Лист «вінницьких парафіян» як зразок пропагандистської творчості ПЦУ

Екс-митрополит Симеон не прислухався до своєї пастви і пішов у розкол. Фото: СПЖ

На тлі рейдерських атак ПЦУ на храми УПЦ, побиття парафіян і священиків канонічної Церкви співробітники екс-митрополита Симеона написали лист «любові і миру».

3 вересня 2019 року на сайті Вінницько-Барської єпархії ПЦУ, тієї самої, яку очолює колишній митрополит УПЦ Симеон (Шостацький), з'явився лист «любові і миру».

Адресоване вірянам УПЦ послання, нібито написане парафіянами захопленого вінницького собору, рясніє виразами «братньої любові» і закликами як можна швидше «об'єднатися навколо однієї Чаші з Тілом і Кров'ю Христа». Автори тексту підкреслюють, що «навіть залишаючись, можливо, в різних юрисдикціях, [можна перебувати] в одній Святій, Соборній і Апостольській Православній Церкві».

Істотна частина листа присвячена аргументації «канонічності» ПЦУ і звинувачень на адресу священиків та ієрархів УПЦ, які нібито поширювали «агресивну пропаганду, яка "лилася рікою" з амвонів храмів Вінниці».

Наступного дня, 4 вересня, в Мережі з'явилася відповідь Вінницької єпархії УПЦ з подивом, чому раптом в очах вінницьких представників ПЦУ «"тітушки", "рейдери", "зрадники", "москалі", "ФСБ-шники в рясах" і ті, хто "служить ворожій країні" і "окуповує храми"», раптом стали «братами і сестрами у Христі».

Чм викликаний прилив братньої любові членів ПЦУ Вінниці та чи виправдана недовіра до їхніх текстів із боку Вінницької єпархії УПЦ?

«Переходом в ПЦУ ми не зрадили православну віру»

Вінницькі розкольники пишуть: «Нам сказали, що ми нібито зрадили віру. Це занадто серйозний гріх. Древні отці і подвижники заради смирення могли погодитися з будь-яким звинуваченням, яке проти них висували, але тільки не зі зрадою віри. Тому що зрада віри – це порушення догматів, або іншими словами єресь. Але ми ніяких догматів не порушили і єретичних навчань не проповідуємо. У нас однаковий з вами Символ віри і ті ж молитви і таїнства».

Дана теза – або свідома маніпуляція, або незрозуміла омана. Під зрадою віри в Христа можна і потрібно розуміти не тільки порушення догматів Церкви або єресь, але і відхід у розкол. У деяких святих отців Церкви ми можемо зустріти думку, що якраз розкол страшніший за догматичні помилки, тому що якщо єретика можна виправити через покаяння, то розкол не змивається навіть мученицькою кров'ю.

Наприклад, священномученик Ігнатій Богоносець чітко говорить: «Хто слідує за тим, хто вводить в розкол, той не наслідує Царства Божого».

Ще більш конкретно висловлюється про розкольників святитель Кіпріан Карфагенський. Він підкреслює, що розкольники тільки прикриваються іменем християн, а насправді знищують віру і перекручують істину: «Треба остерігатися обману не тільки явного і очевидного, але і такого, який прикритий тонким лукавством і хитрістю, як у вигадці ворогом нового обману: самим іменем християнина зваблювати необережних. Він винайшов єресі і розколи, щоб повалити віру, перекрутити істину, розірвати єдність. Кого осліпленням не може утримати на старому шляху, того зводить в оману і зваблює новим шляхом. Захоплює людей з самої Церкви і, коли вони, мабуть, вже наближалися до світла і позбувалися від ночі віку цього, знову розтягує над ними новий морок, так що вони, не дотримуючись Євангелія і не зберігаючи закону, називають, проте, себе християнами і, блукаючи в темряві, думають, ніби ходять у світлі».

Під зрадою віри в Христа можна й потрібно розуміти не тільки порушення догматів Церкви чи єресь, але й відхід у розкол.

Святитель Кіпріан вважає, що розкольники, «порушуючи єдність Церкви, протидіють Христу, і не тільки другий раз Його розпинають, але роздирають Тіло Христове, а це такий тяжкий гріх, що і мученицька кров не може загладити його».

Він упевнений – хто не дотримується єдності Церкви, руйнує віру Христову: «Можна думати тому, хто не дотримується єдності Церкви, що він зберігає віру? Можна сподіватися тому, хто противиться і поступає наперекір Церкві, що він перебуває в Церкві, коли блаженний апостол Павло, розмірковуючи про той самий предмет і показуючи таїнство єдності, каже: "Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення" (Еф. 4, 4-6)?»

Для єпископа Карфагенського єресі, розколи і самочинні угруповання є фактично в одній площині і призводять до відпадіння від Церкви: «Церква єдина, і одна вона тільки має всю повноту благодатних дарів Святого Духа. Хто і яким би чином не відступав від Церкви – в єресь, розкол, в самочинне збіговисько, він втрачає причастя благодаті Божої; ми знаємо і переконані в тому, що відпадання у розкол чи єресь, чи в сектантство – є повна загибель і духовна смерть».

Так само вважає і святитель Іоанн Златоуст, для якого розкол і єресь нічим не відрізняються, бо призводять до духовної загибелі: «Проводити розділення в Церкві не менше зло, як і впадати в єресі… гріх розколу не змивається навіть мученицькою кров'ю».

ПЦУ – утворена з українських розкольників релігійна організація, яка з Церквою Христовою не має нічого спільного. Тому перехід в ПЦУ – не «зміна юрисдикції», як кажуть автори листа, а відхід у розкол, що є зрадою віри і призводить до втрати благодаті і відпадання від Церкви.

«ПЦУ отримала канонічну автокефалію»

Члени ПЦУ вважають, що їхня організація отримала канонічну автокефалію і перебуває в євхаристійному єднанні з Константинопольським патріархатом, а через нього – з усіма іншими Помісними Церквами світу.

Проте вінницькі розкольники чомусь замовчують, що Томос ПЦУ досі не визнала жодна з 14 Помісних Православних Церков. Жоден предстоятель не привітав главу ПЦУ Епіфанія Думенка з отриманням автокефалії і законним вступом на першосвятительський престол. Навпаки, багато Церков вважають представників ПЦУ розкольниками і висловлюють сумніви щодо їх хіротоній.

Синод Кіпрської Православної Церкви заявив, що «2000-літня історія як Кіпрської Церкви, так і всієї Православної Церкви ставить під сумнів можливість легалізації таїнств, здійснених архієреями, з яких було знято сан, які були відлучені від Церкви і підпали під анафему».

Цю заяву прокоментував один з найавторитетніших не тільки на Кіпрі, але і в усьому православному світі богословів – митрополит Афанасій Лімасольський: «Ми ж визнали накладення анафеми на Філарета, і тому Синод Кіпрської Церкви сумнівається в тому, що можна визнати дієвість вчинених ним хіротоній та інших таїнств. Тому ми –Церква Кіпру – досі офіційно не визнали Епіфанія як главу нової української Церкви».

Вінницькі розкольники чомусь замовчують, що Томос ПЦУ досі не визнала жодна з 14 Помісних Православних Церков.

Такої ж позиції дотримується Священний Синод Албанської Православної Церкви«Як можна, згідно з ікономією, визнати ці хіротонії такими, що мають благодать Святого Духа, адже всі ці хіротонії (розкольників – Ред.) були хулою на Духа Святого. Вибір нового предстоятеля був результатом наполегливості Філарета». На думку архієреїв Албанії, неможливо «заднім числом визнати хіротонії, які були здійснені відлученим і відданим анафемі Філаретом Денисенком, хіротонії якого недійсні, позбавлені благодаті і дії Святого Духа».

Румунський Патріархат заявив, що проситиме Константинопольську патріархію прояснити проблему неканонічних ієрархів і священиків, які належали до Київського патріархату.

Втім, у законність «хіротоній» кліриків ПЦУ не вірять і самі представники українського розколу. Колишній митрополит Симеон (Шостацький) заявив, що ще до отримання Томосу сумнівався в дійсності «єпископських» хіротоній УПЦ КП.

Досить згадати про заяви архієреїв із різних Помісних Православних Церков, які брали участь у святкуванні дня небесного покровителя Предстоятеля УПЦ. Всі вони в один голос говорили, що єдиним канонічним Предстоятелем Церкви в Україні можна вважати Митрополита Онуфрія. Ось де було явлено справжню єдність Церкви!

Зовсім недавно Єрусалимський Патріарх Феофіл однозначно висловився на підтримку УПЦ: «Я визнаю тільки одну Православну Церкву в Україні, яку очолює Митрополит Онуфрій».

У визначенні статусу Церкви на якій-небудь території всі православні ієрархи керуються канонічним правилом «одне місто – один єпископ». Тобто якщо Помісні Церкви однозначно визнають канонічний статус УПЦ, то міркувати про «канонічність» ПЦУ не представляється можливим.

Наскільки канонічний Томос, можна буде подискутувати тільки після вирішення зазначеної вище проблеми «хіротоній». А до цього ми змушені констатувати, що патріарх Варфоломій причащається і служить з мирянами, які ніякого відношення до Вселенського Православ'я не мають. А ось УПЦ перебуває в євхаристійному єднанні з усією Церквою.

«Помісні Церкви не перервали спілкування з Фанаром через ПЦУ»

Вінницькі розкольники пишуть: «Зверніть увагу, що жодна Православна Церква не перервала спілкування з Вселенським Патріархом через те, що він причащається з нашим Предстоятелем митрополитом Епіфанієм. Крім РПЦ та її частини УПЦ, які це зробили зі зрозумілих причин».

Так, не перервала. Поки, не перервала. У той же час ми кілька разів бачили яскраві приклади, як Помісні Церкви ставляться навіть до незначної можливості служіння з розкольниками з ПЦУ.

Можна згадати день небесного покровителя патріарха Варфоломія. Тоді на Фанар привітати главу Константинопольського патріархату з днем тезоіменитства прибув Предстоятель Елладської Церкви Архієпископ Ієронім. Там же, несподівано для всіх, виявився і Епіфаній Думенко. В результаті глава Елладської Церкви в той же день залишив Стамбул. Літургію в головному храмі Фанару в день свята не служив ніхто з представників Помісних Православних Церков!

У законність «хіротоній» кліриків ПЦУ не вірять і самі представники українського розколу.

Тоді чому ж інші Церкви не перервуть євхаристійного спілкування з Фанаром? Вони сподіваються, що патріарх Варфоломій усвідомлює свою помилку і спробує виправити ситуацію. Іншими словами, чинять по-євангельськи, розраховуючи на покаяння з боку однієї з найавторитетніших кафедр православного світу. Вже зараз йдуть переговори про скликання Всеправославного Собору, на якому остаточно вирішать «українське питання». Ось після Собору все і стане на свої місця. Так що час для Фанару ще є, але він невблаганно скорочується.

«Нас підтримують на Афоні»

Хто, як і навіщо підтримує ПЦУ на Афоні, вже говорили багато разів. Поки з усіх афонських монастирів на підтримку українських розкольників висловилися тільки Ксенофонт, Пантократор і Новий Есфігмен. Кажуть, їм симпатизують в Івероні і в Лаврі Афанасія.

Проте в більшості обителей Святої Гори Томос не визнають, представників ПЦУ не беруть, а їх діями обурюються. Афонські ченці просять вірних УПЦ під час паломництва на Святу Гору мати при собі документи, які б підтверджували їх належність до канонічної Церкви. 12 афонських ченців, серед яких дуже авторитетні на Святій Горі старці, написали лист в Кінот Афона, в якому чітко і недвозначно заявили: визнання ПЦУ в Константинопольському патріархаті нічого не змінило, і розкол залишився розколом. 

Говорити після цього, що «нас підтримують на Афоні», – значить, відверто говорити неправду. Втім, чому дивуватися, якщо той, хто ініціює розколи, є і батьком брехні?

«Нас не визнають через Москву, але скоро визнають, тому що ми є в диптиху»

Вінницькі розкольники пишуть, що ПЦУ не визнають ті Церкви, які перебувають в орбіті впливу РПЦ, або бояться репресій з її боку.

Ми вже говорили, що проблема українського розколу не в тому, що за його невизнанням стоїть Москва, а в тому, що розкол не лікується документом про легалізацію. Приклад з ПЦУ тільки підтверджує це. Всі прекрасно пам'ятають заяви розкольників, що з отриманням автокефалії процес об'єднання всіх «гілок українського Православ'я» піде швидко і невідворотно.

Спікер ПЦУ Євстратій Зоря обіцяв, що в нову Церкву будуть переходити не парафіями, а цілими єпархіями: «Коли буде Томос, то мова піде про тисячі парафій, цілими єпархіями і областями будуть переходити з УПЦ МП в помісну Церкву».

Однак незважаючи на безпрецедентний тиск влади, на погрози та фізичне насильство, в нову організацію з УПЦ вільно перейшло близько півсотні парафій (з більш ніж 12 000). Всі інші храми, які «перейшли», якими хваляться ПЦУ, просто відібрали. Біля багатьох із них триває протистояння, за них йдуть суди. Але навіть з урахуванням цих громад кількість тих, що «перейшли»з УПЦ в ПЦУ становить не більше 5%. Погодьтеся, це не ті цифри, на які розраховували творці Томосу.

«Я визнаю тільки одну Православну Церкву в Україні, яку очолює Митрополит Онуфрій».

Єрусалимський Патріарх Феофіл III

Більше того, Томос не тільки не зміг об'єднати православних, але розділив і самих розкольників. Ознайомившись із текстом цього документа, «почесний патріарх» ПЦУ Філарет Денисенко вирішив відкликати свої рішення про скасування УПЦ КП і відмовився приймати верховенство Константинопольського патріархату. Тобто найголовніший борець за церковну незалежність України дуже швидко зрозумів, що Томос – це не про автокефалію, а про повне підпорядкування Фанару.

Лист «парафіян вінницького собору ПЦУ» важко охарактеризувати інакше, як пропагандистський проект, розрахований на людей, абсолютно незнайомих з церковною темою. А наявність там маніпуляцій і відвертої брехні не дозволяє говорити про щирість сентенцій про братерство, мир і християнську любов.

Замість таких листів можемо побажати вінницьким прихильникам ПЦУ зробити те, що повинні робити православні християни у разі гріхопадіння, – не виправдовувати себе, а покаятися. Тому що єдиним аргументом, який Господь приймає, може бути тільки цей: «Боже, милостивий будь мені, грішному!»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus