього населення країни.

У підсумку народ проголосував за ті політичні партії, які заявляли свою незгоду з антицерковним законом і обіцяли його скасувати, прийшовши до влади. Демократична партія соціалістів Чорногорії, лідером якої є М. Джуканович, показала найгірший результат і не змогла сформувати уряд. Це зробили опозиційні на той момент партії «За майбутнє Чорногорії», «Мир – наша нація» і «Об’єднана реформістська дія», які сформували коаліційний уряд і обрали Здравко Кривокапича прем’єр-міністром. Відразу ж після оголошення результатів виборів він заявив, що після формування правлячої коаліції «першим кроком, звичайно, стане скасування Закону про свободу віросповідання...».

Чи стримав Кривокапич обіцянку?

І так, і ні... Антицерковний закон так і не був скасований, хоча з нього виключили найодіозніші статті, які передбачали конфіскацію у Сербської Церкви практично всієї її власності. У цілому закон продовжує діяти, і в ньому існує велика кількість антицерковних положень, нехай і не настільки явно виражених. Наприклад, одна із статей вимагає від церков і релігійних організацій, чий центр знаходиться поза Чорногорією, привести поділ і кордони своїх єпархій у відповідність із державними кордонами Чорногорії. А єпархії СПЦ у Чорногорії з таким розподілом і кордонами частково не збігаються.

По-перше, це положення закону – це грубе втручання у внутрішні справи релігійних організацій, які мають право самостійно визначати свої організаційні структури і встановлювати для них кордони. По-друге, дана норма – це ще один крок на шляху відокремлення Чорногорсько-Приморської митрополії від СПЦ, адже збіг адміністративного поділу та меж з єпархіальним дає більше можливостей для світської влади нав’язувати свою волю церковним структурам. А по-третє, саме закріплення в законодавстві поняття «релігійна організація, центр якої знаходиться за кордоном» дозволяє в подальшому приймати проти такої організації різні обмеження і репресії.

Пояснюючи, чому антицерковний закон не був скасований, а замість цього влада Чорногорії пішла шляхом внесення в нього точкових змін, З. Кривокапич сказав, що існування закону в такому вигляді є проміжною стадією на шляху прийняття абсолютно нового закону, який розробляється правлячою коаліцією, і який, за його словами, «повинен буде враховувати інтереси всіх релігійних громад Чорногорії і відповідати найвищим міжнародним стандартам у цій галузі». Знову ж, натяк на те, що інтереси розкольницької ЧПЦ влада не забуде.

Скандал з Кривокапичем у Сербській Патріархії

Ще за всевладдя М. Джукановича в Чорногорії склалася парадоксальна ситуація, коли уряд Чорногорії мало не з усіма великими релігійними організаціями, що діють в країні, підписав так звану «базову угоду про правовий статус». І тільки з найбільшою в країні Сербською Церквою такої угоди не було. Природно, однією з обіцянок Кривокапича було таку угоду підписати. Вона готувалося майже рік, і ось 27 травня 2021 р., в той самий момент, коли вона не тільки вже була готова, але і З. Кривокапич вже прибув до Сербської Патріархії для її підписання, він раптом відмовився це зробити і заявив, що підписання буде перенесено як мінімум на осінь «з ряду причин». До того ж Кривокапич запізнився на зустріч з патріархом Сербським Порфирієм на цілих півдня, що за правилами дипломатичного етикету є жестом крайньої неповаги.

Після зустрічі з патріархом Порфирієм Здравко заявив, що ніякого скандалу не було, а сам візит пройшов у дружній і довірчій атмосфері. Але це явно була спроба зробити хорошу міну при поганій грі. Чорногорська газета «Правда» опублікувала матеріал, з якого випливає, що прем’єр-міністр Чорногорії відмовився підписувати угоду з СПЦ після того, як з ним провели бесіду представники посольств двох «західних країн», назви яких газета не розкрила. З посиланням на свої джерела газета написала, що нібито під час цієї бесіди Кривокапичу погрожували вотумом недовіри його уряду. До речі, зробити це дуже просто, оскільки правляча коаліція в Чорногорському парламенті, Скупщині, має всього на один (!) голос більше, ніж у своїх опонентів.

Прем’єр-міністр Чорногорії відмовився підписувати угоду з СПЦ після того, як з ним провели бесіду представники посольств двох «західних країн».

Також і канцелярія патріарха Порфирія охарактеризувала візит Кривокапича наступним чином: «Його Святість вислухав ці причини з увагою і великим терпінням, а ще більшою мірою з подивом, ані в найменшій мірі не розуміючи обґрунтованість і виправданість намірів прем’єра Кривокапича не підписувати угоду, яка і була єдиною причиною його приїзду до Патріаршого двору в Белграді. Його Святість Патріарх і присутні архієреї висловили глибоке співчуття і стурбованість подальшим становищем Сербської Православної Церкви та її вірного народу з урахуванням того, що тільки з нею, хоча до неї і відноситься абсолютна більшість жителів Чорногорії, не підписана угода, що гарантує її правове становище, а тим самим релігійні і цивільні права народу, що представляє собою акт відкритої дискримінації».

Зустріч нового митрополита

2 червня 2021 року до столиці Чорногорії Подгориці прибув митрополит Іоанникій (Мічович), обраний на кафедру Чорногорсько-Приморської митрополії Сербської Православної Церкви після того як до Господа відійшов митрополит Амфілохій (Радович).

https://spzh.news/mediafiles/QfwbhL/hu3BcM_60b889f6c8ad99_51482577.jpg
З. Кривокапич і митрополит Іоанникій у Подгориці. Фото: Facebook–сторінка Православна Митрополија Црногорско-Приморска

Біля кафедрального собору його зустрічали тисячі віруючих, а також прем’єр-міністр З. Кривокапич, деякі інші політики та державні чиновники. І ось з уст Кривокапича звучать слова, відповідні вірному чаду Сербської Православної Церкви, яким він себе вважає. Він обіцяє новому митрополиту, що не робитиме нічого на шкоду Сербської Православної Церкви, і що все ж таки підпише базову угоду з Сербською Патріархією, і що просить вибачення, якщо зробив щось не так.

Цілком можливо, що почуття і наміри З. Кривокапича щодо Сербської Церкви дійсно щирі, і він дійсно буде намагатися не завдавати їй зла. Цілком можливо, що і відмова скасувати антицерковний закон і відмова підписати угоду з СПЦ пояснюється тим, що Кривокапич виявився заручником політичної ситуації в Чорногорії, і що він об’єктивно не має можливості реалізувати всі свої обіцянки. Можливо, антицерковні сили користуються його недосвідченістю в політиці (З. Кривокапич не політик, а вчений, професор машинобудування, автор 16 книг і підручників і 250 наукових статей). Але цілком можливо, що при всьому цьому справи Кривокапича будуть дещо іншими. І тут напрошується аналогія з українськими реаліями.

Українські аналогії

Ситуації в Чорногорії і в Україні в релігійній сфері дуже схожі. І там, і там у 90-х роках влада склепала розкольницьку релігійну організацію для власних політичних потреб, як внутрішніх, так і зовнішніх. І там, і там президенти зверталися на Фанар за «томосом» і легалізацією своїх доморощених розкольників. І там, і там президенти спробували знищити канонічну Церкву. І там, і там чинна влада зазнала поразки на виборах, багато в чому завдяки своїй антицерковній політиці.

І ось наступний етап. Уже минуло більше двох років з того моменту, як В. Зеленський зайняв пост Президента України і майже півроку з того моменту, як З. Кривокапич був призначений прем’єр-міністром Чорногорії. Згадаймо політику «раннього» Зеленського в релігійній сфері. Вона була підкреслено нейтральною. Президент виступав за невтручання держави в справи релігійних конфесій і за дотримання законодавства в цій сфері. Цілком можливо, що він щиро хотів реалізувати саме таку політику. Але реальність виявилася дещо іншою. Сьогодні В. Зеленський повністю реанімував релігійну політику свого попередника, він здійснює візити на Фанар, запевняє патріарха Варфоломія в підтримці, запрошує його на святкування 30–річчя Незалежності України. І все це на тлі активного зростання захоплень храмів УПЦ, внесення в парламент цілої серії антицерковних законів та посилення антицерковної пропаганди в ЗМІ.

Чи піде Здравко Кривокапич схожим шляхом? Дуже хотілося б вірити, що ні. Але ті сили, які штовхають його на цей шлях, можуть зробити так, що у нього не залишиться іншого вибору. Вибір, звичайно, є завжди, але не завжди у політиків знаходяться сили вчинити по совісті. У будь-якому випадку і українська історія, і чорногорська, і багато інших вчать Церкву, що вона може покладатися тільки на Бога і на свої внутрішні сили, а не на політиків, які сьогодні клянуться їй у вірності, а завтра повертаються спиною, пояснюючи це красивими, але порожніми словами. Знову і знову ми бачимо на власні очі істинність слів Святого Письма: «Не сподівайтеся на князі, на сини людські, в них же нема порятунку» (Пс. 145:3).

Звичайно, в ситуації, яка склалася два роки тому в Чорногорії, Церква була змушена фактично вступити в політичну боротьбу і закликати громадян відмовити в довірі владі, яка вирішила знищити Церкву. Але тим не менш, ставка на певні політичні сили може виявитися в результаті програшною.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus