Круглий стіл проти УПЦ: порошенківські часи хочуть повернути?

04 Листопада 18:14
0
Круглий стіл проти УПЦ: порошенківські часи хочуть повернути?

У Києві провели «круглий стіл», спрямований на дискредитацію УПЦ. Наскільки справедливі аргументи, що на ньому прозвучали, і що означає сама подія?

31 жовтня 2022 р. у Києві провели «круглий стіл» «Московський патріархат у російській війні проти України». Як можна здогадатися з назви, спрямований він був на дискредитацію УПЦ. Про це ж говорить картинка, поставлена як ілюстрація трансляції на ютуб.

Скріншот YouТube-каналу GDIP Media Center

Організатором заходу виступив Інститут зовнішньополітичних досліджень за сприяння Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв України. Як бачимо, серйозні державні установи.

Слова «круглий стіл» у підзаголовку статті взяті в лапки не через помилку чи незнання правил правопису. Лапки означають суть проведеного заходу. Круглі столи (без лапок) на те й називаються круглими, що на них запрошуються прихильники різних точок зору, які в шанобливий спосіб обговорюють винесені до порядку денного питання. Круг у даному випадку означає, що жодній точці зору від початку не надається перевага, а всі учасники рівні у висловленні своєї думки. У заході, проведеному 31 жовтня 2022 р., цей принцип відсутній геть-чисто.

Забігаючи наперед, скажемо, що ця зустріч нагадувала сходини прокурорів без жодного представника обвинуваченого. Наприкінці зустрічі організаторам ставили питання, чому вони не запросили жодного представника УПЦ, але виразної відповіді так і не було. «Спілка православних журналістів» подавала офіційний запит на участь у заході, але організатори відповіли відмовою з формулюванням: «через заангажованість» ресурсу.

Погляньмо на «незаангажованих» учасників «круглого столу».

Серед запрошених гостей – спікер ПЦУ Євстратій Зоря, один із «батьків» Томоса Ростислав Павленко, релігієзнавець і критик УПЦ Олександр Саган, функціонер і критик УПЦ Сергій Здіорук. Зоря на захід не доїхав, але решта гостей виправдала очікування організаторів.

Кожен із них раніше багаторазово озвучував своє негативне ставлення до УПЦ. Власне, і питання, винесені на обговорення «круглого столу», чітко говорили: жодної дискусії не буде, а буде лише критика на межі, а частіше – за межею фолу:

  • Московський патріархат: релігійна організація чи інструмент підривної діяльності Росії проти України;
  • Проблема усвідомлення українським суспільством діяльності УПЦ як загрози нацбезпеці України;
  • Чому СБУ проти переходу релігійних громад від УПЦ до ПЦУ?;
  • Політичний та правовий статус діяльності УПЦ (МП) в Україні;
  • Що робити із присутністю УПЦ як російської церкви в Україні?

Щодня в храмах УПЦ відспівують українських воїнів, вірних чад УПЦ, які загинули на війні за Україну. Щодня з громад і монастирів УПЦ вирушають гуманітарні вантажі на фронт і для допомоги українським громадянам, які страждають від війни. Це не кажучи вже про молитви, які постійно підносяться до Бога.

Але організаторів «круглого столу» це мало цікавить, їхнє завдання – вкотре очорнити УПЦ та зробити свій внесок у спробу її знищити.

Аналіз «круглого столу»

«Експерт» Здіорук

Першим виступав «експерт» С. Здіорук. Нагадаємо: доктор філософських наук, заслужений діяч науки та техніки. Однак про рівень релігійних знань цього ученого мужа вже можна судити з його висловлювання про УПЦ: «У них немає у статуті такого поняття, як Архієрейський Собор, тому вони не є окремою чи повноцінною Церквою».

Спеціально для пана Здіорука повідомляємо: у різних Церквах управлінські церковні структури можуть мати різні назви. В Статуті УПЦ дійсно немає найменування «Архієрейський Собор», натомість є «Собор єпископів», який виконує ті самі функції. Іншими словами, «Архієрейський Собор» і «Собор єпископів» – фактично одне й те саме.

Це лише один приклад рівня «експертності» гостя. Тепер наведемо приклади його об'єктивності. Сергій Здіорук заявив, що серед священнослужителів УПЦ безліч представників російських спецслужб: «Я не буду перелічувати, скільки в УПЦ офіцерів ФСБ, а скільки – ГРУ».

Виходить, правоохоронцям не відомо про жодний подібний факт, а Здіорук уже втомився перелічувати? Більше схоже на звичайну брехню та наклеп, як і заява, що проти священнослужителів УПЦ «є не десятки, а сотні кримінальних справ». Зовсім нещодавно в. о. голови СБУ Малюк повідомив про 23 кримінальні провадження. А тепер згадаємо, що лише священників в УПЦ близько 12 тисяч. А з ченцями та єпископами в Церкві служать і подвизаються щонайменше 17 000 людей. Тобто 23 відкриті зараз провадження – це приблизно 1/10 частина відсотка від числа всіх кліриків УПЦ. До того ж наявність кримінальних справ – це ще не вирок суду. Адже за Конституцією України ніхто не може бути названий винним, окрім як за рішенням суду.

Проте висновок Здіорука однозначний – УПЦ треба заборонити. Але ж проти тих самих правоохоронців з початку війни порушено кримінальних справ у десятки разів більше. Наприклад, лише за 3 місяці війни проти поліцейських-колаборантів порушено 420 справ. Може, тепер Здіорук запропонує заборонити всю поліцію України?

«Експерт» Павленко

Р. Павленко – один із батьків-засновників ПЦУ, який провів основну частину переговорної роботи з Фанаром щодо створення цієї релігійної організації.

Його основне посилання аналогічне здіоруківському: у випадку з УПЦ не може бути «індивідуального колабораціонізму», Церква винна вся.

Р. Павленко: «Після вторгнення колаборація УПЦ ставить на зовсім інший рівень питання відповідальності не лише індивідуальних колаборантів. Ми не бачимо принципових змін у відношенні цієї структури». Знову ж таки, після сотень, якщо не тисяч, випадків колаборації з боку українських держчиновників за логікою Р. Павленка треба терміново знищувати держструктури як такі?

Як і Здіорук, Ростислав Павленко звинувачує УПЦ у колабораціонізмі для того, щоб підвести до думки про необхідність її повної заборони. Тільки на відміну від попереднього «експерта» нардеп має й рецепт, що ж держава має зробити з УПЦ: «У Верховній Раді є кілька законопроектів, які націлені на заборону УПЦ. Але в усіх є проблема – там треба доводити, що УПЦ – це Московський патріархат». Так, виявляється, УПЦ – це не Московський Патріархат, і неможливість довести протилежне – справді проблема для недругів УПЦ. Проте Р. Павленко пропонує:

  • законодавчо карати представників УПЦ (за що – він не пояснює);
  • законодавчо підтримувати переходи до ПЦУ (а як же принцип свободи совісті?);
  • накласти санкції на Патріарха Кирила, що нібито нашкодить УПЦ (так їх і так уже наклали).

При цьому Р. Павленко цілком серйозно каже, що УПЦ домовилася з владою, і закликає державу не йти назустріч та «діяти рішуче». Що ж, коли за останні місяці місцева влада «заборонила» УПЦ у багатьох містах і селах, коли СБУ проводить обшуки у митрополитів УПЦ, заявляти, що УПЦ домовилася з владою? Логіка дивовижна.

Але все ж таки «родзинкою» виступу Павленка були його «богословсько-канонічні» міркування.

Наприклад, нардеп із упевненістю заявляє, що УПЦ перебуває «в розколі зі Вселенським Православ'ям»: «Вона (УПЦ, – Ред.) продовжує перебувати в розколі із Вселенським Православ'ям, продовжує уникати спілкування з Церквами, які визнали ПЦУ, продовжує висувати неприйнятні умови щодо діалогу. з ПЦУ. Якби там визнали благодатність ПЦУ, то в УПЦ довели б те, що вони – не Московський патріархат».

Можливо, «експерт» Павленко плутає поняття «Вселенське Православ'я» із «Вселенською Церквою» (самоназва Константинопольського патріархату). Якщо ж ні, його твердження виглядає комічно. УПЦ дійсно перервала євхаристичне спілкування з Церквами, які визнали ПЦУ: Константинопольською, Олександрійською, Елладською та Кіпрською. Але навіть там є окремі правлячі архієреї, які Думенка не визнавали, і з ними спілкування зберігається. Як і з 11 іншими Помісними Церквами: Польською, Албанською, Сербською, Болгарською, Румунською тощо.

Ну а заява, ніби в УПЦ мають визнати благодатність ПЦУ, щоби довести свою незалежність від Московського Патріархату, – це вершина «богословської» думки.

Втім, практично будь-які тези Р. Павленка спрямовані на те, щоб знайти «кримінал» у кожній дії УПЦ. Наприклад, те, що Церква вимагає припинити захоплення, нібито викриває її представників «як вірних послідовників Московського патріархату». Це вже, чесно кажучи, за межею здорового глузду і навряд чи потребує якихось коментарів. А ось що справді вимагає коментаря, то це твердження Р. Павленка, що держава «щось має робити» з УПЦ. Тобто у вирішення таких питань, як благодатність чи неблагодатність, розкол чи не розкол із Вселенським Православ'ям, поєднання чи не поєднання з ПЦУ, на думку Р. Павленка, має активно втручатися держава. Що це: туга за порошенківським часом, коли Р. Павленко як держчиновник їздив на Фанар вирішувати релігійні питання? Або показове ігнорування конституційного принципу відокремлення Церкви від держави? А може, й те й інше разом?

Релігієзнавець О. Саган

На відміну від інших гостей, Саган має профільну освіту та навіть працював головою Держкомітету у справах релігій та національностей (аналог сьогоднішньої Держетнополітики). Нині він викладач академії ПЦУ.

Але людина, яка, здавалося б, мала просвітити своїх менш компетентних колег, почала розповідати зовсім дивовижні речі. Ось лише деякі з них, коротко:

  • Священники УПЦ не переходять до ПЦУ, бо їм платять величезні гроші.

Можна було б подумати, що О. Саган мав на увазі випадки допомоги меценатів у будівництві нових храмів замість захоплених (наприклад, допомога бізнесмена Андрія Біби або фонду «Фавор»). Але ні, він з упевненістю заявляє, що гроші отримує саме священник і кладе їх у кишеню. Ба більше, ці гроші нібито дає священникам Москва. Конкретні факти, докази? Експерт до такого не опускається.

  • Священників УПЦ, у яких відібрали храми, Москва перекидає до Європи для шпигунства під виглядом настоятелів нових парафій УПЦ.

З огляду на те, наскільки болісно в РПЦ сприймають зараз відкриття парафій УПЦ за кордоном, подібні фантазії виглядають вкрай екстравагантно. І зовсім вже дико виглядає твердження, ніби Москва ж дає на це гроші. Ну і звичайно, немає (і бути не може) жодного імені, жодного факту, жодного доказу.

  • сюди ж можна залічити дивовижну розповідь про священника з Тернопільської області, який відмовився перейти до ПЦУ, побудував новий храм і «почав підкуповувати» парафіян, щоб вони переходили до нього назад. І звичайно ж, все це «за московські гроші».

Усі ці тези Олександр Саган, як і попередні оратори, просуває, щоб підвести до тієї самої думки – УПЦ треба заборонити.

Модератор Г. Перепелиця

У своєму вступному слові Перепелиця обгрунтовував необхідність заборони УПЦ фейками про священників-диверсантів (на СПЖ вони багато разів спростовувалися). Після «прокурорських» спічів інших ораторів Перепелиця заявив, що «парафіянам УПЦ має бути соромно ходити в УПЦ». А підсумував він заявою, що забороняти УПЦ можна та треба, оскільки це, мовляв, не викличе жодних протестів у суспільстві.

І, зважаючи на все, заради цієї тези про необхідність повної заборони УПЦ і збирався «круглий стіл».

Курйоз «стола»

Як згадувалось раніше, на захід не пустили ні СПЖ, ні представників УПЦ, ні просто тих, хто має альтернативну думку. Мета такої інфоблокади очевидна – уникнути «незручних» питань і не порушити «викривальну» одностайність. Але уникнути «ложки дьогтю» все ж таки не вдалося. Один із гостей випадково поставив під сумнів «архієрейство» Думенка та його підлеглих. Із зали підвівся старенький чоловік, якому дали слово. Ним виявився Ігор Мефодійович Турянський, український дипломат, у минулому надзвичайний та уповноважений посол України, посол у Туреччині, радник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а нині – незалежний експерт. Він запитав, чи організатори «круглого столу» запрошували представників УПЦ (наївний!), сказав, що ситуація в українському православ'ї – це цілий клубок складних проблем, і що її не можна вирішувати силовими методами. А далі він розповів доволі цікаву історію про те, як у жовтні 1993 року дипмісія України прибула до Стамбула для зустрічі з патріархом Варфоломієм, під час якої політики та патріарх обговорювали ідею створення «незалежної Церкви».

«Основною думкою Варфоломія тоді був факт, що ставку на Філарета робити не можна, тому що він відлучений від Церкви. Це неправильно з моральної, людської точки зору і неможливо за церковними канонами, які не можна порушувати. Він сказав, що любить Філарета, вважає його своїм братом, але підтримати його не може», – розповів І. Турянський і додав, що глава Фанара тоді «назвав Митрополита Володимира (Сабодана) людиною, яка зможе створити незалежну Церкву у незалежній країні. І він додав: "Передайте ці мої слова Володимиру (Сабодану)"».

Це дуже важливе признання патріарха Варфоломія про те, що церковне спілкування з Філаретом (Денисенком) «неможливе за церковними канонами». І це справді так. Просто в 1993 р. патріарх Варфоломій ще говорив про канони і що їх «не можна порушувати». А в 2018 р. вирішив, що можна. А тепер, виходячи з признання І. Турянського, можна запитатися: якщо Думенка, Зорю та інших «рукопокладала» людина, «відлучена від Церкви», то в якому статусі зараз перебувають усі ці люди?

Що може означати цей захід?

Перший же коментар під відео з «круглого столу» на YouТube-каналі GDIP Media Center був наступного змісту:

Скріншот ютуб-каналу GDIP Media Center

І, напевно, з такою анімаційною оцінкою можна було б погодитись, якби не кілька обставин, які останнім часом складають цілком визначену тенденцію.

По-перше, це обшуки, які проводить СБУ у деяких єпархіях, і відповідні звинувачення архієреїв УПЦ у протиправній діяльності. Наприклад, 31 жовтня 2022 р. на сайті СБУ з'явилося повідомлення про проведення обшуків у керівництва та представників Кіровоградської та Олександрійської єпархій. У повідомленні йшлося: «За даними спецслужби, окремі представники цієї громади причетні до поширення ідей, що посягають на територіальну цілісність України та розпалювання релігійної ворожнечі».

По-друге, це активізація тиску ПЦУ на владу, щоб змусити її діяти на свою користь та проти УПЦ. Наприклад, у Заяві «синоду» ПЦУ від 18 жовтня 2022 р. йдеться, що якщо влада «не припинить перешкод» (читай: не буде допомагати) у «переходах» до ПЦУ, це «змусить ПЦУ захищати законні права громад та вірних через публічні протести». Тобто ПЦУ погрожує публічними протестами у воєнний час, коли, згідно із законом, подібні дії заборонені.

Сюди ж можна залічити спроби зареєструвати «монастир» ПЦУ у Києво-Печерській лаврі та вимоги надати їй лаврський храм.

По-третє, це відновлення практики прийняття органами місцевого самоврядування рішень про «заборону» УПЦ. Подібні документи законодавчо нікчемні, але їх продовжують штампувати пачками. І найчастіше – з ініціативи депутатів із порошенківської «старої гвардії».

Якщо подивитися на «круглий стіл» 31 жовтня 2022 р. у контексті даних тенденцій, то він уже не буде виглядати як «жабка квакає, а качечка крякає». Все вищезгадане дозволяє зробити висновок, що перед нами черговий виток тиску на Церкву, з метою примусити її відмовитися від вірності догматам Православ'я і канонам Церкви та піти на поводі у сильних світу цього, а якщо говорити конкретніше – злитися з ПЦУ з усіма наслідками. А проведений «круглий стіл» – це пропагандистська частина цієї кампанії.

При цьому не можна не помітити надто явних аналогій з тим часом (2018 р.), коли тодішній президент П. Порошенко активно взявся за створення ПЦУ та оформлення для неї Томоса на Фанарі. Тоді теж архієреї і священники викликалися на «співбесіди» до правоохоронних органів, а в різних медіа було розгорнуто інформаційну кампанію проти УПЦ. Невже порошенківські часи, коли держава активно втручалась у справи Церкви, повертаються? Не хотілося б у це вірити, але ще одна подія змушує замислитись. 28 жовтня 2022 р. колишній президент України П. Порошенко зустрівся із Сергієм (Епіфанієм) Думенком. За повідомленням пресслужби ПЦУ, п'ятий президент України та глава ПЦУ обговорили міжконфесійну ситуацію у країні.

У 2019 р. Порошенко зробив акцент у президентських перегонах на «томосній» темі. Чи не проглядається сьогодні бажання колишнього президента взяти реванш?

Як пам'ятаємо, Блаженніший Онуфрій у той час, коли тиск на УПЦ у «передтомосний» період досяг апогею, сказав українським архієреям, що якщо думати передусім про те, як ми будемо відповідати перед Богом на Страшному Суді, то ми завжди будемо вчиняти правильно. Будемо ж керуватися цим правилом, і нехай допоможе нам Бог стояти у правді та істині.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також