Як РПЦ в Церкви Грузії єпархії відбирала: відповідь архієпископу Хризостому

Архієпископ Хризостом неправдиво звинуватив РПЦ в відібраних "грузинських єпархіях". Фото: СПЖ

Детально розбираємо звинувачення Кіпрського предстоятеля на адресу Руської Церкви. У цій статті – про «відібрані грузинські єпархії».

На початку листопада архієпископ Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостом одноосібно, всупереч ранішим рішенням Синоду власної Церкви, визнав т. зв. «Православну Церкву України», пом'янув її «предстоятеля» на Літургії, чим викликав поділ всередині Кіпрської Церкви.

Слідом за цим кір Хризостом у спілкуванні з мас-медіа зробив цілий ряд дуже різких заяв як щодо Руської Православної Церкви, так і щодо архієреїв Церкви, незгодних з визнанням ним українських розкольників.

Звинувачення, висунуті з боку предстоятеля Кіпрської Церкви на адресу РПЦ, настільки парадоксальні, що більшість російськомовних православних ЗМІ або не стали розбирати і спростовувати їх зовсім, або торкнулися вибірково і поверхнево. Між тим, кір Хризостом і раніше був відомий як людина з незвичайними поглядами. Чого варта, наприклад, його заява, що Росія раніше була частиною Візантійської імперії, а в історичну юрисдикцію Константинопольської Церкви входила «вся Європа».

Між тим, на наш погляд, висловлені ним звинувачення не випадкові: саме вони є тезами тих звинувачень, які Константинопольський патріархат використовує в своїй політиці для дискредитації Руської Церкви і провокації її конфліктів з іншими Помісними Церквами. Просто фігура кіра Хризостома виявилася придатною для виносу цих звинувачень з кулуарної сфери в публічну. Що дає нам можливість детальніше їх розглянути.

Слова архієпископа Хризостома є тезами тих звинувачень, які Константинопольський патріархат використовує в своїй політиці для дискредитації Руської Церкви і провокації її конфліктів з іншими Помісними Церквами.

Цитата із звинуваченнями владики Хризостома звучить так: «Архієпископ також повідомив, що після падіння комунізму Вселенський патріархат звернувся до Руської православної церкви з проханням повернутися до статусу 1917 року, що було відхилено тодішнім патріархом Московським Олексієм. І тепер вони так себе ведуть. Запитуючи Вселенського Патріарха: якщо кодекси існують, чому вони заважають (Московський Патріархат – Ред.)? Я знаю, що сьогодні він взяв дві єпархії з Грузії, дві єпархії з України, він прийняв більше половини християн з Польщі, він взяв єпархії з Румунії. Хто дав їм право заснувати автокефальну Церкву в Америці? Це втручання інших у юрисдикції викликало потрясіння у всьому Православ'ї».

Отже, давайте розберемося з кожним із питань по пунктах. Ця наша стаття про «дві взяті Московським Патріархатом» єпархії з Грузії».

Московський Патріархат забрав дві єпархії в Грузії?

Оскільки кір Хризостом не уточнює своїх звинувачень, то доводиться шукати в історичному контексті, що ж він мав на увазі. Зробити це часом не просто, бо таких фактів в історії Руської Церкви, в більшості випадків, просто не існує. Але можна знайти в історії факти віддалено схожі на твердження предстоятеля Кіпрської Церкви. Щодо цього обвинувачення можна припустити, що мова йде про Абхазію і Південну Осетію (Цхінвальський район). Це питання заслуговує детального розгляду, так як його часто намагаються використовувати окремі сили в Грузії для створення конфронтації між Грузинською і Руською Церквами.

Як відомо, в Грузії ці території вважаються окупованими. А в Росії їх визнали як незалежні держави, після військового конфлікту 2008 року. Однак і Росія, і Грузія є світськими державами, у яких немає державної релігії. І тому ставити знак рівності між грузино-російськими міждержавними відносинами і відносинами між Грузинською і Руською Церквами – безглуздо. Також безглуздо, як ставити знак рівності між владою Туреччини і Константинопольським патріархатом.

Може, кіру Хризостому це складно зрозуміти, так як на Кіпрі і в Греції Православ'я – державна релігія. У Росії ж все інакше, незважаючи на певну підтримку Церкви з боку влади. Наприклад, РПЦ не змогла повернути собі з державної власності навіть в користування Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі або отримати дозвіл на будівництво нового храму в Єкатеринбурзі, що наочно свідчить про світський характер держави. Тому зрівняти військову участь Росії в осетинському конфлікті з церковною експансією досить складно і абсурдно. Це те ж саме, як, наприклад, заявити, що Церква Кіпру має намір вступити в НАТО.

Сама ж Руська Церква ніяких єпархій у Грузинської Церкви не забирала і, більш того, постійно підкреслює, що дані території канонічно відносяться саме до Грузинської Церкви. І Грузинська Церква ніколи не звинувачувала Руську Церкву в «відбиранні» у неї однієї або двох єпархій. На жаль, грузинські священники через військово-політичний конфлікт не можуть в'їхати на ці землі, що створює численні проблеми. І триває ця ситуація приблизно з 1989 року.

Про ситуацію в Південній Осетії

Православному християнину буває просто ніде залучитися до Таїнств чи знайти священника для духовної допомоги в Південній Осетії. Подібна ситуація іноді приймає неприємні форми. Так, наприклад, в 2019 році Грузинська Церква висловила протест Руській Церкві з намірів направити на ці території священників-капеланів для опіки перебуваючих там російських військовослужбовців. І дійсно, з одного боку, подібні дії РПЦ стали б порушенням канонічних кордонів Грузинської Церкви. З іншого боку, складно уявити, який скандал почався б в Грузії, якби Грузинська Патріархія взяла на себе духовне окормлення російських солдатів на цих землях... Антиклерикали і так звинувачують Грузинську Патріархію в «роботі на Москву»...

Втім, подібний варіант був неможливий в будь-якому випадку, так як священники ГПЦ в'їхати на дані території не можуть. Однак за тридцять років цього військово-політичного конфлікту це був найсерйозніший приклад розбіжностей між Грузинським і Московським Патріархатами з даних питань. Повторимося, що ніякого відбирання єпархій та анексії церковних територій ніколи не було.

Однак статус-кво даних канонічних територій Грузинської Церкви, фактично позбавлених опіки грузинського духовенства, породив духовний пролом, який відразу ж стали заповнювати сектанти і розкольники.

Так в Південній Осетії (Цхінвальському районі) цю нішу заповнили т. зв. «Аланська єпархія». Ця самопроголошена організація намагалася отримати певний статус в РПЦ, проте ці спроби були категорично відкинуті, оскільки мова йшла про розкольників, та ще й діючих на території братньої Православної Церкви. РПЦ зайняла з самого початку чітку позицію – «Аланської єпархії не існує». Сама «Аланська єпархія» входить до складу так званої «Грецької Істинно-Православної (старостильної) Церкви», також відомої як «Синод Противників».

Тобто, південноосетинські розкольники діють у складі організації грецьких розкольників, які намагаються надати їм видимість якоїсь легітимності, зокрема, в питанні хіротоній. Позиція Московського Патріархату по відношенню до т. зв. «Аланської єпархії» була визначена тоді ще головою ВЗЦЗ митрополитом Кирилом (майбутнім Патріархом): «Аланська єпархія – розкольницька ніби єпархія». Синод РПЦ відмовився не тільки прийняти розкольників, але і вести з ними прямі переговори.

Між тим, проблема духовного вакууму повинна бути вирішена. Виникла парадоксальна ситуація, при якій територія належить до Грузинської Церкви, а практичні можливості реальної опіки є тільки у представників Руської Церкви. Так як причина даної ситуації перебуває у військово-політичній площині, то жодна з зазначених Церков не може вирішити цієї проблеми.

Тимчасовою альтернативою для розколу опіки православних християн Південної Осетії стала діяльність російських православних благодійних фондів та окремих священників РПЦ.

Про ситуацію в Абхазії

У чомусь аналогічною є ситуація в Абхазії, куди також не можуть потрапити священники з Грузії з 1993 року. Єпископа Грузинської Церкви в Абхазії також немає з 1993 року, тобто починаючи з першого збройного конфлікту між грузинськими і абхазькими формуваннями в цих місцях. Сухумо-Абхазька єпархія Грузинської Православної Церкви залишилася без реального єпископського керівництва. У 2005 році сприяння священникам Сухумо-Абхазької єпархії почала надавати сусідня єпархія РПЦ – Майкопська. При цьому позиція РПЦ по відношенню до канонічної належності Абхазії залишилася незмінною. У 2009 році тоді ще архієпископ Іларіон заявив:

«Незважаючи на зміну політичних кордонів, ми як і раніше вважаємо Абхазію частиною канонічної території Грузинської Православної Церкви. Однак ми бачимо, що де-факто Грузинська Православна Церква там зараз бути не може: ні один грузинський єпископ або священник не має можливості приїхати в Абхазію, щоб опікувати вірян. Значить, ми повинні допомогти здійснювати душпастирську діяльність канонічно нововисвяченим абхазьким священнослужителям, що перебувають там. Ми повинні допомогти їм знайти хоча б тимчасовий канонічний статус».

У 2009 році клірики Сухумо-Абхазької єпархії провели збори і оголосили про її реорганізацію, закликавши Помісні Церкви (в першу чергу Грузинську та Руську) «відновити Абхазьку Православну Церкву».

Даний заклик, як і самочинне проголошення якоїсь «автономної» «Абхазької православної церкви», було проігноровано Помісними Церквами. У тому числі Грузинською Церквою, яка в 2010 році додала до титулу Грузинського Патріарха «митрополит Цхум-Абхазький».

Разом з тим, стосовно в. о. керуючого т. зв. «Абхазької православної церкви» ієрея Віссаріона Апліа, штатного клірика Грузинської Православної Церкви, не накладалися які-небудь заборони. Апліа не заборонявся в служінні, не полишався сану, не позбавлявся євхаристійного спілкування, хоча очевидно, що канонічні підстави для подібних рішень в його самочинних діях були (Правило 39 Святих Апостолів). Важливо врахувати, що за священними канонами, щодо клірика Грузинської Церкви, що здійснює діяльність на канонічній території Грузинської Церкви, прийняти рішення може тільки сама Грузинська Церква. В умовах відсутності будь-яких заборон Апліа і його соратники, з канонічної точки зору, є ніким іншим, а саме штатними кліриками Грузинської Православної Церкви, і взаємини РПЦ з ними будуються саме на цій основі.

Мотиви відсутності заборон Грузинської Патріархії не складно припустити: очевидно, що справа в ікономії з любові до дітей Грузинської Церкви, які є в Абхазії. Заборона в служінні Апліа і його соратників залишила би їх без можливості Причастя, сповіді та інших святих таїнств на невизначений період часу. У ситуації, коли інші священники ГПЦ не можуть в'їхати в Грузію, це фактично означало відлучення від Церкви не тільки винних, але і невинних.

Самі абхазькі священники не можуть поповнити свої ряди для піклування про віруючих, так як єпископа серед них немає, а в'їзд священників з Грузії поки виключений. Єдиним варіантом стає тимчасове перебування в Абхазії кліриків із сусідньої РПЦ, на запрошення місцевого духовенства. Це ж фактично рятує ситуацію в Абхазії від посягань з боку місцевих розкольників і їхньої протеже – Константинопольської Церкви.

Абхазька тінь Константинополя

Крім т. зв. «Абхазької православної церкви» (з канонічної точки зору, просто однієї з єпархій Грузинської Церкви), на території Абхазії діє ще одна релігійна організація православної спрямованості – «Священна митрополія Абхазії» або «Анакопійська єпархія». Виникла вона в 2011 році в результаті розколу т. зв. «Абхазької церкви». Керують цією розкольницькою організацією колишні клірики Руської православної церкви архімандрит Дорофей (Дбар) та ієромонах Андрій (Ампар). «СМА» вважає себе частиною Константинопольської Церкви і в перспективі претендує на отримання автокефалії від Константинопольської «Матері-Церкви». У 2012 році керівництво «СМА» було офіційно прийнято в Константинопольському патріархаті: «Патріарх Варфоломій I повідомив, що звернення церковно-народного зібрання Абхазії буде розглянуто найближчим часом Священним синодом Вселенської патріархії».

Так обидва керівники «СМА»: і архімандрит Дорофей (Дбар), і ієромонах Андрій (Ампар), незважаючи на своє абхазьке походження, були висвячені і раніше значилися штатними, а потім заштатними кліриками Руської Православної Церкви, РПЦ мала канонічне право для застосування до них покарання. Діяльність розкольників була засуджена РПЦ, а обидва клірики були заборонені в служінні.

Однак керівник «СМА», як з'ясувалося, окрім статусу заштатного клірика РПЦ, примудрився отримати статус штатного клірика Гуменіської Митрополії, що відноситься до Елладської Православної Церкви, чим прямо порушив канони (10 правило IV Вселенського Собору). Важливим нюансом є те, що сама Гуменіська Митрополія, як і всі північногрецькі єпархії має подвійне підпорядкування: Синоду ЕПЦ в Афінах та Константинопольського Патріарха в Стамбулі.

Тобто, фактично розкол в Абхазії, з претензією на перехід під юрисдикцію Фанару, очолює штатний клірик Константинопольської Церкви, і саме він звертається з клопотанням до патріарха Варфоломія про «врачування» ним же вчиненого абхазького розколу шляхом виходу з юрисдикції Грузинської Церкви.

Розкол в Абхазії очолює штатний клірик Константинопольської Церкви, і саме він звертається з клопотанням до патріарха Варфоломія про «врачування» ним же вчиненого абхазького розколу шляхом виходу з юрисдикції Грузинської Церкви.

Якщо ж хтось хоче звинуватити РПЦ в діях російської держави, від якої РПЦ відокремлена, як раніше вже було зазначено, то тоді, за цією ж логікою, йому варто звернути претензію до Константинопольської та Елладської Церков. Представник Гуменіської митрополії, що перебувала в подвійній юрисдикції цих двох Церков, очолює розкол в Абхазії і веде діяльність за її відокремлення від Грузинської Церкви і входження до складу Константинопольського патріархату. Причому сам клірик не перебуває ні в забороні, ні навіть за штатом, що дозволяє вважати, що він виконує послух свого священноначалія, що випливає з 39 апостольського правила.

В Цхінвальському регіоні щільно влаштувався старостильний грецький розкол, підлеглий центру в Афінах – столиці країни, де Елладська Церква (до речі, що теж визнала ПЦУ, як і Константинополь, а тепер і Кіпр) є державною. Як бачимо, підстав для подібних претензій набагато більше, ніж притягнутих за вуха претензій до РПЦ, яка підтверджує непорушність кордонів Грузинської Церкви.

***

В кінці січня 2019 року делегація Константинопольської Церкви відвідала Тбілісі для переговорів з керівництвом Грузинської Церкви. Однією з офіційних тем стало питання визнання Грузинською Церквою українського розколу «ПЦУ», якому напередодні патріарх Варфоломій видав томос про автокефалію. Делегацію очолив головний ідеолог української автокефалії митрополит Галльський Еммануїл.

За неофіційною інформацією, отриманою в Грузинськвй Церкві, фанаріоти натякнули, що в разі, якщо ГПЦ підтримає позицію РПЦ, то проханню абхазьких розкольників до Константинополя буде дано хід... Підтвердити цю інформацію про шантаж в силу її неофіційного характеру неможливо. Однак у цьому світлі стають логічними дії фанарського клірика в Абхазії, відсутність в його відношенні яких-небудь санкцій священноначалія. А також стає зрозуміло, чому звернення т. зв. «Священної митрополії Абхазії» до патріарха Варфоломія лежить на Фанарі вже вісім років без офіційної відповіді, залишаючись «рушницею на стіні» – або, простіше кажучи, засобом шантажу ...

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете в Хрещення купатися в ополонці?
так, це свідчення моєї віри
7%
ні, купання в мороз не має відношення до віри
32%
ні, мені досить святкової Літургії
61%
Усього опитано: 28

Архів

Система Orphus