Кому служать архонти Константинопольського патріархату

Архонти Константинопольського патріархату. Фото: аrchons.org

Яку роль відіграють впливові грецькі клани у зміцненні влади Фанару і яке відношення вони мають до України.

З падінням Константинополя під натиском турків-османів у 1453 р. в положенні Константинопольського патріархату відбулися істотні зміни: з одного боку, він з панівного став всього лише терпимим у мусульманській країні, а з іншого, йому передали невластиві для Церкви функції адміністративного управління грецьким населенням (рум-міллет) Османської імперії.

На політику Фанару великий вплив почали надавати багаті миряни, які отримали назву архонтів Константинопольського патріархату. Що собою становить сьогодні ця організація, хто в ній грає перші ролі і які завдання вона ставить перед собою?

«Син диявола» та інші

Завоювання Константинополя турками внесло в життя грецького населення істотні зміни. Але не всі вони були негативними. Відомий англійський історик Стівен Рансимен писав: «Султан також добре розумів, що греки можуть бути корисні для його імперії. Турки забезпечать його правителями і воїнами; але вони не мають навичок в торгівлі і промисловості; мало хто з них був хорошим моряком; і навіть в селі вони були скоріше скотарями, ніж хліборобами. Для економіки імперії співпраця з греками було суттєво важливою. <...> Одним з найбільш непередбачуваних наслідків османського завоювання було відродження грецького торговельного життя. <...> Мало хто з турків мав схильність або смак до торгівлі, і торгівля у величезних і зростаючих володіннях султана перейшла в руки підневільних народів: євреїв, вірмен і перш за все греків. Грецький комерційний геній завжди процвітав в місцевостях, де греки були позбавлені політичної влади, і таким чином їх честолюбство і енергія спрямовувалися на комерцію».

Турки і греки утворили вельми ефективний симбіоз: турки забезпечували військове і політичне прикриття, різні преференції, а греки робили в цих сприятливих умовах великі гроші. Незабаром утворилися дуже багаті грецькі династії, в яких від батька до сина передавали не тільки капітали, а й корисні зв'язки, а також досвід і знання у веденні комерційних операцій.

Представники таких відомих грецьких династій, як Ласкаріс, Дука, Аргир, Іпсіланті, Кантакузіни і інші, відіграли дуже важливу роль в історії. Про їх багатства ходили легенди. Наприклад, у XVI ст. Михайло Кантакузін був одним з найбагатших людей всього Сходу. Цікаву характеристику дав йому один з нащадків династії, Михайло Кантакузін-Сперанський, в книзі «Сага про Кантакузіна-Сперанського»: «Торговець сіллю і російськими хутром, формений грабіжник у всьому, що стосувалося його грошей (особливо коли він торгував з турками після зміщення патріарха Митрофана), жорстокий кредитор – його називали Шайтан-оглу – Син Диявола».

Природно, що такі багаті греки, з одного боку, надавали Константинопольському патріархату значну матеріальну допомогу, а з іншого, набували в самому патріархаті настільки велику владу, що могли вводити патріархів на престол і зміщувати з нього. Наприклад, все той же Михайло Кантакузін змістив одного з найвидатніших Константинопольських патріархів Османської періоду Іоасафа II за те, що той не благословив його на бажаний, але суперечущий церковним канонам шлюб.

Турки і греки утворили ефективний симбіоз: турки забезпечували військове і політичне прикриття, а греки робили великі гроші.

Згодом ці багаті грецькі сімейства стали будувати собі будинки біля Константинопольської патріархії в районі Фанар і стали називатися архонтами. Саме це слово досить неоднозначно. У давньогрецьких містах-державах архонтами називали вищих посадових осіб. У Візантійській імперії так іменували правителів, які все ж визнавали над собою владу імператора. Але в деяких місцях Євангелія в грецькому оригіналі архонтом названий диявол («άρχων του κόσμου τούτου» – «князь світу цього»). А в гностицизмі архонтами називали злих духів.

Значному збільшенню впливу архонтів на справи патріархії сприяло те, що турецька адміністрація давала дозвіл на заняття вищих церковних посад через корупційну систему бератів, за які турки брали великі гроші. Як пише Рансимен, «до кінця XVII ст. звичайна сума, що сплачується патріархом при його свячення, була в районі 20 000 піастрів – приблизно 3 000 фунтів золотом».

Ці гроші потрібно було звідкись брати. І тут на допомогу приходили архонти зі своїми капіталами. До чого це призвело, красномовно описує один із сучасних архієреїв Константинопольського патріархату митрополит Калліст (Уер) в книзі «Православна Церква»:

«Верхівка церковної адміністрації виявилася втягнутою в деградуючу систему корупції і симонії. Єпископи, які заплуталися в темних справах і політичних інтригах, ставали жертвами честолюбства і жадібності. Кожен новий патріарх просив у султана берат на право відправляти свою посаду, і йому доводилося дорого платити за цей документ. Патріарх покривав свої витрати за рахунок єпископів, отримуючи з кожного з них мзду за призначення главою єпархії; ті, в свою чергу, обирали парафіяльних священиків, а священики паству. Те, в чому колись звинувачували папство, було безсумнівною правдою у Вселенському патріархаті при турках: все продавалося.

Коли на патріарший престол претендувало кілька кандидатів, турки зазвичай продавали його тому, хто більше заплатить. Вони швидко зрозуміли, що в їх фінансових інтересах міняти патріархів якомога частіше, щоб частіше мати можливість продавати берат. Патріархи зміщувалися і знову призначалися з калейдоскопічною швидкістю. З 159 патріархів, які займали престол між XV і XX ст., 105 були зміщені турками, 27 відреклися від престолу, причому часто змушені до того силою, 6 патріархів померли насильницькою смертю, будучи повішені, отруєні або втоплені, і тільки 21 з них помер природною смертю, перебуваючи на посаді. Один і той же чоловік іноді ставав патріархом по 5-6 разів, а кілька колишніх патріархів зазвичай жили у вигнанні, вперто вичікуючи слушного часу, щоб повернутися на престол.

Крайня непоступливість патріархів природно породжувала безперестанні інтриги серед митрополитів Святійшого Синоду, які мітили на місце, що звільнилося, і зазвичай керівники Церкви поділялися на вкрай ворожі одна одній партії. "Кожен добрий християнин, – писав у XVII ст. один англієць, який жив на Сході, – змушений з сумом бачити і з співчуттям помічати, як ця колись славна Церква роздирає власні нутрощі і кидає їх на поталу воронам, стерв'ятникам та іншим диким і кровожерливим мирським створінням"».

Михайло Кантакузін змістив патріарха за те, що той не благословив його на бажаний, але суперечущий церковним канонам шлюб.

Звичайно ж, роль архонтів не була суцільно негативною. Вони виділяли гроші на освіту, купівлю книг. Все той же Михайло Кантакузін зібрав у себе багатющу на ті часи бібліотеку, яку після його страти турками майже всю викупили Афонські монастирі.

Архонти нерідко оплачували освіту грецьких юнаків в європейських навчальних закладах, переважно католицьких. Правда, щоб вчитися там, у багатьох випадках потрібно було перейти в католицтво, принаймні на час навчання.

А у XIX ст., під час боротьби Греції за незалежність, архонти своїми грошима, зв'язками з правителями різних країн і впливом на грецьке суспільство сприяли тому, що Греція все ж змогла звільнитися від влади турків. Виходець із роду Іпсіланті, генерал-майор російської армії і ад'ютант імператора Олександра I, Олександр Костянтинович Іпсіланті у 1821 р. очолив Визвольну війну, яка призвела Грецію до здобуття незалежності.

Вірні слуги Фанару

У XX ст. товариство архонтів Константинопольського патріархату оформили інституціонально. 10 березня 1966 р. під час патріаршества Константинопольського патріарха Афінагора I (того самого, який відразу після сходження на престол заявив, що його головним завданням є просування американських інтересів), заснували релігійний орден архонтів – Орден святого апостола Андрія. Його друга назва – «Архонти Вселенського патріархату».

Орден створили при Американській архієпископії Константинопольського патріархату в формі громадської некомерційної організації. А у 1991 р. Синод Константинопольського патріархату заснував окремий орден для архонтів, які проживають за межами Америки, – Братство оффікіалів (архонти) «Пресвята Діва Блаженніша».

Духовним наставником Ордена святого апостола Андрія є за посадою глава Американської архієпископії. Зараз це архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс). Той самий, який сформулював концепцію верховенства Константинопольського патріарха «Перший без рівних».

Безпосередньо діяльністю Ордена керує національний командор. Зараз це Ентоні Лімберакіс. Також керівними органами є виконавчий комітет і національна рада.

Щорічно Константинопольський патріарх привласнює титул архонта приблизно двом десяткам кандидатів. Критерії відбору, згідно з процедурою на сайті archons.org, такі:

1. Чи має кандидат послужний список діяльності у своїй місцевій парафії, митрополії і національній Церкві?

2. Чи готовий і здатний кандидат надати свого часу, талант і фінанси, наскільки це можливо, для захисту релігійної свободи Вселенського патріархату?

3. Чи готовий і здатний кандидат розмовляти з посадовими особами місцевого, штатного та / або федерального рівнів з метою надання підтримки релігійної свободи Вселенського патріархату?

4. Готовий і чи здатний кандидат здійснювати візити або брати участь в паломництві до Вселенського патріархату?

5. Яким чином кандидат може сприяти справі захисту інтересів Вселенського патріархату?

Неважко помітити, що практично всі вимоги стосуються відданості не Православ'ю взагалі, а Вселенському (Константинопольському) патріархату. У цьому переліку навіть не сформульовані вимоги до морального вигляду кандидата.

Неспроста в переліку критеріїв значиться готовність кандидата до лобіювання інтересів Фанару в органах влади США. У 2006 році орден архонтів ініціював проект «Резолюції про свободу віросповідання», який прийняли всі штати США, крім чотирьох.

З назви цієї резолюції можна зробити висновок, що вона покликана затвердити релігійну свободу в штатах для всіх релігійних організацій або принаймні православних. Але це не так. Положення Резолюції стосуються тільки відстоювання прав Фанару перед владою Туреччини. Зокрема, від турецької адміністрації вимагають визнати, що Константинопольський патріарх має «вселенський статус», а не є тільки главою місцевої православної громади.

Епіфаній Думенко і «перший без рівних»

У проекті створення Православної церкви України (ПЦУ) орден архонтів брав безпосередню участь. Ще в серпні 2018 року, коли Константинопольський патріархат не прийняв рішення про створення ПЦУ на базі двох розкольницький деномінацій України, орден архонтів заявив, що «закликає всіх православних християн згадати про те, що Вселенський патріарх має право дарувати Томос про автокефалію Українській православній церкві, якщо прийме рішення зробити це».

А у 2019 році на щорічних зборах Ордену в США чолі ПЦУ Епіфанію Думенку вручили «Премію Афінагора в області прав людини». Відповідно до опису премії на сайті archons.org, вона «вручається щороку на щорічному банкеті ордена особі або організації, які своїми діями, намірами і самовідданістю послідовно демонструють турботу про основні права і свободи віросповідання всіх людей».

Вручення Епіфанію Думенку «Премії Афінагора в області прав людини». Фото: pomisna.info

Досить цинічним виглядає вручення премії за «турботу про основні права і свободи віросповідання всіх людей» главі релігійної організації, адепти якої захоплюють в Україні храми іншої конфесії, б'ють священиків і прихожан і творять інші безчинства.

При врученні премії командор Ордена Ентоні Лімберакіс зазначив «багаторічний досвід митрополита Епіфанія щодо захисту Вселенського патріархату». А сайт archons.org повідомив, що «митрополит Епіфаній був активним прихильником свободи віросповідання і ключовим захисником церковних і канонічних прерогатив Вселенського патріархату».

Ще одним напрямком діяльності ордена архонтів є підтримка екуменічних ініціатив по зближенню Константинопольського патріархату і Ватикану. У 2007 р. Орден проголосив папу римського Бенедикта XVI і Патріарха Константинопольського Варфоломія I «апостолами світу».

10 січня 2020 р. Орден провів в Нью-Йорку установчі збори, на яких створили «Вселенський патріарший фонд святого Андрія». Його головою став Ентоні Лімберакіс, національний командор ордена архонтів.

Фонд покликаний «допомагати Вселенському патріархату в захисті його канонічних повноважень у Сполучених Штатах і всюди», а також «захищати і зберігати лідерську роль Вселенського патріархату серед різних православних юрисдикцій і організацій у світі».

Патріарх Варфоломій недавно заявив, що Константинопольському патріархату «поклоняються не тільки наші власні духовні діти, а й інші – все Православ'я в усьому християнському світі», забувши, мабуть, слова Христа: «Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому єдиному будеш служити» (Мф. 4 , 10).

Однак потрібно констатувати, що концепція верховенства Константинопольського патріарха «Перший без рівних» – це не просто загальні теоретичні міркування. Ця концепція спирається на потужну фінансову і організаційну підтримку. Тільки ось питання: ця концепція православна чи антиправославна?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи може православний відзначати Івана Купала?
ні, православні в цей день святкують Різдво Іоанна Предтечі
0%
так, повеселитися, стрибнути через багаття - що тут поганого?
0%
поклоніння демонам і християнство несумісні
0%
Усього опитано: 0

Архів

Система Orphus