Що буде з Київською та Почаївською лаврами, якщо їх захопить ПЦУ?

Епіфаній Думенко має намір відібрати лаври в УПЦ. Фото: СПЖ

Епіфаній Думенко заявив, що Київська і Почаївська лаври повинні відійти до ПЦУ. Ким же він зібрався населяти лаври, якщо в його власній структурі майже немає «ченців»?

24 грудня 2020 року керівник ПЦУ Епіфаній Думенко заявив, що його структура буде домагатися передачі в своє розпорядження Почаївської та Києво-Печерської лавр.

За словами глави ПЦУ, «від держави залежить: передати їх Православній церкві України чи не передати». При цьому Думенко запевняє, що ПЦУ не хоче «розпалювання ворожнечі та протистояння на релігійному ґрунті», а «тільки справедливості і миру».

По-перше, чути від людини, чия релігійна структура відібрала за допомогою фізичного насильства більше 120 храмів канонічної Церкви, слова про те, що він не хоче ворожнечі – не тільки дивні, але й абсурдні. Це так само, як від вовка чути, що він не хоче ворогувати з ягням, а тільки з'їсти.

По-друге, роблячи такі заяви, Думенко прекрасно розуміє, що ні до чого хорошого вони не призведуть. Спроби відібрати монастирі у канонічної Церкви однозначно викличуть саме те саме «розпалювання ворожнечі та протистояння на релігійному ґрунті», якого ПЦУ нібито хоче уникнути. Більш того, навіть слова про це – ні що інше, як провокація, спрямована на розпалювання міжрелігійного протистояння.

По-третє, говорить він про це не вперше, і не тільки він. Кілька років тому подібні думки висловлював і голова УПЦ КП Філарет Денисенко. Крім того, ці думки з дивовижним завзяттям озвучуються праворадикалами і різними «патріотами», а в 90-х і в 2014 році навіть робилися спроби реалізувати їх.

З іншого боку, Думенко Сергій Петрович, розмірковуючи про «мирне» захоплення Почаївської та Києво-Печерської лавр, мовчить про один дуже суттєвий аспект – хто буде населяти ці два величезних монастирі у разі, якщо вони «мирним» шляхом відійдуть до ПЦУ? Іншими словами, чи достатньо у думенківської структури людських ресурсів для того, щоб монастирі залишилися монастирями, а не були перетворені в невідомо що? Давайте спробуємо відповісти на ці два запитання.

Скільки «ченців» у ПЦУ?

15 грудня 2020 року Сергій (Епіфаній) Думенко, виступаючи на архієрейському соборі» ПЦУ, заявив, що його структура – найбільша релігійна організація України. Всю брехню цієї заяви ми детально розбирали в одній із статей, а буквально кілька днів тому підтвердження нашої правоти і брехливості Думенка прийшло з Мінкульту.

Згідно з даними Міністерства культури України, опублікованими у відповідь на запит журналістів «Радіо Свободи», в УПЦ майже в два рази більше парафій, ніж у ПЦУ. І якщо Думенко назвав тільки приблизну кількість громад своєї структури, то Мінкульт озвучив цілком конкретні цифри.

Разом з тим у своєму звіті за 2020 рік керівник ПЦУ, говорячи про приблизні цифри парафій, священників і монастирів (!), мовчить про кількість ченців своєї релігійної організації. І робить це не вперше – в 2019 році він точно так же ні словом не обмовився про те, скільки ж ченців налічувала ПЦУ в 2019 році. Чому?

Річ у тому, що ченців ПЦУ, на відміну від «парафій», набагато легше порахувати.

Адже, за великим рахунком, парафію можна зареєструвати на папері (для цього потрібно зібрати 10 підписів), але в дійсності її може й не існувати. А ось з «монахами» зробити те ж саме складніше. Особливо, коли їх кілька десятків. І якщо Епіфаній про своїх «монахів» мовчить, то у того ж Мінкульту є конкретні цифри .

На початку 2019 року, тобто на момент об'єднання УАПЦ та УПЦ КП в ПЦУ, Міністерство культури України опублікувало дані про кількість «ченців» в обох цих структурах.

На той момент в УПЦ КП налічувалося 63 «монастирі». В них нараховувалося 230 «ченців». У середньому 3,65 «ченця» на «монастир». Однак, як помітили в мережі, усереднювати кількість насельників» розкольницьких «обителей» не можна, тому що в деяких з них не жив ніхто.

На початку 2019 року в УПЦ КП налічувалося 63 «монастирі», в них налічувалося 230 «ченців». У середньому 3,65 «ченця» на «монастир». В УАПЦ – 18 «ченців» на 14 «монастирів» по всій країні. В середньому 1,28 «ченця» на «монастир».

Наприклад, у Чернівецькій області на 4 «монастиря» УПЦ КП налічувалося 3 «ченці». У Тернопільській області – 5 «ченців» на 6 «монастирів»... І це не дивно. Бо якщо врахувати, що більшість «братії» проживала в київських Михайлівському Золотоверхому і Видубицькому монастирях, то на регіони залишаться одиниці.

Схожа картина спостерігалася в УАПЦ. Так, на всю цю структуру до 2019 року налічувалося 18 «ченців» на 14 «монастирів» по всій країні. В середньому 1,28 «ченця» на «монастир». При цьому, як і в випадку з УПЦ КП, в деяких «обителях» не було «ченців» взагалі. Наприклад, у Тернопільській області на 5 «монастирів» 5 «монахів», а у Вінницькій – на 1 «монастир» 0 «ченців»..

Отже, в момент злиття УПЦ КП і УАПЦ в ПЦУ у новій структурі повинен був бути 81 монастир (Думенко повідомив – «близько 80») та 248 «ченців» (про це Думенко промовчав). Середня населеність «обителей» ПЦУ – 3,1 «чернець». До того ж ми повинні врахувати, що частина кліру Думенка потихеньку мігрує назад до Філарета, тому наведена цифра 248 «ченців» може навіть виявитися завищеною.

У той же час, навіть якщо не вважати останні постриги в чернецтво, які були вчинені в період з 15 грудня 2020 року по 4 січня 2021 року (момент написання статті) в канонічній Українській Православній Церкві на 255 обителей налічується 4548 ченців.

Звідси стає зрозумілим мовчання про «монахів» в доповідях Епіфанія – озвучувати цифру 248 «ченців» ПЦУ на тлі 4548 в УПЦ якось ганебно, чи що.

Середня населеність «обителей» ПЦУ – 3,1 «ченців».

Що відбувається в «обителях» ПЦУ?

Найцікавіше, що при цьому Епіфаній не соромиться говорити про те, що в УПЦ потрібно забрати Києво-Печерську і Почаївську лаври, в яких ченців в рази більше, ніж у всій ПЦУ разом взятій. Зрозуміло, що населити «монахами» ці два величезні монастирі думенківська організація просто не зможе. Що ж тоді станеться з лаврами, якщо вони все-таки «мирно» відійдуть до ПЦУ?

Для того щоб відповісти на це запитання, погляньмо на трьох прикладах на те, що відбувається в деяких «монастирях» структури Думенка.

Приклад №1: Феодосіївський монастир.

Про те, яке «духовне життя» в обителях ПЦУ, найкраще можна зрозуміти на прикладі Феодосіївського монастиря, що розташований прямо через дорогу від Києво-Печерської лаври... Ця обитель перейшла в користування УПЦ КП у 1992 році. До відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря тут перебували керівні органи УПЦ КП. Після «об'єднавчого Собору» 15 грудня 2018 року монастир увійшов до складу ПЦУ, а з 20 червня 2019 року перебуває в безпосередньому підпорядкуванні Епіфанію Думенку. Тобто Феодосіївський монастир – це далеко не остання і не глуха обитель. Що ж відбувається за стінами монастиря? Про це пишуть самі віруючі ПЦУ. Їм слово.

«Молодий і амбітний постриженик Михайлівського монастиря архімандрит Макарій намісником став недавно – в 2013 році. Відтоді він взяв курс на встановлення в обителі своєї особистої, ніким не обмеженої влади і перетворив його, по суті, на власну парафію, з якої годується сам "і весь дім його". У готельному корпусі монастиря, де є не менше 30 кімнат, які могли б приймати паломників з усіх кінців світу, систематично "немає місць". Зате там живе велика кількість нікому невідомих цивільних осіб і сімей з маленькими дітьми, яких місцеві ченці ідентифікують як односельців намісника Макарія з села Луків Львівської області. Таких там набагато більше, ніж чоловіків в клобуках.

Братія не присутня на службах, ранкове правило виконує один читець і один службовий священник, вечірньої немає зовсім. У монастирі в даний час проживає лише шість ченців, двоє з яких літні і не служать навіть раз у тиждень.

Віряни ПЦУ про Феодосіївський монастир ПЦУ

Братія не присутня на службах, ранкове правило виконує один читець і один службовий священник, вечірньої немає зовсім. У монастирі в даний час проживає лише шість ченців, двоє з яких літні і не служать навіть раз у тиждень. Череду (щоденне "богослужіння" – Ред.) проводять шість світських священників і дияконів разом із двома ієромонахами. Також у монастирі немає спільних трапез, де б була присутня вся братія на чолі з намісником і читалися б житія святих або псалми. Глава обителі їсть окремо в своїй трикімнатній келії спільно з родичами і друзями.

Духовна опіка братії також не проводиться. У монастирі відсутній духівник, так що не відбувається регулярних сповідей і бесід...

Останній чернечий постриг відбувся тут 5 років тому. Нові послушники не приходять, за винятком семінаристів із Київської духовної академії для співу і читання, але ніхто з них надовго залишатися не хоче. Отже, не відбувається виховання нового покоління в дусі молитви та праці. Всі побутові клопоти забезпечують найняті працівники, у тому числі жінки, які взагалі не повинні перебувати в келейному корпусі.

Нестачі грошей обитель, треба вважати, не відчуває – на її території розташовано приміщення, яке постійно орендують різні політичні партії, а за це вони повинні приносити чималі суми. Також час від часу порожні, не зайняті монахами, паломниками і родичами намісника, кімнати здають під офіси. Окремі спонсори сплатили відновлення високої дзвіниці, яка колись була підірвана більшовиками. Тільки ось для кого дзвонять її дзвони?».

Погодьтеся, що картина духовного занепаду одного з центральних монастирів ПЦУ не тільки невтішна, але і досить показова. При цьому самі парафіяни Феодосіївського монастиря в приклад того, як повинне виглядати належне монастирське життя, приводять Києво-Печерську лавру. Вона, за їхніми словами, – справжній монастир, що різко контрастує з Феодосіївським.

Саме тому, кажуть віряни ПЦУ, «більшість людей проходять Феодосіївський монастир, швидко прямуючи в Лавру, в печери, до святинь і відомих на всю Україну старців».

Приклад №2: Видубицький монастир.

Ще одна київська обитель, що належить ПЦУ, – це Видубицький монастир. Заснований він був ще в XI столітті. У 1990 році в обителі відновилися богослужіння. Через два роки віруючі канонічної Української Православної Церкви були вигнані з монастиря, яким заволоділа УПЦ КП. Велика частина вірян (наприклад, весь клирос разом із регентом Дмитром Болгарським) залишилася вірною УПЦ і перейшла в Іонинський монастир або Києво-Печерську лавру. З 1997 року у Видубицькому монастирі УПЦ КП відновила «чернече життя». У 2008 році намісником обителі став Епіфаній Думенко. Займав він цю посаду аж до 2018 року – коли очолив ПЦУ. Що ж відбувалося і відбувається за стінами Видубицького монастиря?

Ситуація з чернецтвом в українській Церкві, м'яко кажучи, невтішна – на всю Україну є лише кілька монастирів з кількома ченцями в кожному, і ті нерідко прийшли туди просто від безвиході, через складну ситуацію в житті, після розлучення або з архієрейськими амбіціями. То є дуже мало тих, хто з юності обрав ангельський образ своїм покликанням.

Парафіяни ПЦУ про «чернецтво» у ПЦУ

Ще в 2015 році (тобто, коли обителлю керував Думенко) в мережі почали з'являтися публікації, згідно з якими на території Видубицького монастиря діяли досить дивні, як для Православ'я, організації. Одна з них – «Йога світу».

Заходимо на сайт цієї організації і бачимо, що її прописка не змінилася: «Йога світу. Ми роззташовані в самому серці стародавнього Києва, у Видубицькому монастирі, поруч з ботанічним садом». Що ж, крім занять йогою в "затишних залах", пропонує керівництво цієї організації? Читаємо: «Ци-гун, медитації, езотеричні подорожі, езотерична література та багато-багато іншого!».

Оголошення про заняття йогою у Видубицькому монастирі

Що мається на увазі під «багато-багато іншого» після «езотеричних подорожей», важко собі уявити. Але точно нічого спільного з чернецтвом і чернечим життям.

Приклад №3: Монастир на честь апостолів Петра і Павла.

У 2019 році стало відомо, що Тернопільська єпархія ПЦУ замішана у скандалі, пов'язаному з продажем Червоногородського замку та монастиря на честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Сам монастир хоча і перебуває у власності ПЦУ (а до цього – УАПЦ), пустував. Можливо, з цих міркувань, а може, і з іншої причини керівництво Тернопільської єпархії УАПЦ вирішило його продати, а керівництво Тернопільської єпархії вже ПЦУ – не побажало хоч якось змінити ситуацію.

За словами керівника «Фонду пам'яті митрополита Мефодія» (Кудрякова, колишнього глави УАПЦ – Ред.) Наталії Шевчук при продажу цієї нерухомості було виручено «трохи менше півмільйона гривень». Однак, «ні копійки на рахунок єпархії зараховано не було».

Церковне майно «ієрархи» продали за нехитрою схемою. «Єпархія» вступила в товариство з обмеженою відповідальністю з майном, а бізнесмени – з грошима. Після цього «єпархія» вийшла із засновників товариства. Вже без замка з монастирем.

У даний момент історією з продажем нерухомості зайнялися в Державному бюро розслідувань, де на початку грудня зареєстровано кримінальне провадження.

На місце «архієпископа», що брав участь у продажу монастиря, тоді ще УАПЦ, Мстислава Гука прийшов «владика» Тихон Петранок, який заявив, що в касі «єпархії» грошей не було: «Я не знаю, нуль. Я прийшов до єпархії, то у нас в касі був нуль».

В кінцевому підсумку, Тернопільська «єпархія» ПЦУ, яка втратила в угоді майно, визнавати себе потерпілою стороною відмовилася.

Висновки

Відомо, що наявність або відсутність ченців – це індикатор духовного життя Церкви. Адже, по-перше, саме завдяки чернечій молитві стоїть наш світ, що тоне в гріхах. По-друге, ченці подають приклад духовного життя мирянам. По-третє, саме представники чернецтва стають єпископами. Ну а по-четверте, якщо в Церкві немає (або дуже мало людей), готових цілком і повністю присвятити своє життя Богові в ангельський чин, то це говорить не стільки про кризу чернечого покликання, скільки про кризу такої Церкви.

У цьому сенсі ПЦУ з 240 ченцями – це духовна яма. «Ченців» там так мало, що її керівнику навіть соромно згадувати їх число. При цьому він заявляє, що готовий відібрати Києво-Печерську та Почаївську лаври Української Православної Церкви. Що станеться в цьому випадку з двома найбільшими монастирями нашої Церкви, можна здогадатися на прикладі тих обителей, які зараз належать ПЦУ. Ні чернечого життя, ні духовного окормлення вони запропонувати не можуть. Оренда під офіси політичних партій чи езотеричних і чужих християнству організацій, здача в найм – це все, чим вони сьогодні живуть. Якщо ж ці обителі не можна буде використовувати для отримання довгострокового прибутку – їх можуть просто продати.

Всю убогість «богопосвяченого життя» в думенківській структурі розуміємо не тільки ми, але й прихильники ПЦУ. Ті ж парафіяни Феодосіївського монастиря зазначають: «Ситуація з чернецтвом в українській Церкві, м'яко кажучи, невтішна – на всю Україну є лише кілька монастирів з кількома ченцями в кожному, і ті нерідко прийшли туди просто від безвиході, через складну ситуацію в житті, після розлучення або з архієрейськими амбіціями. То є дуже мало тих, хто з юності обрав ангельський образ своїм покликанням».

І це дійсно так. Тому що не може бути «ангельського образу» в «церкві», яка будується не на Христі та Любові, а на політичному догоджанні і насильстві.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи вплине президентство Байдена на церковну ситуацію в Україні
так, українська влада буде активніше підтримувати ПЦУ
56%
ні, Україна не залежить від впливу США
0%
треба молитися і не звертати на політику уваги
44%
Усього опитано: 9

Архів

Система Orphus