Чому Блаженніший Онуфрій не став главою ПЦУ?

Блаженніший Онуфрій. Фото: Фейсбук-сторінка єпископа Віктора Коцаби

У 2014 році в УПЦ було обрано нового Предстоятеля – Блаженнішого Онуфрія. Чи міг він очолити ПЦУ, і чому ієрархи Помісних Церков називають його справжнім ченцем?

17 серпня 2020 року виповнюється шість років з дня інтронізації Блаженнішого Онуфрія. В цьому році через пандемію коронавірусу святкування цієї події проходять виключно всередині УПЦ. А в минулому, 2019, на ювілей його тезоіменитства приїхали архієреї з 11 Помісних Церков. Цікаво, що практично всі вони, кажучи про Блаженнішого, вимовляли одну фразу: «Митрополит Онуфрій – справжній чернець».

Але що значать ці слова? Хіба інші архієреї, архімандрити, ігумени і т. д. – несправжні ченці? Адже кожен з них у чернечих обітницях відрікається від світу і приліплюється до Бога, приймаючи в серці євангельські слова: «Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!» (Лк. 12:31) і «коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мф. 16:24).

Іншими словами, особа, яка стала ченцем, повинна щодень, щохвилини звірятися з «небесним» компасом, а не мислити категоріями вигод життя земного. Втім, повинен-то він повинен, але чи завжди і у всіх це відбувається?

І чому саме Блаженнішого Онуфрія всі одностайно називають справжнім ченцем?

Щоб краще це зрозуміти, дозвольмо собі пофантазувати на тему «альтернативної» історії.

Блаженніший Онуфрій на чолі автокефальної ПЦУ?

Як ми пам'ятаємо, напередодні вручення Томосу патріарх Варфоломій ініціював проведення так званого «об'єднавчого Собору», на якому мали обрати предстоятеля нової «Православної церкви України». За задумом глави Фанару, Константинопольська Церква через 330 років повернула у своє підпорядкування Київську митрополію. Всі церковні структури в Україні були нею розпущені, а Українська Православна Церква нібито перестала існувати. Всі розкольницькі «ієрархи», а також архієреї УПЦ отримали від патріарха Варфоломія запрошення на «об'єднавчий Собор», де належало обрати керівника. Отримав його і Блаженніший. У тому листі глава Фанару попередив Митрополита Онуфрія, що у разі неявки на «собор» у Константинопольській Церкві перестануть вважати його Предстоятелем Української Православної Церкви.

Блаженніший надіслав послання назад у Туреччину нерозпечатаним. Але чи міг він вчинити інакше? Цілком.

Блаженніший міг зібрати в грудні 2018-го Синод і заявити, що Фанар правий: мовляв, УПЦ більше немає, і архієреям потрібно йти разом з розкольниками на «собор» з тим, щоб утворити нову єдину «помісну церкву». І таке рішення було політично цілком виправдано – кількість ієрархів УПЦ удвічі перевищувала кількість «ієрархів» із УПЦ КП з УАПЦ, і Митрополит Онуфрій на виборах отримував гарантовану перемогу.

У разі такого сценарію тодішня влада в особі Петра Порошенка миттєво змінила б риторику по відношенню до Блаженнійшого і по відношенню до всього священноначалля УПЦ. Вони в той же час би перетворилися зі «зрадників» на героїв. Не було б ні допитів у СБУ, ні кримінальних справ, ні переслідувань з боку активістів, ні цькування в ЗМІ. Панегірики, прославлення і повна підтримка влади. Суцільні вигоди.

І немає ніякого сумніву, що на місці Блаженнішого Онуфрія так вчинив би і сам патріарх Варфоломій, і будь-хто з «єпископату» нинішнього ПЦУ з УПЦ КП.

Предстоятель УПЦ вважав за краще йти іншим шляхом. Але чому? Адже участь у «автокефальному» проекті Константинопольської Церкви звільняла його від будь-яких сумнівів і зобов'язань щодо законності того, що відбувається. Більше того, політична доцільність не просто підказувала, а буквально кричала – скорися і роби як тобі сказали. До того ж, хіба «подолати розкол» – не благородна мета?

Адже твердження, що розкольникам для повернення в Церкву необхідно принести покаяння, нещадно критикувалися не тільки самими розкольниками і світським суспільством. Вони були проігноровані навіть Церквою, що називає себе «Вселенською».

Втім, уявімо, що було б далі в цій альтернативній церковній історії України. Після поцілунків з боку влади і ЗМІ настав би інший період.

Механічне об'єднання з розкольниками викликало б бродіння в середовищі вірян УПЦ. Але головна проблема такого гомункулуса була б зовсім не в них.

Ще Митрополит Володимир (Сабодан), коментуючи в 2005 році можливість механічного об'єднання Церкви з розкольниками, порівняв це зі спробою змішати масло і воду: «Про яке об'єднання може йти мова? Не можна отримати єдинородну масу з масла й води».

У будь-якому випадку, будь-яка механічна суміш з канонічної Церкви і розкольників була б приречена.

Згадаймо, що як тільки Порошенко втратив владу, Філарет негайно ж зробив розкол у ПЦУ. Немає ніякого сумніву, що в разі створення спільної з УПЦ церковної структури, і не отримавши на «об'єднавчому Соборі» жаданої влади, Філарет (або хтось інший) вчинив би точно так само. Єпископів і священиків з канонічної Церкви все одно б оголосили «промосковськими» і недостатньо патріотичними. Сталося б глобальне розділення Православ'я в Україні. От тільки вже було б вкрай важко зрозуміти, у кого в такій структурі була збережена чистота віри, а у кого – ні.

Такий бо нам потрібен архієрей

Причому, всі ці розклади і прораховування логіки подій – це справа аналітиків. Цілком очевидно, що Блаженніший Онуфрій, приймаючи рішення у найскладніші для Церкви дні «томосних» випробувань, взагалі не думав про це.

Він мислив і діяв так, як повинен чинити чернець і Предстоятель Церкви, керуючись не міркуваннями вигоди й доцільності, але виключно словами Христа: «Шукайте найперше Царства Божого і правди його».

Згадаймо його слова«Вся історія просякнута тим, що є люди серед нас, які вважають себе мудрими, гідними, але намагаються виміряти воду з допомогою рулетки, виміряти повітря за допомогою відра, тобто плутають поняття і забувають, що їхні мірки – це земні мірки, і ними духовне, небесне, Божественне не можна виміряти».

Не будемо кривити душею, серед священиків та ієрархів Церкви досить таких «мудреців», не кажучи вже про середовище розколу.

Але Блаженніший Онуфрій – це людина, яка вимірює земні події виключно Небесними мірками. Він не сідає з опонентами Церкви за віртуальну шахову дошку і не грає гросмейстерські партії, обираючи суперників на помилках і прораховуючи власні ходи.

Він знає, що поставлений на чолі Церкви, а тому повинен мислити і діяти як провідник Божої волі: «Ми не маємо образи на тих політиків, які говорять, що нібито Церкву треба перебудувати, але говоримо їм, що Церкву створив Христос і Церквою керує Христос. Христос — це Бог, Він не досконалий, і те, що Бог створив, не вимагає корекції. Тому ми вважаємо, що Церква не повинна поступатися людським немочам, підлаштовуватися під грішну людину. Це людина грішна повинна підлаштовуватися під Церкву. Це правильно. Тоді Церква принесе користь. Якщо ж Церква буде служити моїм пристрастям, то це буде не Церква, це буде якийсь інститут, який тільки зветься «церквою», але не служить для спасіння людської душі».

***

Кожен з нас знає фразу преподобного Серафима Саровського «Стяжи дух мирний і навколо тебе спасуться тисячі».

Спробуймо згадати – чи чули ми коли-небудь від Блаженнішого слова осуду, бачили його обуреним або агресивним?

Речник УПЦ протоієрей Миколай Данилевич в 2019 році сказав такі слова: «Трапляється так, що багато критикують Блаженнішого – ось чому він мовчить, коли треба щось сказати з приводу якихось проблем. Але проходить час, і та проблема розсмоктується сама собою. Люди і ми, вся Церква, йдучи за Блаженнішим, не лише чуємо його голос, але ми навіть чуємо його мовчання. І це мовчання говорить голосніше, ніж інші слова. Він говорить, але він говорить в цьому мовчанні з Богом».

Українська Церква і все українське суспільство в останні роки проходять серйозні випробування. Але Бог ніколи не залишає своїх вірних. 17 серпня 2014 року відбулася інтронізація Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Чи міг єпископат УПЦ зробити більш гідний вибір? Навряд чи.

Апостол Павло сказав фразу, яка стала мірилом по відношенню до ієрархів Церкви: «Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе» (Євр. 7:26-27).

І, погодьтеся, навряд чи що-небудь можна додати до портрета Блаженнішого.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

До чого призведе приїзд глави Фанару в Україну?
до посилення підтримки ПЦУ владою та нових гонінь на УПЦ
70%
до миру, консолідації в Церкві й подолання розколу
0%
нічого не зміниться
30%
Усього опитано: 23

Архів

Система Orphus