Крах експерименту з «возз'єднання» розкольників без покаяння

Філарет Денисенко і патріарх Варфоломій. Фото: СПЖ

Чому лише визнання Константинопольським патріархатом мало, щоб Філарет Денисенко і його послідовники перестали бути розкольниками.

У чині таїнства Сповіді є такі слова: «примири і з'єднай його святій Твоїй Церкві, у Христі Ісусі Господі нашому...» Це означає, що вчинений гріх розлучає людину з Церквою, ставить її за церковну огорожу. І така людина дійсно потребує возз'єднання з Церковним Тілом.

11 жовтня 2018 р патріарх Варфоломій разом з Синодом Константинопольської Церкви не просто «возз'єднав» Філарета Денисенка з Церквою, він по суті провів експеримент: що буде, якщо «возз'єднати» людей без їх щирого покаяння у скоєному гріху. В даному випадку в гріху розколу. Що ж у нього вийшло?

Кожен, напевно, бачив у храмі людей, які на сповіді невтішно плачуть над своїми гріхами, дивляться не на оточуючих людей, а на свою душу. Саме такі випадки найбільш яскраві приклади покаяння, коли людина раптом бачить всю глибину свого падіння і розуміє, що своїми силами вона ніяк не зможе піднятися з глибини падіння. Що їй потрібна допомога Божа. І що цю допомогу вона може знайти тільки в таїнстві Покаяння.

Може, таких випадків не так багато, але вони наочно показують необхідність покаяння. Церква постійно говорить, що покаяння неодмінна умова виправлення, і наскільки щиро кається людина, настільки вона і отримує і прощення, і допомогу для зцілення від гріха.

Так, каятися дуже важко, часом навіть нестерпно. Соромно... Часом людина і уявити не може, що вона візьме і скаже: «Боже прости мене, я згрішив».

«Ти соромишся і червонієш, коли потрібно сказати гріхи свої? Соромся краще грішити, ніж сповідатися. Подумай: якщо не буде принесена сповідь тут, то все буде сповідатися там перед цілим всесвітом. Де більше муки? Де більше наруги? На справи ми відважні і безсоромні, а коли маємо сповідатися, тоді соромимося і зволікаємо. Якщо будете сповідувати гріхи свої, немає в цьому сорому, навпаки, в цьому правда і чеснота. А якби не було в цьому правди і чесноти, то сповідь не мала б собі нагороди... Говори ти гріхи твої раніше, та виправдаєшся (пор.: Іс. 43, 26). Наказує сповідатися не для того, щоб ти був покараний, але щоб ти був прощений» (прп. Єфрем Сирін).

Але сповідання своїх гріхів, покаяння в них необхідно, щоб зцілиться від гріха.

Церква постійно говорить, що покаяння неодмінна умова виправлення, і наскільки щиро кається людина, настільки вонга і отримує і прощення, і допомогу для зцілення від гріха.

«Розкрий совість свою перед Богом, покажи Йому свої рани і проси у Нього лікування, покажи Тому, Який не докоряє, а лікує, Він бачить все, хоча б ти і промовчав. Скажи ж, щоб тобі отримати користь, скажи, щоб, склавши з себе тут всі гріхи, відійти туди чистим і безгрішним і позбутися від майбутнього нестерпного їх виявлення» (свт. Іоанн Златоуст).

А преподобний Іоанн Ліствичник дає настанови і по зовнішньому поводженню того, хто кається: «Під час сповіді нехай буде, як зовнішнім виглядом, так і внутрішнім почуттям і думкою, як засуджений злочинець, поникни лицем на землю; і якщо можна, то змочуй сльозами ноги судії і лікаря твого, як ноги самого Христа».

Правда, все це нинішній «ієрарх» Православної церкви України Олександр (Драбинко) назвав «падінням на коліна перед ханом у білій шапці». Очевидно, актуальні нині не повчання святих отців про покаяння, а слова Драбинка: «Куди дивляться батьки, куди дивляться вчителі, куди дивиться суспільство? Діти стають на коліна перед дядьком у рясі саме дядьком! Чиїх рабів вирощуєте? На чию службу ставите? Яку вільну Україну будуєте

Звичайно, тут у наявності різниця в цілепокладанні. Святі отці кажуть, що треба робити, щоб спасти свою безсмертну душу, а Драбинко як побудувати вільну Україну.

Але біда в тому, що Константинопольський патріарх Варфоломій теж вважає, ніби покаяння не обов'язково для возз'єднання з Церквою.

У 1992 р. колишній митрополит Київський Філарет Денисенко вчинив гріх розколу. Він не підкорився рішенню Харківського Собору, який постановив відсторонити його від управління Українською Православною Церквою і організував свою власну релігійну організацію Київський патріархат.

Цей гріх розколу, вчинений Філаретом, визнавали всі, крім, природно, його самого. Патріарх Варфоломій так само, як і всі інші предстоятелі Помісних Церков, повною мірою визнавав Філарета розкольником.

26 серпня 1992 р. патріарх Варфоломій написав у відповіді на лист Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II з приводу позбавлення влади митрополита Київського Філарета: «Наша Свята Велика Христова Церква, визнаючи повноту виняткової з цього питання компетенції Вашої Найсвятішої Руської Церкви, приймає синодально вирішене про вищесказане».

«Синодально вирішене» це рішення про виверження Філарета сану за гріх розколу і визнання всіх його «таїнств» недійсними.

А 7 квітня 1997 року в відповіді Патріарха Олексія II на лист про анафемування Денисенка патріарх Варфоломій писав: «Отримавши повідомлення про згадане рішення, ми повідомили про нього ієрархії нашого Вселенського престолу і просили її надалі ніякого церковного спілкування зі згаданими особами не мати».

І в інтерв'ю, і в усних заявах аж до осені 2018 р. патріарх Варфоломій визнавав Денисенка розкольником, що знаходяться поза Церквою, і говорив, що повернення з розколу можливо тільки шляхом покаяння. Все у повній згоді з вченням Церкви і настановами святих отців.

У наявності різниця в цілепокладанні. Святі отці кажуть, що треба робити, щоб спасти свою безсмертну душу, а Драбинко як побудувати вільну Україну.

І ось 11 жовтня 2018 р. патріарх Варфоломій зважився на небачений досі експеримент спробував возз'єднати розкольників з Церквою без покаяння. Відповідний пункт рішення Константинопольського Синоду звучав так: «приймати і розглядати клопотання про звернення Філарета Денисенка, Макарія Малетича і їх послідовників, які опинилися в розколі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха на отримання таких клопотань ієрархами і іншим духовенством від всіх автокефальних церков. Таким чином, вищезазначені особи були канонічно відновлені у своєму ієрархічному або священичому чині, а їх віруючі відновлені в спілкуванні з Церквою».

Тобто вони вже ніьи не зробили гріх розколу, а «виявилися в розколі не з догматичних причин». Гріх ніби перестав бути гріхом.

Але ж за словом святителя Іоанна Златоуста, «визнання в гріхах вельми багато сприяє їх виправленню, так само заперечення гріха, після скоєння його, становить найтяжчий з гріхів».

Але патріарх Варфоломій вирішив, що він, як «найголовніший» в Церкві, може бути вище цих правил. Що він цілком має право скасувати покаяння для повернення до Церкви. Що він може навіть наплювати на свої власні слова, що гріх розколу лікується покаянням і нічим іншим. Глава Фанару навіть договорився до того, що переклав провину за розкол Філарета на керівництво РПЦ: «Руська сторона за 30 років нічого не зробила, щоб вилікувати цей розкол в Україні. А де любов до розкольників? Її немає. Саме руські зробили розкол, а не Вселенський патріархат чи українці, як вони зараз говорять. Отже, руські зробили розкол і протягом 30 років не робили ніяких кроків для його лікування. <...> Саме руські зробили розкол, а не Вселенський патріархат чи українці, як вони зараз говорять» (з інтерв'ю інтернет-виданню Кurir.rs в грудні 2019 р.).

«Покаяння» (грец. Μετάνοια) буквально означає зміна розуму, зміна думок, свідомості. Людина, що кається, обов'язково повинна змінитися, відректися від своїх колишніх гріховних оман. Але патріарх Варфоломій вирішив, що він може прийняти до Церкви Філарета Денисенка і його послідовників не змінившимися, а такими, як є. І в цьому полягав його експеримент.

Що ж, будь-який експеримент має право на життя, але правоту експериментатора повинен підтвердити результат. Дерево пізнається по плодах. А плоди ці наступні: розкольник Філарет залишився розкольником і у своєму «возз'єднаному» стані. Нічого не змінилося.

«Визнання в гріхах вельми багато сприяє їх виправленню, так само заперечення гріха, після скоєння його, становить найтяжчий з гріхів».

Святитель Іоанн Златоуст

Як в 1992 р. Денисенко пішов у розкол з РПЦ через те, що йому не вдалося стати патріархом Московським у 1990 р., так у 2019 році він вийшов з ПЦУ через те, що йому не вдалося стати реальним, а не «почесним патріархом». Про це він не раз заявляв у своїх численних інтерв'ю. Як з приводу анафеми, накладеної на нього Архієрейським Собором РПЦ у 1997 році він заявляв, що вона його «не турбує», так і з приводу можливих анафем Фанару заявив: «Якщо будуть накладати анафеми або ще щось, то це ніякого значення для мене не має. <...> Мене це не стосується. Що б вони по відношенню до мене б не приймали мене це не стосується».

Грубо кажучи, плювати він хотів на погрози як з боку РПЦ, так і з боку Константинопольської Церкви. Ось вам людина, прийнята такою, як є. І це незважаючи на те, що в інтерв'ю тому ж інтернет-виданню Кurir.rs. патріарх Варфоломій дуже тепло відгукувався про Денисенка: «Митрополит Філарет, якого росіяни називають самопроголошеним митрополитом, це людина, яку дуже поважають і люблять люди...»

Загалом, минулий рік з моменту початку експерименту з «возз'єднання» людей з Церквою без покаяння наочно показав: експеримент з тріском провалився, пора ставити крапку. Приклад Філарета Денисенка в цьому експерименті є дуже яскравим і очевидним через те, що він все говорить відкрито, не боячись і не соромлячись. І в силу свого віку, і в силу свого характеру, і в силу свого минулого досвіду.

Але ж те ж саме можна сказати і про всіх інших розкольників: вони нітрохи не змінилися з легалізацією. Просто проявлять себе трохи пізніше. І як би не старався патріарх Варфоломій, але «вдосконалити» Євангеліє ще нікому не вдавалося, а воно каже однозначно: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 4, 17).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до слів о. Дмитра Смирнова про цивільний шлюб?
підтримую: блудне співжиття виправдовувати не можна
64%
засуджую: не можна огульно ображати жінок
9%
а через що шум? І пророки викривали гріх
27%
Усього опитано: 11

Архів

Система Orphus