Конституційний суд дав зелене світло перейменуванню УПЦ: що далі?

28 Грудня 2022 14:38
0
Конституційний суд відкрив шлях до заборони УПЦ? Фото: СПЖ Конституційний суд відкрив шлях до заборони УПЦ? Фото: СПЖ

Запустивши рішення Конституційного суду, влада натиснула новий важіль у тиску на УПЦ. Аналізуємо, які будуть наслідки.

Конституційний суд України 27 грудня 2022 р. визнав конституційною поправку до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», за допомогою якої вороги УПЦ хочуть її перейменувати. На початку 2019 р. група нардепів звернулася до Конституційного суду з приводу того, чи ця поправка відповідає Конституції, після чого закон виявився за фактом заблокованим. І тепер суд визначив – закон про перейменування відповідає Конституції.

Те, що рішення, яке не розглядалося майже чотири роки, винесене саме зараз – далеко не випадково. Усі ми знаємо, що останні півтора-два місяці влада стала «на стежку війни» із Церквою.

Обшуки СБУ, санкції проти ієрархів, антицерковні законопроекти, небачений по розмаху чорний піар – все це вказує на те, що Зеленський налаштований дуже серйозно.

Закон України № 2662-VIII «Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», а по-простому – Закон «про перейменування» було прийнято Верховною Радою 20 грудня 2018 р., тобто за п'ять днів після так званого «Об'єднавчого собору» 15 грудня 2018 р.

Про що закон про перейменування?

Сенс його очевидний – після відмови УПЦ брати участь у створенні ПЦУ П. Порошенко вирішив її знищити шляхом перейменування і таки змусити перейти до ПЦУ якнайбільше архієреїв. Цей розрахунок також виявився неспроможним. Чого ж вимагав Закон України №2662-VIII «про перейменування»? Він доповнював ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» («Статути (положення) релігійних організацій») частинами сьомою та восьмою.

У сьомій частині було сказано, що конфесія, керівний центр якої знаходиться в країні-агресорі, «зобов’язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об’єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації».

По суті, ініціатори Закону «про перейменування» вимагали, щоб Українську Православну Церкву було примусово перейменовано у «Російську Православну Церкву в Україні». Однак якщо уважно читати Статут УПЦ, який діяв на той момент, то можна побачити, що УПЦ не має керівних органів за кордоном. Жоден архієрей РПЦ, включаючи Московського патріарха, не бере участі в діяльності керівних органів УПЦ, навпаки, українські архієреї беруть участь у роботі Помісного та Архієрейського Соборів РПЦ, а також Священного Синоду. За цей факт і зачепилися ініціатори законопроекту, які визначили його як ознаку входження УПЦ до РПЦ. Крім того, у Статуті РПЦ зафіксовано, що УПЦ є складовою РПЦ.

У восьмій частині ст.12 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» сказано, що ознаками входження до складу зарубіжної релігійної організації є:

  • згадування про це у статуті української релігійної організації;
  • згадування про це у статуті зарубіжної релігійної організації;
  • входження представників української релігійної організації до складу зарубіжної релігійної організації.

За весь час, що пройшов з моменту ухвалення Закону «про перейменування», з боку УПЦ звучали заяви, що до неї цей закон не застосовний, оскільки у Статуті УПЦ зафіксовано її статус як самостійної та незалежної в управлінні. Ці заяви стали звучати ще більш голосно та аргументовано після Собору УПЦ у Феофанії 27 травня 2022 р., на якому було ухвалено рішення про повний розрив усіх відносин із РПЦ, окрім євхаристичної єдності.

У відповідній ухвалі Собору УПЦ 27.05.2022 р. сказано: «Собор прийняв відповідні доповнення та зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчить про повну самостійність та незалежність Української Православної Церкви». Тобто зі Статуту УПЦ взагалі прибрали будь-яку згадку про РПЦ. Крім того,

  • Предстоятель УПЦ за богослужінням перестав поминати патріарха Московського як свого главу, а почав перераховувати всіх предстоятелів Помісних Церков;
  • було ухвалено рішення про відновлення мироваріння в УПЦ (раніше миро отримували з Москви);
  • архієреї УПЦ більше не входять до складу керівних органів РПЦ.

Все це з лишком свідчить про те, що УПЦ не входить до складу РПЦ. У Статуті УПЦ про це не йдеться, і представники УПЦ в органах управління РПЦ не беруть участі.

Однак не все так безхмарно. Є ще пункт Закону про перейменування, згідно з яким УПЦ можна визнати частиною РПЦ на основуні Статуту РПЦ.

Там усе сказано гранично ясно: «Юрисдикція Руської Православної Церкви простягається на осіб православного сповідання, які проживають на канонічній території Руської Православної Церкви: у Російській Федерації, Україні…». УПЦ там присвячено цілу «Главу X. Українська Православна Церква», з якої можна зробити висновок про входження УПЦ до складу РПЦ, хоча прямо про це не йдеться.

Чи можна заборонити УПЦ, виходячи з законів російських структур?

Проте, наскільки положення нормативних актів Росії можуть бути обов'язковими для України? У Росії можуть написати все, що завгодно, хіба суди та інші держоргани України повинні приймати це до виконання?

По суті, визнати УПЦ частиною РПЦ на підставі того, що так написано в якомусь російському документі, це все одно що визнати Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області частиною РФ на підставі ухвалених у Росії законів.

Здається, що на цьому аргументі і слід побудувати судову аргументацію на захист УПЦ, коли справа дійде до судових розглядів.

У багатьох ЗМІ повідомлення про рішення Конституційного суду названо приблизно так: «Конституційний суд зобов'язав УПЦ Московського патріархату змінити назву». Це, звичайно ж, не так, Конституційний суд лише визнав Закон «про перейменування» відповідним Конституції України.

На брифінгу, присвяченому рішенню Конституційного суду, його судді С. Головатий та О. Петришин повідомили, що долю УПЦ вирішать законодавчі органи. А зв'язок УПЦ із РПЦ має довести релігієзнавча експертиза.

У пункті «ІІ. Перехідні та заключні положення» Закону «про перейменування» сказано:

«2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом... центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об'єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст.283)».

Тобто Держслужба етнополітики та свободи совісті, яку зараз очолює давній та активний антипатик УПЦ В. Єленський, має провести експертизу Статуту УПЦ на предмет ознак входження УПЦ до складу РПЦ. Що вона там знайде? Правильно, нічого! Це, якщо чесно.

Про «об'єктивність» Конституційного суду

А насправді можна за бажання знайти, а точніше, інтерпретувати, що завгодно і як завгодно. Була б, як то кажуть, політична воля. А така воля є, про це недвозначно заявляв і Президент України В. Зеленський і інші представники влади. Про те, що влада прийняла рішення знищити УПЦ, говорять усі останні події: обшуки, шельмування у ЗМІ, внесення до Верховної Ради чергових антицерковних законопроектів, припинення договору оренди храмів Верхньої лаври у Києві, ну й звичайно – це рішення Конституційного суду. Воно також ухвалене на підставі притягнутих за вуха аргументів. Судіть самі, у повідомленні Конституційного суду йдеться:

«Приймаючи рішення, Конституційний суд України врахував рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ільїн та інші проти України", де зокрема зазначено: "сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, яка бажає бути зареєстрованою, взяти назву, яка робить неможливим введення в оману віруючих і суспільство загалом і завдяки якому можливо її відрізняти від уже наявних організацій, в принципі, вважатимуться виправданим обмеженням її права вільно вибирати свою назву».

Тобто за зразок було взято рішення, яке абсолютно не підходить для цього випадку, адже в цій «справі "Ільїн та інші проти України"» йдеться не про існуючу релігійну організацію, як УПЦ, а про таку, «яка бажає бути зареєстрованою», тобто новостворену.

І якщо ця новостворена організація хоче іменуватися так, як називається вже існуюча організація, то держава має право обмежити свободу вибору назви.

Якщо УПЦ не захоче перейменовуватись?

Така явна упередженість дозволяє припустити, що найімовірнішим сценарієм розвитку подій буде визнання Держетнополітикою В. Єленського УПЦ як частини РПЦ. А далі Закон «про перейменування» передбачає таке. Структури УПЦ повинні будуть згідно з п. 3 Закону «у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію в установленому порядку».

Тобто протягом 3-х місяців УПЦ має перейменуватися на «РПЦ в Україні». Звичайно, вона цього не зробить. Ідемо далі за текстом:

«4. У разі, якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад – дев'яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набранням чинності законом… релігійна організація (об'єднання) не внесла передбачені законом зміни до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни у свій статут (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об'єднання)».

Тобто УПЦ не стає нелегальною та не правосуб'єктною, а лише втрачає свою назву. Страшно це чи ні? Судячи з подальшого тексту Закону «про перейменування», УПЦ буде заборонено мати своїх капеланів у силових органах. Але насправді все може виявитися значно серйознішим. Адже назва є ідентифікатором юридичної особи у правових відносинах. А якщо немає назви, значить і немає жодних правовідносин. Усі договори на оренду приміщень, комунальні послуги, користування землею та інше можуть бути припинені. Причому для всіх парафій, монастирів, братств тощо. Крім того, немає жодного сумніву, що назву «Українська Православна Церква», яка «звільнилася», тут же присвоить собі ПЦУ, а держоргани відразу зареєструють її під цією назвою.

Які в УПЦ існують можливості для захисту від такого рейдерства?

Як не дивно, один із варіантів озвучив В. Єленський. В одному з останніх інтерв'ю він висловив побоювання, що у разі заборони УПЦ її парафії можуть не захотіти йти до ПЦУ, а зареєструватись як певні «автономні» громади, які не підпорядковуються жодним релігійним центрам. Вони мають це право.

Але чи підуть на це громади? Все ж таки є інші шляхи. Які?

По-перше, це надія на Бога і молитва до нього. Це те, до чого зазвичай вдаються в останню чергу, але все ж таки це – перше. Господь сказав: «Я створю Церкву Мою, і брама пекла не здолає її…» (Мф. 16:18).

По-друге, це апеляція до суспільної думки, у тому числі й на міжнародному рівні, у відстоюванні своїх конституційних прав. Переконання на конкретних фактах і прикладах, що УПЦ разом з українським народом несе всі тяготи війни і бере участь у захисті України не менше (за фактом більше), ніж інші конфесії, і вона ніяк не заслужила того гоніння, яке на неї обрушується.

По-третє, використання всіх передбачених законом можливостей для оскарження рішень Держслужби етнополітики та свободи совісті про визнання УПЦ частиною РПЦ, якщо таке рішення буде. Як уже було сказано, юридичною підставою для такого оскарження є той факт, що згідно зі Статутом УПЦ вона жодним чином не пов'язана з РПЦ, а положення Статуту РПЦ в Україні не можуть мати юридичної сили. Це потрібно буде доводити в судах, правозахисних організаціях, у тому числі й міжнародних.

Завдяки всім цим зусиллям УПЦ може відстояти свої права на назву, а віруючі – право на свободу совісті, якщо буде на те воля Божа. У будь-якому випадку ми не повинні зрадити Христа і Його Церкву, не повинні зламатися, не повинні на догоду сильним світу цього піти на союз із ПЦУ, в якій «архієреї» «висвячені» відлученим від Церкви Філаретом Денисенком, і Господь не залишить нас.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також