Чому віруючі УПЦ в армії залишились без священиків

Священиків УПЦ не допускають в армію. Фото: СПЖ

Розмовляємо з архімандритом Лукою (Винарчуком), чому закон дискримінує вірян УПЦ в армії, забороняючи туди доступ капеланів канонічної Церкви, і як це виправити.

Зараз в Україні багато говориться про антицерковні закони, прийняті ще при владі Порошенка, зокрема, закон № 2662-VIII, підписаний колишнім президентом 18 грудня 2018 року. При цьому основна увага в ньому акцентується на темі примусового перейменування УПЦ, через що громади Церкви не можуть вільно функціонувати і здійснювати свою діяльність. Але в тіні залишається дуже важливий пункт цього закону – фактична заборона на перебуванні священнослужителів УПЦ в армії. У ЗСУ зараз в основному служать в якості капеланів або уніати, або розкольники. І це при тому, що основна частина і призовників, і контрактників є віруючими Української Православної Церкви. Фактично всі вони виявилися без пастирської підтримки. І на цей факт практично ніхто у владі не звертає уваги. Адже якщо це не дискримінація за релігійною ознакою, що тоді дискримінація?

Ми вирішили обговорити цю проблему зі священиком, який присвятив життя пастирському служінню в Збройних силах України, заступником голови Синодального військового відділу УПЦ архімандритом Лукою (Винарчуком).

Архімандрит Лука (Винарчук) з воїнами 2-го Феодосійського батальйону морської піхоти ВСУ, 2014 рік

– Отче, зараз розпочався весняний призов. Серед призовників є безліч хлопців – вірних Української Православної Церкви. Священиків канонічної Церкви в армії тепер немає. Як Ви розцінюєте таку ситуацію?

– А як її можна розцінювати? Це величезна проблема і однозначна дискримінація. Знову наші віруючі хлопці стикаються з тим, що вони не мають ніякого духовного супроводу, тобто можливості духовно окормлятися. І це при тому, що служба в армії завжди пов'язана з підвищеною небезпекою. Особливо це актуально зараз, коли багато говорять про можливий початок активних військових дій.

– Але ж так було не завжди.

– Звичайно. В Україні капеланське служіння в армії починала наша Церква. У 1991 році, коли ще не було Київського патріархату, наших священиків почали запрошувати на присяги. Іноді навіть зверталися з проханням поговорити з офіцерами, тому що вони не хотіли давати другу присягу у своєму житті (після присяги радянської армії – Ред.). І на 2013-й рік наша Церква мала близько 200 священиків, які служили в різних військових підрозділах: внутрішні війська (нинішня Нацгвардія), збройні сили, МНС, військкомати, прикордонники і т. д. Фактично ми працювали з усіма. А зараз наші капелани обмовлені, принижені, їх звинуватили у зраді, у роботі на спецслужби інших країн і т. д.

– З 2014 року в ЗМІ і на телебаченні вийшла величезна кількість матеріалів, у яких говорилося одне і те ж, що «московські попи» співпрацюють із ворогами, їх не можна пускати до військових, вони погано впливають на армію і т. д. Що скажете?

– Так, подібної пропаганди з'являлося і з'являється дуже багато. Ми навіть самі ставали героями подібних матеріалів. Згадую, як в 2015 році журналісти одного з каналів прийшли до нас у Відділ з проханням відповісти на злободенні питання з капеланства, щодо конфлікту на Донбасі і т. д. Владика (митрополит Августин – Ред.) благословив, щоб я з ними поспілкувався. І ось, одне з головних питань у них було по відео, де священик зі Слов'янська, настоятель одного з храмів, служить молебень для батальйону Гіркіна. І ось мене запитують: «Скажіть, будь ласка, як православний священик міг благословити їх?»

Я відповів: «А ви давно займаєтеся капелланством, військовими питаннями?» Так, давно, кажуть. Я кажу, скажіть мені: чому військовослужбовці – офіцери, солдати – не беруть з собою сім'ї в зону бойових дій? Ну це ж зручно – поруч дружина, яка і приготує, і обігріє, діти поруч, бачать свого батька. «Тому що це небезпечно для сім'ї», відповідають. «Розумієте, говорити про патріотизм у Києві – це одне. А коли знають, де перебуває твоя родина, де ти живеш – поведінка людини на території, скажімо так, окупованій – має на увазі зовсім інше. Чому навіть на Нюрнберзькому процесі, де засуджувалися посібники Гітлера, ніколи не піднімалося питання, щоб засудити, наприклад, священика, який служив на окупованих територіях. Ви що думаєте – там у католицькі храми німці не приходили, не причащалися? Чому ніколи не засуджували священика за його служіння?». Потім вийшла передача, і все це, звичайно, було вирізано. Все зробили так, щоб в максимально невигідному світлі показати нас і нашу Церкву.

Потім було безліч запитань з приводу того, чи відспівують наші священики наших воїнів, точніше – твердження, що вони нібито відмовляються відспівувати. З благословення владики Августина, я спеціально займався цією темою. Коли виходили такі замітки, то уважно вивчав – правда це чи ні. Виявилося, що навпаки – не наша Церква відмовлялася відспівувати, цьому всіляко перешкоджали військкомати. Навіть коли родичі прямо просили і говорили, що загиблий – прихожанин УПЦ і хотіли, щоб відспівував наш священик – цьому всіляко перешкоджали. Ось такі були ситуації, і повсюдно це все тривало, багато років.

Розмови про священиків-коректувальників – фронтові байки

– Добре, але не просто так військкомати почали проводити таку політику? Їм хтось підказує?

– Це все, безумовно, роздмухували греко-католики і ПЦУ-шна нинішня церква, тоді – Київський патріархат. Тому що їм було вигідно, щоб нас в армію не пускали. Їхні «капелани» займали місця наших священиків. І прийшов якийсь момент, коли вони навіть в душпастирській раді при Міністерстві оборони виступили – мовляв, «до якого часу ми будемо терпіти, що серед нас буде Московська Церква» (про це в 2017 році заявив «митрополит» УПЦ КП Іван Яременко – Ред.). На що я, як член ради, сказав: по-перше, некоректно так задавати запитання, тому що якщо у армії є наші вірні, то повинні бути наші священики. А по-друге, давайте з'ясуємо – які у вас до нас запитання? Вони стали висловлювати чергові звинувачення, мовляв, були наші священики артнаводчиками, розвідниками, ще кимось, не відспівують військових, які не визнають агресію і т. д. Я попросив всіх, хто знає про це, на наступне зібрання душпастирської ради підготувати конкретні факти – де, який священик або не відспівав, або ще щось неналежне священику робив. Ну, пройшла наступна душпастирська рада, потім друга, третя – але ніхто жодного доказу нам не надав.

Крім цього, всі ці речі ними ж активно поширювалися і в зоні бойових дій. У мене навіть був такий випадок, коли ми обідали з командирами частин. І ось один з них не витримав і каже: «От на Донбасі була ситуація, що священик вашої Церкви займався арткоректуванням». Ну, навідником артилерійського вогню. Я йому сказав: «Шановний, надайте мені ім'я, прізвище, населений пункт, звідки цей священик, я відразу йду до Блаженнійшого, пишу рапорт, що цей клірик, якщо він таке робив, не може більше залишатися священиком». Побачивши мою рішучість, командир сконфузився. Виявилося, що він не знає ні імені священика, ні де це нібито було, нічого.

Я йому сказав: «Шановний, надайте мені ім'я, прізвище, населений пункт, звідки цей священик, я відразу йду до Блаженнійшого, пишу рапорт, що цей клірик, якщо він таке робив, не може більше залишатися священиком». Побачивши мою рішучість, командир сконфузився. Виявилося, що він не знає ні імені священика, ні де це нібито було – нічого.

Ще в момент, коли він сказав, що не знає ні імені священика, ні населеного пункту, мене це дуже здивувало, тому що я був капеланом миротворчого контингенту в Іраку більше 10 років тому. Але багато моментів відбувалося там у нас у частині, і я пам'ятаю, можу розповісти в подробицях найдрібніших навіть зараз. Але потім я зрозумів – не було жодного священика-коригувальника. Тобто, всі ці розмови про священиків-коректувальників – не більше, ніж фронтові байки. І це була одна з них.

Потрібно, щоб прийшли ті, хто думає про державу і людей

– У нас Церква відокремлена від держави. Чи отримували наші священики в армії якусь винагороду?

– З 1991-го року до, напевно, 2018-го – весь цей період священики, працюючи у військових частинах, не отримували ні копійки. Навпаки – приносили все самі. Треба побудувати – будували, знаходили самі гроші. Допомога потрібна солдатам – допомагали всім, чим можна. А зараз, коли вже стали капелани отримувати зарплати, наших священиків, які віддавали всього себе, всю свою душу, усі свої можливості і засоби, щоб підтримувати наших солдатів у той період, – просто, знаєте, принизливо вигнали.

У мене була точно така ситуація, коли я був настоятелем храму в президентському полку – в свій час знайшли кошти, зробили, прикрасили. І ось я раптом приїжджаю в частину, а мені: «А вас сказали не пускати у військову частину». Я дзвоню командиру: «Командир, а що трапилося?» – «Ну от, все, ви ворог, ви те, се». Це був новий командир частини. Я кажу, дозвольте хоч свої речі забрати. «Добре, можете забрати». І починають мою машину на КПП оглядати, люстерком водити під дном машини, ніби там я терорист якийсь і бомбу сховав. Хоча всі прекрасно знають, що завдяки моїм зусиллям цей полк за кілька років до цього не розформували.

І ось зараз законодавство було прийнято так, що ми не маємо права відвідувати військові частини. Невідомо, чи зміниться найближчим часом це законодавство, чи ні. Навіть у нинішньому законі про капеланство, який намагаються протягнути, все одно ніхто із законодавців не намагається прибирати цю статтю, хоча вона є антиконституційною.

– Що потрібно, щоб законодавство змінилося?

– Потрібно, щоб до влади прийшли ті, хто думає про державу, про людей. Адже в першу чергу держава – це люди. Я, наприклад, коли був військовим священиком, то завжди намагався допомогти людині іншої конфесії. Допомагав піти у звільнення, потрапити до свого священика, поспілкуватися і т. д. З нашими хлопцями зараз так, на жаль, не чинять. Навпаки, роблять все, щоб навіяти вірянам УПЦ в армії, що наша Церква – ворог. Дивлячись на все, що відбувається, у мене враження, ніби до влади прийшли біси, бо брехня – їхня головна зброя. Спаситель каже – хто батько брехні? Сатана. І ось це діти сатани... Адже Господь каже – чиї справи робиш, тому ти служиш. І якщо все настільки просякнуте брехнею, лицемірством, обманом, коли кажуть на біле чорне, брешуть в очі...

Люди в потоці новин часто просто читають заголовки, а в зміст не заглиблюються, не хочуть вдумуватися, перевіряти. І з цього всього складається негативне ставлення до Матері-Церкви. Знаєте як – потроху, по крапельці.

Я з благословення владики Августина реагував на всі статті, які писали про Церкву... Було безліч таких, де в заголовку одне, а в тексті – інше. А люди в потоці новин часто просто читають заголовки, а в зміст не заглиблюються, не хочуть вдумуватися, перевіряти. І з цього всього складається негативне ставлення до Матері-Церкви. Знаєте як – потроху, по крапельці. І втрачається довіра, людина вже не привернена. Хоча, якщо запитати її, чому не заходиш у церкву – вона і відповісти не зможе. Брехня працює на рівні підсвідомості. Її мета – зруйнувати зв'язок людини і Церкви, в тому числі і в армії. Знищити багаторічну роботу УПЦ в ЗСУ. Адже ні для кого не секрет, що ми не закликали нікого вбивати.

Архімандрит Лука (праворуч) у Севастополі, 2014 р.

– Зараз загострюється ситуація на лінії розмежування, в тому числі і на кордоні з Кримом. Адже ви були з нашими військовими в період т. зв. «Кримської весни»?

– Так, я був в Криму в цей час, їздив по військовим частинам, підтримував наших військовослужбовців, допомагав їм. І у мене є фотографії, є відеозаписи, де командири частин, кораблів кажуть, що «крім вас, крім вашої Церкви нам ніхто не допомагав». Розумієте? Ніхто, крім наших священиків, яких зараз звинувачують в чому завгодно. Тільки наші священики їздили у заблоковані частини, привозили і продукти, і засоби гігієни, підтримували, розуміючи, як їм було важко. Тому що офіційний Київ відмовчувався. Про це чомусь ніхто не говорить, а, навпаки, намагаються лити бруд. На ТРК міністерства оборони виходив фільм з пасквілями в нашу сторону з приводу нашої Церкви в Криму. Прикро звичайно, але це зараз така політика влади.

Виникла одного разу ситуація, коли відбувався обмін тілами загиблих. Батюшка запитує у бійців: скажіть, от якщо б мені довелося відспівати цих днр-івців загиблих, що б ви мені сказали? І тоді вони відповіли з повагою: «Батюшка, вони православні, ми розуміємо все, ми б не заперечували».

Чи може священик на війні проповідувати любов?

– Підтримка військових, продукти, речі – це все добре. Але головне покликання священика – це проповідь миру і любові. Наскільки це реально в армії, особливо в період військових дій?

– Знаєте, в період АТО служив в нашій армії священик В'ячеслав Литвин. Він там був з внутрішніми військами, з Нацгвардією, провів там довгий час, близько двох років. І одного разу виникла ситуація, коли відбувався обмін тілами загиблих. Батюшка запитує у бійців: скажіть, от якщо б мені довелося відспівати цих днр-івців загиблих, що б ви мені сказали? І тоді вони відповіли з повагою: «Батюшка, вони православні, ми розуміємо все, ми б не заперечували». Коли працює справжній пастир, він робить все, щоб навіть на війні люди усвідомлювали – людині не властива ненависть, її природний стан зовсім інший.

І нехай любов на війні майже неможлива, але повага – цілком. Розумієте? Будь-яка війна рано чи пізно закінчується, закінчиться і ця. Коли не культивується ненависть, коли люди розуміють, що з того боку теж люди, теж православні, то і сім'я зовсім інше сіється.

Часто через неправильне розуміння християнського ставлення до війни і місця християнина на ній, люди повертаються із сильними психічними травмами. Душа-то за своєю природою християнка, і якщо людина робить вчинки далекі, противні християнським вченням, то, безумовно, душа від цього пошкоджується. І ми бачимо, що більше 90% людей, які повертаються з АТО, повертаються з психотравмами. І ось тут – поле роботи нашої Церкви. І вона свою спасенну роботу зробить, тільки не заважайте.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
4%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
18%
ні, я проти вакцинації взагалі
49%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
29%
Усього опитано: 73

Архів

Система Orphus