Золочів: «незаконне» будівництво чи «незаконна» Церква?

Влада Золочева всупереч Конституції має намір вигнати УПЦ із міста: Фото: СПЖ

В Золочеві, Львівської області, влада відкрито виступила проти Церкви, виганяючи її з міста. Що ж стоїть за цим рішенням – сила закону чи закон сили?

8 липня 2020 року група представників УГКЦ, ПЦУ і РКЦ на чолі з уніатським священиком і капеланом Михайлом Сукмановським прийшли до оселі православного священика з Золочева Максима Йоенка. Їх претензії полягали в тому, що батюшка на своїй приватній території (будинок та територія приватизовані), нібито, зібрався будувати храм. На думку золочівських активістів він права робити це не мав, – та тому, що не отримав дозвіл на зведення культової споруди, і, головне, тому, що храм буде належати до канонічної Української Православної Церкви. Обурюючись проти передбачуваного будівництва, Михайло Сукмановський здивовано запитував про те, куди дивиться СБУ і розвідка? Мовляв, храм УПЦ – це розвідувальний центр, представники якого «будуть випитувати інформацію про військову частину Золочева».

10 липня депутати Золочівської міськради на позачерговій сесії одноголосно проголосували за заборону будівництва храму УПЦ, а трохи пізніше, 13 липня, міський голова Ігор Гриньків скликав «віче» біля будинку священика, на яке прийшов з кувалдою як символом «народної законності».

Під час цього самого «віче» священика УПЦ Максима Йоенка обзивали «чорномазим», «москалем», називали представником держави-агресора і представником Церкви, яка «не відспівує українських солдатів» і в підсумку запропонували покинути місто. Мабуть, для того, щоб отець Максим швидше прийняв рішення залишити Золочів, його будинок напередодні розмалювали образами і нацистською символікою.

Чому ж все це відбувається і що насправді за цим стоїть?

«Незаконне» будівництво чи «незаконна» УПЦ?

І влада Золочева, і представники УГКЦ та інші з тих, хто веде боротьбу проти УПЦ у Львівській області, практично в один голос заявляють, що їхнє невдоволення викликано «незаконним будівництвом храму УПЦ.

Наприклад, ще 9 липня уніатський священик Сукмановський заявив, що на його думку «кожен має право молитися», але тільки після узгодження і отримання відповідних дозволів та документів: «має прийти священник у міську раду, попросити про виділення земельної ділянки, мають погодити – як і де виділяють земельну ділянку. Це є законне право. Але коли священник заходить через вікна, а не через двері, заховавшись, то це викликає підозру. Тут має бути культова споруда. На подвір’ї, без погоджень і документів, без цільового призначення. Хто їм буде давати ці всі дозвільні документи?»

Противники УПЦ в Золочеві намагаються сказати, що якщо б не відсутність необхідних документів, то вони б нічого проти храму канонічної Церкви не мали б. Однак, це свідома і цинічна брехня – храм УПЦ в Золочеві будувати не дозволять.

Ту ж саму причину свого невдоволення УПЦ – «незаконне будівництво», – зазначив він і мер Золочева Ігор Гриньків, який заявив на сесії міськради: «Основне питання, яке розглядалося на сесії, це порушення містобудівного законодавства та спроба незаконного будівництва храму Московського Патріархату у нас тут, на вулиці Івана Труша, під виглядом будівництва індивідуального житлового будинку».

Іншими словами, противники УПЦ намагаються сказати, що якщо б не відсутність необхідних документів, то вони б нічого проти храму канонічної Церкви не мали б – «зробіть все по закону – і тоді будь ласка, будуйте, що хочете і моліться, як хочете». Однак, це свідома і цинічна брехня – храм УПЦ в Золочеві будувати не дозволять. Не дозволять тому, що це саме храм Української Православної Церкви.

Так, той же уніат Сукмановський вважає, що будівництво такого храму – це зрада національних інтересів України. У свою чергу, Ігор Гриньків заявив, що «в Золочеві ніколи не було і немає громади Московського Патріархату, тому будівництво церковної споруди цього Патріархату є неприпустимим і суперечить інтересам золочівської громади, яка ніколи не змириться з існуванням чужої Церкви в нашому місті».

Ще далі пішла депутат обласної ради Мирослава Бабінська, на думку якої УПЦ – «ненависники українського народу і взагалі будь-яких інших церков». Вона впевнена, що в Золочеві будувати будуть не храм, а виключно приміщення для здійснення диверсій і підрозділ ФСБ. Саме тому, вона пообіцяла «законодавчо» боротися проти канонічної Церкви. Мабуть, в рамках цієї «боротьби» Бабинська запропонувала заборонити діяльність УПЦ в Золочеві та у 24-годинний термін демонтувати і вивезти будівельний вагончик з території будинку на вулиці Труша, в якому проходять богослужіння громади.

Неприпустимість будівництва храму УПЦ в Золочеві підтримала і обласна влада. Зокрема, голова Львівської ОДА Максим Козицький впевнений, що будувати в області (!!!) «храм конфесії, яка має своїм центром Москву, – аморально». І потрібно підкреслити, що в цьому сенсі Козицький не виражає якусь особисту точку зору, а є продовжувачем того традиційного вже беззаконня по відношенню до УПЦ, яке твориться у Львівській області. У цьому сенсі достатньо згадати деякі факти тільки останніх кількох років.

Влада Львова й УПЦ

9 листопада 2017 року заступник голови Львівської обласної ради Володимир Гірняк заявив в ефірі однієї з радіостанцій про необхідність особливим чином позначати храми УПЦ. Трохи пізніше, 7 грудня 2017 року депутат Львівської міської ради від націоналістичної партії «Свобода» Андрія Карбовник подав на пленарному засіданні міської ради депутатський запит до міського голови з вимогою знести храм Святого Володимира УПЦ. Причина – «незаконне будівництво». Але проблема в тому, що законно будувати храм самі ж депутати не дозволяють – просто не виділяючи земельної ділянки для цього.

Будь-які заяви представників місцевої влади про те, що вони виступають за дотримання закону і виступають виключно проти незаконного будівництва в Золочеві – брехня, цинізм і лукавство.

Вже через два тижні після вимоги знести храм УПЦ у Львові Львівська обласна рада прийняла ініційоване депутатом від націоналістичної партії «Свобода» Михайлом Нискогузом звернення до президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів, МВС та СБУ України, в якому канонічна Церква звинувачувалася в антидержавній діяльності. Депутати зажадали від верховної влади використовувати адміністративний ресурс та ЗМІ для дифамації УПЦ та об'єднання Церков в Україні в одну.

30 січня 2018 року депутати Львівської облради ухвалили звернення до голови Львівської ОДА, міського голови, начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області, директора департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) в Львівській області та начальника ДАБК Львова. У цьому зверненні народні обранці, перерахувавши відомі їм факти будівництва храмів УЦП у Львівській області, зазначили, що «всі ці факти дестабілізують релігійно-політичну ситуацію в області, становлять загрозу національній безпеці держави і відкривають шлях до можливих провокацій з боку представників так званого "русского міра"».

Подібних кричущих фактів порушення прав віруючих УПЦ у Львівській області можна було б наводити ще безліч. Але навіть з тих, що ми перерахували вище, стає абсолютно очевидно, що будь-які заяви представників місцевої влади про те, що вони виступають за дотримання закону і виступають виключно проти незаконного будівництва в Золочеві – брехня, цинізм і лукавство. Ніякого «законного» рішення для них не існує, тому що, незважаючи на Конституцію, права людини і принципи демократії, вони ніколи не дозволять будувати храм канонічної Церкви на своїй, так би мовити, території. Як заявив з кувалдою в руках під час «віче» біля будинку священика Максима Йоенка мер Золочева Гриньків, «ми не хочемо туди проникати. Ми за своє» і «кілька чужих "зайд" нам тут не будуть робити погоду».

Уніатська «законність» і Православна Церква 300 років тому

І в цьому випадку позиція львівської влади не є новою. Будучи в більшості своїй уніатами якщо не по вірі, то за походженням, представники львівського політикуму тільки повторюють ті методи, які вже були застосовані по відношенню до православних 300-400 років тому.

У 16-му столітті, як ми знаємо, частина сучасної України опинилася під владою Польщі. В той час населення цих земель було переважно православним, що дуже сильно турбувало католиків. Саме тому вони поставили собі за мету повністю знищити Православ'я на підконтрольних територіях. Вдаючись до жорстоких гонінь, переслідувань православного духвенства і мирян, що часто закінчувалися тортурами і вбивствами, уряд Польщі на вимогу Ватикану видає у 1667 році указ, згідно з яким уніатське духовенство «на вічні часи» урівнювалось у правах з католицьким духовенством і шляхтою.

У 1676 році влада Польщі забороняє православним, в тому числі і єпископам, під страхом смертної кари та конфіскації майна мати будь-які контакти з Константинопольським патріархом (щось подібне відбувається і зараз, але вже по відношенню до Патріарха Московського).

У 1668 році з'являється ще одна «законна» постанова, за якою всі, хто перейшли з уніатства в православ'я, позбавлялися «захисту сеймової конституції», тобто фактично опинялися поза законом.

У 1676 році влада Польщі забороняє православним, в тому числі і єпископам, під страхом смертної кари та конфіскації майна мати будь-які контакти з Константинопольським патріархом (щось подібне відбувається і зараз, але вже по відношенню до Патріарха Московського).

Більше того, практично відразу після підписання мирного договору між Росією і Польщею в 1686 році католицькі ченці-єзуїти і уніати при підтримці польського короля Яна Собеського почали погроми православних, відбираючи у них храми, руйнуючи і грабуючи їх. Сам Ян Собеський закликав стратити православних, «щоб вони в подальшому не противилися унії».

Про те, що відбувалося в той час український письменник Михайло Старицький розповідає так: «Єзуїти, щоб силою змусити всіх прилучиться до унії, замикають православні храми, віддають їх уніатам, виганяють православних священнослужителів, відбирають святі посудини, забороняють службу Божу...» (погодьтеся, що створюється відчуття, що в 1898 році Старицький описував те, що відбувається сьогодні, в 2020-му). Небачені звірства призвели до того, що в кінці XVII — початку XVIII століть православні єпархії почали переходити в унію. У 1692 році стала уніатською Перемишльська єпархія, а у 1700 році — Львівська.

Примітний факт – для того, щоб вся єпархія «одноголосно» перейшла в унію з Римом, львівський єпископ Йосип Шумлянський скликав у Львові «собор» з 50 священиків і ченців. Однак, отримав різку відсіч. Незважаючи на це, у 1700 році він все-таки зробив ще одну спробу перевести в унію свою єпархію. На цей раз духовенство практично ніякого опору не чинило, зате противилися унії прості миряни. Зокрема, Йосифа Шумлянського і його численних знатних гостей не пустили до Львівської братської церкви. У відповідь на це єпископ звернувся до допомоги коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського, який відправив солдатів для того, щоб приборкати непокірних. У підсумку, Львівська єпархія стала уніатською.

«Єзуїти, щоб силою змусити всіх прилучиться до унії, замикають православні храми, віддають їх уніатам, виганяють православних священнослужителів, відбирають святі посудини, забороняють службу Божу...».

Михайло Старицький

Як бачимо, і тоді, і зараз представники УГКЦ використовують практично одні і ті ж прийоми: тиск, залякування, погрози фізичної розправи, а в разі необхідності – вдаються до допомоги грубої сили і зброї. На жаль, за останні 300 років майже нічого не змінилося...

УГКЦ на «чужій» землі

Разом з тим, на «своїх» територіях уніати діють зовсім інакше. Тут вони виявляють весь свій «європейський» шарм і освіту, і розраховують на терпиме відношення до них з боку православних.

Досить згадати відверту брехню Святослава Шевчука у Донецьку, коли він, у 2012 році на місцевому телебаченні розповідав, що УГКЦ, мовляв, живе за православними догматами і готова заради донеччан служити російською мовою.

Вже згадуваний нами священик УГКЦ Михайло Сукмановський, який виступив проти будівництва храму УПЦ, зазначив, що мешканці Золочева – люди дуже толерантні і терпимі, тому що побували за кордоном і знайомі з правилами і нормами західної демократії. За його словами, представники УПЦ «скористалися цією толерантністю», щоб побудувати свій храм, чого, на думку Сукмановського, робити не можна.

І в зв'язку з цим цікаво порівняти реакцію православних християн на появу греко-католицьких храмів на споконвічно православних територіях. Для прикладу візьмемо Чернівецьку область. Чому? Тому що на Буковині протягом багатьох років практично було відсутнє саме поняття про унію. Народ тут споконвіку православний, а УГКЦ представлена дуже слабо, незважаючи на близькість Івано-Франківської та Тернопільської областей.

Цей факт змушені визнати і самі греко-католики. Так, єпископ новоствореної Чернівецької єпархії УГКЦ Йосафат Мощич в одному з інтерв'ю зазначив: «Ми не в Галичині, це Буковина і тут треба дуже часто все починати з нуля: починати будівництво нових храмів, каплиць, парафіяльних будинків, молодіжних центрів та катехитичних класів». Більш того, для нього Буковина – це, як невідома земля, в яку Бог покликав Авраама. Тобто, територія чужа, неосвоєна і, імовірно, ворожа. Однак, незважаючи на це, в самих Чернівцях вперше за 200 років побудують уніатський храм. Більш того, самі уніати настільки вільно і добре почувають себе на Буковині, що навіть ініціюють «переходи» православних храмів у ПЦУ.

Для УГКЦ Буковина – це чужа територія, неосвоєна і, імовірно, ворожа. Однак, незважаючи на це, в самих Чернівцях вперше за 200 років побудують уніатський храм.

У зв'язку з цим, виникає цілий ряд питань. Наприклад, чи зустрічає УГКЦ на чужій для себе православній території таку ж відсіч з боку православних християн, якою зустрічають представники УПЦ у Львівській області? Ні. Чи вимагає влада Буковини заборони УГКЦ або демонтажу їхніх храмів? Ні. Чи дають дозвіл на будівництво культових уніатських споруд? Так. Виходить, що справжніми демократами і людьми з «толерантною культурою» є саме православні, а не греко-католики.

Висновки

УГКЦ, вдаючись до абсолютно варварських методів боротьби з Православ'ям, показує не тільки свою слабкість по відношенню до істинної Церкви, але і свою середньовічну сутність, для якої дієвим може бути тільки один закон – закон сили. У цьому сенсі, ні Конституція, ні права людини, ні права віруючих людей ніякого сенсу не мають. Тому що там, де діє «право сильного», всі інші права виявляються порушеними.

Звичайно, хочеться сподіватися, що влада Золочева все-таки схаменеться, згадає про закон і Конституцію і зможе слідувати їм, а не вимогам активістів. Тим більше, що вся ситуація вже має не тільки громадський, а й міжнародний резонанс і обов'язково позначиться на іміджі України в Європі і світі. Не можна зневажати основні права людини просто тому, що комусь так хочеться.

Також, ми вправі розраховувати і на реакцію з боку Президента України, який, виступаючи гарантом Конституції, не може і не повинен мовчати тоді, коли цю саму Конституцію настільки цинічно і нахабно зневажають. Адже, навіть якщо б у Золочеві був тільки один чоловік, який побажав належати до канонічної Церкви, глава держави повинен був його захищати. Тому що якщо держава перестає захищати своїх громадян, то рано чи пізно вона перестане бути державою.

У той же час, ситуація в Золочеві в черговий раз нагадала нам ті основні істини, завдяки яким Православ'я відрізняється від інших конфесій. Вся справа в тому, що православне християнство має своїм центром Особистість Христа. Воно побудоване не на любові до Батьківщини, до свого народу або національній ідеї, а виключно на любові до Христа. Для православного християнина сенс життя не в тому, щоб «покласти душу свою за свободу», а в тому, щоб досягти єднання з Богом. Молитва для нього – це не інструмент ідеологічного впливу, а богослужбова мова – не спосіб зберегти культуру та самобутність.

Православний християнин ніколи не поставить під главу кута якісь інші цінності, крім тих, що проповідані в Євангелії і сповіщаються Церквою. Саме про це говорив на «віче» священик УПЦ Максим Йоенко – «за що ви нас хочете судити? Ми не порушили ніякого закону, ми просто молимося Богу». Так, істинна Церква «просто молиться Богу». Але саме за цю молитву Її чад женуть, переслідують і вбивають. Ворог роду людського намагається зробити все, щоб цієї молитви не було. Нехай будуть «національні ідеї», «боротьба за свободу», «відстоювання принципів», «традиції», ще щось, тільки не молитва. Тому що саме молитва є найбільш дієвою зброєю проти деградації нашого суспільства, а її відсутність – найдієвішим способом відірвати людину від Бога. Тому й дивуватися боротьбі сил зла проти молитви не варто.

Дивуватися треба, якщо ці сили з молитвою перестануть боротися. Тому що це буде означати, що її немає.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

До чого призведе приїзд глави Фанару в Україну?
до посилення підтримки ПЦУ владою та нових гонінь на УПЦ
72%
до миру, консолідації в Церкві й подолання розколу
3%
нічого не зміниться
25%
Усього опитано: 32

Архів

Система Orphus