Визнання прав ЛГБТ: «любов» до людей або зречення від віри?

В РКЦ активно лобіюється "терпимість" до ідеології ЛГБТ. Фото: СПЖ

Все голосніше в світі лунають голоси, що закликають переглянути ставлення Церкви до ідеології ЛГБТ, аргументуючи це необхідністю ставитися до содомітів «з любов'ю».

Головний німецький єпископ РКЦ Георг Бетцинг заявив про необхідність змінити ставлення церкви до шлюбів содомітів, а також визнати право жінок ставати «священнослужителями». Слова Бетцинга далеко не перші і не єдині. Не так давно світ потрясла заява папи Франциска, в якій він позитивно відгукувався про содомітів і закликав узаконити їх «шлюби».

Зараз до влади в США, наймогутнішій державі світу прийшов Джо Байден, відомий своїм активним просуванням ЛГБТ-ідеології. І можна не сумніватися – найближчим часом перед релігійними організаціями світу питання прийняття цієї ідеології буде поставлено з новою силою. І напевно ключовим словом в просуванні ЛГБТ буде слово «любов». Адже навіть папа Франциск міркує в подібному ключі – мовляв, якщо Бог любить всіх людей, то невже Він робить виняток для содомітів? До того ж безліч гомосексуалістів утворюють пари, в яких теж «є любов». Чому ж Церква їх тоді дискримінує?

Однак питання визнання релігійними організаціями прав ЛГБТ не таке просте, як може здатися на перший погляд.

Чому християни відмовлялися приносити язичницькі жертви?

Входження людини в Церкву Христову відбувається за допомогою Таїнства Хрещення, так само, як і подальше життя в Церкві відбувається через Таїнства. При цьому людина може не усвідомлювати або навіть не знати всієї повноти віровчення Церкви або її моральних приписів. Однак сам акт Хрещення є тією межею, яка визначає – знаходиться людина в Церкві чи ні. У зв'язку з цим корисно згадати історію хрещення євнуха апостолом Филипом:

«А Филипу Ангел Господній сказав: Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, порожня вона. Він встав і пішов. І ось, муж Ефіоплянин, євнух, вельможа Кандакії, цариці Ефіопської, хранитель всіх скарбів її, що до прибув Єрусалиму поклонитись, вертався, і, сидячи на колісниці своїй, читав пророка Ісаю. Дух сказав Филипу: Підійди і пристань до цієї колісниці. Филип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: Чи розумієш, що читаєш? Він сказав: Як же можу, коли ніхто не навчить мене? І просив Филипа зійти і сісти з ним. А слово Писання, що його він читав, було це: «Як ягня був проваджений Він на заколення, і як ягня супроти хто стриже його мовчить, так і Він не відкрив Своїх уст. У приниженні суд Йому звершився. Але рід Його хто розповість? бо із землі підніметься життя Його». Євнух же каже до Филипа: прошу тебе, це про кого говорить пророк? про себе чи або про кого іншого? А Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив про Ісуса. Тим часом, як шляхом вони приїхали до води; І озвався євнух: ось вода; що мені заважає хреститися? А Филип відказав: Якщо віруєш від усього серця, можна. Він сказав: Я вірую, що Ісус Христос є Син Божий. І наказав зупинити колісницю, і зійшли обидва в воду, Филип і євнух; і хрестив його. Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа забрав Ангел Господній, і євнух уже більше не бачив його, і продовжував шлях, радіючи» (Діян. 8: 26-39).

Визнання віри євнуха було дуже простим: «Вірую, що Ісус Христос є Син Божий», але це сповідання містить в собі взагалі все віровчення Церкви і все моральні закони.

Можна навести протилежний приклад, коли апостол Петро виголосив слова зречення від Христа, зовсім не маючи на увазі відрікатися від Нього: «Петро ж сидів на подвір'ї. І приступила до нього служниця одна та й сказала: І ти був з Ісусом Галілеянином. Але він перед всіма відрікся, сказавши: Не відаю, що ти говориш. Коли ж до воріт він підходив, побачила інша його та й каже бувшим там людям: Оцей був з Ісусом Назарянином. І він знову відрікся та став присягатись: Не знаю Цього Чоловіка. Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе. Тоді він став клястись та божитися, що не знаю Цього Чоловіка. І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: «Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене». І, вийшовши звідти, він плакав гірко» (Мф. 26: 69-75).

В епоху раннього християнства зречення від Христа також відбувалося на символічній мові жертвоприношень. У ідолів тоді в Римській імперії вже мало хто вірив, а тим більше держчиновники, які були порівняно більш освіченим людьми. Римляни, як правило, не змушували підкорені народи відмовлятися від своїх вірувань і своїх божеств. Основним, але не єдиним, звинуваченням проти християн було звинувачення в політичній неблагонадійності. Можна було вірити і поклоняться кому завгодно, в тому числі і Ісусу Христу, але разом з тим потрібно було брати участь в будь-яких загальних культах, оскільки це було символом лояльності до верховної влади Римської імперії.

Будь-яка участь в жертвопринесенні, формальна  чи ні – це зречення від Христа. І християни погоджувалися на жорстокі муки і смерть, але не зрікалися.

В деякі періоди римської історії обов'язковим була участь в культі імператора, який вважався божеством і офіційно іменувався «Dominus et deus noster» ( «Пан і бог наш»). Участь в цих культах не припускала віри в них, потрібно було просто принести необхідне жертвоприношення, а далі можна було вірити як завгодно. Майже всі такі жертвоприношення вважали простою формальністю, яка, тим не менш, була обов'язковою. І тільки християни й іудеї відмовлялися це робити, стверджуючи, що не можна навіть формально поклонятися ідолам, що це є зречення від Єдиного Бога, якому одному треба поклоняться. Християни відмовлялися залишити «нічого не значущий» шматочок ладану на жертовник ідола або навіть не кидати, а купити довідку про це (практикувалося і таке) і при цьому залишитися християнином. Будь-яка участь в жертвопринесенні, формальна чи ні – це зречення від Христа. І християни погоджувалися на жорстокі муки і смерть, але не зрікалися.

У наш час таким символом зречення від Христа, судячи з усього, є визнання прав содомітів. Для того щоб це зрозуміти, слід звернути увагу, як розглядає гомосексуалізм сучасна наука і громадська думка.

ЛГБТ і суспільство: від «немислимо» до «чинної норми»

До 17 травня 1990 року згідно Міжнародної класифікації хвороб Всесвітньої організації охорони здоров'я, гомосексуальність визнавалася психосексуальним захворюванням і мала номер 302.0. Після вона була виключена зі списку захворювань ВООЗ. У 1994 р. гомосексуальність перестали вважати хворобою у Великобританії, в 1995 р. – в Японії, в 1999 р. – в Росії, в 2001 р. – в Китаї і т.д. Але так звана депатологізація гомосексуальності почалася набагато раніше. Якщо проведене в 1978 р. опитування Американської психіатричної асоціації показало, що 68% лікарів психіатрів вважають гомосексуальність патологією, то аналогічне опитування, проведене в середині 1990-х років показало, що лише троє з 198 респондентів вважають гомосексуальність хворобою. Найвідоміший радянський і російський сексолог Ігор Кон у статті «Про нормалізацію гомосексуальності» писав: «За скасуванням діагнозу стоять не тільки і не стільки політичні міркування, скільки глибокі зміни в розумінні природи сексуальності, сексуального здоров'я та самої філософії медицини».

До 17 травня 1990 року згідно Міжнародної класифікації хвороб Всесвітньої організації охорони здоров'я, гомосексуальність визнавалася психосексуальним захворюванням

На сьогоднішній день офіційна медицина вважає гомосексуальність абсолютно нормальним явищем, а патологією визнаються не вона сама, а той психологічний дискомфорт, який може відчувати така людина. За деяким винятком вчені сходяться на думці про те, що гомосексуальність – це абсолютно нормально, більш того, вона може бути вродженою або викликаною гормональними та іншими особливостями людського організму. Приблизно з 80-х років вчені активно шукають «гей-ген» і швидше за все його «знайдуть», оскільки цього дуже хочуть люди, що фінансують подібні дослідження. Одним з основних аргументів для визнання «нормальності» содомії є той факт, що гомосексуальна поведінка спостерігається у приблизно 500 видів представників тваринного світу.

Громадська думка також змінилася на 180 градусів. Якщо раніше гомосексуалізм був ганебним і засудженим явищем, то зараз він не тільки визнається нормальним і навіть модним, але ще і людям традиційної орієнтації нав'язується комплекс провини перед представниками ЛГБТ за приниження, які вони терпіли в минулому.

Разом з цим ніхто не стане заперечувати, що Святе Письмо відноситься до содомії вкрай негативно. Наведемо лише деякі цитати: «Не лягай з чоловіком, як з жінкою, гидота це» (Лев. 18:22); «А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, то обидва вони зробили гидоту, будуть конче забиті, кров їхня на них» (Лев. 20:13). «Вони замінили Божу правду на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь. Тому видав їх Бог ганебним пристрастям: жінки замінили природне єднання на протиприродне Так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили І вони прийняли в собі відплату, відповідної своїй облуді» (Рим. 1: 24-27). У згоді зі Святим Письмом Церква також визнає содомію смертним гріхом.

СЗараз гомосексуалізм не тільки визнається нормальним і навіть модним, але ще і людям традиційної орієнтації нав'язується комплекс провини перед представниками ЛГБТ.

Для Церкви содомія гріх, для суспільства – норма

Таким чином виникає дихотомія: з одного боку, Церква засуджує содомію як гріх, а з іншого суспільству нав'язано переконання в тому, що содоміти не винні в тому, що вони такі. Винні гени, гормони, гіпоталамус (відділ мозку, відповідальний за статеву поведінку) та інше. В остаточному підсумку всі ці міркування приводять до того, що це мовляв, Бог створив содомітів такими. Тоді чому ж Бог в Святому Письмі їх строго засуджує: «Хіба ви не знаєте, що <...> мужеложники, <...> - Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6: 9,10).

Виходу з цієї дихотомії два: або визнати Бога жорстоким і немилосердним, який творить людей для того, щоб потім відправити їх на вічні муки, або визнати, що Святе Письмо не таке вже й священне і підлягає перегляду з урахуванням «досягнень» сучасної науки. В цьому і полягає пастка, розставлена ​​для християн. У чомусь це схоже на запитання, яке було задане Господу Ісусу Христу: «І вони слідкували за Ним, і підіслали підглядачів, які праведних із себе вдавали, зловити на слові Його, щоб Його видати урядові й владі намісника. І вони запитали Його: Учителю ми знаємо, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обличчя, але наставляєш на Божу дорогу Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Знаючи ж їхню хитрість, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Покажіть Мені гріш податковий: Чий образ і напис? Вони відказали: Кесарів. Він сказав їм: Тож віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І не могли зловити на слові перед народом, і дивуючиись вони Його відповіді, замовкли» (Лк. 20: 20-26).

Виходи з цієї дихотомії два: або визнати Бога жорстоким і немилосердним, або визнати, що Святе Письмо не таке вже й священне і підлягає перегляду з урахуванням «досягнень» сучасної науки.

Вищевказана дихотомія вирішується таким чином: ми живемо в занепалому світі, де гріх спотворив і нашу людську природу, і природу взагалі і цим, до речі, пояснюється також і гомосексуальність тварин. «... через одну людину гріх увійшов у світ, і гріхом – смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що в ній всі згрішили» (Рим. 5:12). Людина стала взагалі «удобосхильна до гріха». Але Бог аж ніяк не позбавив людину свободи волі. Людина може підкоритися гріху, а може панувати над ним: «... у дверях гріх підстерігає І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним» (Бут. 4: 7) говорив Господь до Каїна, коли той тільки мав намір убити свого брата.

Наприклад, вченим відомий не один, а цілих 29 генів відповідальних за розвиток алкоголізму. Але це зовсім не означає, що носії цих генів обов'язково стануть алкоголіками. Науковий співробітник Інституту загальної генетики Російської Академії наук Світлана Боринська в одному з інтерв'ю сказала так: «Тепер ми вже знаємо, що людина може отримати від батьків гени, відповідальні за розвиток алкоголізму, але ймовірність стати алкоголіком при цьому становить 50%. Ми повинні пам'ятати, що природа надає нам свободу вибору». Бог завжди залишає людині свободу вибору між гріхом і виконанням заповідей. Якщо у людини існує генетична або яка інша схильність до якого-небудь гріха, це не означає, що у неї немає свободи волі. Це означає, що їй буде потрібно більше допомоги Божої в боротьбі з цим гріхом і нагорода на небесах за таку перемогу також буде більшою.

Але в сучасному світі не прийнято говорити про гріховність людської природи. Навпаки, людина в її сьогоднішньому занепалому стані визнається мірилом всіх речей. «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції України). А якщо гріховність людини виноситься за дужки, і вона визнається «найвищою цінністю», то ми і потрапляємо в лещата зазначеної вище дихотомії.

Протестанти вже давно визнали права ЛГБТ, зараз на цей шлях стали католики. Але ні ті, ні інші не готові визнати Бога жорстоким і немилосердним. Значить залишається другий варіант – виправляти Біблію. Але це тягне за собою просто катастрофічні наслідки для християнства.

Наслідки «підгонки» Біблії під очікування суспільства

По-перше, якщо Біблія «помиляється» у своєму засудженні гомосексуалізму, то значить вона може також помилятися і в інших питаннях. Відповідно знищується авторитет Писання як одкровення Бога людям. «Виправивши» Біблію один раз, люди будуть виправляти її знову і знову пристосовуючи до своїх гріхів. Біблія як слово Боже зникне. Виникне ситуація про яку пророкував Амос: «Ось дні настають, говорить Господь Бог, коли Я пошлю на землю голод, – не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова. І будуть ходити від моря до моря і блукати від півночі до сходу, шукаючи слова Господнього, і не знайдуть його» (Ам. 8: 11-12).

По-друге, Святе Письмо написано пророками (Старий Завіт) і апостолами (Новий). А в Символі віри є такі слова: «Вірую <...> в Духа Святого <...> що пророкували пророки». Тобто ми сповідуємо, що Дух Святий промовляв через пророків, а потім через апостолів. Визнаючи «помилковість» Письма ми тим самим заперечуємо дійство Святого Духа в Церкві, як Старозавітній, так і Новозавітній. А якщо Духа Святого немає в Церкві, то хто ж робить Таїнства, хто прощає гріхи, хто робить нас причасниками Тіла і Крові Христових? Якщо Святого Духа немає в Церкві, то і «віра наша марна», так само як і «... якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1 Кор. 15:14).

Таким чином визнання прав ЛГБТ – це не якась там «ікономія» і ніяка не «любов» до содомітів, це справжнісіньке зречення від християнства, це той шматочок ладану, який нас закликають хоч формально, хоч як завгодно, але кинути на жертовник ідолу, і який ні в якому разі не можна кидати. Тому що будемо ми усвідомлювати це чи ні, чи будемо ми внутрішньо з цим згодні чи ні, але ми зробимо акт зречення.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до законопроектів про ліквідацію Церков за держзраду?
правильно, зрадив Батьківщину - відповідай
0%
це маячня, Церква взагалі не має відношення до політики
71%
нічого незвичайного, всього лише новий елемент тиску
29%
Усього опитано: 17

Архів

Система Orphus