Ігри церковних престолів: Варфоломій непідсудний та забудькуватий

04 Вересня 14:35
0
Патріарх Варфоломій упевнений, що не підсудний іншим Церквам. Фото: СПЖ Патріарх Варфоломій упевнений, що не підсудний іншим Церквам. Фото: СПЖ

Патріарх Варфоломій видав нову порцію скандальних заяв, які потребують коментаря. Розберемо основні його тези.

1 вересня 2023 року на святкуванні індикту (церковного новоліття) за новим стилем патріарх Варфоломій виголосив у присутності Сергія Думенка яскраву промову, в якій заявив про непідсудність Фанара іншим Церквам, сказав, що жодного Всеправославного Собору стосовно України не буде, розкритикував РПЦ за «необґрунтований» розрив євхаристійного спілкування та розповів, скільки солдатів ЗСУ загинуло на війні.

Ми все робимо правильно, і не вам, холопам, нас судити

«З нашого боку, ми робимо те, що, на нашу думку, є правильним. Різні сестринські Церкви закликають нас і просять, щоб Вселенський Патріархат знову скликав Всеправославну Конференцію або Синаксис предстоятелів Православних Церков для розгляду українського церковного питання, але наш Патріархат відхиляє ці пропозиції, бо не бажає піддавати суду інших Церков той канонічний акт (Томос ПЦУ, – Ред.), який він здійснив сам... Ми не будемо скликати ані Всеправославний Собор, ані Синаксис предстоятелів, тому що в нас немає наміру піддавати рішення та ініціативи Вселенського Патріархату суду нової церковної еклезіології», – заявив патріарх Варфоломій.

Він вкотре повідомив, що з Томосом для невисвячених українців Фанар усе зробив правильно і ніякого Всеправославного Собору щодо української проблеми скликати не буде. І якщо стосовно самого Собору Варфоломій нічого нового не сказав, то теза про «непідсудність» Фанара з боку інших Церков прозвучала досить свіжо. Він заявив, що виключає підсудність Фанара «суду нової церковної еклезіології», маючи на увазі «теологію війни» Руської Церкви. І підстави для критики РПЦ справді є, але тут потрібно згадати про таке.

1. Підтримка війни Руською Церквою жодним чином не вибачає «українського» беззаконня глави Фанара, який у 2018 році «призначив» нерукопокладених чоловіків єпископами та митрополитами. При тому, що ці чоловіки ведуть «війну» на знищення проти канонічної УПЦ.

2. Про необхідність скликання Всеправославного Собору говорили не лише в РПЦ, а й предстоятелі з ієрархами багатьох інших Помісних Церков, які зовсім не підтримують «теологію війни», а відтак – не мають до «нової церковної еклезіології» жодного стосунку.

3. Для того щоб когось викривати в якомусь гріху, треба самому бути від нього повністю вільним. Просто нагадаємо лист глави Фанара президенту Туреччини Ердогану з підтримкою військового вторгнення в Сирію 2018 року: «Від щирого серця молимося Всемогутньому Богу, щоб операція "Оливкова гілка" дала змогу забезпечити мир у Сирії... Бажаємо успіхів особисто вам та ЗС Туреччини, висловлюємо сподівання на те, що операція "Оливкова гілка" принесе мир у регіон і стане надією на безпечне майбутнє для людей».

Внаслідок цієї військової операції загинули тисячі курдів і сотні тисяч мирних жителів втратили свої домівки. Так, в Україні все масштабніше. Але проблема в тому, що турецький громадянин Варфоломій підтримує агресію Туреччини так само, як і патріарх Кирил схвалює агресію РФ.

Таким чином, сам глава Фанара зовсім не чужий тій самій «новій еклезіології», в якій він так захоплено звинувачує РПЦ. Тож якщо відкинути недоречний варфоломіївський моралізаторський пафос, у сухому залишку ми бачимо лише черговий прояв фанаріотського папізму: мовляв, не вам, холопам, судити пана.

Розривати євхаристійне спілкування дозволено лише нам, небожителям

«Розрив євхаристійного спілкування Руською Церквою зі Вселенським патріархатом є неприпустимим і незрозумілим. Ми не можемо використовувати Божественну Євхаристію як інструмент тиску один на одного та примусу інших Церков йти в ногу з цією новою еклезіологією», – заявив патріарх Варфоломій.

Нагадаємо, рішення щодо розриву євхаристійного спілкування РПЦ і УПЦ ухвалили після дій Фанара в Україні, які в результаті призвели до репресій і фактичних гонінь єпископату, священства та вірян УПЦ.

Але, знову ж таки, аби когось звинувачувати в неправильних діях, треба самому бути в цих діях взірцем.

Коротко нагадаємо кілька фактів про такі дії Константинопольської Церкви в епоху предстоятельства патріарха Варфоломія.

1993 рік. Глава Фанара збирає «еллінський» Собор за участю Олександрійської, Елладської та Кіпрської Церков, присвячений засудженню Єрусалимського патріарха Діодора. Формальною причиною скликання Собору було рішення Єрусалимської Церкви створити парафії в Австралії, діаспору якої Фанар вважав «своєю». Одним із рішень цього Собору був розрив євхаристійного спілкування з патріархом Єрусалимської Церкви.

Схожа історія сталася з Елладською Церквою у 2004 році, коли Фанар розірвав з Архієпископом Христодулом євхаристичне спілкування через розбіжності щодо призначення та утвердження єпископів т. зв. «нових територій», які мають подвійне підпорядкування: Константинопольській та Елладській Церквам. Через тиск Варфоломія греки змушені були піти на поступки.

Тому сьогоднішні слова глави Фанара, мовляв, «ми не можемо використовувати Божественну Євхаристію як інструмент тиску один на одного», виглядають, м'яко кажучи, цинічними. Адже патріарх Варфоломій саме цим тиском і займався. Точніше, саме він і запровадив таку практику як «зброю» проти інших Церков.

Маленькі «українські» маніпуляції

«Надання автокефалії Церкві України з її 44 мільйонами вірян було в межах прав і службових обов'язків Вселенського патріархату... Постраждалим (від війни, – Ред.) став брат митрополит Київський і всієї України. Він бачить, як його паства знищується, храми рівняються із землею», – заявив патріарх Варфоломій.

В Україні офіційно зараз близько 29 млн жителів. Воцерковлених православних людей з них не так вже й багато. І вже точно їх небагато в Думенка. В ПЦУ, без урахування захоплених храмів УПЦ, близько 6,5 тис. парафій, відвідуваність яких дуже слабка. І якщо в ПЦУ на всю країну є 60–80 тис. реальних парафіян – це дуже оптимістична цифра. В УПЦ, за оцінками влади, – близько 6 млн. І саме віряни Української Православної Церкви найбільше постраждали від війни.

За офіційними даними, в УПЦ частково або повністю зруйновано близько 240 храмів, у ПЦУ – 36.

Звідки у патріарха Варфоломія такі маніпуляції? Відповідь проста: в його «системі світу» Української Православної Церкви не існує взагалі. В ній усі храми та віряни належать структурі Думенка. Отже, Варфоломій в Україні зробив усе правильно і змінювати нічого не потрібно. Навіть страждання українців через вторгнення РФ він вирішив поставити собі на користь.

Дезінформація щодо військових втрат України

«У цій війні загинуло... близько 100 тисяч українських солдатів і незліченна кількість мирних жителів. Повторюю, це трагедія. Це, звичайно, також впливає на відносини між відповідними православними сестринськими Церквами», – заявив глава Фанара.

Зовсім нещодавно секретар РНБО Данілов назвав «дезінформацією» цифру західних ЗМІ про українські втрати (вбитими) у 70 тис. На цьому тлі слова патріарха Варфоломія виглядають ще більшою дезінформацією. Звідки він узяв цю цифру – незрозуміло. Але зрозуміло, що з його боку це нова спроба використати війну в Україні як зброю в боротьбі з РПЦ. Звідси й фраза, що загиблі у війні українці «впливають на відносини між відповідними православними сестринськими Церквами».

Висновки

2018 року Фанар, вручивши Томос людям без сану, фактично дав відмах на репресії проти канонічної Української Православної Церкви. Не всі в православному світі наважилися виступити з відкритим засудженням цього кроку, але моральний авторитет патріарха Варфоломія катастрофічно впав. Для всіх було очевидно, що Фанар тут виступив у ролі беззаконного агресора.

Але ось настав 2022 рік, РФ вторглася в Україну. Зруйновані передмістя Києва, Житомира, Чернігова, Сум, Харкова, Запоріжжя тощо. Смерті та страждання мирного населення України. І РПЦ зайняла в цій ситуації відому всім позицію.

Ця позиція Руської Церкви стала для Фанара просто неоціненним подарунком. На її тлі всі канонічні злочини патріарха Варфоломія раптом якось зблякли та стали чимось «не таким вже» й страшним.

І ось Фанар вже говорить про «нову еклезіологію», через яку він «не має наміру» піддавати свої рішення суду інших Помісних Церков.

Чи є все це проявом папізму? Безумовно.

І ось ми опинилися в ситуації, коли, з одного боку, ігнорується заповідь «не вбивай», а з іншого – новий «папа» чинить беззаконня та впевнений у своїй непідсудності іншим Церквам. З одного боку, смерті та страждання виправдовуються якимись «метафізичними» геополітичними цілями й завданнями держави, а з іншого – церковний диктатор виправдовує свої вчинки тим, що інші теж грішать.

А православні українці виявилися заручниками таких от «ігор престолів». І це, з одного боку, дуже важко. З іншого, Бог навіщось послав вірянам УПЦ такі випробування. І ми вже зараз бачимо, що ці випробування дають свої плоди. Що війна та гоніння перетворюють для нас Євангеліє на настільну книгу. Що Христос сьогодні близький, як ніколи.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також