Розворот Зеленського до ПЦУ: причини і наслідки

Влада Зеленського продовжує "порошенківську" релігійну політику. Фото: СПЖ

Зеленський запросив главу Фанару в країну, Шмигаль заявив про фінансування ПЦУ, дипломати активно просувають цю структуру. Куди зник нейтралітет української влади?

Українська влада, схоже, остаточно вирішила наступити на ті ж самі граблі, які боляче вдарили П. Порошенка на минулих виборах президента. Що є причиною нинішніх зусиль влади по просуванню проекту «ПЦУ» і які наслідки це може мати для української держави і суспільства? Спробуємо розібратися.

У серпні 2019 р. новообраний Президент України Володимир Зеленський під час візиту в Туреччину відвідав Фанар, де зустрівся з патріархом Варфоломієм. Під час цієї зустрічі відбувся дипломатичний скандал, оскільки В. Зеленський в останній момент відмовився підписувати спільну заяву з головою Константинопольської Церкви, яка була вже підготовлена українським МЗС. Офіційно причина такого демаршу озвучена не була, але секрету ніхто не робив: у заяві були слова про держпідтримку ПЦУ і про виконання новою владою обіцянок, даних Фанару П. Порошенком.

Обіцянки ці, нагадаємо, полягали не тільки в підтримці ПЦУ і примусі Української Православної Церкви влитися в цю організацію, але також і в тому, щоб віддати Фанару кілька десятків українських монастирів і храмів як ставропігій. Для В. Зеленського це тоді було вже зовсім too much і підписуватися під цим він відмовився. А для того, щоб патріарху Варфоломію все стало б зовсім зрозуміло, заявив буквально наступне: «Влада не повинна втручатися в церковні справи, я буду захищати незалежність Церкви». Але через рік усе змінилося.

Влада не повинна втручатися в церковні справи, я буду захищати незалежність Церкви.

Володимир Зеленський – патріарху Варфоломію в 2019 році

16 жовтня 2020 р. В. Зеленський наніс візит патріарху Варфоломію в його резиденції на Фанарі і офіційно запросив його відвідати Україну в наступному році. «Вдячний за все, що ви зробили і робите для України. Для нас важлива така підтримка на шляху до миру. Україна – тепла і гостинна. Ми всі будемо дуже раді вашому приїзду, це буде дуже важливий візит для України», – сказав В. Зеленський.

Зустріч В. Зеленського та патріарха Варфоломія на Фанарі 16.10.2020 р. Фото: president.gov.ua

Цікава деталь цього візиту: В. Зеленський, який на початку свого президентства заявив: «Не шукайте мене в церкві» і який дійсно не відвідував в Україні церковних служб навіть на Різдво і Великдень, під час візиту на Фанар раптом опинився на богослужінні, яке звершував митрополит Гальський Еммануїл (Адамакіс). Якщо хто не пам'ятає, він був однією з головних фігур в проекті «ПЦУ». 15 грудня 2018 року він очолював так званий «об'єднавчий Собор» в Києві, на якому ця організація була створена.

Аналізуючи зміну релігійної політики української влади останнім часом слід також згадати два кадрові рішення. В кінці вересня один з отців-засновників ПЦУ, колишній голова Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш був призначений головою Відділу у справах релігій і національностей Кабінету Міністрів України. Цей підрозділ був відтворений у структурі Секретаріату КМУ також у вересні спеціально під Юраша. А 4 листопада 2020 р. з посади першого заступника голови Офісу президента був звільнений Сергій Трофимов, чиновник, який не тільки не приховував своєї належності до УПЦ, але й був помічений у виконанні обов'язків іподиякона на богослужінні.

«Символ віри» Шмигаля на Фанарі

Денис Шмигаль читає на Фанарі "Символ віри". Фото: скріншот відео

30 листопада 2020 р. на Фанарі з нагоди свята святого апостола Андрія Первозванного побувала представницька делегація уряду України, очолювана прем'єр-міністром Денисом Шмигалем. Цікавий пасаж з цього приводу видав А. Юраш: «Сьогодні на Фанарі – в резиденції Вселенської Патріархії Константинополя – найбільше річне свято шанують за новим стилем, по якому живе ця Церква, пам'ять свого Засновника і Апостола Андрія Первозванного! <...> Розділити радість цих урочистостей до Стамбула прибули делегації з України, Ватикану, Фінляндії».

По-перше, неважко помітити, що в розумінні Юраша свято апостола Андрія Первозванного для Фанару «найбільше річне свято», тобто більше ніж Великдень і Різдво. Можливо, так воно і є. У будь-якому випадку, обмовка, що називається, по Фрейду.

А по-друге, дуже своєрідна на Фанарі зібралася компанія: «делегації з України, Ватикану, Фінляндії». Тобто жодного представника з будь-якої Помісної Церкви на цьому «найбільшому річному святі» не було. Навіть Елладська, Олександрійська і Кіпрська Церкви, ділом довівши свою відданість Фанару, не прислали своїх представників, щоб розділити «радість цих урочистостей». Що це? Боязнь коронавіруса чи демонстрація справжнього ставлення до патріарха Варфоломія? Питання залишимо відкритим, але зауважимо, що Д. Шмигаль коронавірусу не побоявся, масочку вдягнув і все.

https://spzh.news/mediafiles/dha7Vf/thumbs/mBMF5f_5fc63e05166935_42371762-tmb-720x411xfill.jpg
Зустріч патріарха Варфоломія з українським прем'єр-міністром на Фанарі. Фото: kmu.gov.ua

Тим не менш, Денису Шмигалю, який не так давно брав участь у прощі УГКЦ, на службі фанаріоти довірили читати «Символ віри» і «Отче наш». Надзвичайний знак довіри з боку патріарха Варфоломія.

Разом із прем'єр-міністром на Фанар прибули посол України в Туреччині Андрій Сибіга, перший заступник міністра закордонних справ Еміне Джапарова, заступник міністра економіки, торгівлі і сільського господарства України Тарас Качка, генеральний консул України в Стамбулі Олександр Гаман, радник прем'єр-міністра України з міжнародних питань Олена Котлярова та інші чиновники. Навіщо везти до патріарха Варфоломія таку велику делегацію? Адже з більшістю з них у нього просто немає тем для обговорення. Висновок один – уряд України зі шкіри геть лізе, щоб показати патріарху Варфоломію свою лояльність. Цей висновок підтверджується і заявами Д. Шмигаля, який запевнив, що дітищу Фанару ПЦУ надається повна юридична та економічна підтримка, а функціонування ставропігії Фанару в Києві стало «важливим фактором розвитку релігійних процесів в Україні».

Слова прем'єр-міністра про те, що «надання Томосу про автокефалію відкрило нові перспективи для більш гармонійного розвитку християнства на українських землях і більш повного задоволення духовних потреб віруючих, які належать до візантійської духовної традиції» у будь-якого знайомого з численними фактами насильства над вірянами УПЦ, викликають лише гірку усмішку.

Але заради досягнення своїх цілей політики не цураються і подібних заяв. Які ж це можуть бути цілі? Що змусило українську владу розгорнути релігійну політику на 180 градусів? Навіщо за рахунок платників податків на Фанар привезли таку представницьку делегацію? І заради чого уряд, судячи з усього, все-таки збирається надати патріарху Варфоломію все те, що наобіцяв йому П. Порошенко?

Що змусило українську владу розгорнути релігійну політику на 180 градусів?

Згадаймо, що на президентських виборах 2019 року Епіфаній та члени його структури відверто підтримували Порошенка. Причому, ця підтримка деколи виражалася у відверто зневажливій, і навіть образливій формі по відношенню до Зеленського і його команди. Звичайно, відсутність злопам'ятності – це майже християнська чеснота, але почати надавати підтримку людям, які тебе і твою команду публічно зневажають – для цього потрібні вагомі причини.

Що змусило Зеленського повернутися до «порошенківської» церковної політики?

Розворот релігійної політики української влади має як внутрішнього, так і зовнішнього адресата. Всередині країни рейтинг чинного президента і партії влади знижується. Результати нещодавніх місцевих виборів засвідчили розчарування людей у політиці В. Зеленського. А зменшення рейтингу партії влади провокує розбіжності в цій самій партії. Різні групи впливу починають тягнути ковдру на себе і вираховувати, хто виявиться переможцем на черговому колі політичної каруселі та до кого треба заздалегідь пристати.

Президент вже не може в такій ситуації приймати потрібні йому рішення і тому намагається всіма силами підвищити свій рейтинг. Ще в стародавньому Римі політики вивели правило, згідно з яким народ вимагає від влади хліба і видовищ, і якщо влада це дає, то вона народу подобається. Але хліба дати в української влади не виходить в силу провальної економічної політики, високого рівня корупції, несприятливої зовнішньої кон'юнктури, залежно від зовнішніх центрів у прийнятті рішень і, звичайно ж, епідемії коронавірусу.

Простіше кажучи, у держави немає грошей, роздавати нічого. Більш того, вже анонсовано чергове підвищення комунальних платежів, цін на газ і електрику. Отже залишаються видовища. Можливо, розігруючи релігійну карту, влада просто намагається відволікти увагу народу від непопулярних рішень в економічній і соціальній сферах, які можуть статися в найближчому майбутньому. Якщо ж В. Зеленський таким чином намагається здобути симпатії націоналістично налаштованого електорату при тому, що його попередник обпікся на цьому дуже сильно, то це банальна дурість або кричуща некомпетентність оточення Президента. Націоналістичний електорат до В. Зеленського не побіжить в будь-якому випадку, а от ті 73,22 % виборців, які підтримали його у другому турі президентських виборів в 2019 р. ще більше в ньому розчаруються. Але думається, що в нинішній ситуації більш значущим є зовнішній фактор.

Сьогоднішні відносини України з умовним Заходом досить складні. Нашому уряду конче потрібні гроші, а захід грошей не дає, тому що, по-перше, корупція процвітає, а по-друге, українська влада останнім часом замахнулася на систему контролю над нашою державою з боку заходу у вигляді антикорупційних органів. У серпні 2020 р. Конституційний суд України визнав указ про призначення Артема Ситника директором НАБУ неконституційним і з тих пір його намагаються звільнити. Поки безуспішно. А в жовтні 2020 р. Конституційний суд скасував електронні декларації, покарання за незаконне збагачення, а також деякі інші антикорупційні норми. Про те, що подібне посягання на контроль Заходу над Україною не залишиться безкарним і що Україну можуть позбавити фінансування по лінії МВФ та інших фінансових структур експерти говорили ще влітку.

Тому українській владі терміново потрібно показати Заходу свою лояльність і готовність брати участь у західних проектах, подібних ПЦУ. Про підтримку Фанару заявляють, що нинішня адміністрація президента США Д. Трампа, так і наступний (швидше за все) президент Д. Байден. Тому виявлення готовності української влади включитися в американський релігійний проект в Україні – це безпрограшний варіант. Його будуть вітати в США незалежно від того, хто стане наступним господарем Білого Дому.

Але є і ще одне пояснення того, що відбувається. Це дуже сміливе припущення, яке поки ще не має під собою видимих підстав, але яке вписується в логіку останніх світових подій у релігійній сфері. Справа в тому, що приблизно за два місяці до того, як прем'єр Д. Шмигаль наніс візит патріарху Варфоломію, керівник Офісу президента Андрій Єрмак провів у Римі дуже незвичайну зустріч з державним секретарем Святого Престолу кардиналом П'єтро Пароліном. Її незвичність полягала в тому, що вона відбувалася настільки закрито, що на ній не були присутні навіть перекладачі, а в підготовці цієї зустрічі не залучалися ні українське МЗС, ні посольство України в Італії та при Святому Престолі. В інтерв'ю агентству «Бабель» А. Єрмак повідомив, що серед іншого проговорювався візит папи Франциска в Україну. Дане запрошення офіційно озвучив В. Зеленський 8 лютого 2020 р. у Ватикані.

В. Зеленський і папа Франциск. Фото: president.gov.ua

Якщо і Шмигаль на Фанарі, і Єрмак у Римі говорили про одне і те ж, тоді логічно буде припустити наступне: а чи не замислюється одночасний візит в Україну патріарха Варфоломія та папи Франциска на день Незалежності? Для української влади це був би просто запаморочливий успіх у зовнішній політиці, а лідери Фанару і Ватикану отримали би прекрасний привід зробити наступний крок на шляху до свого об'єднання, про що вони неодноразово заявляли. А якщо до цього приурочити ще який-небудь миротворчий захід на Донбасі, то картинка виходить взагалі чудовою. До речі, мова про Донбас йшла як під час візиту В. Зеленського на Фанар 16 жовтня 2020 р., так і в розмові А. Єрмака з П'єтро Пароліном 5 жовтня 2020 р. в Римі.

Повторимо, це тільки припущення, а більш зримі наслідки зміни релігійної політики української влади можуть бути наступні.

Наслідки розвороту релігійної політики Зеленського

По-перше, в стратегічному плані втручання світської влади в церковні справи – це свідомо програшний варіант. Доведено П. Порошенком. Не можна думати, що можна ворогувати з Церквою Христовою і що в тебе буде все добре. «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне...» (Гал. 6, 7). Як вже говорилося вище, загравання з націоналістичним електоратом не призводить до підтримки з боку цього електорату. Дати народу інформаційний привід і відвернути увагу від економічних проблем – може бути, в якійсь невеличкій мірі і вийде. Але підвищити свій рейтинг таким чином партії влади не вдасться.

У стратегічному плані втручання світської влади в церковні справи – це свідомо програшний варіант. Доведено П. Порошенком.

По-друге, всі останні контакти української влади з Фанаром – це, як не парадоксально, не дуже хороша новина для ПЦУ. В особі Михайла (Аніщенка) Фанар висвятив в Україну архієрея, хіротонія якого на відміну від Сергія Думенка та інших «архієреїв» ПЦУ сумнівів не викликає. Передача Фанару монастирів і храмів як ставропігій безсумнівно отримає своє подальше продовження, а це означає, що ПЦУ доведеться надавати Фанару «синівський послух» і ділитися такими монастирями. Взагалі, останнім часом спостерігається два цікавих процеси. З одного боку, посилення впливу фанаріотського екзархату в Україні, а з іншого – збільшення розбіжностей між «архієреями» ПЦУ, яке вже неможливо приховати. І це для даної організації – тривожний дзвіночок. Колишній митрополит Олександр (Драбинко), який як ніхто інший чує зміну релігійної ситуації, подарував екзарху ризу покійного Митрополита Володимира. Причому подарував відразу ж, щойно той повернувся в Україну після своєї хіротонії. Буде цікаво поспостерігати за подальшою кар'єрою колишнього митрополита.

По-третє, Українській Православній Церкві варто готуватися до нової хвилі гонінь з боку влади. Дуже ймовірно, що знову буде піднята тема перейменувати УПЦ. Серед єпископату будуть шукати слабкі ланки, щоб переманити в ПЦУ. Здається, що шансів на це ще менше, ніж у П. Порошенка в 2018-2019 роках, але спроби будуть. Тема захоплення храмів і незаконної перереєстрації громад в ПЦУ отримає нове дихання. Не так давно Сергій Думенко скаржився, що держава не допомагає йому здобувати нові церковні громади, можливо він буде втішений в цьому плані. Ймовірно, якісь монастирі і храми держава спробує відібрати на користь фанаріотського екзархату.

Українській Православній Церкві варто готуватися до нової хвилі гонінь з боку влади.

Що робити вірянам УПЦ в такій ситуації? Думається, що дуже точну відповідь на це питання дав Блаженніший Митрополит Онуфрій у розпал кампанії з примусу єпископату УПЦ об'єднатися з розкольниками. Він тоді сказав, що не треба дивитися на те, що відбувається зараз, а потрібно думати перш за все про те, що кожен з нас скаже Богові на Страшному Суді. І це дуже точна й цінна порада: в запалі церковно-політичних подій ми часто забуваємо, що справжній глава Церкви не патріарх Варфоломій або хтось із його оточення. І вся ця мишача метушня з участю розкольників ПЦУ та ієрархів Фанару – не більше, ніж сторінка в історії Православ'я, яка рано чи пізно буде перегорнута.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Рішення Синоду РПЦ щодо дій Фанара і Олександрії – це:
початок процесу оцінки дій Фанара світовим Православ’ям
58%
необґрунтована агресія РПЦ по відношенню до Фанару
22%
рядове засідання, яке ні на що не вплине
19%
Усього опитано: 36

Архів

Система Orphus