Нова «головна по релігії»: хто вона і чого чекати Церкві

Олена Богдан, кандидат на пост глави Держслужби з питань свободи совісті та етнополітики. Фото: СПЖ

Головний кандидат на пост глави Держслужби з питань свободи совісті та етнополітики – Олена Богдан, грантоїд і прихильник лібералізації Церкви.

Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський нарешті обрав кандидата на пост глави Держслужби з питань свободи совісті та етнополітики. Цим кандидатом стала доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат соціологічних наук Олена Богдан.

Хто вона, які її погляди на релігійні питання і політику держави в цій сфері, і які зміни чекають нас, якщо Кабінет міністрів затвердить її кандидатуру?

Олена Богдан за фахом соціолог. Базову освіту отримала в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Далі пішли гранти: Вестмінстерський коледж, Оксфордський університет, Лондонська школа економіки і політичних наук, Університет Торонто, Центральноєвропейський університет, Тартуський університет, Стенфордський університет, Університет Д’юка в США.

Така велика кількість грантів дозволяє віднести Олену Володимирівну до умовної категорії «соросят», наявність якої у владі недавно визнав і Президент Володимир Зеленський. Ці люди, як правило, не мають реального досвіду державного управління, зате під зав'язку насичені ідеалами лібералізму в його західному розумінні.

У 2007 р. в Києво-Могилянській академії Богдан захистила кандидатську дисертацію на тему «Роль соціального інституту релігії в процесах демократизації на прикладі США». В авторефераті дисертації, який доступний на сайті Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського, вказані досить цікаві висновки з проведеного Богдан наукового дослідження. Вона вважає, що соціальний інститут релігії, тобто Церква, не сумісна з демократичним устроєм, якщо Церкві властива «догматизація, за якою втрачається адекватність сприйняття реальності і виникає опір по відношенню до будь-яких реформаторських зусиль», а також якщо «духовенство організовано ієрархічно і заснування релігійних осередків можливо тільки з дозволу вищого духовенства». Богдан вважає, що «така організаційна риса знаходиться в конфлікті з демократичними принципами».

Чи треба говорити, що в Церкві Христовій є доктринальні твердження, які є обов'язковими для Її членів і не підлягають ніякому реформуванню? Чи треба говорити, що Церква влаштована ієрархічно і заснування православних громад можливо тільки з дозволу правлячого архієрея єпархії? Тобто Богдан не залишає Церкві права існувати в демократичному суспільстві. Вона вважає, що через «інтенсивні процеси демократизації, найімовірніше, такий релігійний інститут буде змушений або адаптуватися до демократичних тенденцій, або врешті-решт поступитися місцем новим релігійним течіям».

На думку Богдан, Церква не сумісна з демократичним устроєм, якщо їй властива «догматизація, за якою втрачається адекватність сприйняття реальності і виникає опір по відношенню до будь-яких реформаторських зусиль».

Те, що Богдан прийшла до таких висновків як вчений, – її право. Гірше інше: вона вважає, що держава має право втручатися у внутрішні справи релігійних організацій. Влітку 2018 року в рамках круглого столу «Чи підтримують українці створення помісної автокефальної православної Церкви?» Богдан заявила, що коли більшість, що взяли участь в соцопитуванні, підтримали створення незалежної Церкви, то держава повинна активно брати участь у створенні такої релігійної організації: «Хіба цей процес можливий без активної участі представників влади? <...> Те, з чим політики України повинні працювати. І таким чином вони беруть на себе ту відповідальність, яку вже брали лідери ряду інших товариств».

Соціолог Олена Богдан може і не знати про конституційну норму, згідно з якою держава не повинна втручатися у справи Церкви. Але державний чиновник вищого рангу Олена Богдан зобов'язана цю норму не тільки знати, а й неухильно дотримуватися.

Якщо ж вона буде відноситься до Конституції так само, як чиновники часів президентства Петра Порошенка, небезпеку для Церкви представлятиме ще одне її переконання, а саме – гендерна рівність в Церкві. Рівні права жінок, в тому числі на священство і єпископство.

У статті «Право жінок на священнослужіння в християнстві: суперечливе сьогодення і неминуче майбутнє?» для гендерного інформаційно-аналітичного центру «Крона» Богдан стверджує: «Прихильники рівноправності наполягають: будь-які дискримінаційні положення по відношенню до жінок у Новому завіті обумовлені історичним контекстом, в якому домінували патріархальні погляди і практики». Претензії жінок на священство нібито грунтуються на словах апостола Павла «Нема іудея, ні грека, немає раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви одне у Христі Ісусі» (Гал. 3, 28). Подібне розуміння слів апостола Павла може викликати тільки здивування.

І хоча в цій статті Богдан намагається створити видимість своєї нейтральності з даного питання, наводячи аргументи як прихильників, так і значно меншою мірою противників жіночого «священства», останні абзаци статті не залишають жодного сумніву в її відданості ідеї жіночого «священства»:

«Більш того, інтенсивність опору дискусій про священнослужіння жінок і концентрація негативних емоцій навколо них іноді нагадують часи рухів за надання жінкам виборчого права. Наприклад, в США на рубежі XIX і XX століть опонентки руху за виборчі права жінок лякали, що поява жінки на виборчій дільниці з бюлетенем в руках зруйнує весь природний порядок речей, зокрема у жінок почне рости борода і пропаде грудне молоко. Нам сьогодні смішно читати про такі побоювання: право жінок голосувати і бути обраними сприймається у США, Україні та багатьох інших країнах світу як належне. І навпаки: велике обурення в даний час викликали б у нашому суспільстві пропозиції позбавити жінок виборчого права. Можливо, через деякий час з не меншим здивуванням наші нащадки будуть читати історичні дослідження про те, наскільки інтенсивний опір відчувала ініціатива надати жінкам рівні можливості бути релігійними лідерами з офіційним статусом священнослужительниць, зокрема право очолювати Церкви і проводити всі сакральні ритуали релігійної служби?»

Олена Богдан чекає, що в майбутньому традиційний опір Церкви жіночому священству будуть сприймати з подивом.

Яку державну політику буде здійснювати людина з подібними поглядами, а вірніше, з подібним нерозумінням ні суті Церкви, ні законів, за якими Вона живе вже 2 000 років?

Але можливо, що і ніяку, і в це дуже хотілося б вірити. Ймовірне призначення Олени Богдан на посаду голови Держслужби з питань свободи совісті та етнополітики потрібно сприймати в контексті всіх змін в українській владі, в тому числі кадрових. А зміни ці в тому, що військове вирішення конфлікту на Донбасі повільно, але все ж сходить з порядку денного. Актуальним стає політичне врегулювання. Про це свідчить і заміна глави Офісу Президента Андрія Богдана на Андрія Єрмака, який якраз і займається питаннями переговорів по Донбасу, і останні заяви Володимира Зеленського про необхідність мирного вирішення конфлікту.

Останні слова Президента про те, що місцеві вибори на Донбасі можуть відбутися вже цієї осені, взагалі тягнуть на сенсацію. В інтерв'ю «Інтерфакс-Україна» Зеленський допустив, що вибори на Донбасі проведуть одночасно з голосуванням по всій країні. Причому умовами для цього він виставив закінчення військових дій і уход «іноземних збройних формувань».

Але ще недавно українська влада категорично заперечувала можливість проведення виборів, поки під контроль Києва не передадуть кордон з Росією.

У цьому тренді на встановлення миру на Донбасі непотрібними стають як люди, які забезпечували в коридорах української влади підтримання військової напруги, так і структури, заточені на підтримку войовничого порядку денного в українському суспільстві. А Православна церква України (ПЦУ) якраз і відрізнялася цієї вкрай войовничою риторикою. Досить згадати, що глава ПЦУ Епіфаній Думенко був єдиним релігійним лідером, який відмовився брати участь у записі мирного відеозвернення до жителів Донбасу.

Саме як загрозу для ПЦУ сприйняла призначення Богдан співробітниця інформагентства «Укрінформ» і активна противниця УПЦ Ярослава Міщенко. «Офіс Президента готує знищення нової Церкви», – назвала вона свій пост у Facebook.

У новому тренді кадрової політики Володимира Зеленського войовничі люди при владі стають непотрібними.

Звичайно, це велике перебільшення. Не тільки Офіс Президента не готує «знищення нової Церкви», а й прихильники УПЦ не прагнуть до цього. Єдине, чого просять представники УПЦ, – щоб українська влада дотримувалася українських законів у сфері релігії. Щоб не допускали порушення прав віруючих, захоплень храмів, насильницьких дій щодо священнослужителів та вірян, незаконних перереєстрацій громад в ПЦУ. Навряд чи ці вимоги можна назвати «знищенням нової Церкви». Хоча, мабуть, без всього цього вона дійсно не може існувати.

Звичайно ж, влада не буде протидіяти ПЦУ, а буде продовжувати надавати їй підтримку. Але і такий агресивний борець з канонічною Українською Православною Церквою, яким був попередній глава Держслужби у справах релігії Андрій Юраш, владі теж уже не потрібен. Тому і призначили на цю посаду Олену Богдан, прихильницю створення зусиллями держави «незалежної Церкви», гендерної рівності та інших ліберальних цінностей. Яка пройшла навчання в багатьох західних вузах і наситилась там ідеалами демократії. Але з іншого боку, не таку войовничу, як її попередник.

Релігійний конфлікт владі зараз не потрібен. Ось і міністр культури Володимир Бородянський заявив, що Лаври у УПЦ ніхто забирати не буде. Владі потрібно, щоб все було більш-менш мирно. Тому чого чекати від нової «головної по релігії»? Здається, що особливо нічого.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви проводите карантин?
ходжу тільки до церкви і за продуктами
47%
допомагаю знайомим людям похилого віку і лікарям
2%
веду повноцінне життя без обмежень
19%
сиджу вдома, намагаюся нікуди не виходити
32%
Усього опитано: 43

Архів

Система Orphus