Захоплення Лаври нецерквою: чим усе закінчилося 100 років тому

09 Сiчня 14:27
0
Сьогоднішній тиск влади на Церкву нагадує роботу більшовиків 100 років тому. Фото: СПЖ Сьогоднішній тиск влади на Церкву нагадує роботу більшовиків 100 років тому. Фото: СПЖ

Століття тому більшовики віддали Лавру оновленцям. Але розкольники служили там недовго, невдовзі вигнали і їх. Як буде у ХХІ столітті?

Українська Православна Церква зараз переживає важкі часи гонінь, інформаційного наклепу та тиску з боку влади. Держава відмовилася продовжувати з УПЦ договір про оренду храмів Верхньої лаври. А 7 січня в Успенському соборі вже служив Епіфаній Думенко. У Верховній Раді заявляють, що доля Успенського чекає і на всю Лавру. Нам це видається немислимим та неможливим. А тим часом стіни лаврських соборів уже це бачили – історія минулого століття повторюється знову.

Сто років тому, за часів більшовиків, Православна Церква переживала страшні переслідування. Священство і парафіян посилали до таборів і розстрілювали, а найактивніші революціонери знищували храми буквально. Вцілілі церкви віддавали під склади, спортзали, підприємства, в монастирях розміщували психіатричні лікарні та туберкульозні диспансери. Були випадки, коли у вівтарях перепрофільованих храмів більшовики ставили громадські туалети.

Після здобуття Україною незалежності 1991 року Церква почала оживати та відроджуватися. Відбудовувалися монастирі, кафедральні собори, відроджувалися парафії, навіть знову створювалися єпархії. То справді був важкий період, але водночас і дуже радісний. З ініціативи УПЦ було відбудовано й Успенський собор. Урочисте освячення відновленого з руїн Успенського собору відбулося у День Незалежності України 24 серпня 2000 року. І ось зараз ми бачимо зовсім інші процеси.

З кінця 2018 року розпочалася нова історія гонінь на Українську Православну Церкву, її молитовників і все священство. Втручанням Константинопольського патріархату було створено нову структуру − ПЦУ, яка під повним заступництвом державної влади почала захоплювати храми УПЦ. Пішли в хід ломи та болгарки, «збори парафіян», які до цього до церкви навіть не заходили. На арені з'явилися сучасні революціонери, які готові будь-якої миті захопити храми, зовсім недавно відновлені силами УПЦ або збудовані з нуля. Це стосується і Києво-Печерської лаври, і Успенського собору, зокрема. Хочеться запитати того ж таки Епіфанія Думенка: чи багато він допомагав і як брав участь у відновленні собору? Глава Держетнополітики Віктор Єленський заявив, що в країні має залишитися лише одна православна конфесія. Решти бути не повинно.

Нині нам здається, що ми спостерігаємо у церковній ситуації щось унікальне. Однак це зовсім не так. Достатньо того, що відбувалося в Україні якихось сто років тому. Як більшовики пестили та плекали так звану «обновленську» Церкву і гнали канонічну.

Оновленці у Лаврі та ПЦУ у Лаврі: чи є різниця?

Тоді все було дуже схоже на сьогодення: заборона і тиск на канонічну церкву на користь обновленської структури, її повне заступництво державою. Політичне управління при НКВС проводило бесіди з єпископатом і священниками, схиляло їх переходити в оновлення, тиснуло на них різними методами. Все один в один, як працює сьогодні СБУ.

У той час преса писала, що «тихонівщина (канонічна Церква, – Ред.) знахабніла, поводиться, начебто в них свято на своїй контрреволюційній вулиці, розперезалася і де тільки може показує свої вовчі ікла». Сьогоднішній «паноптикум» в інформаційному просторі вже давно переріс той рівень. Той потік бруду, що виливається на нинішніх парафіян УПЦ, навіть не хочеться цитувати.

Оновлення виникло у травні 1922 року за підтримки ГПУ. З секретаріату ЦК РКП(б) усім губкомам РКП(б) надійшла команда всіляко підтримувати обновленську церкву, яку почали називати «Жива церква». Проти канонічного духовенства було організовано репресії. Вже до кінця 1922 року оновленці змогли зайняти дві третини з 30 тисяч храмів, що діяли на той час.

29 квітня 1923 року в Москві, у храмі Христа Спасителя після Божественної літургії та урочистого молебню було відкрито обновленський «Другий Помісний Всеросійський Собор». 5 травня, за доповіддю «митрополита» Антоніна, Собор ухвалив перейти на григоріанський календар, узаконив рівнозначність одруженого та безшлюбного єпископату, а після деяких вагань – і другий шлюб для кліриків. Монастирі ж закривалися і перетворювалися на трудові комуни та церковні парафії. Патріарх Тихон, який перебував під арештом, не визнав рішень обновленського собору і анафематствував оновленців як «незаконне збіговисько» та «установу антихристову».

Києво-Печерська лавра так само тяжко переживала гоніння, як і вся церква. У листопаді 1924 року у Харкові проходить Всеукраїнська передсоборна нарада. Оновлений митрополит Інокентій зробив доповідь, на основі якої було прийнято постанову про необхідність переходу Києво-Печерської лаври у відання Всеукраїнського Священного Синоду (обновленського), що й відбулося 15 грудня 1924 року. Інокентій отримує мандат на проведення богослужінь у Лаврі (дуже схожа паралель із нинішньою подією). Ченці монастиря всіляко намагаються чинити опір «Живій Церкві».

Через цей опір Губвідділ ГПУ УРСР розпочинає арешти. У грудні 1924 року – січні 1925 року заарештовано 28 лаврських ченців, 2 послушників та 4 членів лаврської громади. У Лаврі та в Китаївській пустині проведено загальні обшуки. Знову ж таки, нічого не нагадує у світлі нинішніх подій?

Обновленців із Лаври вигнали, що буде з ПЦУ?

Зрештою, оновленці довго у Лаврі не протрималися. Вже 29 вересня 1926 року Рада народних комісарів УРСР прийняла ухвалу про «Визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником та про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко» (трохи пізніше воно назване Заповідником, який володіє майном монастиря і сьогодні). На початку 1930 року монастир повністю було ліквідовано. Частину братії було вивезено і розстріляно, решту було ув'язнено або заслано. Лавра зазнала руйнування.

Цікаво, що в 1921 році, коли митрополит Інокентій ще виступав проти оновлення, він встиг висвятити в сан священника професора Валентина Войно-Ясенецького (майбутнього святителя Луку), чиє ім'я стало взірцем стійкості у вірі та захисту Церкви.

9 грудня 1990 року у Володимирському соборі Києва відбулася хіротонія єпископа Чернівецького та Буковинського Онуфрія. Хіротонію очолив митрополит (тоді ще) Київський та всієї України Філарет (Денисенко). Через деякий час Філарет став розкольником, а Онуфрій – Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України, справжнім стовпом сучасної Церкви та захисником віри.

«Жива Церква» в СРСР довго не протягла. 1931 року їхній головний храм Христа Спасителя підірвали. У 30-х роках масові арешти вже дійшли і до самих оновленців, включаючи тих, хто давно співпрацював з органами ОГПУ-НКВС. У 1937-1938 роках було розстріляно 86 обновленських архієреїв. Відбулося масове закриття церков, що призвело до ліквідації всіх обновленських митрополій та більшості їхніх єпархій. У листопаді 1943 року розпочався масовий перехід до патріаршої Церкви обновленських ієрархів. Вони принесли покаяння.

Священномученик Онуфрій (Гагалюк) у своїх листах говорив про обновленську церкву так: «Ти знаєш, дорогий друже, який найбільший гріх здійснили наші обновленські розкольники, відпавши через свій розкол від Єдності Церкви Божої і потягнувши за собою багатьох… І голод, і злидні безправ'я, і ​​навіть в'язниці і страти служителів Христової Церкви не завдали стільки страждань православним, як саме цей богопротивний обновленський розкол, бо всі ці лиха вбивають тіло людини, а розкол відкидає людей від Бога, від вічного блаженного життя».

***

Усі ми знаємо, що історія циклічна. І вивчати її потрібно не лише заради інтересу до давно минулих подій. Потрібно її вчити, щоб не повторювати помилок наших батьків та дідів.

Колись Лавру відібрали у тих, хто молиться, і віддали нецеркві. Потім відібрали святиню і в неї. Сьогодні це «колесо удачі» робить нове коло. Але закінчиться так само, як і попереднє. Потрібно розуміти, що за багато років атеїстичного гоніння віру владі так і не вдалося викорінити. Храми канонічної Церкви завжди наповнені, люди самі туди йдуть. Це яскрава ознака істинної Христової Церкви. Що б не сталося з храмом, люди, які здобули істинну віру, молитимуться й надалі. Вони знають, що Церкву створив Христос. І він же сказав, що «врата пекла не здолають її».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також