Зустріч в Аммані: чого чекати і на що сподіватися?

Амманська Нарада розпочнеться 26 лютого. Фото: СПЖ

26 лютого розпочинає роботу Нарада Предстоятелів Православних Церков в Аммані. Хто і чому не бере участі в ній? Яке її значення для Православ'я і чого нам чекати?

26-28 лютого 2020 року в столиці Йорданії Аммані відбудеться Нарада Предстоятелів Православних Помісних Церков. Цей захід буде присвячено пошуку шляхів подолання все православної кризи, викликаної визнанням українських розкольників Константинопольським патріархатом, а також Елладської та Олександрійської Церквами. Чого варто очікувати нам від прийдешньої зустрічі архіпастирів? Чи здатна вона вирішити поставлені завдання і чи можна говорити про те, що після Аммана ситуація в Православній Церкві зміниться на краще?

Братська зустріч

Очевидно, що майбутня зустріч своїм форматом буде відрізнятися від запланованої раніше. 19 лютого Патріарх Єрусалимський Феофіл звернувся до Предстоятелів Помісних Православних Церков з листом, в якому повідомив про подробиці майбутнього заходу. За його словами, ця «зустріч буде являти собою не офіційний Синаксис (зустріч Предстоятелів), а братську зустріч, де буде відкрито діалог про виклики, перед якими стоїть православна громада в цей кризовий час».

Однак ще зовсім недавно і сам Патріарх Феофіл, і багато інших Предстоятелі Помісних Церков заявляли, що «українське питання» можна вірішити тільки на Соборі Предстоятелів. Про це говорили в Кіпрській, Олександрійській, Антіохійській, Сербській, Болгарській, Елладській та інших Православних Церквах.

І коли 21 листопада 2019 Патріарх Феофіл ініціював зустріч глав цих Церков в Йорданії, щоб обговорити «питання збереження єдності в євхаристійному спілкуванні», це здавалося логічним і природним. Нелогічним і неприродним виглядає відмова від участі у зустрічі майже всіх її спів-ініціаторів.

На сьогоднішній день свою участь у Нараді Предстоятелів підтвердили Єрусалимська, Руська, Сербська, Румунська, Польська Церкви, а також Церква Чеських земель і Словаччини.

Скептики вважають, що в такому «урізаному» вигляді ніякого повноцінного Собору відбутися не може. Схоже, що до цієї думки схиляється і Патріарх Феофіл. Саме тому він намагається максимально згладити кути і уявити все як братню нараду, головним завданням якої буде пошук шляхів подолання кризи. Звідси, кажуть недоброзичливці Церкви, нічого серйозного від Амманскої зустрічі чекати не доводиться. Мовляв, збереться кілька владик, побалакають, домовляться про майбутні кроки і розійдуться. Але...

Вся справа в тому, що історія Церкви знала і менш чисельні Собори. Так, у квітні 1443 року за ініціативою Арсенія, митрополита Кесарії Каппадокійської, відбувся Собор, що засудив Флорентійську унію і її прихильника, Константинопольського патріарха Митрофана II. У цьому Соборі взяли участь всього... три Предстоятеля – Єрусалимський Патріарх Іоаким, Патріарх Олександрійський Філофей і Антіохійський Дорофей. Так що, все може бути.

«Май мя зречення»

Парадоксально, але всі, хто відмовився від участі в Амманскій зустрічі підкреслюють необхідність не тільки діалогу, а й проведення повноцінного Собору. При цьому ніхто з них так і не зміг надати переконливих аргументів своєї відсутності в Аммані.

  • Предстоятель Албанської Православної Церкви Архієпископ Анастасій свою відмову пояснив тим, що, на його думку, «пропозиція про зустріч у Йорданії, як тепер очевидно, замість того, щоб сприяти зціленню, ускладнить ситуацію, що виходить за рамки запропонованого лікування». Крім того, він вважає, що ініціатива подолання ситуації повинна належати тому, хто цю ситуацію створив, тобто, Константинопольському патріархату.
  • Грузинський Патріарх Ілія свою відмову взяти участь у Нараді Предстоятелів в Аммані пояснив тим, що в ньому будуть брати участь не всі Предстоятелі Помісних Церков. Разом з тим, Патріарх Ілія наголосив на необхідності проведення такої Наради: «Ми сподіваємося, що з Божого благословення Синаксис Предстоятелів Православних Церков буде досягнутий, а питання, які завдають шкоди нашій єдності, будуть оцінюватися відповідно до канонічних норм Церкви, – зазначив Предстоятель Грузинської Церкви. – Також ми повинні додати тут, що це буде найкращим результатом для всіх нас, якщо мета буде досягнута найближчим часом».
  • Антіохійський Патріарх Іоанн свою неучасть в майбутній зустрічі обгрунтував прагненням «уникнути поглиблення розбіжностей між братами». Разом з тим, в заяві прес-служби Антіохійського Патріархату сказано, що «Антіохійська Церква визнає стурбованість Предстоятелів Православних Церков і підтримує їх ініціативи знаходити власні шляхи розв'язання тієї серйозної кризи, свідком якого сьогодні є Православна Церква». Більш того, 28 грудня 2019 року, коли Патріарх Іоанн отримав запрошення на Нараду, він підтвердив позицію Антіохійської Церкви, озвучену Священним Синодом Антіохійського патріархату, який раніше виступив за необхідність зустрічі глав Помісних Православних Церков для спільного вирішення православних питань.
  • Синод Болгарської Церкви взагалі ніяких аргументів своєї відмови від участі в Амманській Нараді не надав: «Священний Синод Болгарської Православної Церкви оголошує, що утримується від участі у вищевказаних зборах і, відповідно, не буде відправляти своїх представників в Амман, столицю Йорданії».
  • Предстоятель Елладської Церкви з самого початку заявив, що брати участь у Нараді не буде, а Кіпрська і Олександрійська запрошення Патріарха Феофіла залишили без відповіді.

Справжні причини відмови від Амманської зустрічі

Абсолютно всі Помісні Церкви (крім Фанару, природно) визнають, що зараз Православ'я переживає кризу. Криза, яка сам по собі зникнути не може. Тому відмова від братньої зустрічі, на якій можна знайти необхідні вирішення виниклих проблем, виглядають вельми незвично.

Які ж висновки можна зробити з виправдань «відмовників»?

 1. Поїздка в Амман великого числа Предстоятелів змусить визнати Нараду в якості повноцінного Собору.

2. Участь у зустрічі спростує безпідставні твердження, ніби право скликати Собори може належати тільки Константинопольському патріархату (на чому наполягають на Фанарі і підкреслюють в Албанії, Греції та на Кіпрі).

3. На Соборі однозначно буде поставлено питання про діяльність патріарха Варфоломія і нові течії в богослов'ї Фанару – папські домагання, вчення про право дарування автокефалії та право скликати Собори і т.д.

4. Участь в Соборі, а також можливі його рішення поставлять під сумнів подальші відносини з патріархом Варфоломієм.

5. Можливі рішення Собору можуть порушити гегемонію «грецьких» Церков, що греки постійно підкреслюють і чого вони допустити не можуть.

До зазначених вище пунктів можна було б додати ще тиск Держдепу і геополітичні інтереси. Але, як нам здається, дані аргументи, як би дивно це не прозвучало, в ситуації з Амманом виглядають вторинними. Якщо, звичайно, не заглиблюватися в конспірологічні теорії, що якісь політичні сили поставили своїм завданням розкол і знищення Православ'я.

Всі зазначені аргументи говорять, що і патріарх Варфоломій, і його сателіти зробили все від них залежне, щоб не допустити проведення Собору. Але ось братську зустріч вони заборонити не можуть.

Якби Патріарх Феофіл продовжив наполягати на канонічно-соборному характері зустрічі, то це поставило б під великий сумнів можливість подальшого діалогу з Фанаром і його прихильниками, і взагалі можливість хоч якось подолати всеправославну «кризу». Тому рішення про братерський форматі Амманської зустрічі в цій ситуації можна розцінювати як правильне. Про що, до речі, і написав глава Єрусалимської Церкви: «Сприятливий результат такого починання заснований на тому, що до нього ставляться просто як до дружньогоіх зборів братів для розгляду методології, використовуваної для досягнення спільної мети – діалогу і примирення, для збереження єдності нашої православної спільноти».

Чого чекати від братньої зустрічі в Аммані?

 

З усього сказаного вище, можна припустити, що Амманська Нарада навряд чи можна розглядати як захід, який покладе край «українській проблемі». Ні, швидше за все, в Аммані буде запропонований ряд рішень, які лише зможуть привести до вирішення цієї проблеми.

1. Сам факт зустрічі, скликаної через дії патріарха Варфоломія, вже ставить під сумнів його вагу і авторитет у Православному світі. Так, цю зустріч не підтримала більшість Православних Церков. Однак «більшість» ця дуже умовна, бо якщо врахувати кількість простих віруючих, то «кількісна» перевага однозначно належить учасникам Амманскої Наради. І як би не намагалися недоброзичливці Церкви применшити значення цієї Наради, вони повинні пам'ятати, що Церква складається не тільки з єпископату, а й з мирян і будь-яке рішення повинно пройти рецепцію всієї Церкви, а не тільки ієрархії.

2. Ця зустріч створює сучасний прецедент, згідно з яким Собори може скликати не тільки Фанар. Так, в стані фанаріотів зараз панує піднесений святковий настрій, оскільки вісім Церков відмовилися від участі в Амманській Нараді. Але той факт, що шість Церков погодились – не можна ігнорувати. Тому що сьогодні їх шість, а скільки буде завтра?

3. Амманська зустріч ставить під сумнів і присвоєне Фанаром право на дарування автокефалії. Як мінімум шість Церков з односторонньою постановкою цього питання не згодні. Уже не згодні. Нагадаємо, що на Критському Соборі в 2016 році розглядалося рішення про те, що автокефалія може надаватися Константинопольським патріархатом тільки за згодою всіх Православних Церков. Схоже, фанаріоти «забули» про свої ж домовленості, а учасники Амманської Наради їм про це нагадають. З іншого боку, як мінімум, учасники зустрічі в Аммані розуміють, що Церква має гостру потребу в перегляді самого питання надання автокефалії.

4. Нарада в Аммані ще раз підкреслює сумнівний характер «автокефалії», наданої патріархом Варфоломієм українським розкольникам. Ніколи раніше дарування автокефалії не викликало стільки проблем, скільки було викликано зараз. І тому Амман є чітким свідченням ефемерності і неканонічність Томосу ПЦУ. Безсумнівно, Нараду можна і потрібно розглядати як провал не тільки всієї попередньої політики Фанару, але і претензій структури Думенка на легітимізацію з боку Православних Церков світу.

5. Очевидно, що за два дні, проведені в Йорданії, ієрархи спробують знайти такі слова і такі рішення, які підштовхнуть до скликання Всеправославного Собору. Ігнорувати звернення представників шести Церков до іншим православних буде просто неможливо. Тим більше, що навіть серед тих, хто не поїхав в Амман присутня чітка впевненість в необхідності скликання загальноцерковного Собору.

Прогнози і висновки

Найбільш ймовірний результат Наради передбачає звернення його учасників до інших Помісних Церков з пропозицією ініціювати Собор. Крім того, можна припустити, що в підсумковій заяві ми побачимо обережні формулювання, які засуджують одноосібне ухвалення найважливіших церковних рішень, а також заклик до Церков про відновлення євхаристійної єдності і початку діалогу. Можливо, буде створена міжцерковна комісія, яка займеться питаннями єдності і підготовкою Собору. В члени цієї комісії будуть запрошені представники всіх Помісних Церков. Також висока ймовірність, що учасники братньої Наради в Аммані звернуться до патріарха Варфоломія, як першого по честі, з пропозицією ініціювати цей Собор.

Найбільш небажаний результат Амманської зустрічі передбачає посилення ситуації, що склалася і подальшу поляризацію Православних Церков за національною ознакою. Іншими словами, ми можемо стати свідками поглиблення розколу. В результаті цього може посилитися вплив зовнішньополітичних сил на церковні процеси, що призведе до колапсу міжцерковних відносин і погіршення ситуації у світовому Православ'ї.

Участь Блаженнішого Митрополита Онуфрія, поза всяким сумнівом, викличе позитивні процеси всередині Української Православної Церкви, а також стане досить сильним аргументом на користь УПЦ в ситуації, що склалася. Так, всі ті, хто бере участь в Аммані не з чуток знають про те, що відбувається в Україні. Але про це не знають багато і багато інших. Нарада в Йорданії може стати серйозним інформаційним майданчиком для донесення не тільки позиції нашої Церкви, а й того становища, в якому Вона опинилася.

Тому, оцінюючи всі «за» і «проти», можна констатувати, що Амманська зустріч, безсумнівно, матиме позитивний вплив на ті процеси, свідками яких ми з вами є останнім часом. Будемо сподіватися, що наші ієрархи, натхненні благодаттю Святого Духа, знайдуть потрібні слова і формулювання, які продемонструють усьому світові, що папські домагання будь-якого ієрарха, яким би авторитетним і шанованим він не був, руйнівно діють на Церкву. Помолимося, щоб ця братська нарада стала передвісником майбутніх змін, які приведуть до ще більшої єдності Православної Церкви перед лицем секулярного світу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

До чого призведе приїзд глави Фанару в Україну?
до посилення підтримки ПЦУ владою та нових гонінь на УПЦ
68%
до миру, консолідації в Церкві й подолання розколу
0%
нічого не зміниться
32%
Усього опитано: 22

Архів

Система Orphus