Церква і Симулякр - 2: що чекає тих, хто підкориться авторитету Фанару

Глави Римської і Константинопольської Церков рухаються до об’єднання. Фото: СПЖ

Наскільки ймовірно злиття Константинополя з Римом і чим це загрожує світовому Православ'ю.

Останнім часом активність патріарха Варфоломія у просуванні ідеї об'єднання з латинянами значно зросла.

12 листопада 2019 року Патріарх Варфоломій разом з ігуменом афонського монастиря Ксенофонт архімандритом Олексієм, ієромонахом монастиря Пантократор Феофілом та іншими афонськими насельниками взяли участь у спільному вечірньому богослужінні в католицькому монастирі Нотр-Дам де Сент-Ремі в Рошфорі.

Константинопольський патріарх Варфоломій з братією Афону на богослужінні в аббатстві Нотр-Дам де Сент-Ремі в Рошфорі. Фото: triklopodia.gr

Під час візиту на Афон 19-22 жовтня глава Фанару заявив, що католиків і православних розділяють не догмати, а деякі історичні розбіжності, а тому єднання між ними неминуче.

23 листопада патріарх Варфоломій у себе на Фанарі приймав делегацію Тбіліського університету Сульхан-Саба Орбеляні, на чолі якої був католицький єпископ Кавказу Джузеппе Пасотто. На зустрічі патріарх заявив, що діалог з Римо-католицькою церквою – один з пріоритетів для Константинопольського патріархату.

А влітку 2019 архієпископ Тельміський Іов (Геча) на чолі фанарської делегації відвіз до Ватикану лист патріарха Варфоломія з такими словами: «Відновлення (євхаристійного – Ред.) спілкування між нашими Церквами залишається нашою щирою надією, головним об'єктом наших молитов і метою діалогу істини, встановленого між нашими Церквами».

Папа Франциск і архієпископ Іов (Геча). Фото: vaticannews.va

У відповідь папа Франциск сказав: «Як єпископ Рима я хотів би ще раз підкреслити, що для нас, католиків, мета діалогу полягає в повній єдності в дозволених відмінностях, а не уніфікуюче вирівнювання, ні тим більше поглинання». А потім несподівано (за офіційною версією) подарував фанарській делегації скриньку з мощами святого апостола Петра.

Досить імовірно, що папап Франциск і патріарх Варфоломій для реалізації своїх планів щодо об'єднання підвладних їм структур неодмінно скористаються вельми красивим приводом, а саме – 1700-річчям I (Нікейського) Вселенського Собору, яке буде у 2025 році.

Це не просто гарна дата. Під час I Собору питання про походження Святого Духа, так зване філіокве, ще не виникло. Тому дуже зручно винести цю найголовнішу суперечність між православними і латинянами за дужки і сказати, що сьогодні віровчення ні Православної Церкви, ні католицької не відрізняється від віровчення Нікейського Собору.

Звичайно, це буде неправда, але неправда красива і цілком прийнятна для прихильників об'єднання. Незважаючи на те, що до круглої дати ще більше п'яти років, часу обмаль. І папа, і патріарх Варфоломій позначили для себе програму максимум – повна єдність їх конфесій. Для реалізації цієї мети, а не просто для чергової екуменічної молитви, часу дійсно мало.

І перше завдання підготовки цієї нової унії вирішують на наших очах. Вона в тому, щоб створити релігійну організацію, яку патріарх Варфоломій поведе до об'єднання з католиками. Адже зараз Помісні Православні Церкви почали розділятися не тільки на тих, хто визнає і хто не визнає Православну церкву України (ПЦУ), а на тих, хто визнає верховенство над собою Константинопольського патріарха і тих, хто це верховенство визнає виключно за Христом.

Є і ще один критерій поділу, який не так помітний на перший погляд. Визнання Фанаром розкольників і спільне звершення літургії з тими, хто не має дійсного архієрейського сану, – дії настільки беззаконні, що визнання їх з боку інших Помісних Церков може відбуватися тільки під потужним зовнішнім тиском.

Якби Помісні Церкви робили це за внутрішнім переконанням або, як сказав Олександрійський патріарх Феодор, після щирих молитов, вони б не тягнули із визнанням ПЦУ майже цілий рік.

А так вояжі представників Держдепартаменту США і продавлювання ними визнання були настільки явними, що ніякого сумніву не залишається: всіх, хто визнав ПЦУ, американські чиновники, грубо кажучи, зламали через коліно.

Православні Церкви почали розділятися не тільки на тих, хто визнає і хто не визнає ПЦУ, а на тих, хто визнає верховенство над собою Константинопольського патріарха і тих, хто це верховенство визнає виключно за Христом.

Так ось, зараз поділ Помісних Церков йде ще і за цим критерієм: на тих, кого можна зламати через коліно, і тих, кого не можна. А тих, кого один раз змусили зробити беззаконня, вже не складе особливих труднощів зробити беззаконня ще раз і ще...

Можна щиро пошкодувати і Олександрійського патріарха Феодора, і Елладського архієпископа Ієроніма, і ігумена Афонського монастиря Ксенофонт архімандрита Олексія, і багатьох інших, які прогнулися під Держдеп. «Бо хто ким переможений, той тому і раб» (2Петр. 2, 19). Визнавши над собою верховенство Константинопольського патріарха в питанні беззаконного визнання ПЦУ, вони будуть змушені визнати й інші беззаконні рішення Фанару, в тому числі і рішення про об'єднання з Ватиканом.

Що по суті зробив Фанар? Сам прийняв рішення про ПЦУ і змушує інших визнати це рішення. Адже Фанар не виніс його на соборну обговорення.

Так буде і у питанні унії з латинянами. Фанар вирішить – а всі інші будуть підкорятися. У разі чого підключаться співробітники Держдепартаменту та дохідливо пояснять «політику партії». Ось зараз і йде формування структури, що складається з оброблених, зламаних і готових підкорятися.

Ми вже писали, чим Симулякр відрізняється від істинної Церкви Христової:

  • визнання в Церкві главенствуючим не Христа, а Константинопольського патріархату;
  • визнання неправдивих хіротоній «ієрархії» ПЦУ, тобто визнання дії Святого Духа там, де його немає.

До цього Симулякра вже приєдналися Елладська і Олександрійська Церкви. Правда, не в повному складі. У цих Церквах знайшлися ієрархи, які категорично не згодні перебувати в Симулякрі. Їх поки небагато, і ще невідомо, наскільки далеко зайде їх рішучість у відстоюванні своєї думки. Чи вийдуть вони з канонічного підпорядкування своїй ієрархії або будуть продовжувати залишатися в складі своїх Помісних Церков.

Які ще Церкви визнають верховенство патріарха Варфоломія – невідомо. Але скільки б їх не було, вони утворюють собою саме релігійну організацію, від імені якої і буде виступати патріарх в переговорах з Ватиканом про об'єднання.

У папи Франциска, до речі, подібних проблем немає, він незаперечний глава – свого Симулякра.

Святі отці визнавали, що Церква єдина і єдина у світі. Ісус Христос не створював двох або більшу кількість Церков. Він створив одну, яку не здолають врата пекла.

Неспроможна теорія, що ця Єдина Церква згодом розділилася на гілки. В цьому випадку потрібно визнати, що Церкви як такої на землі не існує, а є деяка кількість «напівцерков». Як казав апостол Павло, «не буде так!»

І тут ми підходимо до питання, а чому б справді не взяти і не об'єднатися з католиками. Адже Господь закликав: «Щоб усі були єдині» (Ін. 17, 21). Але справа в тому, що Господь закликав бути єдиними в Істині, а не у брехні. «Щоб усі були єдині, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдині, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін. 17, 21).

А патріарх Варфоломій закликає бути єдиними у брехні. І доказом тому його слова на Афоні про те, що між православними і католиками не догматичні, а тільки історичні розбіжності. «Чим жахливіше збрешеш, тим швидше тобі повірять», – фраза, яку приписують Геббельсу, насправді належить Гітлеру. Розбіжності православних з латинянами якраз саме догматичні. Це питання спасіння людської душі, а не просто, як думають обивателі, що православні хрестяться справа-наліво, а католики – зліва-направо.

Нагадаємо коротко ці розбіжності.

По-перше, це філіокве в Символі віри. Латиняни вирішили, що Святий Дух виходить не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина. Крім того, що дане твердження суперечить Писанню, воно призводить до фактичного заперечення божественності Святого Духа, а значить, і всієї Пресвятої Трійці. Бог єдиний по суті і троїчний в Особах. Тобто кожна Особа Пресвятої Трійці може володіти або загальними властивостями Божества – предвічним існуванням, всевіданням, всюдисущям і т.д., – або особистими якостями, властивими тільки цій одній Особі Пресвятої Трійці: Отець народжує Сина і сходить Святого Духа, Син народжується від Отця, Святий Дух сходить від Отця.

З прийняттям філіокве приймається вчення про Пресвяту Трійцю, де Отець і Син мають властивість, яким не володіє Святий Дух. Таким чином, в догмат про Трійцю проникає фактичне твердження про якусь ущербності Святого Духа в порівнянні з Отцем і Сином. А оскільки Бог за визначенням не може бути ущербним, філіокве веде до заперечення Божественності Святого Духа. Знову ж, словами святого апостола Павла: «Нехай не буде!»

Патріарх Варфоломій закликає бути єдиними у брехні. І доказом тому його слова на Афоні про те, що між православними і католиками не догматичні, а тільки історичні розбіжності.

Крім суто умоглядного спотворення догмату про Пресвяту Трійцю, вчення філіокве веде до самого практичного слідства. Якщо Святий Дух – не Бог, то хто ж тоді освячує святі дари під час літургії? Адже тільки Бог, Бог без найменшої ущербності (що вводиться з філіокве) може преложити Дари в Тіло і Кров Христову. «Преложив Духом Твоїм Святим...» (молитва священика на літургії).

Якщо ж це не так, чого ми причащаємося? І чи маємо ми надію на спасіння, не причащаючись істинного Тіла і Крові Христа? Адже Євангеліє свідчить зовсім однозначно: «Ісус же сказав їм: істино, істино кажу вам: якщо не будете споживати тіла Сина Людського й пити не будете Крові Його, то не будете мати в собі життя» (Ін. 6, 53).

Власне, католики і самі це відчувають, бо у них відсутня молитва закликання Святого Духа на літургії.

По-друге, це догмат про верховенство римського папи. «А коли святий первісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й віття святе» (Рим. 11, 16). Якщо глава Тіла Церкви Христос - ми спасаємося. А якщо папа?

Святитель Ігнатій Брянчанінов охарактеризував цей догмат такими словами: «Папізм привласнює папі властивості Христа і тим відкидає Христа. Деякі західні письменники майже явно сказали це зречення, сказавши, що набагато менший гріх – зречення від Христа, ніж гріх зречення від папи. Папа є ідол папістів, він – божество їх. Унаслідок цієї жахливої омани благодать Божа відступила від папістів; вони віддані самим собі і сатані – винахіднику і отцю всіх єресей, в числі інших і папизма... Ніяка єресь не виражає так відкрито і нахабно непомірної гордості своєї, жорстокого презирства до людей їі ненависті до них».

З усуненням Христа від верховенства в Церкві Церква перестає існувати. «Церкви немає у них (латинян – Ред.), бо союз з Главою перерваний» (архімандрит Іоанн (Крестьянкін)).

Говорити, що цей догмат суперечить Святому Письму, немає потреби з причини повної очевидності.

По-третє, це догмат про непорочне зачаття Пресвятої Богородиці. Католики, звичайно, не стверджують, що Матір Божу зачали, як і Христа, від Духа Святого. Але вони кажуть, що в самий момент свого зачаття Вона була звільнена від первородного гріха Адама. Крім того, що це суперечить Писанню («Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і гріхом – смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що в ньому всі згрішили» (Рим. 5, 12)), догмат про непорочне зачаття веде до того, що Хресна Жертва Христа була марна щодо Божої Матері. Їй вона була не потрібна у цьому випадку. Що це, як і хула на Спасителя?

По-четверте, це католицьке вчення про спасіння. Придумав його Ансельм Кентерберійський незабаром після відпадання латинян від Церкви у 1054 р. Виражається це вчення в суто юридичних категоріях. Адам порушив заповідь і тим завдав Богу образу. За образу потрібно сплатити сатисфакцію (задоволення). Але оскільки Бог нескінченний, то нескінченна і образа, а значить, і сатисфакція повинна бути нескінченною. І таку нескінченну сатисфакцію міг сплатити тільки нескінченний Бог Ісус Христос.

Таким чином, відносини Бога і людини – судова тяжба: хто кому скільки винен. Тут немає місця любові, як немає місця і виправлення занепалої природи людини. Для нас спасіння – це повернення до люблячого нас Отця Небесного, для католиків – сплата боргу.

З цього вчення, що ставить відносини Бога і людини в юридичні рамки, виросло вчення про надмірні заслуги святих, індульгенції і т.п. Індульгенції, до речі, існують і сьогодні, чинне «Керівництво по індульгенціям» («Enchiridion Indulgentiarum») Ватикан прийняв у 1967 р.

До догматичних відмінностей примикають не менш значущі відмінності в образі святості і молитви. Якщо в Православ'ї правильне духовне життя призводить до бачення своїх гріхів, то в католицтві правильним вважається життя, що призводить до усвідомлення своєї святості.

 З усуненням Христа від верховенства в Церкві Церква перестає існувати.

Преподобний Сисой Великий (V ст.) перед смертю казав: «Воістину я не знаю, створив я хоч початок покаяння мого». Подібне йому смирення, усвідомлення своєї гріховності і надію на Бога відчували і всі православні святі. Але «святі» в католицтві усвідомлюють прямо протилежне. «Я не визнаю за собою ніякого гріха, яка не спокутував би сповіддю і покаянням» (Франциск Ассизький, XIII ст.).

Образ духовного діяння, який культивують в католицтві, в Православ'ї називають прямо і чітко – омана.

Родоначальник ордена єзуїтів Ігнатій Лойола (XVI ст.) в книзі «Духовні вправи» закликає до уяви Бога, розп'ятого Христа, ангелів, Пресвятої Богородиці, святих і т.д.

Православні святі отці категорично забороняють це як таке, що веде до омани. Наприклад, преподобний Григорій Синаїт (XIV ст.) Пише: «Омана, кажуть, у двох видах є, або, краще, знаходиться – у вигляді мрій і впливів, хоча в одній гордості має початок свій і причину. <...> Перший образ омани – від мрій. Другий образ <...> початок свій має <...> в хтивості, що народжується від природної похоті. У цьому стані приваблення береться пророкувати, дає неправдиві передбачення. <...> Біс непристойності, затьмаривши розум їх хтивим вогнем, зводить їх з розуму, мрійливо представляючи їм деяких святих, даючи чути слова їх і бачити обличчя».

Всі ці розбіжності латинян з вченням Церкви Христової, утвердилися в католицтві протягом майже тисячі років, не залишають сумнівів: латинство вже давно перетворилося на Симулякр, який в наш час втрачає навіть зовнішні ознаки Церкви Христової, не кажучи про суть. І ось з цим всім пропонує об'єднатися патріарх Варфоломій.

Безсумнівно, що напередодні об'єднання цих двох Симулякрів, що намітилося, тих, кого змусили визнати ПЦУ, закривши очі на безблагодатність їх «ієрархії», так само змусять закрити очі і на всі перераховані вище помилки католиків.

Єдине, що може якось вплинути на хід подій, - відмова інших Помісних Церков, що не визнали ще над собою верховенство Фанару, брати участь у подібних беззаконнях, а також тверде сповідання віри тими архієреями Елладської та Олександрійської Церков, які усвідомлюють, до чого веде їх патріарх Варфоломій.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Що означають заяви Риму і Фанару про прагнення до повної єдності?
це знаки їх швидкого об'єднання
75%
нічого не значущі дипломатичні вирази
15%
мене церковна геополітика не цікавить
10%
Усього опитано: 20

Гумор

Помер чоловік і потрапив на Суд. Довго дивився на нього Творець із подивом і задумливо мовчав. Не витримав чоловік і запитав:

Господи, що з долею моєю? Чому ти мовчиш? Адже я заслужив Царство Небесне.
Я страждав, з гідністю заявив чоловік.

А з яких це пір, здивувався Творець, страждання стали вважатися заслугою?

Я носив волосяницю і вервиці, вперто нахмурився чоловік. Їв висівки й сухий горох, не пив нічого, крім води, не торкався до жінок. Я виснажував своє тіло постом і молитвами…

Ну і що? – помітив Бог. Я розумію, що ти страждав але за що саме ти страждав?

Во славу твою, не роздумуючи, відповів чоловік.

Гарна ж у мене виходить слава! усміхнувся сумно Творець. Я, значить, морю людей голодом, змушую носити всяке дрантя і позбавляю радощів любові?

 Творець все так само задумливо дивився на людину.

Так що з моєю долею? нагадала про себе людина.

Страждав, кажеш, тихо промовив Творець. – Як тобі пояснити, щоб зрозумів… ось, наприклад, тесля, що був перед тобою. Він все життя будував будинки для людей, в спеку і холод, і голодував часом, і часто потрапляв собі по пальцях, через це і страждав. Але він все-таки будував будинки. І потім отримував свою чесно зароблену плату. А ти, виходить, все життя тільки й робив, що довбав собі молотком по пальцях.Творець на мить замовк…

А де ж будинок?

 

Архів

Система Orphus