Чому Валентин Лукіяник названий провокатором і шахраєм
У кінці січня Блаженніший Онуфрій заявив, що В. Лукіяник і його Православне Братство не мають нічого спільного з УПЦ і вводять в оману вірян Церкви.
28 січня 2021 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій направив керуючим вікаріатствами, намісникам та настоятелям монастирів і храмів Київської єпархії лист, в якому Валентин Лукіяник і очолюване ним «Всеукраїнське православне братство святого Архистратига Божого Михаїла» оголошувалися такими, що не мають нічого спільного з Українською Православною Церквою. А особисто Лукіяник був до того ж названий провокатором і шахраєм. Хто такий Валентин Лукіяник і чому його діяльність отримала настільки категоричну оцінку? Давайте розбиратися.
Автономний захисник Православ'я
Валентин Лукіяник – керівник громадської організації «Союз православних братств» (пізніше – «Всеукраїнське православне братство святого Архистратига Божого Михаїла»), яка оформилася ще в 1995 році. З тих пір ця організація проводила акції, покликані на думку їхніх членів захистити Українську Православну Церкву від викликів сучасності: дій радикалів, захоплень храмів і тиску з боку влади.
Здавалося б – потрібна і гідна діяльність. Сучасне українське православ'я її дуже потребує. Ось тільки в останні роки репутація цього руху і його глави – дуже неоднозначна. І причини такої неоднозначності, як мінімум, дві:
- Лукіяник з Братством не вважають за потрібне брати на проведення своїх публічних акцій благословення у священноначалля.
- Самі ці акції часто являють собою ілюстрацію опонентів УПЦ до того карикатурного способу, яким вони часто зображують канонічну Церкву в Україні: підтримка комуністичної ідеології, відродження царської імперії, приєднання України до Росії, спів «Боже царя храни» і т. д.
Тим не менше, сам Лукіяник і його ідеї мають певне число прихильників серед вірян УПЦ, деякі навіть вважають його героєм, який не боїться говорити правду в очі. Так Лукіяник в 2001 році провів у Києві серію протестів проти приїзду Папи Римського Іоанна Павла II, у 2008 протестував проти приїзду патріарха Варфоломія.
Але в 2008 Священний Синод УПЦ засудив діяльність лукіяникського «Союзу православних братств» з такими формулюваннями: «пропаганда ідей і літургійних обрядів, які суперечать правилам і вченню Православної Церкви, а саме: пропаганда ідеї канонізації московського царя Івана Грозного Р. Е. Распутіна; поширення так званого "чину всенародного покаяння"».
А в 2011 Синод УПЦ відлучив Валентина Лукіяника від Церкви. У супровідній довідці зазначалося: «Лукіяник Валентин Борисович керує несанкціонованими маніфестаціями та самовільними акціями. Як правило, подібні дії носять явно виражений хуліганський характер. <...> Особливо слід відзначити зневажливе ставлення Лукіяника В. Б. як до єпископату, священнослужителів, так і до тих, хто не згоден з його позицією. <...> Називаючи себе і своїх послідовників віруючими УПЦ та її Предстоятеля, вони проявляють агресивний непослух, свідомо ігноруючи благословення священноначалля. Лукіяник В. Б., його послідовники та однодумці вносять у церковну огорожу гасла політичного змісту, ставлять себе в опозицію до священноначалля та проводять діяльність, яка компрометує Церкву і шкодить її авторитету в суспільстві, має відкрите сектантське забарвлення і характер так званого "політичного православ'я", засудженого Архієрейським Собором УПЦ 21 грудня 2007 року. <...> Вводячи людей в оману і керуючись своїми особистими амбіціями, Лукіяник В. Б. пропагує власні ідеї та погляди на загальноцерковні проблеми, які прямо суперечать офіційній позиції Церкви».
Сам Лукіяник, до речі, своє відлучення не визнав, вважав «яко не бывшим» і навіть «благословенням Божим»: «Я так і сказав Драбинку і кільком єпископам. Тому я дуже спокійно до цього ставлюся». Звичайно, ім'я Драбинка зараз звучить дуже неоднозначно. Але якщо від нього абстрагуватися, то подібна реакція дуже нагадує одного колишнього київського митрополита, який заявляв, що його анафема його «не пече», і він до неї «ставиться спокійно».
Тим не менш, в 2015 році Лукіяник відправив на ім'я Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Онуфрія покаянного листа, на підставі якого його повернули в спілкування з Церквою.
Чи змінилося щось в його діяльності? Не так, щоб дуже. 17 липня 2016 року Лукіяник організував біля Святої Софії чергову акцію, на якій виконувався гімн Російської імперії «Боже, царя храни», зазвучали заклики «Хай воскресне друга Росія». За твердженням СБУ, учасники акції в руках тримали символіку Російської імперії. І хоча УПЦ тоді відвернулось від цієї акції, всі центральні ЗМІ поспішили повідомити, що в УПЦ «тужать за царем і Росією».
Що тут можна сказати... Ми живемо в державі Україна, у нас немає царя, як немає його і в сусідній Росії. Якщо хто-небудь вважає, що слід відродити Російську імперію, то це його право, але у такому разі треба анонсувати свої акції як політичні, а не видавати їх за церковні. Лукіяник прекрасно розуміє, що в даній ситуації подібні акції можуть викликати не лише обурення в тих частинах українського суспільства, які виступають за незалежність від Росії, але і цілком конкретні акти насильства щодо віруючих УПЦ, наших храмів і духовенства. Святий апостол Павло закликав «відтяти причину для тих, хто шукає причини» (2 Кор. 11:12), учасники і організатори подібних акцій чинять навпаки.
А через 10 днів, у той самий день, коли Церква проводила Всеукраїнський хресний хід миру, любові та молитви за Україну, братство прп. Сергія Радонезького (під керівництвом В. Лукіяника) подало заяву в Київську міськадміністрацію із проханням дозволити їм акцію в центрі міста за участю 30 осіб. І, звичайно, знову ніякого благословення у священноначалля ніхто не просив.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ поширив тоді наступну заяву: «Прихильники цього братства позиціонують себе як віряни УПЦ, однак здійснюють свою діяльність без благословення священноначалія, а іноді і відверто спрямовуючи її проти Церкви. Під час своєї акції, називаючи її молебнем або Хресним ходом, братчики активно використовують епатаж, політичні гасла і символіку, строго заборонену рішеннями Священного Синоду УПЦ. <...> Діяльність Валентина Лукіяника та очолюваних ним структур має всі ознаки провокативності з метою дискредитувати Українську Православну Церкву. <...> Українська Православна Церква не має нічого спільного з громадським заходом, яке має бути організовано так званим братством прп. Сергія Радонезького 27 липня 2016 року, забороняє своїм вірним участь у ньому і закликає не піддаватися на його провокації».
Бій проти патріарха Варфоломія
Наприкінці 2020 року на Софійській площі пройшло кілька дивних акцій проти приїзду в Україну патріарха Варфоломія: 26 листопада, 4 та 11 грудня. Чому дивні? Та тому що в них брали участь явно не воцерковлені люди. Наприклад, 11 грудня пройшло дійство, де кілька десятків людей тримали плакати з написами: «Варфоломій – геть з України», «Зеленський продав церкву турецькому попу», «Варфоломій продав Святу Софію», «Чемодан, вокзал, Фанар», «Варфоломій єресіарх», «Варфоломій – слуга Помпео» і так далі. А в кінці акції протестувальники спалили опудало патріарха Варфоломія.
В Митрополії УПЦ відразу ж заявили, що не мають до мітингу ніякого відношення. Тим не менш, «дружні» Церкви ЗМІ поспішили заявити, що саме УПЦ проти приїзду патріарха Варфоломія в Україну – значить і акцію зі спаленням опудала організували з її благословення. Слід зазначити, що ні Лукіяник, ні «Братство святого Архистратига Божого Михаїла» не оголосили себе організаторами акцій. І, швидше за все, це справа рук інших людей. Але, тим не менш, 25 грудня на Софійській площі пройшов мітинг, на якому Лукіяник точно присутній. Чи варто було це робити, знаючи, що з приводу протестних мітингів «доброзичливці» вже вилили на УПЦ достатньо бруду?
Адже ось такими безглуздими мітингами маргіналізуються здорові протести священноначалля УПЦ проти приїзду в Україну глави Фанару. І, швидше за все, саме тому на останню акцію Лукіяника відреагував у своєму листі Блаженніший Митрополит Онуфрій, причому відреагував досить категорично.
Запланований на серпень 2021 року візит патріарха Варфоломія в Україну викликає закономірне неприйняття як у єпископату УПЦ, так і у простих віруючих. Існують всі передумови до того, що під цей візит значно активізуються зусилля влади і націоналістів з незаконного переведення громад в ПЦУ і взагалі тиску на Церкву та її ієрархів з метою «що звели б, коли б можна, і вибраних» (Мф. 24:24).
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній заявив в одному з інтерв'ю, що Церква проти приїзду в Україну патріарха Варфоломія, бо «його приїзд буде служити не миру в Україні, а може стати новим поштовхом до більш глобальних протистоянь...». Ймовірно священноначалля буде намагатися переконати керівництво України, донести до нього, що візит глави Фанару буде створювати ще одну лінію напруги в українському суспільстві. Якщо переконати не вдасться, то принаймні потрібно буде продемонструвати перед особою як патріарха Варфоломія, так і всіх зацікавлених осіб згуртованість віруючих УПЦ і їх вірність своїй Церкві. І зробити це масштабно, організовано, твердо, і ні в якому разі не опускаючись до дрібних пикетиків з хамськими транспарантами. І от цьому-то організованому і погодженому протесту проти візиту патріарха Варфоломія і пов'язаного з ним тиску на УПЦ можуть перешкодити акції В. Лукіяника і його «Братства». Тому що вони перетворюють законний і справедливий протест в якесь маргінальне посміховисько в стилі «а баба Яга проти», тим самим дискредитуючи його і прирікаючи на невдачу.
Ми не знаємо, що діється в душі В. Лукіяника, чи щиро він вірить, що його діяльність угодна Богу чи все-таки усвідомлює згубність своїх дій, але його справи свідчать про те, що він завдає Церкві шкоди, дискредитує Її і ллє воду на млин ворогів Церкви, демонструючи вигідну їм картинку відверто маргінальної організації, що застрягла в XIX ст. і бореться не з гріхом, а з нинішніми політичними обставинами.
***
В документі «Основи соціальної концепції РПЦ» у розділі V. Церква і політика говориться наступне: «Наявність у суспільстві різних, часом суперечливих політичних переконань, а також різнодіючих інтересів породжує політичну боротьбу, яка ведеться як законними і морально виправданими методами, так часом і методами, що суперечать нормам державного права, християнської та природної моралі. <...> Перед обличчям політичних розбіжностей, протиріч і боротьби Церква проповідує мир і співпрацю людей, що дотримуються різних політичних поглядів. Вона також припускає наявність різних політичних переконань серед її єпископату, кліру та мирян, за винятком таких, які явно ведуть до дій, що суперечить православному віровченню і етичним нормам церковного Переказу».
Тому Церква не може брати участь у політичній боротьбі, хоча і залишає таке право за своїми вірянами. Але при цьому вони не повинні заявляти, що ведуть свою політичну боротьбу від імені Церкви або використовувати при цьому своє положення або навіть авторитет серед вірян. Справу Церкви рятувати людей для вічності, а не влаштовувати політичні чи якісь інші земні справи. Не варто забувати про те, що Господь наш Ісус Христос показово відмовився від залучення в політику. Всі ми пам'ятаємо про те, що Христос ходив по воді, але не всі звертаємо увагу на те, чому Господь так вчинив. А це було саме тим способом, за допомогою якого Христос уникнув участі в політичній боротьбі.
«Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один А як вечір настав, то зійшли Його учні над море. І, ввійшовши до човна, на другий бік моря вони попливли, до Капернауму. І темрява вже наступила була, а Ісус ще до них не приходив Від великого ж вітру, що віяв, хвилювалося море. Як вони ж пропливли стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до човна зближається, і їх страх обгорнув... Він же каже до них: Це Я, не лякайтесь!» (Ін. 6:15-20).
А коли Господь посилав своїх учнів у світ, Він не сказав: «ідіть, візьміть владу в різних країнах», але «...Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Мф. 28:19,20).
І якщо патріарх Варфоломій займається нічим іншим, як політикою (принаймні, в Україні), то це не значить, що ми повинні уподібнюватися йому. Ми повинні пам'ятати про те, «якого ми духу», повинні залишатися вірними Церкві, навіть перед обличчям гонінь і завжди слідувати словам апостола Павла: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).
