Уніатська посмішка з лукавим прищуром: до 30-річчя відновлення унії

Глава УГКЦ Святослав Шевчук. Фото: СПЖ

До ювілею реанімації УГКЦ: про зустріч Михайла Горбачова з папою Римським в 1989 році, відродження УГКЦ, і про те, що з цього вийшло.

Лідер українських уніатів «блаженніший Верховний Архиєпископ УГКЦ» Святослав Шевчук вкотре заявив про претензії на давню православну святиню – собор Софії Київської, споруджений в ХІ столітті київським великим князем Ярославом Мудрим на місці перемоги над печенігами в 1036 році.

Тут же, на території Софії, останні 200 років (до 1918 р.) знаходилася резиденція Київських митрополитів. З єзуїтським лукавством Шевчук заявив, мовляв «свята Софія є нашим материнським кафедральним храмом, оскільки до нього мають відношення всі гілки українського християнства». І аргументував свої вигадки тим, що Київ названий другим Єрусалимом, а ось де храм Гробу Господнього в Єрусалимі не належить жодній з конфесій, а «є загальнохристиянським». При цьому, знову таки,  лукаво замовчує про те, що в храмі Гробу Господнього молилися і копти, і вірмени, і католики ще до відпадання від єдиної Церкви. А греко-католики виникли в результаті горезвісної Брестської унії 1596 р., через півтисячоліття після зведення Святої Софії Київської. 

В ногу з політичним і військовим демаршем

https://pravlife.org/sites/default/files/field/image/1427718_1470050.jpg
«Блаженніший Верховний Архиєпископ УГКЦ»  Святослав Шевчук

Цікаво, що всі сплески греко-католицької експансії завжди відбувалися і відбуваються в атмосфері політичних криз і потрясінь з участю західних європейських, а зараз і американських «благодійників». Нагадаємо, що і саме народження унії на території нинішньої України було продиктовано політикою Речі Посполитої, під ярмом якої перебувало Православ'я українського правобережжя.

Відомо, в якому тяжкому становищі перебувала правобережна Малоросія після прийняття в 1596 році злощасної Брестської (Берестецької) церковної унії, що породила нинішню УГКЦ, згідно з якою ряд єпископів–зрадників на чолі з митрополитом Михайлом рогозою перейшли в підпорядкування Папі Римському. Історичні документи свідчать, що чверть століття православні правобережної Малоросії, що перебувала під владою Речі Посполитої, які не прийняли Брестську унію, були жорстоко гнані, мучимі і котрих вбивали, чверть століття вони залишалися без митрополита.

Православна Київська митрополія була відновлена лише в 1620 році, коли православні київські митрополити знову стали носити титул митрополита Київського і всієї Русі. У 1633 році митрополиту Петру Могилі вдалося домогтися визнання Православної Церкви з боку держави. До речі кажучи, в 1686 році патріархом Константинопольським Діонісієм IV був наданий той самий «томос» про приєднання Київської митрополії до Московської патріархії (березень 1686 — 17 жовтня 1687 року), який 11 жовтня 2018 року Синод Константинопольського патріархату з Стамбулу визнав незаконним і «відкликав» його. Що і стало причиною виникнення на нинішній Україні нової розкольницької структури ПЦУ на чолі з розкольником і самозванцем Епіфанієм.

Про що розповідають щоденники Петра Могили

У 2011 році за ініціативою Київської Духовної Академії та Семінарії були видані щоденникові  «Записки святителя Петра Могили». У передмові митрополита Володимира (Сабодана; +2014) говориться, що щоденники Петра Могили «є унікальною працею святителя, так як не тільки ілюструють різні види його діяльності щодо захисту Православ'я від єретиків–уніатів, але і відкривають для нас внутрішній світ цього визначного церковного, культурного і державного діяча».

«Власноручні записки» Владики Петра – це унікальний пам'ятник церковної історії та літератури. Ретельно збираючи відомості про благодатні явища в Києво–Печерській обителі, – також цитується на початку зазначеної книги С. Голубєв, — Петро Могила з не меншими ревнощами збирав і заносив у свою книгу розповіді (а іноді і особисті спостереження) взагалі про всіх, найбільш чудові чудеса і події в Православній церкві (південно-руської, молдово-влахійскої і частково грецької), переважно звертаючи увагу на ті з них, які ясно показували перевагу Православ'я над іншими віросповіданнями і притому виявляли неспроможність останніх».

Святитель Петро Могила, митрополит Київський

Є безліч дивовижних фрагментів, які розповідають про те, як Господь соромив уніатів, які захопили практично всю правобережну Україну, показуючи наївному люду, який приходив на уніатські служби, що в «таїнствах» греко-католиків не те що немає благодаті Божої, але вони є блюзнірською хулою на Святого Духа.

У Щоденнику Святителя наведені оповіді, що викривають помилки католицизму, зокрема, вчення про чистилище, яке нібито проходять душі після смерті, і введення новинного календаря. Наведемо одне з них:

«Якийсь впливовий пан, який перейшов у католицизм, став, за порадою ксьондзів, вимагати від православних священиків, щоб вони святкували Різдво Христове за новим стилем. Він вимагав дати дозвіл на вживання м'яса. Коли ж священики рішуче відмовилися, їх посадили у в'язницю. Перебуваючи в ув'язненні, служителі Божі стали старанно молитися Господу: «так не залишить Він віру святу православну в сміх і наругу мерзенному відступнику, але незабаром помститься за озлоблення їх». Ще не була закінчена молитва, як захисник нового календаря жорстоко захворів і через кілька годин помер». (З часом, уніати, «маскуючись» під православних, перейшли на Юліанський календарний стиль. – авт.).

Є і ще один запис – про подію, що показала безблагодатність уніатської Церкви. Святитель Петро записав, що одного разу, під час служби, звершеної уніатським митрополитом Іпатієм Поцеєм, вино, замість того, щоб перетворитися в Кров Христову, перетворилося на звичайну воду. Подібних прикладів, із зазначенням дат, парафій, імен духовенства і мирян, в Записках безліч.

Пізніше святитель Петро Могила вступив в релігійну полеміку і боротьбу з противниками батьківської віри і Православної Церкви. Він написав і видав кілька релігійно-полемічних книг, які довго дозрівали і виношувалися. Є підстава припустити, що їх появі, як і створенню інших праць, сприяло і голосіївське усамітнення – маленький скит, побудований Святителем в околицях Києва, через чотири роки після зведення в сан Печерського архімандрита. Нині – відомий чоловічий монастир – Голосіївська пустинь.

З розпадом Союзу

Повернемося в ХХ–е століття. Освіта незалежної України в результаті розпаду Радянського Союзу також супроводжувалася масовими захопленнями православних храмів греко–католиками на території всієї Західної України.

Точніше, це почалося ще напередодні розвалу СРСР, після візиту Михайла Горбачова у Ватикан та зустрічі з римським папою Іваном Павлом ІІ у листопаді–грудні 1989 року, після чого на території Української РСР була легалізована Українська греко-католицька церква, яка припинила своє існування після закінчення Другої світової війни. УГКЦ всіляко підтримувала гітлерівський режим на окупованій території західноукраїнських земель, благословляла добровольців дивізії СО «Галичина», яке воювало у складі військ нацистської Німеччини.

У 1946 році у Львові відбувся собор УГКЦ під головуванням протопресвітера Гавриїла Костельника, на якому був присутній митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов), патріарший екзарх РПЦ (+1968). На Соборі був проголошений історичний акт ліквідації Брестської унії 1596 р. і «повернення віруючого населення західноукраїнських земель з довговічного уніатського полону до православної віри його предків – тієї віри, в якій воно хрестилося і жило до 1596 року».

Незважаючи на жорсткий радянський контроль, уніатський дух жив і тлів у націоналістичних «катакомбах» Західної України. І на весь голос заявив про себе після розпаду Союзу СРСР.

https://www.interfax.ru/ftproot/photos/photostory/2011/03/02/500g9.jpg
Зустріч Михайла Горбачова з папою Іоанном Павлом ІІ у Ватикані 1 грудня 1989 р.

Цікавий також факт 30–річної давнини: напередодні цієї знаменної зустрічі радянського президента з папою Римським, в Івано–Франківську уніатами був захоплений Воскресенський кафедральний собор. Хто повідомив про прийдешній знаменний акт відродження УГКЦ націоналістичним угрупуванням здогадатися неважко, враховуючи сьогоднішній заокеанський контроль релігійної ситуації на Україні. Але тодішній Івано-Франківської архієпископ Макарій (Свистун, +2007) в знак протесту закрився в соборі і оголосив безстрокове голодування, про що тут же сповістили світу«ворожі голоси» – радіостанції «Голос Америки», «Вільна Європа» і Бі-бі-сі.

Переляканий (тоді ще законний) майбутній розкольник митрополит Філарет (Денисенко) отримав за це, треба думати, чималу прочуханку від Леоніда Кравчука, який на той момент обіймав високу посаду в Політбюро УРСР завідувача ідеологічним відділом, секретаря ЦК Компартії України.

Архиєпископ Макарій був зміщений з кафедри, греко-католики сіли в захопленому соборі, в Івано-Франківській єпархії за короткий термін було захоплено уніатами багато сотень православних храмів Західної України. Через деякий час, потерпівший фіаско на патріарших виборах в РПЦ Філарет, ініціюватиме надання Українській Православній Церкві автокефалії, і головним аргументом для цього стане саме факти греко-католицької експансії.

Сьогодні

Характерно, що початок будівництва нового патріаршого собору уніатів у столиці України відбувся напередодні першого Майдану в 2004 р., а перенесення патріаршого центру УГКЦ зі Львова до Києва сталося напередодні Дня Незалежності, 21 серпня 2005 р., при правлінні президента Віктора Ющенко.

https://imgclf.112.ua/original/2017/01/06/278100.jpg?timestamp=1483677805
Патріарший Воскресенський собор УГКЦ у Києві

Після другого Майдану 2014 р., при правлінні Петра Порошенка, коли на сході країни спалахнули бойові дії, уніати мали бажання служити в стародавній православній святині – Софії Київській (ХІ ст.), що перебуває в розпорядженні держави в якості культурно-історичного заповідника.

На превеликий жаль Святослава  Шевчука, чергова спроба отримати право служіння в найдавнішому православному храмі Київської Русі, на Благовіщення 2019 року йому все ж не вдалося, хоча дозвіл від Мінкульту, який курує релігійне життя України було отримано. Під приводом термінових реставраційних робіт літургія греко-католиків в Софії була скасована, очевидно, у зв'язку з майбутніми президентськими виборами, і без того загострившими релігійний стан на Україні з новоявленим Томосом і визнанням Константинопольським патріархатом розкольників УПЦ КП і УАПЦ. А ще писали в ЗМІ,  нібито сам Філарет особисто звернувся до президента Порошенко з вимогою не допустити греко-католиків до Софії Київської, хоча вони і були запрошені сюди на так звану інтронізацію Епіфанія 3 лютого грудня 2019 року.

І, ось, нові заяви лідера уніатів з приводу надання Софії Київської «всіх християнських деномінацій», оскільки ця святиня «загальнонаціональна» і є за висловом «верховного архиєпископа» греко-католиків «нашим материнським кафедральним храмом».

Ті ж аргументи висловлювалися неодноразово частиною політичної еліти з приводу загального користування Почаївською та Києво-Печерською лаврами. Сподівання уніатів всіляко підтримуються нині політиками націоналістичного спрямування всіх рангів, вважаючи УГКЦ «самою патріотичною церквою України, історичною спадкоємицею і виразником кращих національних ідей». Але історія, як було помічено вище, свідчить про зворотнє.

«Нас порізнили, розвели»: про послання Тараса Шевченка латинянам

Відомо, що великий український поет Тарас Григорович Шевченко був чудовим художником. Перебуваючи у Києві, він любив бродити по його віддалених куточках і околицях, роблячи замальовки храмів і монастирів, які потім перетворювалися в акварелі.

Одна з них – «Аскольдова могила» - Нікольський храм на кладовищі в урочищі, неподалік від Києво-Печерської лаври, де, згідно з переказами був убитий київський князь Аскольд (+кінець  ІХ ст.). Не міг він знати, звичайно, що через сто з гаком років, в лютому 1990 року, в результаті тієї самої згаданої зустрічі у Ватикані Михайла Горбачова з папою Іваном Павлом ІІ, першим храмом в Києві, переданим греко-католикам (у Києві греко-католицьких церков не було ніколи), стане саме ця невелика Нікольська церква на Аскольдовій могилі.

Т. Г. Шевченко. «Аскольдова могила». 1846 рік. Акварель

Рівно через рік після написання згаданої акварелі з-під поетичного пера Шевченка народилися рядки відомого вірша «Ще як були ми козаками»

Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.

Пишалася синами мати,
Синами вольними... Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа...

Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,

А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли...
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава, 

Украйна плаче, стогне–плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te Deum! Алілуя!..»

Отак–то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.

Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.

Думається, не завадило б перечитати ці поетичні думки класика української поезії і всім, хто дійсно бажає миру Україні, в тому числі й релігійного.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Повлияют ли протесты против формулы Штайнмайера на церковную ситуацию?
Чи вплинуть протести проти формули Штайнмайера на церковну ситуацію?
0%
так, активізація націоналістів призведе до нового тиску на УПЦ
0%
ні, політичні протести не впливають на Церкву
0%
потрібно молитися і не думати про політику
100%
Усього опитано: 2

Архів

Система Orphus