Рішення Синоду Олександрійської Церкви: новий виток у розколі Православ'я

05 Грудня 2022 14:36
0
Чи визнають у Православ'ї виверження з сану митрополита Леоніда, вчинене Олександрійською Церквою? Фото: СПЖ Чи визнають у Православ'ї виверження з сану митрополита Леоніда, вчинене Олександрійською Церквою? Фото: СПЖ

Синод Олександрійської Церкви ухвалив рішення про припинення поминання імені Патріарха Кирила та про виверження із сану митрополита Клинського Леоніда. Що означають ці рішення для Православної Церкви?

22 листопада 2022 року Священний Синод Олександрійського патріархату ухвалив рішення про припинення поминання імені Патріарха Кирила за богослужінням, а також про заборону в служінні глави Екзархату РПЦ в Африці митрополита Клинського Леоніда. Ці рішення були продиктовані бажанням «протистояти незаконному вторгненню РПЦ» в юрисдикцію Олександрійської Православної Церкви. На даний момент можна говорити, що вони посилили ту кризу, яка вже існує між двома Помісними Церквами. Але чи впливають вони світове Православ'я?

Передісторія проблеми

У 2018 році Константинопольський патріархат без узгодження з іншими Помісними Церквами легітимізував українських розкольників, створивши ПЦУ. Цей крок Фанара був сприйнятий священноначаллям РПЦ як акт вторгнення на канонічну територію Руської Церкви. У зв'язку з цим Синод РПЦ оголосив про розрив євхаристичного спілкування з Константинопольським патріархатом. Стало очевидно, що Томос ПЦУ спричинив серйозну кризу світового Православ'я, а саме рішення Фанара було сприйняте критично практично всіма предстоятелями інших Православних Церков.

У контексті нашої статті слід нагадати, що й патріарх Олександрійський Феодор спочатку висловлював підтримку УПЦ та її канонічному Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Онуфрію.

Проте через якийсь час глава Олександрійської Церкви пом'янув Епифанія Думенка під час богослужіння, що було сприйнято як зраду – і з боку віруючих та священноначалия УПЦ, і з боку РПЦ. Синод Руської Церкви оголосив про розрив євхаристичного спілкування з патріархом Федором та прийняв рішення про «симетричну відповідь», створивши Екзархат РПЦ в Африці.

Цю структуру очолив митрополит Клинський Леонід (Горбачов), а головними її представниками на Африканському континенті стали священники Георгій Максимов та Андрій Новіков.

За досить короткий період до Екзархату перейшла велика кількість священників Олександрійського патріархату, що змусило Синод цієї Церкви спочатку заборонити в служінні Максимова та Новікова, а тепер і розірвати євхаристичне спілкування з РПЦ, принагідно «позбавивши сану» митрополита Леоніда. Великою мірою, з моменту визнання ПЦУ Олександрійська Церква стала першою Церквою, яка у відповідь на розрив євхаристичного спілкування з боку РПЦ зробила те саме. Що це означає?

Оформлення розколу

Вже багато разів говорилося, що створення ПЦУ спровокувало як мінімум серйозну кризу у світовому Православ'ї. Більше того, багато ієрархів і предстоятелів Церков вважали і вважають, що дарування «української автокефалії» та реакція на неї з боку РПЦ призвели до фактичного розколу Православ'я. Лунали слова й про те, що через ПЦУ Церква розділилася на два умовні табори – «грецький» та «слов'янський». Водночас, навіть у грекомовних Церквах далеко не всі підтримали рішення Фанара (наприклад, Албанська Церква, Єрусалимський та Антіохійський Патріархати). У свою чергу патріарх Варфоломій завзято заперечує існування розколу світового Православ'я, посилаючись на те, що Руська Церква розірвала спілкування з іншими Церквами в односторонньому порядку. Мовляв, «хоч Патріарх Кирил і не поминає нас, але ми його поминаємо, а отже й розколу немає».

Проте рішення Олександрійської Церкви про призупинення читання імені Предстоятеля РПЦ у диптихах за богослужінням чітко та недвозначно говорить, що розкол тепер став реальністю, ігнорувати яку не можна. Як мінімум між Руською та Олександрійською Церквами розкол оформлений та задокументований. Інше питання, як це позначиться на світовому Православ'ї?

Тут можна не сумніватися, що рішення Олександрійського Синоду підтримають на Фанарі. Також цілком можливо, що слова підтримки висловлять і ті Церкви, які вже визнали ПЦУ – Грецька та Кіпрська. Проте чи обмежаться вони лише словами, або ж приймуть аналогічне рішення, розірвавши спілкування з РПЦ? Навряд чи. Але погодитися на обговорення дій Патріарха Кирила можуть цілком.

Справа в тому, що патріарх Феодор і раніше говорив про ініціювання «зборів пентархії» для суду над главою РПЦ через заснування Москвою екзархату в Африці. Проте рік тому ці «збори» фактично бойкотували Антіохійський та Єрусалимський Патріархи. Зараз, після вторгнення Росії на територію України, ситуація інша. Можна припустити, що патріарх Феодор звернеться до патріарха Варфоломія з проханням скликати Собор, який візьметься за оцінку діяльності РПЦ взагалі і Патріарха Кирила зокрема. Тим більше, що передумови для такого Собору вже є у рішенні Синоду Олександрійської Церкви, де йдеться про засудження політичних та екклезіологічних теорій «руського миру» за «етнофілетичною ознакою».

Чи будуть «суди» над Патріархом Кирилом – питання відрите, але те, що розрив православної єдності оформлений, можна констатувати вже зараз. І один із проявів такого розриву – рішення олександрійців щодо позбавлення сану митрополита Леоніда.

Позбавлення сану та його наслідки

У постанові Синоду йдеться, що Олександрійська Церква «καθαίρεση από του υψηλού υπουργήματος της Αρχιερωσύνης του τέως», що можна перекласти як «постановила позбавити (вивергнути) вищого архієрейського достоїнства колишнього» митрополита Клинського Леоніда. Іншими словами, для Олександрійської Церкви митрополит Леонід – більше не єпископ.

Сам екзарх Африки прокоментував це рішення у властивому йому малодипломатичному стилі, назвавши патріарха Феодора «розкольником», який, «ознайомившись із папкою про свої витівки, люб'язно наданою зв'язкою СБУ-ЦРУ, раптом різко заявив свою підтримку турецькому офіцеру Варфоломію, тим самим виправдавши геноцид населення Донбасу, десятки тисяч жертв, жінок, дітей, старих і покусавши руку Москви».

З цього емоційного спічу можна дійти невтішного висновку, що митрополит Леонід позбавлення себе сану не визнає. Але як сприйме це рішення світове Православ'я, і ​​взагалі, чи має право одна Помісна Церква позбавляти сану ієрарха з іншої Помісної Церкви?

Історія знає такі випадки. Найпоказовішим є приклад святителя Іоанна Золотоустого, якого Олександрійський Першоієрарх Феофіл оголосив позбавленим сану, закріпивши це рішення на розбійницькому «соборі під дубом». Крім того, можна згадати, що й патріарха Несторія скинули та анафематствували з ініціативи святителя Кирила Олександрійського. Тож нинішній Синод Церкви Олександрії нічого нового не вигадав, особливо з огляду на те, що патріарх Олександрійський досі носить титул «суддя Всесвіту».

Інше питання, як на рішення щодо митрополита Клинського Леоніда відреагують Помісні Церкви? Адже 11 Апостольське правило говорить, що «якщо хтось, належачи до кліру, з виверженим від кліру молитися буде: нехай буде вивержений і сам». Це означає, що представники деяких Помісних Церков можуть відмовитися співслужити митрополиту Леоніду. І йдеться не про Грецьку, Кіпрську чи Константинопольську Церкви (з ними владика Леонід і так не служить), а про інші «грецькі», Єрусалимську, Антіохійську, Албанську Церкви. Також, з великою ймовірністю, навряд чи будуть співслужити митрополиту Леоніду румуни та грузини.

З іншого боку, поминаючи мирянина Сергія Думенка, сам патріарх Феодор цілком підпадає під це правило, не кажучи вже про спільне служіння з ним глави Фанара та Елладського предстоятеля. Тому нинішня канонічна ситуація в Церкві вкрай заплутана.

***

Отже, рішення Синоду Олександрійської Церкви закріпили розкол у світовому Православ'ї та створили додаткові проблеми для пошуку компромісних рішень із наявної кризи. Поштовхом і головною причиною для неї став Томос ПЦУ, наданий Фанаром, а все інше – лише наслідок. Не важко здогадатися, що ситуація з кожним днем ​​буде погіршуватись і радикалізуватись, що може призвести до остаточного та безповоротного розділення Православної Церкви на два табори, кожен з яких вважатиме себе канонічним та істинним, а своїх супротивників – безблагодатними розкольниками. Вихід із цієї ситуації може бути лише один – сісти за стіл переговорів та спробувати вирішити проблему не в геополітичному, а в еклезіологічному та канонічному полі. Проте доводиться констатувати, що передумов для таких переговорів поки що, на жаль, немає.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також