«Православна єдність України»: провокація, піар чи дурість?

ПЦУ як "об'єднання" розкольників з УПЦ виявилася недієвою, тепер шукають нові шляхи. Фото: СПЖ

У нашій країні створили організацію «Православна єдність України», яка має на меті об'єднання УПЦ з ПЦУ. Розбираємося, хто туди входить і навіщо її створили.

В Україні все ж хочуть об'єднати Українську Православну Церкву (УПЦ) і Православну церкву України. 11 червня 2020 р. ЗМІ повідомили про те, що в Києві було створено громадський рух «Православна єдність України», який поставив собі за мету «напрацювання прийнятних для обох Церков форм об'єднання» УПЦ і ПЦУ. Діє рух на базі громадської організації «Духовно-релігійна перспектива України». Давайте розберемося, що це за ініціатива, до чого вона може призвести і про що свідчить її поява.

Для початку з'ясуємо, що це за така громадська організація «Духовно-релігійна перспектива України» і хто за нею стоїть. Відкрита платформа держданих «Опендатабот» дає ось такі результати.

Скріншот сайту opendatabot.ua

Дана організація була створена в листопаді 2017 р. Згадаймо, що це були за часи. Влада активно просувала антицерковні законопроекти і активно готувалася запустити проект «української автокефалії». Проект замислювався під президентські вибори 2019 р. Для його реалізації велися активні переговори з Фанаром, а тодішній президент П. Порошенко готував громадську думку для об'єднання всіх православних конфесій і отримання Томосу. Саме тоді він, виступаючи із щорічним посланням до Верховної Ради, оголосив про твердий намір влади створити «єдину помісну» і отримати Томос: «Нехай нас почує і керівництво Вселенської патріархії. Хочу ще раз звернути увагу Його Всесвятості на дуже велику серйозність наших намірів, на наявність в українському керівництві твердої політичної волі вирішити цю проблему, яка на жаль, стоїть на порядку денному ще з 1991 року».

Таким чином, стає зрозумілим, що Громадська організація «Духовно-релігійна перспектива України» створювалася саме під проект «єдиної автокефальної» (назва ПЦУ, так само як і СКУ, тоді ще не фігурувала). На користь цієї версії говорить і склад засновників, більшість з яких – релігієзнавці ліберального спрямування, а директор, Бондаренко Віктор Дмитрович, так взагалі колишній співробітник Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС, а також колишній голова Державного комітету України у справах релігій.

Таким чином, стає зрозумілим, що Громадська організація «Духовно-релігійна перспектива України» створювалася саме під проект «єдиної автокефальної» (назва ПЦУ, так само як і СКУ, тоді ще не фігурувала).

Однак за минулі три роки Громадська організація «Духовно-релігійна перспектива України» не виявила себе ніяк. Пояснюється це тим, що влада використовувала для створення «єдиної помісної» більш серйозні і дієві ресурси: СБУ, прокуратуру і угруповання націонал-радикалів. Як ми знаємо, використання цих інструментів не дало бажаного результату. Більш того, передвиборний проект «Томос», який повинен був привести П. Порошенка до другого президентського терміну, насправді привів його до поразки на виборах. До влади прийшла нова команда, яка поки не задіює активно спецслужби і правоохоронні органи в релігійній сфері. Тому і настала черга запускати громадську організацію «Духовно-релігійна перспектива України».

І ось вона голосно заявила про себе 11 червня 2020 р., створивши рух «Православна єдність України», до складу координаційної ради якого увійшли політики, релігійні діячі, науковці та журналісти. Списку з конкретними персоналіями ще немає, але можна не сумніватися в тому, що це різні релігієзнавці і громадські діячі, скажімо так, не помічені в симпатіях до УПЦ. Рух вже встиг прийняти «Меморандум про відновлення єдності православних в Україні», прочитання якого відразу дозволяє відкинути припущення, що вся ця затія з'явилася дійсно для того, щоб спробувати об'єднати українські православні конфесії. Давайте розберемося чому.

По-перше, абсолютно невірна оцінка ситуації. У Меморандумі йдеться: «Реальні настрої у православному церковному середовищі України свідчать про те, що серед віруючих, священства та єпископату обох Церков домінує бажання до об'єднання...» Насправді цього немає і в помині. А є ось що:

УПЦ, її ієрархія, священство і народ на перше місце ставлять перш за все духовні інтереси. УПЦ усвідомлює себе як Церкву Христову, спасительний Ковчег, в якому тільки й можливе спасіння від хвиль житейського моря і досягнення Царства Небесного. Перебування поза цим Ковчегом означає небезпеку вічної погибелі. Аби не допустити такої перспективи нікому, в тому числі і прихильникам ПЦУ, ієрархи УПЦ і перш за все її Предстоятель Блаженніший Митрополит Онуфрій постійно закликають до покаяння і повернення в Церкву Христову всіх, хто від Неї відпав.

Знову ж таки, возз'єднання з Церквою має перш за все духовне значення, а потім вже суспільно-політичне. Тому в УЦП «домінує" не "бажання до об'єднання», а бажання повернення заблудлих на шлях спасіння. Крім того, якщо в той час, коли проект «єдина помісна» ще тільки розроблявся, релігієзнавці говорили, що близько третини єпископату УПЦ прихильно дивилися на перспективи об'єднання з УПЦ КП, то сьогодні, після жорстокої серії захоплень храмів, підпалів, насильств, а також безпрецедентного тиску з боку державних силових органів, після того як ПЦУ дискредитувало себе внутрішніми розбратами і елементарною канонічною безграмотністю, таких архієреїв, напевно, не знайдеться зовсім.

УПЦ усвідомлює себе як Церкву Христову, спасительний Ковчег, в якому тільки й можливе спасіння від хвиль житейського моря і досягнення Царства Небесного. Перебування поза цим Ковчегом означає небезпеку вічної погибелі. Аби не допустити такої перспективи нікому, в тому числі і прихильникам ПЦУ, ієрархи УПЦ і перш за все її Предстоятель Блаженніший Митрополит Онуфрій постійно закликають до покаяння і повернення в Церкву Христову всіх, хто від Неї відпав.

Чи хтось із УПЦ сьогодні горить бажанням об'єднатися з тими, хто зрізає з храмів замки і виганяє священиків з їх житла разом з маленькими дітьми. У всякому разі, ті хто реально хотів об'єднуватися, прийшли 15 грудня 2018 року на так званий «об'єднавчий Собор» і об'єдналися. Таких архієреїв знайшлося всього два: колишній митрополит Олександр (Драбинко), замішаний в найрізноманітніших скандалах, і друг П. Порошенка колишній митрополит Симеон (Шостацький), який розраховував очолити нову структуру.

Що ж стосується ПЦУ, то її «ієрархи» також не хочуть об'єднання. З тієї простої причини, що в такому випадку ієрархи УПЦ будуть домінувати як кількісно, так і якісно, з огляду на відповідний богословський і моральний рівень «єпископату» ПЦУ. Тому Епіфаній Думенко і його колеги можуть бажати тільки підпорядкування собі УПЦ, але ніяк не повноцінного об'єднання.

По-друге, в «Духовно-релігійній перспективі України» абсолютно невірне розуміння того, чим є Церква. Для творців даної організації це суспільно-політичний інститут, який служить для досягнення державних, громадських та інших інтересів, але не інтересів, власне релігійних. Ось кілька цитат з «Меморандуму ...»:

• «Православна Церква в українських землях, впродовж своєї більш тисячолітньої історії, служила своєму народові...»

• «Політичні пробудження українства завжди супроводжувалися сплесками пошуків незалежності православних українців, а українська держава в ці періоди підтримувало свою Церкву».

• «Чвари і непорозуміння між двома українськими церквами не сприяють зміцненню православ'я в наших землях і зміцненню України як держави».

По-третє, зовсім помилкове позиціонування ПЦУ як визнаної у Православному Світі, а значить рівній УПЦ в канонічному плані. Цитати:

«...з волі Божої з'явилася Православна Церква Україна як п'ятнадцята Церква у складі єдиної Вселенської Православної Церкви. Поруч з нею в Україні продовжує свою діяльність Українська Православна Церква... »

• «...Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква, які відновили своє євхаристійне єднання з Всесвітнім Православ'ям».

«...в межах однієї держави й одного православного народу з'явилися дві легітимні в канонічному відношенні Православні Церкви – ПЦУ і УПЦ».

Все це дуже далеко від дійсності. Повернення з розколу відбувається тільки через покаяння, а зовсім не через документ, виданий фанаріотськими ієрархами. З канонічної точки зору таке «возз'єднання» – мізерне. У спілкування з ПЦУ вступили всього три Помісні Церкви. Але цим вони не підняли ПЦУ до свого канонічного рівня, а самі опустилися до рівня ПЦУ. А УПЦ КП з УАЦП і не могли «відновити» єднання зі Світовим Православ'ям, оскільки вони як організації ніколи в такому єднанні не перебували. Може йтися лише про окремих осіб, які дійсно раніше були в Церкві.

По-четверте, оскільки до складу руху «Православна єдність України» входять виключно симпатики ПЦУ (однозначний висновок про це можна зробити з самого тексту Меморандуму) то і працювати він буде не на реальне об'єднання, а в кращому випадку на розмови про це. І виробляти він буде не «...напрацювання прийнятних для обох Церков форм об'єднання і пошуку варіантів реального співробітництва...», а пропозиції свідомо неприйнятні для УПЦ.

Оскільки до складу руху «Православна єдність України» входять виключно симпатики ПЦУ (однозначний висновок про це можна зробити з самого тексту Меморандуму) то і працювати він буде не на реальне об'єднання, а в кращому випадку на розмови про це.

Для чого ж тоді створювався цей рух «Православна єдність України»? Висловимо виключно суб'єктивні припущення:

• Для того щоб створити ПЦУ імідж організації, яка прагне до об'єднання, яка відкриває свої обійми для укладення в них всіх бажаючих, і яка виступає таким чином з миротворчих позицій.

• Для того щоб знизити негативний ефект від недавніх підпалів православних монастирів і безпрецедентною за своєю жорстокістю спробі захоплення храму в Задубрівці, скоєних прихильниками ПЦУ.

• Оскільки громадські організації існують, як правило, на чиїсь гранти, цей рух може бути банальним відпрацюванням чогось подібного. Часто співробітники подібних організацій діють за логікою: «що б нам таке придумати, щоб отримати фінансування?» І не важливо, наскільки нереалізованим буде запропонований проект.

Поява руху «Православна єдність України» свідчить про те, що ПЦУ опинилася в досить скрутному становищі: політична підтримка вже далеко не та, що при П. Порошенку, питання з міжнародним визнанням забуксувало, патріарх Варфоломій Епіфанія вже навіть з тезоіменитством не привітав, розбрат з Філаретом Денисенком нікуди не подівся, а на горизонті маячить поглинання з боку греко-католиків. Дійсно пора пошукати «прийнятні форми об'єднання» з УПЦ, нехай навіть і в такому кострубатому варіанті.

Тільки от чомусь не розглядається дійсно реальний варіант: покаяння і повернення в лоно Церкви.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи може православний відзначати Івана Купала?
ні, православні в цей день святкують Різдво Іоанна Предтечі
79%
так, повеселитися, стрибнути через багаття - що тут поганого?
0%
поклоніння демонам і християнство несумісні
21%
Усього опитано: 14

Архів

Система Orphus