«Томосологія» Константинопольського патріархату. Частина I

Патриарх Константинопольский становился "главой Православия" постепенно. Фото: СПЖ

Ідеологія Фанару «першого без рівних» виникла не відразу. Її становлення добре простежується в томосах, що Константинопольська Церква давала Помісним Церквам.

Томоси Константинопольської Православної Церкви (КПЦ) про автокефалію різних Православних Церков – це не просто документи, це пам'ятники історії та еклезіології. За ними можна простежити зміни вчення КПЦ про себе та автокефалії, про ролі Христа в Церкві, про значення канонів і Соборів.

Зазвичай Вселенські Собори, стверджуючи формули раніше не сформульованих догматів, лише оформляли Передання Церкви в тих питаннях, які викликали суперечки.

У випадку ж з томосами КПЦ ми бачимо зміну змісту вчення про Церкву. Ми бачимо не тільки нові формули, але пряме їх протиріччя як формулам колишнім, так і канонічній спадщині Вселенських Соборів. Ми можемо простежити генезис формування нового вчення про Церкви, яке спочатку заповнювало «проломи» у канонічному праві, потім почало витісняти його і в кінцевому рахунку вступило з ним у протиріччя. Після чого зазіхнуло і на екклесіологічні догмати, затверджені не тільки Вселенськими Соборами, але і викладені безпосередньо в Євангелії і посланнях святих апостолів:

Христос глава Церкви (Еф. 5: 23);

все підкорив під ноги Його, і поставив Його вище всього, головою Церкви (Еф. 1: 22);

Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени. (Рим. 12: 4-5).

У випадку з томосами КПЦ ми бачимо зміну змісту вчення про Церкву. Ми бачимо не тільки нові формули, але пряме їх протиріччя як формулам колишнім, так і канонічній спадщині Вселенських Соборів. Ми можемо простежити генезис формування нового вчення про Церкви, яке спочатку заповнювало «проломи» у канонічному праві, потім почало витісняти його і в кінцевому рахунку вступило з ним у протиріччя.

Може бути, в силу саме очевидного протиріччя один одному томосів КПЦ різних років, у 2020 році вони стали недоступні на сайті самого Константинопольського Патріархату, де їх легко можна було знайти ще рік тому. Надто велика увага до цієї теми виникла після надання томосу про автокефалію «Православній церкві України».

Томоси, на відміну від різних статей і висловлювань ієрархів КПЦ, включаючи її патріарха, не можна вважати приватними богословськими думками або суб'єктивним розумінням канонів. Томос – це офіційний документ, що виражає «згоду отців» КПЦ, що приймається її Священним Синодом, який фактично має в константинопольській традиції права, аналогічні правам Архієрейського Собору Руської Церкви і деяких інших Церков. Тобто томос є якщо не офіційним вираженням, то офіційним відображенням вчення КПЦ.

Як відомо, у січні 2019 року Константинопольський Патріархат надав томос про автокефалію т. зв. «Православній церкві України» («ПЦУ»), названій в цьому документі «Святішою церквою України». Дана подія викликала розкол у православному світі, головними антагоністами в якому стали Константинопольський і Московський Патріархати. В якості основних тем, які викликали суперечки і конфлікти на грунті цієї події, можна виділити наступні:

  • спір з приводу канонічної належності території сучасної України;
  • можливість надання автокефалії розкольникам і самочинному зборищу, позбавленому апостольської спадкоємності;
  • право Константинопольської кафедри приймати рішення про долю і автокефалію парацерковних утворень, що відкололися від інших Помісних Церков;
  • право першості Константинопольської Православної Церкви у православному світі;
  • зміст томосу про автокефалію.

Останній пункт викликав особливо запеклі суперечки навіть не між прихильниками Московського і Константинопольського Патріархатів, а між самими українськими розкольниками, що в підсумку прийняли томос Фанару в якості тимчасового вимушеного компромісу, так як зміст документу не влаштував навіть їх. Крім позбавлення їх раніше самопроголошеного статусу «Патріархату» «ПЦУ» отримала ряд інших обмежень у правах і статусі. Її «автокефальний статус» давав менше прав у самоврядуванні, ніж має Українська Православна Церква у складі Руської Православної Церкви.

Однак дане питання зачіпає інтереси не тільки українських розкольників, не тільки канонічної УПЦ і навіть не тільки Московського і Константинопольського Патріархатів. Це питання зачіпає в цілому організацію православного світу, взаємовідносини всіх Помісних Церков і, більш того, наступну дилему: Хто є Христос для Його Церкви – її Голова чи лише об'єкт віри.

Спробуємо розібратися, наскільки нетиповим був томос, виданий Фанаром «ПЦУ», і який генезис «томосології» Константинопольського Патріархату, а разом з ним і інших Помісних Церков.

З нині існуючих автокефальних Православних Церков, як відомо, найбільш давніми є Єрусалимська, Олександрійська та Антіохійська Церкви, засновані святими апостолами. Пізніше їх кількість доповнила КПЦ, чия кафедра набула значення після заснування імператором Костянтином нової столиці Римської імперії – Константинополя – в 330 році. Її статус «переваги честі по Римському єпископу» був затверджений 3-м каноном II Вселенського Собору 381 року.

Автокефалія Церкви Кіпру була отримана від Антіохійської Церкви і затверджена III Вселенським (Ефеським) Собором, а саме його 8-м правилом, у 431 році. У V столітті автокефалію від Антіохії отримала Грузинська Церква, пізніше, після низки історичних перипетій, автокефалія була підтверджена на Антіохійському Помісному Соборі в 1057 році.

Всі виниклі після того Помісні Православні Церкви отримали автокефалію від Константинопольської або Руської Церкви (що в останньому випадку ставало каменем спотикання між цими Церквами).

Руська Церква

Грамота Константинопольського Собору про заснування Московського Патріархату від 8 травня 1590 року

Для базового порівняння ми візьмемо томос про автокефалію Руської Церкви від 1590 року як єдиний документ подібного роду, що стосується нині чинної Помісної Церкви. Звернемо увагу на ключові позиції цього документа, повний текст буде доступний за вказаним посиланням:

«Затверджено у травні 1590 р. Єремія, милістю Божою архієпископ Константинополя-Нового Риму і Вселенський патріарх... поставимо архієпископа Московського і наречем його патріархом, яко інші наречені іменуються; перший Константинопольський Вселенський патріарх святого першого Вселенського Собору обдарованою гідністю блаженного і рівноапостольного царя Костянтина великого, а потім Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський православні патріархи цю благодать смирення нашого своїми очима бачили і пораділи даному від Бога царства цього поширенню і величності, яко єдин цього є нині на землі великий цар православний, так негідно було не вчинити волі його...

...про ту грамоту звелів і залишив, нехай він, архієпископ Московський, панує п'ятий патріарх і буде патріарша гідність і честь іменуватися і шануватися з іншими патріархами на віки завжди, так там створивши за місцем...

...думу і прохання благовірного царя виразно і почувши, то гідність і справи достохвальні та інші святійші патріархи – Олександрійський та Антіохійський та Єрусалимський – полюбили, і здалося їм вдячно і благословенно. І ще смирення наше з патріархами цими і з вселенським собором в одну думу і в єдність і хотіння про Святий Дух пишемо і оголошуємо про це соборною грамотою, перше сповідаємо і здійснюємо в царственному місті Москві поставлення і патріарше іменування поставленого пана Іова за се робимо, і для того посилаємо, як пишемо, патріаршу грамоту і пишемо про все виразно, і зволили собором, та поставлений Московський наперед цього пан патріарх Іов іменується патріархом і шанується з іншими патріархами, і буде чин на ньому, і в молитвах після патріарха Єрусалимського має його поминати наше ім'я й інших, а в головах і засадах тримати і шанувати апостольський престол Константинопольський, як і інші патріархи...»

Отже, даний документ має певні особливості.

  1. Предстоятель нової автокефальної Церкви архієпископ Московський (в термінології документа) відразу ж оголошується Патріархом. Ми не бачимо жодної спроби применшення його звання, як це спостерігалося в ряді інших випадків надання автокефалії.
  2. Рішення носить соборний характер, схвалений не тільки патріархом Константинопольським, а й усіма основними стародавніми патріархами.
  3. За статусом Патріарх Московський дорівнює іншим патріархам і не принижений перед ними.
  4. Нова автокефалія не обмежується Константинополем ні в питаннях варення мира, ні свого церковного суду, ні внутрішньої структури.

Елладська Церква

Через 260 років – у 1850 році – КПЦ надає автокефалію Елладській Церкві, яка була самопроголошена політичною владою Греції в 1833 році. Томос Елладської Церкви говорить:

«Святого і Священного Константинопольського Синоду в літо від Різдва Христового 1850, місяця червня, дня 8. В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

...ми постановили силою Всесвятого і Всетворящого Духа цим соборним діянням, щоб Православній Церкві в Королівстві Грецькому, що має Началовождем і Главою, як і вся Кафолічна Православна Церква, Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, бути надалі законно самостійною; і вищим церковним урядом її визнавати постійний Синод, що складається з архієреїв, спадково призиваються за старшинством рукоположення, під головуванням Преосвященнішого Митрополита Афінського, та керуючий справами церковними за божественними і священними правилами вільно і безперешкодно від усього мирського втручання. Так установлений цим соборним діянням Священний Синод у Греції визнаємо і проголошуємо нашим по духу побратимам, сповіщаючи всім всюди благочестивим і православним чадам Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, та визнають її такою і поминають під ім'ям Священного Синоду Церкви Еллінської. Надаємо ж йому і всі переваги і всі начальницькі права, що належать вищому церковному уряду.

...також отримувати, скільки потрібно, і святе миро від Великої святої Христової Церкви.

...Крім цього, у разі церковних справ, що вимагають спільного розгляду і взаємного сприяння до кращого устрою та утвердження Православної Церкви, належить, щоб еллінський Священний Синод ставився до Вселенського патріарха і перебуваючому при ньому Священного Синоду. А Вселенський патріарх, разом зі своїм Священним і Святим Синодом, охоче буде надавати своє сприяння, повідомляючи про потрібне Священному Синоду Церкви Еллінської.

...На цих підставах, ся здавна благоутробна матір, як лоза, квітуча під двором Господнього дому, Константинопольська Велика Христова Церква, соборно у Святому Дусі визнає і проголошує Еллінську Церкву самостійною і Синод її – побратимом за Духом своїм і всякою іншою Помісною Православною Церквою».

У цьому томосі ми вже бачимо суттєві відмінності умов автокефалії від тих, які можна було спостерігати у випадку з Руською Церквою.

  1. Ми не бачимо під томосом такої соборності, як під грамотою про автокефалію Руської Церкви. Але тим не менш певні ознаки соборності ще присутні. Крім підпису патріарха і членів Священного Синоду Константинопольської Церкви під томосом стоїть підпис Кирила, патріарха Єрусалимського. Тобто це був акт, як мінімум, двох Помісних Церков.
  2. Статусу патріарха предстоятель Елладської Церкви не отримує.
  3. У томосі регламентовано визначення складу Синоду Елладської Церкви.
  4. У томосі наказано отримання мира Елладською Церквою від Константинопольської.
  5. Взаємодія з іншими Помісними Церквами у вирішенні питань загального значення в томосі наказано проводити через КПЦ.

Ми спостерігаємо вже на прикладі Елладської Церкви якусь «урізану автокефалію», в якій Афіни виявляються в залежному становищі від КПЦ в питаннях мира, в питаннях зовнішніх зносин і у питаннях самостійного визначення складу органів внутрішнього управління.

Таким чином, ми спостерігаємо вже на прикладі Елладської Церкви якусь «урізану автокефалію», в якій Афіни виявляються в залежному становищі від КПЦ в питаннях мира (без якого неможливе, як ми розуміємо, містичне життя Церкви), в питаннях зовнішніх зносин і у питаннях самостійного визначення складу органів внутрішнього управління.

Разом з тим важливо відзначити, що, незважаючи на ці обмеження в тексті документа, Елладська Церква визнається рівною Константинопольській, її Синод – «побратимом по Духу» Константинопольської і «всякої іншої Помісної Православної Церкви». Також дуже важливо відзначити, що Главою всієї кафолічної Церкви названий Господь Ісус Христос. Ця самоочевидна для православних християн особливість документа виявиться вже не настільки очевидною» у ХХІ столітті.

Сербська Церква

Томос Сербської Церкви

В 1879 році, через 29 років, Константинополь надає автокефалію Сербській Церкві, відродивши тим самим Печський Патріархат, правонаступником якого є Сербська Церква. Це робиться за клопотанням влади звільненої Сербії.

Константинопольський патріарх Іоаким III видав томос про автокефалію Сербської Православної Церкви.

«...з плином часу встановився поділ Церкви на місцеві, незалежні одна від одної (виділено мною. – П. Д.), з внутрішнім самоврядуванням і під владою своїх пастирів, вчителів і служителів Євангелія Христового, тобто єпископів або архієпископів і патріархів. І цей поділ встановлено не лише через історичну у християнстві важливість міст і меж, але і політичний стан народу...

Зважаючи на те, що благочестива і Богом бережена Сербія отримала політичну незалежність і що благочестивий, Богом затверджений, премилостивий князь її господар Мілан М. Обренович IV і преосвященний Архієпископ Белградський і Митрополит Сербії пан Михайло від чесного імені кліру і благочестивого народу звернулися до нас з листами і згідно з політичною незалежністю побажали й церковної незалежності, смирення наше разом зі Святим нашим Синодом преосвященних митрополитів, нашим Святому Духу любим братом і співслужителем, зібралися... і, з волі Святого Духу, знайшли, що прохання їх доречну і зі святими правилами і церковною практикою згодні.

Тому і ми поставили: нехай Православна Церква Сербського князівства, яка досі в особі Архієпископа Белградського і Митрополита Сербського стояла в канонічній залежності від нашого святого апостольського і патріаршого престолу Царгородського, разом з приєднаними до неї єпархіями, або, точніше, вся Православна Церква, яка знаходиться в політичних і географічних межах звільненого Сербського князівства, відтепер буде канонічно самостійна, незалежна і самоуправна, якій голова, як всіх Православних Церков, Боголюдина Господь і Спаситель наш Ісус Христос (виділено мною. – П. Д.), і яка в церковних справах має і визнає за свого предстоятеля Архієпископа Белградського і Митрополита Сербського, а разом з Собором, складеним згідно з правилами, з архієреїв з областей сербських, керує церковними справами князівства вільно, незалежно ні від кого, як то божественні і священні правила заповідають.

Тому далі цим же синодським актом Церкву Сербську визнаємо і оголошуємо за нашу духовну сестру (виділено мною. – П. Д.), а всім Православним Церквам доручаємо визнавати її за таку ж і поминати її ім'ям «Свята самостійна Церква Сербського князівства». Так само даємо їй і всю владу і всі права, які належать незалежному церковному начальству... А що стосується внутрішнього церковного управління, то сидить, вирішує і визначає він [предстоятель] зі своїм Синодом, слідуючи євангельському вченню, святому переданню і визначенням святої Церкви» (виділено мною. – П. Д.).

Прописано в тексті, так само як і в Елладському томосі, що Главою Церкви, як і всіх Православних Церков, є Боголюдина і Спаситель наш, Господь Ісус Христос. Сербська Церква названа Церквою-Сестрою Константинопольської Церкви.

Спробуємо проаналізувати цей текст томоса.

  1. Як і у випадку з Елладською Церквою, предстоятель нової автокефалії не отримує статусу патріарха, незважаючи на те, що історично цей статус був у предстоятеля Печської Церкви, наступником якої стала Сербська Церква. Цей статус з'явиться в СПЦ лише в 1920 році, після численних історичних подій, які вплинули на це питання.
  2. На відміну від томосу Елладської Церкви, в документі не регламентовано порядок формування Священного Синоду. Замість цього є абстрактне відсилання до євангельських вчень і переказів Церкви. Тобто фактично це питання передано на розсуд самої Сербської Церкви.
  3. Питання отримання мира в документі не згадується.
  4. Також не згадується питання зносин з іншими Помісними Церквами і, відповідно, відсутня згадка про монополію Константинополя на його модерацію.
  5. В тексті зустрічається важлива згадка про незалежність Помісних Церков одну від одної.
  6. Прописано в тексті, так само як і в Елладському томосі, що Главою Церкви, як і всіх Православних Церков, є Боголюдина і Спаситель наш, Господь Ісус Христос.
  7. Сербська Церква названа Церквою-Сестрою Константинопольської Церкви.

Румунська Церква

Патріарший собор у Бухаресті

Ще через 6 років, в 1885 році, Константинопольська кафедра визнає автокефалію Румунської Церкви, до цього самопроголошену в 1865 році.

«...оголошує, щоб Румунська Православна Церква перебувала, вважалася і всіма була визнана незалежною і автокефальною, керованою власним Священним Синодом, під головуванням наявного в даний час Преосвященнішого і Достойного Митрополита Унгро-Влахійського й Екзарха всієї Румунії, що не визнає у своєму власному внутрішньому управлінні ніякої іншої церковної влади, крім Самого Глави Єдиної Святої Кафоличної і Апостольської Церкви Боголюдини Викупителя, Який один тільки – головний, наріжний і вічний Архієрей і Архіпастир.

Отже, визнаючи через це священне патріарше і синодальне діяння затверджену таким чином на наріжному камені віри та чистого вчення, яке і отці передали нам неушкодженим, міцно бережену Православну Церкву Румунського королівства автокефальною і у всьому керованою самостійно, ми проголошуємо Священний її Синод возлюбленим у Христі братом, що користується усіма присвоєними Автокефальній Церкві перевагами і всіма володарськими правами, так, щоб кожен церковний благоустрій і порядок і всі інші церковні будови здійснював і будував безборонно і з повною свободою, згідно з постійними і безперервними переказами Кафолічної Православної Церкви, щоб таким визнавали його та інші у всесвіті Православні Церкви і щоб він називався іменем Священного Синоду Румунської Церкви...

...зноситися безпосередньо з Вселенським і з іншими Найсвятішими Патріархами і з усіма Православними святими Божими Церквами у всіх нужденних в загальному обговоренні важливих канонічних і догматичних питаннях, за з давніх-давен від отців збереженим священним звичаєм.

Рівно так само він має право просити і отримувати від нашої Великої Христової Церкви все те, що мають право просити і отримувати від неї й інші Автокефальні Церкви.

Отже, на підставі всього цього наша свята і Велика Христова Церква благословляє від глибини душі автокефальну і у Христі кохану сестру – Румунську Церкву...».

Прописано в тексті, так само як і в минулих томосах, що Главою Церкви є Господь Ісус Христос. Румунська Церква названа Церквою-Сестрою Константинопольської Церкви.

При аналізі даного томосу ми бачимо позиції, аналогічні попередньому документу, отриманому Сербською Церквою.

  1. Румунська Церква також не отримала разом із автокефалією патріаршого статусу. Статус Патріархату РПЦ отримає в 1925 році.
  2. На відміну від томосу Елладської Церкви, в документі не регламентовано порядок формування Священного Синоду.
  3. Питання отримання мира в документі не згадується. Замість нього стоїть абстрактне формулювання «просити і отримувати», так само як і інші автокефальні Церкви.
  4. Питання зносин з іншими Помісними Церквами прописане як право Румунської Церкви без зазначення будь-якої монополії Константинополя на його модерацію. Якщо у випадку з Елладським томосом закріплюється монополія Константинополя, у випадку з Сербською Церквою – монополія не вказана, то у випадку з Румунською Церквою формулювання виключає подібну монополію.
  5. Прописано в тексті, так само як і в минулих томосах, що Главою Церкви є Господь Ісус Христос.
  6. Румунська Церква названа Церквою-Сестрою Константинопольської Церкви.

Польська Церква

Кафедральний собор святої Марії Магдалини у Варшаві

Перший у ХХ столітті томос про автокефалію був виданий Константинополем в особливих обставинах. Вперше КПЦ проголошувала автокефалію не на своїй канонічній території єпископам, які перебувають не в її клірі. У 1923 році Константинопольська кафедра проголосила автокефалію Польської Православної Церкви, що раніше була автономією у складі РПЦ (пізніше лідери Польської Церкви принесуть покаяння в розколі, і автокефалія буде дарована їм вже Москвою в 1948 році).

У силу цієї специфіки томосу значну його частину складають вельми туманні пояснення, що польська територія історично відноситься до земель Київської Митрополії, приєднання якої до Святої Московської Церкви відбулося аж ніяк не за приписами канонічних правил». В іншому ж константинопольський томос Польської Церкви говорить:

«...наша мірність і святійші митрополити, наші в Святому Дусі улюблені брати і співслужителі визнали боргом прислухатися до прохання, з яким звернулася до нас Свята Православна Церква в Польщі, і дати наше благословення і затвердження на її автокефальний і незалежний устрій. Внаслідок цього, визначаючи соборно, з волі Духа Святого, ми постановляємо: визнаємо автокефальний устрій Православної Церкви в Польщі і даємо своє благословення на те, щоб вона управлялася відтепер як духовна сестра і вирішувала свої справи незалежно і автокефально, по чину і необмежених правах інших Святих Автокефальних Православних Церков, визнаючи своєю Вищою Церковною Владою Священний Синод, що складається з канонічних православних єпископів у Польщі, що має кожен раз головою Високопреосвященнішого Митрополита Варшавського і всієї Польщі...

Крім того ми постановляємо, що Автокефальна Православна Церква-Сестра в Польщі повинна буде отримувати святе миро від нашої Великої Христової Церкви. Ми рекомендуємо в той же час, щоб в питаннях церковного порядку і більш загальних, що перевершують межі юрисдикції кожної Автокефальної Церкви, взятої окремо, Високопреосвященніший Митрополит Варшавський і всієї Польщі звертався до нашого Святішого Вселенського Патріаршого Престолу, через який підтримується спілкування зі всякою Православною Церквою, «право правлячої слово істини», просив також авторитетної думки і сприяння Церков-Сестер...

Хай зміцнить Господь Бог на віки, милістю і заслугами Першого Великого і Верховного Пастиря Христа, нашого Бога, Автокефальну Церкву-Сестру у Польщі, так щасливо влаштовану, спонукає і посилить все в ній на славу Його святого імені, на користь її благочестивої пастви і на радість всіх Автокефальних Православних Церков-Сестер».

На прикладі Польської Церкви, ми спостерігаємо тенденцію збільшення числа обмежень.

ХХ століття принесло крах Османської імперії. Разом з її крахом звалився і вплив КПЦ в імперії. Території інших Помісних Церков, що раніше входили до складу імперії османів, залишилися за межами нової Туреччини. А значить, і влада Константинопольського патріарха, що раніше був етнархом всіх православних християн в османській ієрархії, була втрачена. Значна частина парафіян-греків, які проживали на території Турецької республіки, була вирізана турками або змушена була мігрувати в Грецію. Вселенський престол втрачав свої території, владу, вплив і авторитет. І саме в цей період відбувається реанімація практики видачі томосів з урізаними на користь Константинополя повноваженнями Помісних Церков. Як ми раніше бачили, в ХІХ столітті подібна практика значущих обмежень самостійності була лише у випадку з Елладською Церквою. Наступні ж томоси не носили такого характеру.

І ось, на прикладі Польської Церкви, ми спостерігаємо тенденцію збільшення числа обмежень.

  1. Польська Церква не отримує статусу Патріархії.
  2. В документі не регламентовано порядок формування Священного Синоду, що вигідно відрізняє цей томос від томосу Елладської Церкви.
  3. У томосі прописана монополія Константинополя на надання мира Польській Церкві, як це спостерігалося в томосі Елладської Церкви.
  4. У томосі прописана монополія Фанару на модерацію відносин Польської Церкви з іншими Помісними Церквами.

Але при цьому:

  1. Главою Церкви визнається Господь Ісус Христос.
  2. Польська Церква названа Церквою-Сестрою Константинопольської Церкви.

Албанська Церква



Воскресенський кафедральний собор у Тирані

Відроджена практика «обмежених» томосів, після Польської Церкви, закріплюється в томосі про автокефалію, виданому Албанської Церкви в 1937 році (самопроголошена у 1922-1929 роках):

«Свята Церква Христова як турботлива Мати... щедро відгукується на прохання Церков про надання їм самостійності, щоб не вводити в спокусу, приносити якомога більшу в Господі користь.

І ось зараз, коли благочестиві православні християни благословенної Богом молодої Албанської держави звернулися до нашого Святійшого Апостольського і Вселенського Патріаршого престолу, під покровом якого всі століттями знаходили надійне укриття і по милості Христа залишалися врятованими в цьому винограднику, звернулися як до турботливої Матері, з гарячим проханням про благословення і проголошення самостійності і автокефалії церковної єпархії як єдиної організації в нових політичних умовах...

...наша мірність... дає їм наше благословення на незалежну автокефальну організацію церковного управління.

Отже, соборно і в Дусі Святому ми визначаємо і проголошуємо, що відтепер всі існуючі в богоспасенній Албанській державі православні єпархії та громади об'єднуються в одну самостійну автокефальну церковну організацію, яка буде називатися Православною Автокефальною Албанською Церквою.

Ця Церква, яка є нашою духовною сестрою, відтепер здійснює своє управління незалежно і автокефально, відповідно до порядку та суверенних прав, властивих всім Православним Святим Автокефальним Церквам, на чолі якої стоїть як верховна адміністративна церковна влада, так визнаний всіма Святійший Синод, утворений канонічними православними архієреями Албанії і очолюваний його головою – Високопреосвященним Архієпископом Тиранським і всієї Албанії.

...Ми підкреслюємо разом з тим, що братська Свята Автокефальна Православна Церква Албанії повинна отримувати святе миро у нашої Великої Церкви Христової.

Ми рекомендуємо також, щоб з усіх питань і непорозумінь загального церковного характеру, що стосуються умови та юрисдикції Автокефальних Церков, Архієпископ Тірани і всієї Албанії звертався до нашої Святості Вселенського Патріаршого престолу, через який зв'язуються між собою всі Православні Єпископати, поширюють правильно слово істини, і просив би своєчасно думку братніх Церков.

...Нехай пребуде милосердя першого Великого Архієрея і Пастиря Христа Бога нашого з новоствореною братньою Православною Автокефальною Албанською Церквою, нехай зміцнить Господь Бог і збереже в благополуччі».

Цей томос аналогічний з усіх змістових позицій томосу, виданому Польській Церкві. Єдиною його відмінністю стає зміна символів: крім терміна «Церква-Сестра» в тексті зустрічається двічі акцент на ролі Константинопольського Патріархату як «Церкви-Матері».

(Далі буде).

ТГ-канал «Лабарум. Сим победиши»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

До чого призведе поминання Епіфанія предстоятелем Кіпрської Церкви?
ПЦУ одностайно визнає вся Кіпрська Церква
27%
Синод Кіпру засудить вчинок предстоятеля
18%
всередині Кіпрської Церкви виникне розбрат
55%
Усього опитано: 11

Архів

Система Orphus