Мікс УПЦ з ПЦУ в єдиному Синоді: рішення «українського питання» по-грецьки

Митрополит Ієрофей бачить рішення

Ієрарх Елладської Церкви Ієрофей (Влахос) опублікував свої пропозиції, як вийти з глухого кута, що виник в Православ'ї після створення Фанаром ПЦУ.

Останнім часом серед представників як самого Константинопольського патріархату, так і серед тих, хто йому співчуває, з'являється все більше тих, хто розуміє – надання Томосу для ПЦУ було помилкою. Разом із тим, зізнатися про це відкрито вони або не можуть, або не хочуть, тому шукають шляхи до відступу. Говорячи мовою дипломатії – намагаються «зберегти обличчя». Саме цим можна пояснити появу статей та публікацій, які пробують довести «апостольське преємство» розкольницьких «хіротоній» або тих, які виправдовують дії патріарха Варфоломія в Україні.

Одна з таких публікацій – стаття митрополита Ієрофея (Влахоса), опублікована на сайті «Ромфея». В ній він вносить свої пропозиції як з проведення Всеправославного Собору, так і по врегулюванню ситуації в Україні. Розбір цієї статті ми і пропонуємо вашій увазі.

Митрополит Елладської Церкви Ієрофей (Влахос), якого православні християни України знають за книгами про Іісусову молитву, святителя Григорія Паламу і богослов'я двунадесятих свят, у питанні сучасної церковної ситуації є переконаним прихильником теорії першості Константинопольського патріархату.

Владика Ієрофей розробив свою власну концепцію православного розуміння соборності, яка, на його думку, відрізняється від католицької і протестантської.

Так, у католиків, як вважає митрополит Ієрофей, принцип соборності цілком і повністю відсутній, будучи заміненим на примат папської непогрішності і одноосібного управління церквою.

У протестантів ніякої соборності немає, тому що вона замінена на крайній індивідуалізм і суб'єктивізм. Іншими словами, якщо у католиків – один папа, то у протестантів – кожен сам собі папа.

Що стосується Православної Церкви, тут митрополит Ієрофей запропонував, як йому здається, якийсь «середній шлях». Згідно з його концепцією видимим символом єдності Церкви має бути патріарх Константинополя, який, водночас, одноосібно керує Церквою з урахуванням соборної думки всіх Помісних Православних Церков.

Саме тому для Ієрофея (Влахоса) рішення Фанару оскарженню і опротестуванню не підлягають, а апріорі приймаються як правильні.

Про «хіротонії» розкольників

У своїй публікації владика Ієрофей каже, що тільки «хіротонії» УАПЦ (Макарія Малетича в тому числі) викликають сумніви у представників Елладської Церкви. Він пише: «Автокефальна Церква України складалася з розкольницької групи Філарета, яка була анафематствована, і розкольницької групи Макарія. Сумнів накладається на священство і апостольську спадкоємність цієї останньої групи».

Однак, якщо це так, то чому тоді Фанар прийняв українських автокефалістів в спілкування? Просто з тієї причини, що кількість задавить відсутню якість? Тобто представників УПЦ КП, «хіротонії» яких сумнівів не викликали, було багато, а представників УАПЦ – менше, і їх прийняли, так би мовити, скопом, змішавши «сумнівних» і «несумнівних», щоб отримати деяку загальну суміш. Але на Фанарі забули, що якщо у них є умовна банка меду і банка відходів людської життєдіяльності, то, змішавши їх разом, вони отримають зовсім не дві банки меду, а дві банки відходів. Тому навіть якщо на секунду стати на точку зору Константинопольського патріархату про канонічність «хіротоній» УПЦ КП, то змішавши їх із«сумнівними хіротоніями» УАПЦ, Фанар отримав ті самі дві банки.

Крім того, владика чомусь скромно промовчав про анафему, яку Руська Православна Церква наклала на Філарета (а значить, і на всю «рукоположену» ним «ієрархію»), і яка була визнана як Константинопольським патріархатом, так і іншими Помісними Православними Церквами.

Томос як зброя проти Московського Патріархату

Митрополит Ієрофей впевнений, що «Вселенський патріархат надав автокефалію після того, як він оцінив ситуацію, що склалася в Україні, і особливо після того, як повністю усвідомив тактику Московського Патріархату в збиток Вселенського престолу. Я вірю, що Вселенський Патріархат не скасує її».

Цей пасаж просто жахає силою свого цинізму і небажання бачити очевидне. Ситуацію в Україні напередодні надання Томосу оцінювали дві людини, так звані «екзархи» Константинопольського патріархату, а також архієпископ Іов (Геча).

Всі вони не тільки явно симпатизували розкольникам, але й самі є вихідцями з середовища українських автокефалістів (Данило Зелінський спочатку був уніатом), емігрували в США або Канаду. Питається: як могли ці люди об'єктивно і неупереджено оцінити ситуацію в Україні? Крім того, ця «оцінка» відбувалася виключно в односторонньому порядку – ніхто з представників Фанару жодного разу (!!!) не зустрівся ні з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, ні з  керуючим справами УПЦ митрополитом Антонієм, ні з іншими офіційними особами нашої Церкви.

Фанаріоти дали Томос, тому що «повністю усвідомили тактику Московського Патріархату в збиток Вселенського престолу». Саме ця причина є основною – боротьба за владу і вплив в православному світі.

Вони зустрічалися виключно з представниками українських розкольницьких формувань і з представниками влади, вкрай вороже налаштованої проти УПЦ. Якщо це на Фанарі називають об'єктивністю, то що тоді для них необ'єктивність? Як взагалі можна було приймати таке серйозне рішення, не поспілкувавшись із Церквою, яку десятиліттями називали (і продовжують називати) єдиною канонічною Церквою України?

Відповідь на це запитання митрополит Ієрофей дає у другій частині цього пасажу – фанаріоти дали Томос, тому що «повністю усвідомили тактику Московського Патріархату в збиток Вселенського престолу». Саме ця причина є основною – боротьба за владу й вплив у православному світі.

Неучасть Руської Православної Церкви у Критському Соборі була розцінена як «тактика в збиток Вселенського престолу». Надання Томосу, таким чином, – це не спроба «подолати розкол», а спроба закріпити своє становище, щоб і надалі апелювати до «звичаєвого права», згідно з яким, на думку фанаріотів, автокефалія надається виключно Константинополем. До речі, свого часу, майже повністю втративши свій вплив в Європі, католицькі богослови розробили теорію про те, що коронувати (вінчати) на царство може тільки римський папа. Цей привілей мав хоч якось продемонструвати владу, якою володіє «вікаріус Христі». Пізніше ця демонстрація переросла в догмат про непогрішність. Щось подібне можна спостерігати сьогодні і щодо Константинопольського патріархату.

Всеправославний Собор у трактуванні митрополита Ієрофея

Ієрарх пише, що «необхідно прийняти рішення про те, як надається автокефалія в рамках соборної та ієрархічної традиції Православної Церкви, щоб запобігти виникненню постійних напруг і розколів у Православній Церкві, викликаних цією проблемою».

Також він вважає, що «на даний момент це є метою: відновити дискусію про надання автокефалії не тільки щодо Церкви України, а також щодо інших церковних провінцій інших патріархатів, щоб запобігти новій напруженості і виникненню нових розколів. Очевидно, що це має бути вирішено Всеправославним Собором або зборами Предстоятелів Православних Церков».

Таким чином, навіть близькі Фанару дослідники розуміють, що вирішити проблему можна тільки за допомогою Всеправославного Собору, і зробити це треба якомога швидше, щоб, за словами владики Ієрофея, «ця розкольницька ситуація не стала постійною, тому що, як кажуть греки, "довготривалі проблеми важко вилікувати"».

«Якщо заздалегідь не відбудеться зближення думок із конкретної пропозиції, яку приймуть Помісні Церкви, зокрема, Вселенський Патріархат і Московська Церква, то немає підстав для проведення Православного Собору»

Рішення, яке він пропонує, полягає в тому, щоб скликати Всеправославний Собор або Зібрання Предстоятелів Православних Церков. Однак, на його думку, «якщо заздалегідь не відбудеться зближення думок з конкретної пропозиції, яку приймуть Помісні Церкви, зокрема, Вселенський Патріархат і Московська Церква, то немає підстав для проведення Православного Собору».

Це означає, говорить він далі, що потрібно підготувати таку пропозицію, яка влаштовувала б і Руську Православну Церкву, і Константинопольський патріархат. Природно, що в даному випадку єдина пропозиція подібного роду, яку РПЦ прийме беззастережно, полягає в тому, що Фанар повинен відкликати Томос для ПЦУ. Однак, на Фанарі на таке навряд чи підуть.

Враховуючи це, митрополит Ієрофей пропонує організувати зустріч. Але ця зустріч стане можливою тільки в тому випадку, якщо Руська Церква погодиться відкликати своє рішення про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом, «і на знак доброї волі Патріарх Московський повинен почати вшановувати Вселенського Патріарха в диптихах».

Виходить, що саме Московський Патріарх, на канонічну територію якого втрутився патріарх Варфоломій, повинен проявити свою добру волю і піти назустріч в очевидний конфлікт двох Церков. Вчинок, звичайно, християнський. Але ж і патріарх Варфоломій теж християнин? Чому б і йому в такому випадку не проявити «добру волю» і не відкликати свій Томос? Був би прекрасний приклад істинно євангельського підходу до вирішення даної проблеми. Але, зауважте, на Фанарі навіть не розглядають таку можливість.

Далі за основу майбутніх дискусій на можливому Всеправославному Соборі владика Ієрофей пропонує взяти два тексти, які були підготовлені для подання на Критському Соборі. Він каже, крім іншого, що всі сьогоднішні проблеми з Україною Фанар має тому, що у РПЦ була інша думка щодо того, хто і як повинен підписувати Томос про автокефалію. Але так і хочеться запитати: а де ж тоді той самий горезвісний принцип соборності, якщо яка-небудь Помісна Церква не може мати думки, яка відрізняється від думки Фанару?

Втім, з точки зору митрополита Ієрофея, і обговорювати тут нічого, тому що вирішення питання про надання автокефалії має бути підготовлено комісією, а Всеправославний Собор тільки ратифікує його, «не випускаючи з уваги канонічні і традиційні привілеї Вселенського престолу». Так що сподіватися на діалог чи дискусію (як він казав вище) не доводиться – все вирішиться ще до Собору, який просто стане формальністю.

На думку Влахоса, Всеправославний Собор «повинен ... затвердити рішення Вселенського Патріархату про надання автокефалії Церкви України, щоб у ній було п'ятнадцять Церков». Розумієте? Собор «повинен» зробити все так, як хоче Фанар, а саме – визнати ПЦУ.

Для того, щоб зрозуміти, як фанаріоти і їхні прихильники ставляться до можливого Всеправославного Собору, досить прочитати наступний пасаж митрополита Ієрофея: «цей Всеправославний Собор повинен заявити, що сьогодні існує чотирнадцять Церков; затвердити патріарше достоїнство і честь деяких більш пізніх патріархатів, щоб можна було вирішити і невирішену ситуацію; затвердити рішення Вселенського Патріархату про надання автокефалії Церкви України, щоб у ній було п'ятнадцять Церков». Розумієте? Собор «повинен» зробити все так, як хоче Фанар, а саме –  визнати ПЦУ. Ні більше, ні менше.

Пропозиції митрополита Ієрофея по Україні

Головна думка Елладського ієрарха – організувати в Україні якийсь тимчасовий «церковний режим». На його думку, цей «режим» повинен влаштовувати представників всіх «церковних юрисдикцій, які існують в Україні, які підпадають під цю Автокефальну Церкву».

Для цього він пропонує ввести «систему єпископських зборів, яка переважає в діаспорі, канонічне функціонування якої було затверджено голосуванням на Критському Соборі в 2016 році. Правила використання цієї системи вже існують і можуть бути адаптовані відповідно до вимог Автокефальної Церкви України».

Говорячи простіше, грецький ієрарх пропонує об'єднати і розкольників, і канонічних архієреїв в одному Синоді. При цьому кожен там буде поминати свого патріарха (Кирила або Варфоломія).

Цей «Постійний Священний Синод» повинен складатися «з дванадцяти єпископів, а голова Священного Синоду буде тринадцятим». Сам же Синод повинен включати рівне число членів з чинних церковних юрисдикцій (УПЦ, ПЦУ і УПЦ КП), а всі ієрархи Автокефальної Православної Церкви України будуть брати участь в єдиному Архієрейському соборі.

І далі він говорить просто чудову фразу: «вперше, коли єпископи зустрінуться, вони зможуть або обрати Предстоятеля Православної Церкви в Україні, або вирішити, хто це буде». Для того, щоб ця система була скоріше введена у використання, митрополит Ієрофей радить підключити громадянську владу і політичних діячів України. 

Суть теорії митрополита Ієрофея

Головний висновок з вищевикладеного: митрополит Ієрофей (Влахос) абсолютно не розуміє того, що відбувається в Україні. Він, фактично, пропонує новий варіант «об'єднавчого Собору», який організував у грудні 2018 року Фанар, пропонує поєднати непоєднуване – Церкву і розкольників. Тоді нічого не вийшло, так як з усієї кількості канонічної ієрархії об'єднуватися з розкольниками пішли тільки два єпископи. Чому митрополит Ієрофей думає, що тепер все вийде?

Адже те, що розкольники були названі Фанаром не розкольниками, нічого в українській церковній ситуації не змінило. Для всіх Помісних Церков світу розкольники залишилися розкольниками. І в першу чергу, це дійсно для Української Православної Церкви – ні Епіфаній, ні Філарет не зможуть увійти в спілкування з її єпископатом без покаяння. Ніякого спільного Синоду або Архієрейського Собору з цими особами бути не може. Просто тому, що у нас немає сумнівів щодо їхніх «хіротоній».

Потім ви можете уявити собі спільне засідання такого «синоду», а паралельно з ним захоплення православних храмів? Ми – не можемо, а ось на Фанарі можуть. Тому що думають, що захоплень не буде. Але вони неминучі, тому що, як сказано вище, кожен митрополит буде поминати «свого патріарха». Це означає, що наші опоненти не заспокояться, адже для них боротьба проти поминання імені Патріарха Кирила – це боротьба за власну патріотичну ідентичність. Тому, що зміниться в разі реалізації пропозиції митрополита Ієрофея? Зовсім нічого. 

Ну і залучення державної влади в якості основного аргументу для кращого функціонування (або функціонування взагалі) теж вже було в новітній історії України. З усієї попередньої діяльності колишнього президента Петра Порошенка можна було вже зрозуміти, що за допомогою політиків об'єднати православних християн і розкольників України не вдасться. Є більш дієві, і що найголовніше, випробувані церковною традицією методи, серед яких перше місце займає покаяння.

Підсумки

Якщо в даний момент на Фанарі шукають спосіб рішення «української проблеми», то ми, зі свого боку, можемо запропонувати.

  1. Константинопольський патріархат відкликає Томос ПЦУ.
  2. Представники українського розколу приносять публічне покаяння і тільки після цього входять у спілкування з Українською Православною Церквою.
  3. Тих із них, хто не був під забороною в канонічних церквах, а також не має канонічних перешкод для хіротонії, Церква перевисвячує.
  4. На Всеправославному Соборі Українську Православну Церкву вносять в диптихи всіх Помісних Православних Церков.
  5. На Всеправославному Соборі патріарх приносить публічне покаяння за співслужіння з розкольниками.

Це насправді єдиний шлях. І напевно на Фанарі його не приймуть. Тоді залишиться тільки одне – скликання Всеправославного Собору і оголошення на ньому патріарха Варфоломія поза Церквою. Безумовно, для багатьох у православному світі і, перш за все, для грецьких ієрархів, такий сценарій здасться мало не образливим, проте тільки він відповідає духу Євангелія і позиції святоотцівського вчення Церкви. Альтернатива йому – розкол Православ'я.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Зустріч Зеленського з віруючими УПЦ в Рівному - це:
знак, що нова влада буде об'єктивною в церковних питаннях
0%
просто піар нового Президента
50%
крок ввічливості Зеленського, не більше
50%
Усього опитано: 2

Архів

Система Orphus