Повинен залишитися тільки один: чому в ПЦУ захоплюють храми один у одного?

В ПЦУ "Ієрархи" відбирають храми одне у одного. Фото: СПЖ

У ПЦУ «єпископ» Харківсько-Полтавський звинуватив у рейдерстві храмів «єпископа» Харківського. Аналізуємо, чому «ієрархи» ПЦУ перейшли до внутрішньовидової боротьби.

Чи можемо ми уявити, що в УПЦ представники одного правлячого єпископа відбирали парафії в іншого? Або подібну ситуацію в Сербській, Болгарській, Польській або якійсь інший канонічній Церкві? Погодьтеся, таке сприймається важко, а точніше – як абсолютно неможлива фантастична ситуація. А ось в «православній церкві України», яка згідно з позицією Фанару займає 15 рядок у Диптиху Помісних Церков, це – абсолютно в порядку речей, це її рядові будні.

4 квітня «правлячий єпископ» Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ Афанасій Шкурупій зробив на своїй сторінці скандальну заяву, в якій звинуватив «правлячого єпископа» Харківської єпархії ПЦУ Митрофана Бутинського в рейдерському захопленні парафій Харківського благочиння.

«Друзі, моліться! Сьогодні, в Хрестопоклонну неділю, перед Святим Хрестом, диявол влаштував шабаш в парафіях Соколова і Циркунов на Харківщині і руками їхніх настоятелів о. Станіслава Аштрафьяна і о. Олега Козуба, відсторонених мною тимчасово від настоятельства, відбувається заколот з метою переведення парафій в іншу єпархію, – написав Шкурупій. – Цим процесом керує досвідчений режисер єпископ Митрофан. Лунають погрози, що візьмуться і за інші парафії Харківсько-Полтавської єпархії, щоб витіснити архієпископа Афанасія з Харківщини. Ось такі у нас тут справи. Боляче і прикро, що саме з цього починається розвиток Православної Церкви України. Що ж, за що боролися, на те й напоролися»!

Конфлікт між «правлячими єпископами» – занадто серйозна річ, щоб виносити її в публічну площину. І дуже багато що вказує – ця публікація не просто одиничний випадок, в ПЦУ подібна проблема має глобальний характер.

«Повинен залишитися тільки один»

Скріншот фільму "Горець"

Не так давно в світі був дуже популярний фільм «Горець», що оповідає про якесь співтовариство безсмертних, які споконвіку воюють один з одним. І хоча одні позиціонуються як «хороші» а інші – «погані», за фактом цілі у них одні – горяни вбивають один одного мечами заради отримання життєвої сили і енергії конкурента. Їх девіз був наступним: «Повинен залишитися тільки один». Яке відношення ця історія має до «архієреїв» ПЦУ? Та пряме.

Як ми знаємо, ПЦУ на «об'єднавчому Соборі» 15 грудня 2018 року було утворено шляхом механічного злиття УПЦ КП і УАПЦ. Зовні все виглядало красиво і навіть зворушливо. Пропагандисти розповідали про об'єднання всіх православних в єдину структуру. Реальність же була зовсім іншою. Винесемо за дужки очевидний факт, що ніякого анонсованого об'єднання з УПЦ не відбулося – звідти в нову розкольницьку структуру практично ніхто не перейшов. Мова про відносини розкольників між собою.

Патріарх Варфоломій, його пропагандисти і самі члени ПЦУ гаряче запевняють, що в Україні більше немає розкольників. Всі вони, з визнанням анафеми Філарета недійсною (і надання архієрейського статусу Макарію, який ніколи не був єпископом в канонічній Церкві), раптово стали «канонічними і «благодатними. Не будемо зараз з цієї комічною логікою сперечатися. Подумаємо про інше – як члени ПЦУ стали дотримуватися елементарних правил, за якими живе канонічна Церква століття і тисячоліття.

Ми знаємо, що вже в першохристиянські часи апостоли уникали входити в області, де проповідували інші апостоли, «щоб не будувати на основі чужій» (Рим. 15, 20). Цей принцип був закріплений на першому Вселенському Соборі, який постановив: «Нехай не буде двох єпископів у граді» (I Всел., 8). Іншими словами, за одним архієреєм закріплюється певна територія. Апостольські правила і інші постанови Церкви вказують на неприпустимість порушення кордонів церковних областей (єпархій) єпископами або їх кліриками.

Українські розкольники до 2018 року мали дві паралельні структури – УПЦ КП та УАПЦ. Відповідно, від кожної з них на одній і тій же території засідав свій «архієрей», який мав у своєму титулі відповідне територіальне найменування: єпископ Львівський, Тернопільський, Харківський і т.д. Те, що таким чином порушується правило «одне місто – один єпископ» нікого не бентежило. Як не бентежило, що Церква Христова – одна, їх не може паралельно існувати кілька.

Фанар напередодні «об'єднавчого Собору» оголосив всіх «архієреїв» УПЦ КП та УАПЦ своїми титулярним єпископами, які рівні між собою. Тобто, не стало більше ні «єпископів» Львівських, ні Тернопільських, ні Харківських і т.д. З утворенням нової «церкви» на кожну кафедру з усього «єпископату» повинні були вибирати нового правлячого «архієрея»: одного з двох Львівських, одного з двох Тернопільських, одного з двох Харківських і т.д. Чи було це зроблено? Звичайно, ні.

Після «об'єднавчого Собору» кожен «правлячий архієрей» з колишніх вже УПЦ КП і УАПЦ повернувся на своє місце і продовжував керувати своєю структурою. Ніби нічого не сталося. Таким чином, в кожному великому місті в ПЦУ опинилося по два «єпископа», а у Вінниці, де з УПЦ перейшов Симеон (Шостацький) – навіть три.

На тлі повного канонічного беззаконня, яке супроводжувало весь фарс зі створенням ПЦУ, факт дублювання «правлячих архієреїв» нікого не збентежив. Тоді за підтримки влади Порошенка щосили захоплювалися храми у УПЦ, і «ієрархам» ПЦУ було не до гризні між собою – потрібно було «перетравити» парафії канонічної Церкви. Служити там не було кому, захоплені храми стояли порожні, і «ієрархи» навіть змушені були давати оголошення, щоб набрати в далеких селах чоловіків, згодних бути священиками, обіцяючи, що їх потім навчать.

Але навіть тоді конфлікти на одній території між «правлячими архієреями» ПЦУ вже траплялися, як, наприклад, на Волині, коли храм УПЦ в Антонівці, вже «переведений» в ПЦУ під крило Гавриїла Кризини (раніше УАПЦ) був повторно перереєстрований вже в структуру Михайла Зінкевича.

У червні 2019 року Філарет, який вирішив реанімувати свій Київський патріархат, заявив про захоплення храмів УПЦ КП представниками ПЦУ. Стався ряд сутичок між «настоятелями», що вирішили бути з Думенком і тими, хто вибрав Філарета. Наприклад, поки клірик УПЦ КП в Рівному Віталій Друзюк був в Києві на «Помісному Соборі», його храм був захоплений прихильниками Епіфанія, причому – за допомогою «Правого сектора».

Про що говорять всі ці факти? Та про те, що сутність розколу всюди одна і та ж – агресивна, загарбницька і зовсім не церковна. І що як тільки закінчиться «легка здобич», тобто допомога влади при захоплення храмів канонічної Церкви, ці люди візьмуться один за одного. Доти, поки на одній території не залишиться найсильніший, який забере у слабших конкурентів все майно. Все як у фільмі «Горець»: «Повинен залишитися тільки один».

Пташенята Філарета їдять пташенят Макарія

Зазвичай ніхто не любить «виносити сміття з хати», всі намагаються вирішувати проблеми тихо-мирно, щоб не псувати своє реноме. А воно в ПЦУ дуже і дуже неблагополучне. Ще до 2018 року Філарет намагався «з'їсти» УАПЦ, тобто, приєднати до своєї структури. У 2015 році проходили переговори по об'єднанню, на яких, до речі, були присутні представники Константинопольського патріархату. Переговори закінчилися нічим. Головна причина невдачі – зневажливе ставлення філаретівців до макарієвців.

І зараз, коли члени УПЦ КП і ПЦУ 2,5 року перебувають в одній структурі, ці протиріччя нікуди не зникли. Угруповання колишнього Київського патріархату існує окремо, група УАПЦ – окремо. Автокефалії вважають «слабкою ланкою» і не проти «відкусити» від них шматок при першій можливості.

І скандальна публікація Шкурупія розкрила суперечності, які до пори до часу намагалися не виносити на загальний огляд.

Представники угруповання УПЦ КП в ПЦУ дорікають Шкурупія у виносі сміття з хати і дорікають йому у використанні «риторики СПЖ», на що «ієрарх» відповідає – мовляв, ситуація зайшла так далеко, що він вже не може мовчати, оскільки рейдери загрожують взятися і за інші парафії.

І, схоже, мовчати не може не тільки Шкурупій. Представники УАПЦ масово скаржаться на утиски їх угрупованнями УПЦ КП.

«Архімандрит» Никанор з Дніпра (нік Микола Дніпро - Ред.) пише: «Нашу Дніпропетровсько-Запорізьку єпархії УАПЦ на "об'єднавчий" собор не запросили, не було жодного представника від неї там ... 3 роки пишемо Епіфанію листи і вони повертаються назад! Робиться все, щоб нас з'їла місцева колишня КаПешна єпархія! Де ж правила? Де предстоятель? Робиться ВСЕ для знищення автокефальних!»

«Священик» Ігор Гірей пише те ж саме: «У нас на Хмельниччині буде так само, всі хочуть забрати і приєднати до колишньої єпархії КП, якою керував нині вже покійний владика Антоній Махота. Чому мовчить Блаженніший Епіфаній. Колишні капісти знищують ті парафії, які були в УАПЦ, а тепер хочуть загарбати все під себе».

Роман Наконечний підсумовує, звертаючись до Шкурупія: «Це те, чого ми боялися – поглинання, не мені Вам розповідати, Ви відчуваєте це на своїй шкурі. Важко це бачити».

 

Які висновки??

1. Обіцяного «об'єднання українського православ'я» під вивіскою ПЦУ не відбулося навіть в середовищі українських розкольників. За фактом вони поділені на колишні угруповання, які конкурують і навіть воюють один з одним. І після розколу, вчиненого Філаретом, відцентрові тенденції всередині ПЦУ тільки ростуть.

2. Структура, яку Фанар назвав «помісною церквою», нездатна дотримуватися навіть найелементарніші і очевидні принципи існування канонічної Церкви. Чого простіше – зібрати «єпископів», що живуть на одній території і вибрати собі одного правлячого архієрея, щоб хоча б за формою відповідати канонічним правилам і не виставляти себе на посміховисько.

3. Найголовніше – механічне найменування розкольників Церквою не принесло ніяких результатів для їх християнської самосвідомості. Вони, як і раніше, мислять категоріями бізнесу і політики «у війні всі засоби хороші» і «виживає найсильніший». Коли вони захоплюють храми віруючих УПЦ, яких вважають своїми заклятими ворогами (не будемо тут згадувати про Заповіді), це зрозуміти можна, але як в їх світогляді укладається рейдерство власності свого «побратима-патріота», зрозуміти складніше. Якщо ПЦУ проіснує ще якийсь час, то швидше за все там в підсумку будуть відповідати канонічному правилу «одне місто – один єпископ», але станеться це лише тому, що сильний «з'їсть» слабкого.

І, на жаль, доводиться вкотре констатувати – слово «покаяння» для членів ПЦУ як було, так і залишилося порожнім звуком, байкою, придуманою московськими попами щоб принизити їх, «справжніх патріотів». Як залишилося воно таким для пересічних парафіян ПЦУ. Але ж слова, якими Христос почав своє служіння були: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (МФ. 4:17). Тобто, Церква чекає від розкольників того ж, що і Христос. Чи почують Її?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
5%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
18%
ні, я проти вакцинації взагалі
45%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
32%
Усього опитано: 66

Архів

Система Orphus