«Люди миру» й «партія війни»: кому реально потрібен мирний Донбас

УПЦ виступає за мир на Донбасі, але є ті, хто хоче війни. Фото: СПЖ

УПЦ оголосила про рішення провести миротворчий форум, на що глава РНБО відреагував погрозами. Так кому потрібен в Україні мир, а кому – війна?

17 серпня 2020 року Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення провести миротворчий форум «Люди миру». Форум розпочався 21 вересня і проходить у Святогірській лаврі. Мета форуму – розробка програми дій щодо припинення конфлікту і відновлення мирного життя на сході України. В оргкомітет заходу увійшли відомі українські громадські діячі, представники культури, медицини та освітньої сфери, що підтримують ініціативи Церкви за припинення війни на Донбасі.

Однак, напередодні форуму секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов попередив організаторів мирних форумів про кримінальну відповідальність: «Організаторам різних "мирних форумів" хотілося б нагадати про кримінальну відповідальність за антидержавну діяльність і відзначити, що Апарат РНБО України уважно відстежує ситуацію в державі напередодні виборів, а правоохоронні органи України відреагують на будь-які спроби розхитування внутрішньополітичної ситуації».

На думку чиновника, спроби хоч щось зробити для якнайшвидшого досягнення миру на сході України – це «дієвий інструмент російської гібридної війни». Він упевнений, що мета хресних ходів і мирних форумів – «просування ідей так званого "русского міра", виправдання російської агресії проти України, просування антиукраїнських тез російської пропаганди».

Погодьтеся, ця заява представника влади виглядає дуже дивно. Бо зі слів Данилова можна зробити висновок, що держава або деякі сили, що ототожнюють себе з ним, не зацікавлені в припиненні війни.

Тому не дивно, що заяви секретаря РНБО викликали вагання в УПЦ. Так, митрополит Антоній (Паканич) запитує у представника влади: «Невже смерті, каліцтва, руйнування і горе простих людей, наших братів і сестер, не пом'якшують серця сучасних "книжників" і "фарисеїв"? Яку ще чашу страждань повинні випити всі ми, щоб нарешті з усіх боків залунали реальні розмови про мир, а не формулювання, що виправдовують його відторгнення? Скільки ще можна заглушати залпами справжніх та інформаційних гармат прагнення більшості простих людей, які і є справжнім і єдиним джерелом влади в нашій країні?»

Цікаво, що буквально за кілька днів до скандальної заяви Данилова, РНБО опублікувала документ під назвою «Стратегія національної безпеки і оборони України», в якому сказано, що «Україна прагне до миру. Мир – запорука розвитку України. Встановлення миру, відновлення суверенітету і територіальної цілісності України <...> – найвищий пріоритет держави». На думку речника УПЦ протоієрея Миколи Данилевича, заяви Данилова суперечать цьому документу і можуть бути кваліфіковані як антидержавна діяльність.

Яку ще чашу страждань повинні випити всі ми, щоб нарешті з усіх боків залунали реальні розмови про мир, а не формулювання, що виправдовують його відторгнення? Скільки ще можна заглушати залпами справжніх та інформаційних гармат прагнення більшості простих людей, які і є справжнім і єдиним джерелом влади в нашій країні?

Митрополит Антоній (Паканич)

Директор «Українського інституту аналізу політики та менеджменту» Руслан Бортник взагалі вважає, що після таких слів голова РНБО в правовій державі зобов'язаний був подати у відставку, а його погрози і звинувачення щодо миротворчих ініціатив Церкви – абсурдні і безпідставні.

Однак, у своїх звинуваченнях Данилов далеко не самотній. Його слова – це трансляція тієї позиції, яку займають різні релігійні та політичні сили, які використовують конфлікт на Донбасі для досягнення своїх цілей і виправдання свого існування. Що це за сили?

«Патріоти» й Донбас

Такі організації як «Національний корпус», «Правий сектор», «Муніципальна варта», а також партії «Європейська солідарність» і «Свобода» вважають ратифікацію Мінських домовленостей «зрадою», а припинення війни – «тріумфом реваншистських сил». При цьому, представники зазначених партій і організацій називають себе патріотами України і стверджують, що відстоюють територіальну цілісність держави і її незалежність, а також борються за мир. Правда, мир у їхньому розумінні, а ще більше – засоби його досягнення, в корені відрізняються від загальноприйнятих норм.

Так, лідер партії «Європейська солідарність» Петро Порошенко с самого початку свого президентського правління обіцяв, що конфлікт на Сході України може бути вирішений тільки мирним шляхом. Але через деякий час його позиція змінилася настільки радикально, що він назвав мирні домовленості з РФ про припинення війни на Донбасі безглуздими. Більш того, пропозицію провести референдум в Україні з питання мирних угод з Росією Порошенко вважає капітуляцією.

Негативно сприйняли прихильники Порошенка і перемир'я, якого вдалося досягти українській владі з представниками непідконтрольних територій. 27 липня 2020 року представники «Нацкорпусу», «Європейської солідарності» і симпатизуючих колишньому президенту України організацій організовують акції протесту «проти капітуляції». В заяві партії Порошенка перемир'я прямо називається державною зрадою: «Людина на прізвище Зеленський заборонила українській армії захищати Україну. Здається, тут є державна зрада... Українська армія атакована з тилу. Її атакувала людина на прізвище Зеленський».

У заяві партії Порошенка перемир'я прямо називається державною зрадою: «Людина на прізвище Зеленський заборонила українській армії захищати Україну. Здається, тут є державна зрада».

У свою чергу, лідер «Нацкорпусу» Андрій Білецький йде далі Порошенка і пропонує своє вирішення «проблеми Донбасу» – заморити громадян України, що живуть там, голодом. За його словами, «ми можемо влаштувати не клоунську, а реальну адекватну блокаду. Перекрити надходження електроенергії, води, всього, що поставляє на цю територію України. Треба звести стіну і змусити здатися. Так ми швидше припинимо страждання людей». Таке своєрідне розуміння Білецьким гуманізму не дивно, тому що у структурі української влади є люди, які підтримують його.

Віце-прем'єр України і міністр з питань «реінтеграції окупованих територій України» Олексій Резніков погодився з необхідністю відключити воду Донбасу. Але, за його словами, це питання часу, тому що в даний момент відключення води Донбасу залишить без неї і жителів Маріуполя. Він запевнив, що український уряд працює над цим питанням, зокрема, планує звести водопровід в обхід Донбасу.

У цьому ряду слід також згадати, як радикали зірвали презентацію Національної платформи примирення і єдності, спрямовану на політику примирення на Донбасі і побили радника секретаря РНБО Сергія Сивохо. Можна наводити й інші факти і висловлювання тих, хто іменує себе «патріотами» України, про неприпустимість мирних домовленостей з Донбасом. Але, цілком очевидно, що всі мілітаристські заяви спрямовані виключно на досягнення політичних цілей.

ПЦУ, УГКЦ, УПЦ КП і Донбас

Щодо миру на Донбасі схожу з радикалами і Порошенком позицію займають представники «патріотичних» українських церков» – УГКЦ, ПЦУ і УПЦ КП.

Наприклад, Святослав Шевчук впевнений, що «від війни на Донбасі втомилися тільки ті, хто думає лише, як врятувати свою шкуру». На його думку, «дуже небезпечно, коли в таких обставинах хтось буде говорити про необхідність за будь-яку ціну, нехтуючи правдою і справедливістю, закінчити війну». Глава УГКЦ весь час наголошує, що йому і його прихильникам «не потрібен мир на Донбасі будь-якою ціною».

Крім того, уніати займаються активною сакралізацією донбаської війни. Наприклад, зовсім нещодавно єпископ УГКЦ Степан Сус назвав бійців ООС «новомучениками» і заявив, що «їхнє життя є відповіддю євангельського юнака на його запитання, що хороше слід робити, щоб мати життя вічне» (як ми пам'ятаємо, відповідь Христа цьому юнакові була зовсім інша).

Повторює за уніатами і глава ПЦУ Епіфаній Думенко, який бажає українцям «переможного завершення війни на сході України». Він упевнений, «що Господь допомагає нам йти далі по шляху правди, який приведе нас до повної перемоги». Ні про який мир, діалог, припинення вогню керівник ПЦУ не говорить – тільки про «перемогу». Якою ціною? Скільки життів доведеться для цієї «перемоги» покласти? Думенко цими питаннями не переймається. Саме тому він чітко, майже слово в слово повторює те, що говорить Порошенко і радикали – тільки «перемога над агресором і досягнення не капітуляції перед ворогом, до якої, говорячи про мир, фактично закликає частина політиків, а справжнього справедливого миру».

20 серпня Епіфаній заявив, що українці «повинні в першу чергу думати про перемогу в неоголошеній війні». З цих слів зрозуміло, що мир Думенку не потрібен – йому потрібна «перемога».

Епіфанію Думенку потрібна тільки перемога над агресором і досягнення не капітуляції перед ворогом, до якої, говорячи про мир, фактично закликає частина політиків, а справжнього справедливого миру».

Ще далі за свого безпосереднього начальника пішов «архієпископ» ПЦУ Афанасій Шкурупій, який через перемир'я на Донбасі звинуватив Володимира Зеленського і керівництво Збройних сил України в «жахливій зраді» і фактично закликав народ до повстання.

Ще один «архієпископ» ПЦУ, Тернопільський і Кременецький Нестор, вважає, що через війну на Донбасі ми маємо можливість відчути, що значить для нас Україна, а всі загиблі в ВОС – це всього лише «цеглинки» української державності.

«Люди миру» й «люди війни»

Українська Православна Церква як найбільша релігійна конфесія країни з самого початку протистояння на Сході України відстоювала позицію мирного вирішення конфлікту. Діалог та примирення, а не гармати і автомати – ось те, до чого закликає духовенство і представники УПЦ.

Блаженніший Онуфрій сказав про це максимально просто – люди повинні просто заглянути один одному в очі: «Момент, коли ми бачимо очі свого супротивника, навіть ворога, розсіює безліч неправильних стереотипів, які складаються в нашій душі від того, що ми не бачимо один одного. Словами ми не здатні висловити всі свої почуття, переживання, очі ж говорять про все. Саме тому настільки важливо заглянути один одному в очі».

Цій миротворчій позиції протистоять ті, хто відносить себе до «патріотичних» сил. І тут ми зустрічаємо і представників політичних партій і, на жаль, представників різних конфесій – в першу чергу, УГКЦ, ПЦУ і УЦП КП.

З політиками все зрозуміло – без війни на Сході України і «Нацкорпус» і «Європейська солідарність» та інші «патріотичні сили» країни просто втратять сам сенс свого існування. Адже вся їхня «політична програма» побудована на протистоянні з Росією, на агресії і ненависті. Припинити війну для них – значить зникнути, канути в лету. Крім того, до політичних моментів можна додати і чисту матеріальну вигоду. За словами Сергія Сивохо «Деяким мир не потрібен. Вони хочуть війни. Тому, що війна – це бізнес і великі гроші».

Без війни на Сході України і «Нацкорпус», і «Європейська солідарність», та інші «патріотичні сили» країни просто втратять сам сенс свого існування.

А ось як бути з «церквами»? Чим керуються Шевчук, Думенко і Денисенко, коли говорять про «війну до переможного кінця?». Напевно, їхні міркування найкраще висловив головний діяч українського розколу Філарет: «Багато хто в Київський патріархат не хотів входити. Чому? Неканонічна церква. Розкольники. Господь допустив війну. Війна показала, хто є хто. Починаючи з перших воїнів, які загинули на Донбасі, люди стали сотнями, десятками, сотнями тисяч переходити в Київський патріархат».

Цікаво, що в даній заяві Денисенко характерно для «українських патріотичних церков» змішує чисто церковні поняття з поняттями антицерковними. Адже по його словах, війна на Донбасі нівелює антиканонічний статус УПЦ КП! Ось і виходить, що конфлікт на Сході України в очах уніатів і розкольників просто необхідний. В першу чергу для того, щоб відчувати свою легітимність в очах українського суспільства.

Ці релігійні організації паразитують на війні точно так само, як і політики. Для них «національна ідея» або «патріотизм» є синонімами війни. Саме гармати і автомати виправдовують і слова, і діяльність цих псевдо-патріотів. Їм потрібна навіть не перемога. Їм потрібна війна, так як тільки вона приносить максимальні політичні дивіденди.

І показово, що політичні уподобання представників «патріотичних конфесій» майже повністю співзвучні гаслу «Армія. Мова. Віра». Їх, насправді, дуже небагато, але вони активні. Набагато більш активніші за тих, хто прагне до миру. Але українцям варто нарешті почути не їх, а миротворців. І заглянути один одному в очі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

До чого призведе поминання Епіфанія предстоятелем Кіпрської Церкви?
ПЦУ одностайно визнає вся Кіпрська Церква
0%
Синод Кіпру засудить вчинок предстоятеля
0%
всередині Кіпрської Церкви виникне розбрат
0%
Усього опитано: 0

Архів

Система Orphus