Якщо вам Бандера батько, то хто для вас Церква?

"Священники" ПЦУ поют песню про Бандеру. Фото: СПЖ

В Івано-Франківську «священники» ПЦУ провели «панахиду» по уніату Степану Бандері, а потім заспівали пісню «Батько наш Бандера». Що означає подія?

Зазвичай розкольники та їхні шанувальники ображаються на зауваження, що вони на місце Бога ставлять націю та її вождів, називають подібні слова маніпуляціями, очорненням патріотів і «кремлівською пропагандою». І, можливо, вони щиро так думають. Але звернімося до простих фактів.

В Івано-Франківську «духовенство» ПЦУ на урочистому заході біля пам'ятника Бандері, присвяченому дню народження, звершило «панахиду» по вождю (який був, до речі, не православним, а уніатом) а потім виконали пісню «Батько наш Бандера, Україна – мати». Репортаж про подію в своєму Фейсбук розмістив мер міста Руслан Марцінків.

Думку середньостатистичного «патріота» про акцію в Івано-Франківську передбачити не складно: «священники» ПЦУ люблять свою Батьківщину і тому співають пісню про людину, яка боролася за її свободу. Що тут дивного?

І дійсно, з точки зору націоналіста нічого дивного в цій події немає – священники теж повинні любити свою землю і шанувати героїв, які за неї боролися. Але чи повинні пастирі при цьому публічно проголошувати батьком не Бога, а людину, до того ж вельми сумнівних християнських чеснот?

Найточніше це запитання сформулювала одна з читачок, котра прокоментувала в Фейсбук мера Івано-Франківська цю подію: «А я думала, що ваш батько – Отець, що на небесах?!»

Скріншот коментар під публікацією Марцінківа у Фейсбук про відзначення дня народження Степана Бандери

Новина про виступ в Івано-Франківську викликала в Мережі широкий резонанс, тому проаналізуймо саму пісню, і що означає її виконання «священниками» структури Думенка.

Про що співається у пісні?

«Духовенство» ПЦУ виконало пісню про повстанця, який надихаючись ім'ям Бандери боровся з «москалями» і героїчно загинув. Історія головного героя, який лежить під дубом «без лівої ноги і правої руки», переривається рефреном «Батько наш – Бандера, Україна – мати, Ми за Україну будем воювати!»

Безумовно, текст пісні не зобов'язаний слідувати історичній правді, але він несе потужний виховний і ідеологічний заряд, який використовується сьогодні, щоб викликати «патріотичні» емоції і впливати «належним» чином на нас, сучасних українців. Основні тези пісні наступні: батько для українця – Бандера, мати – Україна, «москалі» – погані, і їх потрібно бити. Думається, саме тому члени ПЦУ, що позиціонують себе найбільш патріотичними патріотами, і виконали цей твір.

У самому ж тексті пісні є ряд тез, які не можуть не викликати запитань.

  1. У пісні говориться, що українці ворогували з росіянами: «А ми з москалями та й не в згоді жили».

Зазвичай повстанцями називають членів ОУН-УПА, які з 1944 по 1956 роки вели на території Західної України партизанську війну з радянською владою. Вже по тому, де відбувалися ці дії, нескладно зробити висновок, що москалів (так націоналісти називають росіян) там не було. А якщо і були, то в надто незначній кількості, щоб їх окремо згадувати. Тобто повстанці «не в злагоді жили» не з москалями, а тими українцями, хто був лояльний до радянської влади. І здебільшого це були не члени НКВС, які воювали з УПА, а звичайні селяни, які просто хотіли жити спокійно, а не битися з «совєтами». За даними істориків, у 1944-1953 рр. члени УПА вбили всього 30676 осіб. З них більша частина – мирне населення Західної України: колгоспники і селяни – 15355; робітники – 676; представники інтелігенції – 1931 (включаючи 50 священників); діти, люди похилого віку, домогосподарки – 860. Всього – 18822 смерті цивільного населення, на які патріотів надихнули «батько наш Бандера й Україна-мати».

  1. У пісні йдеться про якийсь бій, який, очевидно, стався на свято Петра і Павла: «...На самого Петра у бій ми вступили. Москалі тікали, аж лапті губили, а наші за ними постріли били».

Історія не повідомляє нам про видатні перемоги повстанських загонів над «москалями», тільки велика кількість дрібних партизанських набігів. Але згадка Петра (очевидно, мається на увазі святкування пам'яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня за новим стилем) змушує згадати, що в 1944 році (13-22 липня) дійсно стався великий військовий бій, в якому могли брати участь повстанці. Тільки от не УПА, а дивізії вермахту, СС «Галичина». Ця битва – битва під Бродами між 13-м корпусом 4-ї танкової армії вермахту, до складу якого входила дивізія СС «Галичина», і радянськими військами 1-го Українського фронту. Битва закінчилася розгромом дивізії, після чого частина «галичан» приєдналася до УПА. І суть не в тому, що текст повстанської пісні розходиться з історичною правдою (умовні лапті втрачали не «москалі»). І навіть не в тому, що у складі 1-го Українського фронту було безліч етнічних українців, яких есесівці «Галичини» «били» у складі нацистської армії. Важливо, що в цьому бачать героїзм «священники» ПЦУ і пропонують його своїм вірянам в якості прикладу для наслідування.

Хто для християн батько?

Українці люблять і вміють співати. Хто з нас після надцятої чарки не затягував яку-небудь пісню, не особливо задумуючись над її змістом? Таких не так багато. Але тут є нюанс – якщо подібний спів і відбувається зазвичай на відпочинку і в тісному колі.

Якщо ж «священники» співають таку пісню в облаченнях, ще й одразу після «панахиди», то вони очевидно висловлюють позицію своєї «Церкви». Іншими словами, ставлення до Бандери як батька – офіційна позиція ПЦУ.

Але чи треба говорити, кого в істинній Церкві називають Батьком? Згадаймо слова Спасителя: «І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос» (Мф. 23:9-10). Так, у Церкві словом «батько» називають не тільки Бога. Крім звичайного звернення до священнослужителя, називають словом «отець» особливо шанованих пастирів. Наприклад, покійного Митрополита Амфілохія (Радовича) називали «отцем православної Чорногорії». Є вираз «духовний отець» по відношенню до наставника, якому православний християнин сповідається і перевіряє свої духовні проблеми.

І, звичайно, віряни з любов'ю звертаються «отець» до людей, яких Церква зарахувала до лику святих. Ми знаємо, що святі отці перебувають біля Престолу Божого і їхня молитва має особливу силу.

Але всі християни – і пастирі, і духовенство, і святі прагнуть наслідувати Отця Небесного.

«Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5:48), – говорить нам Христос. Адже це не просто слова, це – орієнтир для нас, християн. У цих словах – спонукальне дієслово – «будьте». Ми дивимося на досконалість Небесного Отця й самі прагнемо стати досконалішими. І це природно – брати приклад з Того, на Кого хочеш бути схожим.

Маленькі діти дуже швидко переймають звички своїх батьків. Вони просто дивляться – і повторюють. І погане, і хороше.

Дорослі від дітей нічим принципово не відрізняються, вони так само шукають собі приклад для наслідування. І якщо орієнтир для нас – Отець Небесний, то у нас є стимул наблизитися до досконалості. А якщо орієнтир інший?

Є в Святому Письмі зовсім інша згадка слова «батько». Христос, звертаючись до фарисеїв, каже їм: «Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете» (Ів. 8:43-44).

ПЦУ пропонує нам в ролі «батька» Степана Бандеру, пропонує його вірянам як духовного орієнтира. Нам можуть заперечити – мовляв, ніхто зі «священників» про це прямо не заявляв. Але вони і не зобов'язані. Якщо вони проводять богослужіння, а потім у священичих ризах співають «батько наш Бандера» – цього цілком достатньо. Крім того, не так давно глава ПЦУ Сергій Думенко заявляв, що Бандера – «геній націотворчого духу», і він гордий, коли його і членів його структури називають бандерівцями.

Чи може Бандера служити моральним орієнтиром для християнина?

Особистість Степана Бандери дуже суперечлива для сучасної України. Ще недавно ставлення до Бандери було переважно негативним через співпрацю з нацистами і терористичну діяльність ОУН по відношенню до цивільного населення. Після Євромайдану все змінилося – зараз його позиціонують борцем за незалежність України і намагаються зробити національним героєм. Але ми не будемо оцінювати особистість Бандери з точки зору його політичної діяльності. Нас цікавить, яким він був християнином.

Батьком Степана Бандери був уніатський священник. У 30-х роках ХХ століття на території Західної України (тоді це була Польща) він організовує низку терористичних актів, простіше кажучи, – вбивств відомих державних діячів Польщі. На Варшавському процесі з приводу резонансного вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького прокурор Бандері заявив, що терористична діяльність ОУН «суперечить основам християнської моралі», що, втім, вождя ОУН особливо не вразило.

У 1940-1941 роках, під час розколу націоналістів на ОУН Бандери і ОУН Мельника Степан Бандера віддає накази на знищення сотень побратимів-«мельниківців».

Але, мабуть, найбільш неоднозначний факт біографії Бандери – співпраця з німецькими нацистами. Навесні 1941 року ОУН Бандери створила на території Польщі Український легіон у складі нацистських батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» загальною чисельністю 800 чоловік. Саме їх звинувачують у масових єврейських погромах у Львові та інших містах України при наступі фашистів на СРСР. Пізніше нацисти об'єднали «Нахтігаль» і «Роланд» в 201-й охоронний батальйон і відправили знищувати білоруських партизанів, а заодно – і нелояльне до Німеччини місцеве населення. У цьому звинуватив «бандерівців» президент Білорусі Олександр Лукашенко.

Зараз в Україні прийнято вважати, що Степан Бандера не співпрацював з нацистською Німеччиною, та ледь не боровся з нею.

Зазвичай найголосніше про це говорять 1 січня, під час київської смолоскипної ходи на честь дня народження вождя. Хоча зовні хода до болю нагадує факельні марші нацистської Німеччини.

"Священники" УПЦ КП (тепер ПЦУ) очолюють "бандерівську" смолоскипну ходу, 2014 рік

Останню ходу, яка відбулася 1 січня 2020 року, жорстко засудив посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон, який назвав Степана Бандеру «помічником нацистського режиму».

Можна по-різному ставитися до Бандери-політика, але чи може він бути «батьком» для християнина? Чи навчав він заповідей Христових? Чи навчав любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає, і робити добро тим, хто творить напасті? Зовсім ні.

Може, Степан Бандера вчив любові? Ні, він учив ненавидіти і вбивати незгодних з його ідеями.

З таким багажем є дуже серйозні сумніви, що Степан після смерті став по праву руку Спасителя, не кажучи вже про те, щоб бути моральним та духовним орієнтиром для християн.

Тоді чому Сергій Думенко вважає Бандеру «національним генієм» і гордий бути бандерівцем? Чому його «священники» називають Бандеру «батьком»?

Кому Бандера не батько, тому Україна – не мати?

Незважаючи на те, що «Батько наш Бандера» – всього лише пісня, її рефрен «Батько наш Бандера, Україна – мати» є ідеологічним прапором сучасної України. Ставлення до особистості Степана Бандери нав'язується саме в такій зв'язці і є тестом на «патріотичність» поряд з горезвісним «чий Крим?». Українцям навіюється, що якщо вони не вважають Бандеру національним героєм, то й Україну вони повноцінно любити не можуть. Простіше кажучи, якщо для тебе Бандера не батько – то ти не справжній українець.

Але якщо ти не просто українець, а православний християнин?

А християнин просто не може не звернути уваги, що рефрен «Батько наш Бандера, Україна – мати» – це перекручена калька відомих слів священномученика Кіпріана Карфагенського «Кому Церква не Мати, тому Бог не Отець». Насправді святий сказав трохи інакше: «Той не може вже мати Батьком Бога, хто не має матір'ю Церкви». Але стосовно до українських розкольників це формулювання звучить навіть яскравіше – людина, яка відійшла від Церкви, вже не вважає Батьком Бога, а тому змушена шукати Йому заміну.

І ми бачимо, як працює ця заміна в реальності. Чому «ієрархи» і «священники» ПЦУ навчають свою паству відбирати храми в вірян УПЦ, ламати двері ломами, зрізати їх болгарками? Чому вчать «молитві» з кастетами і бітами? Чому вчать не любити, а ненавидіти свого ближнього? Та все тому ж – хоча вони і вимовляють вголос церковні молитви, але в серці там «Батько наш Бандера». Бо Степан й інші націоналістичні вожді вчили не любити, а ненавидіти: поляків, росіян, «неправильних» українців, більшовиків і т. д. А ненависть, якою б «патріотичною» вона не була, не може наблизити людину до Бога.

І якщо наші заблукалі брати зараз цього не зрозуміють, потім може бути пізно.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як вплине обрання нового Патріарха СПЦ на «українське питання»?
Ніяк, Сербська Церква буде визнавати тільки УПЦ
60%
СПЦ буде рухатися до визнання ПЦУ
0%
Патріарх Порфирій скличе зустрічі Церков для вирішення проблеми
40%
Усього опитано: 15

Архів

Система Orphus