Спільна молитва з іновірцями: шлях до єдності чи до нової релігії?

26 січня 2020 року в уніатському храмі, збудованому на честь святителя Василя Великого, відбувся так званий «міжконфесійний молебень за єдність християн».

Цей захід очолили голова Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Святослав Шевчук і колишній митрополит УПЦ, а нині ієрарх Православної церкви України (ПЦУ) Олександр (Драбинко). Обидва єпископи були в спеціальних священичих облаченнях (омофорах і єпитрахилях), що свідчить: «молебень» був спільним. «Чинопослідування» цієї події було цілком традиційним для православних молебнів – з читанням Євангелія, проголошенням єктеній і молитвою в кінці.

Разом з представниками ПЦУ і УГКЦ молилися члени Римо-католицької церкви (РКЦ), Вірменської церкви, малабарські християни, протестанти, месіанські євреї і, на жаль, мирянин Української Православної Церкви.

Звичайно, хтось скаже, що, мовляв, це ж не літургійне богослужіння, а лише молебень. Але канони Церкви закликають християн утримуватися навіть від таких «молебнів», які здійснюються спільно з відпалими від Православ'я. Згідно з 45-м апостольським правилом, «єпископ, чи пресвітер, чи диякон, що з єретиками молився токмо, нехай буде відлучений. Аще дозволить їм діяти щось, яко служителем церкви: нехай буде відлучений». Про це ж свідчать й інші канони Церкви.

Хтось скаже, що, мовляв, це ж не літургійне богослужіння, а лише молебень. Але канони Церкви закликають християн утримуватися навіть від таких «молебнів», які здійснюються спільно з відпалими від Православ'я.

33-тє правило Лаодикійського Собору говорить: «Не личить молитися з єретиком, або відщепенцем». 10-е правило святих апостолів: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений». 65-е апостольське правило: «Якщо хто із кліру, чи мирянин, в синагогу юдейську або єретичну увійде помолитися: так буде і від чину священного відлучений, і відлучений від спілкування церковного».

Канонічні правила виключають можливість навіть приватної («хоча б то було в домі») молитви з тими, хто відлучений від спілкування церковного. Іншими словами, якщо ти не причащаєшся з людиною з однієї Чаші, то й молитися разом з нею не можна. Однак останнім часом цей принцип все частіше порушують.

Єдність через «нову ідентичність»

Питання єднання Церков – Православної і Римо-католицької – давно є пріоритетним для Константинопольського патріархату в його взаєминах із Ватиканом. Проте сьогодні, мабуть, папська курія вирішила розширити список тих, хто потребує «єдності».

Україну в цьому сенсі давно оголосили «територією екуменічного експерименту». Саме тому на «молебні» в уніатському храмі Києва були присутні віряни протестантських і «нехалкідонських» релігійних об'єднань.

Перші (протестанти) відкидають церковне розуміння таїнств та ієрархії, а другі (вірмени) – більшу частину церковної догматики. Природно, що, будучи такими різними в плані сприйняття релігійної дійсності, ці люди об'єднатися навколо своїх традиційних принципів просто не можуть. А значить, для них потрібно створити нову релігійну дійсність, з новими, прийнятними для всіх, принципами. Цим, мабуть, і займається в даний момент «Папська рада у християнській єдності».

Це не просто припущення. На вищезгаданому «молебні» екс-митрополит УПЦ Олександр (Драбинко) заявив: «Сьогодні дехто бачить католицьку ідентичність у культурних символах і традиціях. Приміром, у безшлюбності католицького духовенства... Я не зовсім компетентний і не буду торкатися цих тем, а зупинюся на геніальній, на мій погляд, ідеї нинішнього римського понтифіка – папи Франциска – зробити основою сучасної католицької ідентичності не ті чи інші цінності, інститути або символи, а... християнську любов».

На думку Драбинка, мова йде про «нову християнську ідентичність», що базується не на конфесійних "скарбах", а на дієвій євангельській любові». Він підкреслює, що дана «ідентичність любові» «не заперечує інших "малих" ідентичностей».

«Ідентичність любові»?

Прикладом подібної «ідентичності» для Драбинка є папа Франциск. Екс-митрополит УПЦ каже: «Ми живемо в епоху, коли вчинки людини масштабу папи стають відомі в основному завдяки медіа. Неминуче породжуючи у нас запитання – з чим ми маємо справу? З правдивим образом людини чи його медіа-проекцією?.. В нашому медійному світі досить важко відрізнити справжнє від уявного. Але вчинки папи настільки сповнені енергією любові і милосердя, що наше серце безпомилково відчуває, що це – справжнє».

Що ж, хочемо нагадати «ієрархові» ПЦУ, що не все так однозначно і дуже часто вчинки папи сильно відрізняються від його медійного образу «люблячого всіх християнина». Досить згадати, як понтифік з жорстокістю і злістю вдарив по руці жінку-китаянку. І це, до речі, не перший спалах неконтрольованого гніву з боку папи. Наприклад, у 2018 році відеокамери зафіксували, як він вдарив черницю.

Ми не намагаємося якось очорнити Франциска, а просто говоримо, що приклад Драбинка, з одного боку, дуже невдалий, а з іншого – дуже показовий. Адже нова християнська «ідентичність любові», головний представник якої дозволяє собі такі вибрики, – лицемірне, фарисейське «християнство». У цьому сенсі нова «ідентичність» вже нічого спільного зі справжнім християнством не має, про що відверто говорить як сам папа, так і багато католиків.

Релігія для всіх

18 січня під час вечірнього богослужіння у соборі Святого Павла папа римський Франциск оголосив про початок «тижня молитов за об'єднання християн».

У молебні, очолюваному понтифіком, взяли участь екуменічна делегація з Фінляндії, студенти Екуменічного інституту Боссе, православні студенти, що навчаються у Римі за підтримки Комітету зі співробітництва в галузі культури, який діє при Папській раді сприяння християнській єдності.

У проповіді до учасників «молебню» папа сказав кілька речей, які прямо суперечать християнській сотеріології і католицькій догматиці. Наприклад, заявив, що «применшувати чи зневажати дари, послані Господом іншим братам, вважаючи їх певним чином менш бажаними Богу, – тяжкий гріх. Якщо ми маємо подібні думки, ми погоджуємося на те, щоб сама отримана благодать стала джерелом гордості, несправедливості і розподілу. І як ми тоді зможемо увійти в обіцяне Царство?».

Цей пасаж чітко свідчить, що, на думку папи, не тільки в інших конфесіях, але і в інших релігіях існують «благодатні дари», применшувати значимість яких ми, християни, не маємо права.

Нова «ідентичність» вже нічого спільного зі справжнім християнством не має, про що відверто говорить як сам папа, так і багато католиків.

За доказами такого ставлення Франциска до інослав'я далеко ходити не треба – достатньо згадати «катехизацію» Пачамами і участь вищого католицького духовенства в язичницьких ритуалах.

16 січня Калліста Гінгріч, посол США при Святому Престолі, повідомила про запуск ініціативи «Авраамічна віра» (Abrahamic Faiths Initiative), покликаної сприяти «міжрелігійному діалогу».

Раніше, 14 січня, під керівництвом пастора Боба Робертса, імама Мохамеда Магіда і рабина Девіда Саперстейна та за підтримки посла США з питань міжнародної релігійної свободи Сема Браунбека, американська некомерційна організація «Мережа багатоконфесійних сусідів» (MFNN) організувала зустріч Каллісти Гінгріч з кількома світовими релігійними лідерами.

А вже 16 січня 25 високопоставлених світових релігійних лідерів, які представляють різні іудейські, християнські та мусульманські громади, прибули для дводенного робочого діалогу в Папському григоріанському університеті в Римі.

Звертаючись до учасників цієї зустрічі, папа Франциск заявив, що тільки «людське братерство» є основою для розвитку миру в усьому світі, а «усі відмінності повинні підкоритися загальній людяності».

Однак у Священному Писанні сказано, що всі племена земні повинні підкоритися Христу, Який і є Джерелом справжнього миру...

Ці факти говорять, що все вчення Церкви про спасіння людини в Христі для папи римського Франциска не варто рівним рахунком нічого. Нова релігія – ось його мета.

Папа римський проти віри?

Традиційне католицьке богослов'я, виражене, наприклад, у постановах Тридентського Собору, говорить: «Нечестивий виправдовується Богом по благодаті Його, спасінням у Христі Іісусі» (Опс. Трид. Сесія. VI, 6). Іншими словами, без «спасіння у Христі Іісусі» виправдання нечестивого неможливе.

У катехизисі Римо-католицької церкви сказано: «ця мандрівна по землі Церква необхідна для спасіння. Один тільки Христос – посередник і шлях до спасіння, а Він є присутнім для нас у Своєму тілі, яке є Церква; прямо виклавши нам необхідність віри і Хрещення. Він одночасно підтвердив необхідність самої Церкви, в яку люди входять через Хрещення, як через двері. Тому що знають, що Вселенська Церква заснована Богом через Іісуса Христа як необхідні, та все ж не бажаючі вступити в неї або залишатися в ній, не можуть спастися».

Але мабуть, все це не має якогось серйозного значення для папи Франциска. Тому він продовжує: «Ми повинні смиренно визнати, що отримані благословення не належать нам по праву, але в силу дару, і вони були даровані нам з тим, щоб ми ділилися з іншими».

Знову ж таки, ці слова можна трактувати як можливість допуску до таїнств Церкви (які і є, власне, благословення Бога) представників інших конфесій і, можливо, інших релігій. Наприклад, сам папа зізнавався, що, будучи простим єзуїтом у Данії він заміняв для лютеранської громади їхнього пастиря, що, знову ж, суперечить канонам Римсько-католицької церкви.

Все вчення Церкви про спасіння людини в Христі для папи римського Франциска не варто рівним рахунком нічого. Нова релігія – ось його мета.

Практика причащання мирян без сповіді, а значить, і без з'ясування їх конфесійної належності і релігійних поглядів, є для католиків звичною. До цієї ж практики причастя всіх підряд стрімко рухаються представники Константинопольського патріархату. Митрополит Чиказький Натанаїл заявив, що священики не мають права забороняти охочим приступати до таїнства Причастя.

Так що в своїх переконаннях папа далеко не один. Тому він впевнено каже, що «нам треба визнати цінність благодаті, що зійшла іншим християнським громадам».

В принципі, ці слова понтифіка цілком логічні. Відтепер, щоб отримати благодать Божу, не потрібно належати до Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Більше того, взагалі не потрібно належати до якоїсь Церкви – досить «вірити в душі» і «відчувати в собі Бога». У цій «релігії» вже немає необхідності в таїнствах, молитві, покаянні, Церкві. Більше того, Бог як Особистість зникає, а Його місце займає безособова субстанція або філософське поняття.

Католики б'ють на сполох

Проблему фактичного знищення християнської віри папою Франциском і заміни її на щось інше бачать і всередині самої Католицької церкви. Відомий історик і богослов РКЦ Роберто ді Маттеї вважає, що католицизм перестав бути монолітним, і всередині нього паралельно існують дві релігії.

Перша з цих «релігій», каже історик, представлена німецьким кардиналом Марксом і його прихильниками. Вони підтримують одружене духовенство, лояльно ставляться до ЛГБТ, є прихильниками ліберальних принципів і противниками традиційного католицького богослов'я. Саме на боці кардинала Маркса перебуває і папа Франциск. За словами ді Маттеї, цю «релігію» вже можна називати не Католицькою церквою, а німецько-амазонською.

А католицький єпископ з Голландії Роберт Мутсаєртс впевнений, що Ватикан насміхається над вірою, йде від традицій і привносить у Церкву ідолопоклонство. Коментуючи укладення так званого «амазонського Синоду РКЦ», кардинал зауважив, що в підсумковому документі «навіть Іісус майже не згадується, а згадуються релігійні народи і їх бачення космосу. Хіба ми не повинні привести Христа на Амазонку? Навпаки, здається, що Синод привів амазонських ідолопоклонників у Рим».

Ще більш різкі заяви робить колишній префект Конгрегації у справах віровчення РКЦ кардинал Герхард Мюллер: «Войовничий атеїст Еудженіо Скальфарі хвалиться своєю дружбою з папою Франциском. Він співпрацює з папою, тому що їх об'єднує загальна ідея рукотворної всесвітньої релігії (без Трійці і втілення)».

Світова релігія й Церква

Враховуючи все вищевикладене, можна констатувати, що папа римський Франциск, а разом з ним і велика частина РКЦ, в пошуках шляхів єдності для християн і представників інших релігій руйнують віру в Христа, передану нам через Священне Писання і Передання, і займаються створенням нової «ідентичності», а по суті – нової релігії.

Розуміють це і всередині Католицької церкви. Наприклад, жінка, яку папа вдарив по руці, запитала його: «Навіщо ви руйнуєте віру? Навіщо знищуєте китайців? Подумайте про їхні почуття. Поговоріть зі мною!»

Але, на жаль, цього не розуміють багато з тих, хто вважає себе православним християнином і навіть перебуває на вершині «ієрархії». Їх участь в «екуменічних» або «міжконфесійних» молитвах неприпустима і її не можна виправдати нічим. Досягнення єдності з іншими християнами або представниками інших релігій можливо тільки тим шляхом, який пропонує Христос, Євангеліє і Церква: віра, покаяння, Хрещення і участь у Тілі і Крові Спасителя. І дуже шкода, що православні єпископи і миряни, які підтримують спільні «молитви», цього не розуміють.

Католицький єпископ із Голландії Роберт Мутсаєртс впевнений, що Ватикан насміхається над вірою, йде від традицій і привносить у Церкву ідолопоклонство.

Втім, може, вони якраз і розуміють, до чого все йде – до повного знищення культурних та релігійних відмінностей і створення особливого виду духовності, яка буде базуватися не на особистих стосунках із Богом, а на принципах безособистісної і стерильної любові чи «загальнолюдських цінностях». У цій новій «ідентичності» Христа і справжній любові, яка ненавидить гріх, але любить грішника, не залишиться місця. Зате знайдеться цілком зручне місце для представників ЛГБТ, атеїстів і ненависників як Христа, так і Церкви.

Об'єднати всіх і вся дійсно можна і потрібно тільки у Христі. Але зробити це не вийде через знищення конфесійних відмінностей, культурних традицій або догматичних принципів, а виключно через покаяння і приєднання до Тіла Христового, Яке є Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква. Її двері, як і двері Ноєвого ковчега в свій час, відкриті для всіх. Потрібно лише увійти в них. І не через паркан, а як заведено – через Христа. «Аз Єсмь двері, – говорить Господь. – Мною аще хто ввійде, спасеться, і ввійде та вийде, і пасовисько знайде». Всі інші шляхи – розбійницькі.